(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Галина Терещук: Христос рождається! Усім християнам, хто цими днями відзначає найвеличніше християнське свято Різдво Христове за старим юліанським стилем. Свято, яке супроводжується увесь цей час чудовою колядою як давньою, так і сучасною.
А щоби послухати гарну коляду, поколядувати від усього серця, запрошую у Львів, місто музики і музикантів, коляди і колядників, вертепів і звіздарів.
Місто, де живе музикант і композитор Мирон Блощичак. Людина, яка видобуває музичний звук не лише з давніх українських інструментів, які йому відомі, але й з усього, що підпадає йому під руки.
Чи ви можете собі уявити, навіть з пластикової пляшки, чи з гофрованого шланга!
У його руках оживають саксофон, флейта, кларнет, акордеон, а ще такі не вельми відомі українські інструменти, як теленка, флояра, кувиця, ребро, зозуля, коза, дримба, окарина, гусла, зубівка, ріжок, гудок, козабас, очеретина, цимбали, литаври, бугай, славетна ліра, сопілки. А ті взагалі чи не по усіх кишенях музиканта.
Українці такі, виявляється, багаті кількістю народних інструментів, що й годі мені усі перелічити.
Колись давним-давно люди просто почули спів вітру, що задував у їхні печери та скелі. Це так припало їм до душі, що вони спробували відтворити мелодію вітру. Брали порожнисті гілочки дерев, очерету, вирізували середину з інших дерев і чаклували над мелодією вітру.
Це і була давня музика землі, як каже музикант Мирон Блощичак.
Якщо вас, шановні слухачі я бодай трішки заінтригувала, запрошую у Львів у творчу майстерню Мирона Блощичака, але з різдвяною колядою…
Дуже хотілося цього Різдва. Ми, очевидно, так втомилися від політики і епідемії, так хотілося чогось позитивного і світлого. Саме цю радість нам дарує Різдво. Різдво повертає нас у дитинство.
Скажіть, яким було Ваше дитяче Різдво? Яким Ви його запам’ятали?
Мирон Блощичак: Завжди з колядою.
Оскільки в нас дійсно така сім’я ще з дідів-прадідів, по маминій лінії особливо була із священиків, тому вже в совєцький час, коли ми жили, ми завжди ходили до церкви, незважаючи на те, що нам там забороняли. Завжди ходили на коляду. І ми завжди колядували.
Ми мали вертеп, за який нас виключали з піонерів. І ми брали вертепи, брат мав дорослий, ми мали свій дитячий, ходили, втікали від вчителів, колядували. То я мав звізду. Також дуже довго ще з дитинства я крутив звізду, ходив зі звіздою, вітали з Різдвом, крутив, колядував.
А потім я завжди грав на акордеоні, особливо на Новий рік, то я ходив засівати з акордеоном перед школою до всієї родини. І то мій був перший інструмент, на якому я також люблю колядувати.
Як Різдво, то це я зажди колядую чи з лірою, з акордеоном, з сопілками.
– А яке Різдво сьогодні у Вас, у Вашій родині? У Вас троє діток, дружина.
– Ми цього Різдва колядували так, що Маркіян, середульший син, грав на сопілці, Іваночка ходила з дзвіночками дзвонила і казала вкінці, а я по тому всьому казав: «У дзвіночки дзвоню, у дзвіночки дзвоню і всім вам ся клоню».
А цього року вона вже пішла у перший клас. Також на сопілочці. Ми вже декілька сопілок будемо брати, флояри, ребро, будемо таким тріо колядувати.
І наша мама, не знаю, чи вона бере скрипку, бо вона закінчила консерваторію по скрипці. Може, ми її попросимо взяти скрипку і будемо колядувати. Колядувати по знайомих, по друзях, по сусідах.
Але дуже гарно є колядувати на подвійній сопілці, вона на два голоси практично будь-яка мелодія.
Досить часто їдемо на Франківщину, буквально сюди в Болехів, оскільки там є старенька мати моєї дружини, а потім на другий день їдемо до моєї мами, до мого тата, там колядуємо. По родині колядуємо, з друзями збираємося і колядуємо.
Не знаю, як буде цього Різдва, але попереднє я о сьомій годині закордоном на плечах прийшов додому.
– Ви, власне, з акордеоном ходите чи ще берете…?
– Я беру й всі інші інструменти, але акордеон найбільший. Сопілки, які у мене по кишенях, паленки, флояри, ліра, вони невидимі, майже кишенькові інструменти. А акордеон – це потужна машина.
– Для Вас Різдво є родинним святом. Чим є дороге? Тим, що можна поспілкуватися, поколядувати?
– Святого вечора, коли дійсно йде якесь заспокоєння, омиротворення, трошки зупиняється час, що ніхто ніде не поспішає, знаєш, що немає ніяких мирських справ, немає ніяких зустрічей, нічого, треба вдома подумати за цілий рік, попросити, щоб віднині Бог дав рік дочекати у здоров’ї і щасті.
Це час такий для роздумів, певного очищення.
– Як Вам видається, ми втрачаємо традиції, оцю містерію Різдва?
– Частково ми дуже багато втратили, але частково воно щось нове, щось відроджується. Є багато все-таки фольклорних ансамблів, які співають коляди, відроджують. Бо колись ми того не чули. В совєцький час не можна було ні по радіо, ніде.
Я пам’ятаю, які були ми, як перший раз хтось там заколядував в театрі. Хоча, може, це не була високопробна коляда, але це було шоу, тому що це можна було вже на людях колядувати.
Нашим можновладцям більше бізнес, гроші і політика, вони трошки далекі від того, щоб відроджувати традиції. На культуру, на жаль, так між іншим, для галочки провели звіт області, все добре, під егідою президента, так всі поаплодували.
– Культура, власне, є те, що і створює імідж України у світі.
І Ви поїдете, наскільки мені відомо, на Олімпіаду в Канаду, і повезете українські народні інструменти і коляду, очевидно. Що будете виконувати?
– Колядувати ті всі коляди і веселі, і сумні, оскільки всі вони є дуже цінні, дуже гарні, вони несуть в собі дуже потужний культурний код українців. Всі наші коляди пройшли вже століття, більшість з них, тому це є досить потужна музика.
І це іноземець відчуває навіть якось по виконанню. Енергетика чується без слів.
Коляда, яка говорить, що Ісус каже: «Я збігаю до раю і принесу перину». А мати каже: «Як ти принесеш перину, як ти ще не народився?» А він каже: «Я вже сотворив небо і землю». Тобто, таке якесь переплетення віків, що є магії в коляді.
– Мироне, я тримаю Ваші «Різдвяні сни», компакт-диск.
– До Різдва з багатьма людьми записав диски, але як сольний диск це фактично мій єдиний.
Більшість з цих колядок обрані Оксаною Герасименко. Вона зробила аранжування на дві бандури, сопілки різні. А також тут декілька колядок увійшли, що ми зробили з Роман Луговим, дуже гарним аранжувальником, композитором. Він зараз у Києві працює з Бебешко. Три колядочки є такі, що вони з сучасними інструментами.
І тут є дуже популярні коляди. Є, будемо казати, наші канонічні коляди. «По всьому світу», «Нова радість стала» і так далі.
А також є колядки, які мало звучали останнім часом, які майже були забуті, і ми їх, можна сказати, відродили. Бабуся співала зразу: «В галицькій землі ясная зоря…» То була перша така колядка-щедрівка.
Заколядували – з’їли одну страву, заколядували – з’їли другу страву. І так було фактично 12 колядок, мусило бути.
– Так і 12 традиційних страв.
Але найулюбленіша Ваша страва звичайно…?
– Звичайно, це кутя. Я найбільше люблю, оскільки вона найбільш оригінальна.
Якщо всі інші страви буває, що ми в році робимо ще декілька разів, то кутю не знаю. Практично ми не робимо ніколи, тільки на коляду і на Щедрий вечір другий раз…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Галина Терещук: Христос рождається! Усім християнам, хто цими днями відзначає найвеличніше християнське свято Різдво Христове за старим юліанським стилем. Свято, яке супроводжується увесь цей час чудовою колядою як давньою, так і сучасною.
А щоби послухати гарну коляду, поколядувати від усього серця, запрошую у Львів, місто музики і музикантів, коляди і колядників, вертепів і звіздарів.
Місто, де живе музикант і композитор Мирон Блощичак. Людина, яка видобуває музичний звук не лише з давніх українських інструментів, які йому відомі, але й з усього, що підпадає йому під руки.
Чи ви можете собі уявити, навіть з пластикової пляшки, чи з гофрованого шланга!
У його руках оживають саксофон, флейта, кларнет, акордеон, а ще такі не вельми відомі українські інструменти, як теленка, флояра, кувиця, ребро, зозуля, коза, дримба, окарина, гусла, зубівка, ріжок, гудок, козабас, очеретина, цимбали, литаври, бугай, славетна ліра, сопілки. А ті взагалі чи не по усіх кишенях музиканта.
Українці такі, виявляється, багаті кількістю народних інструментів, що й годі мені усі перелічити.
Колись давним-давно люди просто почули спів вітру, що задував у їхні печери та скелі. Це так припало їм до душі, що вони спробували відтворити мелодію вітру. Брали порожнисті гілочки дерев, очерету, вирізували середину з інших дерев і чаклували над мелодією вітру.
Це і була давня музика землі, як каже музикант Мирон Блощичак.
Якщо вас, шановні слухачі я бодай трішки заінтригувала, запрошую у Львів у творчу майстерню Мирона Блощичака, але з різдвяною колядою…
Дуже хотілося цього Різдва. Ми, очевидно, так втомилися від політики і епідемії, так хотілося чогось позитивного і світлого. Саме цю радість нам дарує Різдво. Різдво повертає нас у дитинство.
Скажіть, яким було Ваше дитяче Різдво? Яким Ви його запам’ятали?
Ми мали вертеп, за який нас виключали з піонерів.
Оскільки в нас дійсно така сім’я ще з дідів-прадідів, по маминій лінії особливо була із священиків, тому вже в совєцький час, коли ми жили, ми завжди ходили до церкви, незважаючи на те, що нам там забороняли. Завжди ходили на коляду. І ми завжди колядували.
Ми мали вертеп, за який нас виключали з піонерів. І ми брали вертепи, брат мав дорослий, ми мали свій дитячий, ходили, втікали від вчителів, колядували. То я мав звізду. Також дуже довго ще з дитинства я крутив звізду, ходив зі звіздою, вітали з Різдвом, крутив, колядував.
А потім я завжди грав на акордеоні, особливо на Новий рік, то я ходив засівати з акордеоном перед школою до всієї родини. І то мій був перший інструмент, на якому я також люблю колядувати.
Як Різдво, то це я зажди колядую чи з лірою, з акордеоном, з сопілками.
– А яке Різдво сьогодні у Вас, у Вашій родині? У Вас троє діток, дружина.
А цього року вона вже пішла у перший клас. Також на сопілочці. Ми вже декілька сопілок будемо брати, флояри, ребро, будемо таким тріо колядувати.
І наша мама, не знаю, чи вона бере скрипку, бо вона закінчила консерваторію по скрипці. Може, ми її попросимо взяти скрипку і будемо колядувати. Колядувати по знайомих, по друзях, по сусідах.
Але дуже гарно є колядувати на подвійній сопілці, вона на два голоси практично будь-яка мелодія.
Досить часто їдемо на Франківщину, буквально сюди в Болехів, оскільки там є старенька мати моєї дружини, а потім на другий день їдемо до моєї мами, до мого тата, там колядуємо. По родині колядуємо, з друзями збираємося і колядуємо.
Не знаю, як буде цього Різдва, але попереднє я о сьомій годині закордоном на плечах прийшов додому.
– Ви, власне, з акордеоном ходите чи ще берете…?
– Я беру й всі інші інструменти, але акордеон найбільший. Сопілки, які у мене по кишенях, паленки, флояри, ліра, вони невидимі, майже кишенькові інструменти. А акордеон – це потужна машина.
– Для Вас Різдво є родинним святом. Чим є дороге? Тим, що можна поспілкуватися, поколядувати?
– Святого вечора, коли дійсно йде якесь заспокоєння, омиротворення, трошки зупиняється час, що ніхто ніде не поспішає, знаєш, що немає ніяких мирських справ, немає ніяких зустрічей, нічого, треба вдома подумати за цілий рік, попросити, щоб віднині Бог дав рік дочекати у здоров’ї і щасті.
Це час такий для роздумів, певного очищення.
– Як Вам видається, ми втрачаємо традиції, оцю містерію Різдва?
Я пам’ятаю, які були ми, як перший раз хтось там заколядував в театрі. Хоча, може, це не була високопробна коляда, але це було шоу, тому що це можна було вже на людях колядувати.
Нашим можновладцям більше бізнес, гроші і політика, вони трошки далекі від того, щоб відроджувати традиції. На культуру, на жаль, так між іншим, для галочки провели звіт області, все добре, під егідою президента, так всі поаплодували.
– Культура, власне, є те, що і створює імідж України у світі.
І Ви поїдете, наскільки мені відомо, на Олімпіаду в Канаду, і повезете українські народні інструменти і коляду, очевидно. Що будете виконувати?
І це іноземець відчуває навіть якось по виконанню. Енергетика чується без слів.
Коляда, яка говорить, що Ісус каже: «Я збігаю до раю і принесу перину». А мати каже: «Як ти принесеш перину, як ти ще не народився?» А він каже: «Я вже сотворив небо і землю». Тобто, таке якесь переплетення віків, що є магії в коляді.
– Мироне, я тримаю Ваші «Різдвяні сни», компакт-диск.
Більшість з цих колядок обрані Оксаною Герасименко. Вона зробила аранжування на дві бандури, сопілки різні. А також тут декілька колядок увійшли, що ми зробили з Роман Луговим, дуже гарним аранжувальником, композитором. Він зараз у Києві працює з Бебешко. Три колядочки є такі, що вони з сучасними інструментами.
І тут є дуже популярні коляди. Є, будемо казати, наші канонічні коляди. «По всьому світу», «Нова радість стала» і так далі.
А також є колядки, які мало звучали останнім часом, які майже були забуті, і ми їх, можна сказати, відродили. Бабуся співала зразу: «В галицькій землі ясная зоря…» То була перша така колядка-щедрівка.
Заколядували – з’їли одну страву, заколядували – з’їли другу страву. І так було фактично 12 колядок, мусило бути.
– Так і 12 традиційних страв.
Але найулюбленіша Ваша страва звичайно…?
– Звичайно, це кутя. Я найбільше люблю, оскільки вона найбільш оригінальна.
Якщо всі інші страви буває, що ми в році робимо ще декілька разів, то кутю не знаю. Практично ми не робимо ніколи, тільки на коляду і на Щедрий вечір другий раз…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
