Рік розпочався газовою війною та поглибленням економічної кризи. Українська економіка демонструвала найбільше падіння на пострадянському просторі. У тому, що криза в Україні виявилася глибшою, ніж у сусідів, опозиція звинувачувала владу, Президент – уряд, а уряд і парламент – керівництво нацбанку. Під кінець року прем’єр Юлія Тимошенко запевнила, що криза подолана, проте сумніви в швидкому одужанні економіки залишаються.
Головною політичною подією середини першої половини року стала спроба Партії регіонів та БЮТ провести конституційну реформу. Президент Віктор Ющенко потрактував її як спробу конституційного перевороту та розподілу влади. Утім, в останній момент домовленості між Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко зірвалися.
Позафракційний депутат Тарас Чорновіл вважає, що політичні важковаговики з переговорами запізнилися, а тому цьогорічна спроба БЮТ і Партії регіонів домовитися була приречена на провал. «Мені дуже дивно, що хтось вірив, ніби чимось серйозним можуть закінчитися переговори наприкінці весни, – каже він. – Там могло бути тільки одне питання: хто кого кине першим. Першими кинула Партія регіонів. Ось, і все».
Скандали пройшли повз увагу
Цього року затримано було головного обвинуваченого у вбивстві Георгія Гонгадзе колишнього генерал міліції Олексія Пукача. Розкриття вбивства журналіста Президент називав справою своєї честі. Утім, вирок головному обвинуваченому, як і замовникам вбивства, не було винесено.
Рік виявився багатим на політичні скандали: в Міністра внутрішніх справ Юрій Луценко сталося непорозуміння з німецькими колегами в аеропорту Франкфурта, в заступника голови СБУ Андрія Кислинського виявився липовий диплом, Віктора Януковича звинуватили в крадіжці резиденції Межигір’я, а трьох депутатів з фракції БЮТ – у педофілії.
Проте найгучнішою стала справа іншого бютівця – Віктора Лозинського. За повідомленнями, разом з районним прокурором та керівником міліції вони вбили чоловіка, який зайшов на мисливські угіддя депутата. Парламент позбавив Лозинського мандату, проте до цього він встиг зникнути.
На думку політолога Костя Бондаренка, українці настільки поганої думки про свою владу, що вже не реагують на скандали. «народ переконаний що таких як Лозинський у парламенті якщо не 450, то напевно 400», – каже політолог.
Кандидатські парадокси
В умовах політичної та економічної кризи країна вступила у передвиборчу кампанію. На посаду глави держави претендує 18 кандидатів. Проте, попри втому громадян від політиків першого ешелону, жоден альтернативний кандидат не зумів скласти реальної конкуренції Віктору Януковичу та Юлії Тимошенко. Політологи говорили навіть про «феномен Яценюка»: популярність екс-спікера зростала доти, доки він не почав агітацію.
На зовнішньополітичному фронті рік відзначився провалом євроінтегнраційний прагнень. Упродовж року Президент казав про укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС як про справу вирішену. Проте грудневий самміт Україна-ЄС показав, що сподівання на асоціацію були передчасними.
Позитиви: незначні, але обнадійливі
Разом із цим, рік відзначився і позитивами. Чотири українські міста таки вибороли право приймати в себе футбольний чемпіонат Євро-2012. Позитивні тенденції намітилися і в політиці – виборча кампанія показала, що виборці, а відтак і політики, втратили інтерес до питань, які розколюють країну. «Питання, які розколювали Україну – вступ до НАТО, друга державна мова – у значній мірі втратили актуальність», – зазначає політолог Кость Бондаренко.
На відміну від календарного, політичний 2009-й рік завершиться не опівночі 31 грудня, а 17 січня – коли стануть відомі перші результати президентських виборів. Саме тоді Україна довідається про перспективи свого подальшого розвитку.
Київ – 2009-й став для України роком економічної стагнації, безплідних політичних переговорів, скандалів та невиправданих сподівань. Проте, попри надмір негативу, є підстави вважати, що в українську історію цей рік може увійти завдяки позитивним тенденціям.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ
ЗВЕРНИ УВАГУ
ВИБІР ЧИТАЧІВ
1
