Ворожіння сягає коренями язичницьких часів
Ворожіння на Поліссі було поширеним, а в період календарних свят навіть масовим явищем – від Різдва до Водохреща. Ворожіння сягає коренями язичницьких часів, коли кожен по-своєму спілкувався з природою, вірячи в те, що і Сонце, і місяць, і зорі сприятимуть долі, якщо гарно попросити. Тож сама пишна поліська природа сприяла виникненню тут своєрідних звичаїв, розповідає рівненська кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.
Складовою ворожіння є задобрювання, примовляння, виконання традиційних для даної місцевості дійств. Наймістичнішою в цьому плані є ніч напередодні Різдва – розповідає завідувачка відділу етнографії Рівненського краєзнавчого музею Алла Українець. Причому в багатьох поліських селах існують автентичні звичаї задобрювання природніх сил. «Люди вважали, що небо відкривається в цей період, і думки людини будуть швидше почуті Богом, можна загадувати різні бажання. От у нас у Дубровицькому районі жінка тримала за образами два камінчики, із тих двох камінчиків викрешувала вогонь, і тим вогнем підпалювала 12 полін, які лежали навколо печі, і таким чином видобували живий вогонь, яким розпалювалася піч…», – розповіла Алла Українець.
Це щоб рік був щедрим і врожайним. А ще в поліських селах загадували на врожай льону: дивилися, довгою чи короткою буде витягнута з-під скатертини сінина. Усі ці дійства стосувалися майбутнього врожаю і благополуччя. До магічних дійств долучали дітей, які мали малювати крейдою на дверях хати хрестик, а вже від нього креслили за сонцем навколо хати коло – «щоб не лізли вужі й жаби».
Однак молодіжні ворожіння – здебільшого дівочі – стосувалися майбутнього кохання. У Зарічненському і Володимирецькому районах на Рівненщині на Щедрий вечір обов’язково пекли млинці. Дівчата хапали перший млинець і крадькома вибігали на ріг вулиці , прислухаючись, з якого боку загавкає собака – туди й заміж вийде.
Якось у Рівненському педагогічному інституті стався кумедний випадок: чобіт, який перекидали дівчата через голову, гадаючи, з якого боку їм чекати судженого, впав на голову студентові, який проходив повз гуртожиток. На щастя, ніхто не постраждав, хоч був невеличкий скандал, який закінчився весіллям.
Символіка дійства – «водіння кози»
Коза, за давніми язичницькими віруваннями, символізувала багатство і щедрі врожаї, що особливо цінувалися в хліборобській Україні, зазначає керівник фольклорного гурту «Дай Боже» Тарас Мельник. «Одягалися спеціально кожухом на виворіт, туди залазила людина, господарі також брали участь і знали, що відповісти – це весела розвага».
Молодь ще мала особливу форму вечорниць – це ігрища, забави і ворожіння, пояснює Тарас Мельник. За його словами, більше дівчата ворожили на судженого-рядженого, але й хлопці шукали долю у грі-ворожінні на коржах.
Церква забороняє ворожити на християнські свята
Всупереч заборонам церкви, ворожіння завжди було популярним, бо людям у всі часи було цікаво зазирнути у своє майбутнє, констатує
етнограф Галина Бондаренко. Хоча хтось ставився до ворожіння серйозно, а для когось це була (як і зараз) святкова забава.
«Ворожити на наші християнські свята не можна – це забороняла церква. І ті люди, які все-таки ворожили, вони порушували закон. Раніше всі люди ходили до церкви, а ті, які не ходили, були іновірці. Через те багато ворожінь, дівочих, сприймалися суто як новорічна забава. Наприклад, перекинути чобіт – в який бік він носком упаде, в якій стороні собаки брешуть або спекти млинець і з млинцем вийти й спитати ім’я першого чоловіка. Якщо дівчина в це вірила, то це починало справджуватися у її житті», – зауважила етнограф Галина Бондаренко.
Україна – одна з небагатьох держав, де ще можна побачити обряди ворожіння, розповідає етнограф Галина Бондаренко. У західній Європі їх зустрінеш хіба-що як шоу. «У багатьох країнах Європи любовна магія, прогноз чи шлюбні рудименти лишилися суто, як розважальні. Наприклад, у Баварії похід страшних духів, масок (відлякати зло, прикликати добро) – це все лишилося, як театралізовані дійства».
Чому люди ворожать?
Любов до ворожіння пояснює прагнення людини контролювати своє майбутнє, з’являється ілюзія того, що якщо ти можеш щось контролювати, то маєш над тим владу, пояснює психолог Зоя Касьянова. «В основному ворожать жінки, тому що жінки більш емоційні й більше потребують безпеки. І тому, коли ти ворожиш і тобі кажуть, що все буде добре, жінка заспокоюється і в неї виникає ілюзія того, що вона контролює ситуацію. Хоча насправді все може бути так, як може бути», – пояснює психолог.
Яким би скептичним не було ставлення до ворожінь, українці вірять ворожкам, екстрасенсам, астрологам не менше, ніж, наприклад, депутатам, урядовцям, міліціонерам і податківцям. За даними соціологів, близько половини опитаних у різний час респондентів намагалися зазирнути у своє майбутнє за допомогою таких прогнозистів.
Ворожіння на Поліссі було поширеним, а в період календарних свят навіть масовим явищем – від Різдва до Водохреща. Ворожіння сягає коренями язичницьких часів, коли кожен по-своєму спілкувався з природою, вірячи в те, що і Сонце, і місяць, і зорі сприятимуть долі, якщо гарно попросити. Тож сама пишна поліська природа сприяла виникненню тут своєрідних звичаїв, розповідає рівненська кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.
Складовою ворожіння є задобрювання, примовляння, виконання традиційних для даної місцевості дійств. Наймістичнішою в цьому плані є ніч напередодні Різдва – розповідає завідувачка відділу етнографії Рівненського краєзнавчого музею Алла Українець. Причому в багатьох поліських селах існують автентичні звичаї задобрювання природніх сил. «Люди вважали, що небо відкривається в цей період, і думки людини будуть швидше почуті Богом, можна загадувати різні бажання. От у нас у Дубровицькому районі жінка тримала за образами два камінчики, із тих двох камінчиків викрешувала вогонь, і тим вогнем підпалювала 12 полін, які лежали навколо печі, і таким чином видобували живий вогонь, яким розпалювалася піч…», – розповіла Алла Українець.
Це щоб рік був щедрим і врожайним. А ще в поліських селах загадували на врожай льону: дивилися, довгою чи короткою буде витягнута з-під скатертини сінина. Усі ці дійства стосувалися майбутнього врожаю і благополуччя. До магічних дійств долучали дітей, які мали малювати крейдою на дверях хати хрестик, а вже від нього креслили за сонцем навколо хати коло – «щоб не лізли вужі й жаби».
Однак молодіжні ворожіння – здебільшого дівочі – стосувалися майбутнього кохання. У Зарічненському і Володимирецькому районах на Рівненщині на Щедрий вечір обов’язково пекли млинці. Дівчата хапали перший млинець і крадькома вибігали на ріг вулиці , прислухаючись, з якого боку загавкає собака – туди й заміж вийде.
Якось у Рівненському педагогічному інституті стався кумедний випадок: чобіт, який перекидали дівчата через голову, гадаючи, з якого боку їм чекати судженого, впав на голову студентові, який проходив повз гуртожиток. На щастя, ніхто не постраждав, хоч був невеличкий скандал, який закінчився весіллям.
Символіка дійства – «водіння кози»
Коза, за давніми язичницькими віруваннями, символізувала багатство і щедрі врожаї, що особливо цінувалися в хліборобській Україні, зазначає керівник фольклорного гурту «Дай Боже» Тарас Мельник. «Одягалися спеціально кожухом на виворіт, туди залазила людина, господарі також брали участь і знали, що відповісти – це весела розвага».
Молодь ще мала особливу форму вечорниць – це ігрища, забави і ворожіння, пояснює Тарас Мельник. За його словами, більше дівчата ворожили на судженого-рядженого, але й хлопці шукали долю у грі-ворожінні на коржах.
Церква забороняє ворожити на християнські свята
Всупереч заборонам церкви, ворожіння завжди було популярним, бо людям у всі часи було цікаво зазирнути у своє майбутнє, констатує
етнограф Галина Бондаренко. Хоча хтось ставився до ворожіння серйозно, а для когось це була (як і зараз) святкова забава.
«Ворожити на наші християнські свята не можна – це забороняла церква. І ті люди, які все-таки ворожили, вони порушували закон. Раніше всі люди ходили до церкви, а ті, які не ходили, були іновірці. Через те багато ворожінь, дівочих, сприймалися суто як новорічна забава. Наприклад, перекинути чобіт – в який бік він носком упаде, в якій стороні собаки брешуть або спекти млинець і з млинцем вийти й спитати ім’я першого чоловіка. Якщо дівчина в це вірила, то це починало справджуватися у її житті», – зауважила етнограф Галина Бондаренко.
Україна – одна з небагатьох держав, де ще можна побачити обряди ворожіння, розповідає етнограф Галина Бондаренко. У західній Європі їх зустрінеш хіба-що як шоу. «У багатьох країнах Європи любовна магія, прогноз чи шлюбні рудименти лишилися суто, як розважальні. Наприклад, у Баварії похід страшних духів, масок (відлякати зло, прикликати добро) – це все лишилося, як театралізовані дійства».
Чому люди ворожать?
Любов до ворожіння пояснює прагнення людини контролювати своє майбутнє, з’являється ілюзія того, що якщо ти можеш щось контролювати, то маєш над тим владу, пояснює психолог Зоя Касьянова. «В основному ворожать жінки, тому що жінки більш емоційні й більше потребують безпеки. І тому, коли ти ворожиш і тобі кажуть, що все буде добре, жінка заспокоюється і в неї виникає ілюзія того, що вона контролює ситуацію. Хоча насправді все може бути так, як може бути», – пояснює психолог.
Яким би скептичним не було ставлення до ворожінь, українці вірять ворожкам, екстрасенсам, астрологам не менше, ніж, наприклад, депутатам, урядовцям, міліціонерам і податківцям. За даними соціологів, близько половини опитаних у різний час респондентів намагалися зазирнути у своє майбутнє за допомогою таких прогнозистів.
