Доступність посилання

ТОП новини

Путч, огорнутий у плахту революції


Останній публічний виступ Чаушеску 21 грудня 1989 року в Бухаресті, який йому не дали закінчити демонстранти
Останній публічний виступ Чаушеску 21 грудня 1989 року в Бухаресті, який йому не дали закінчити демонстранти

Прага – 20 років тому в румунському місті Тімішоарі спалахнуло антикомуністичне повстання. Через кілька днів режим Ніколає Чаушеску був повалений, а самого диктатора розстріляли разом із його дружиною. Американський журналіст Майкл Маєр був тоді керівником центральноєвропейського бюро американського журналу «Ньюзвік». Саму йому Ніколає Чаушеску дав своє останнє інтерв’ю. У розмові з Радіо Свобода Маєр пригадує Румунію цього часу та великого румунського диктатора, який насправді був малим.


– Вам вдалося взяти інтерв’ю у великого диктатора Румунії, «верховного володаря», як його часто називали. Що Ви побачили, яким він був?

– У кімнату протиснувся маленький чоловічок, у костюмі, що йому не пасував, і пластикових капцях. Він простягнув мені вологу, слабку долоню. Ця похилена маленька фігура, недоглянута, нерозчесана, з поглядом трохи божевільної людини, і був той, якого боялися всі румуни – це був їхній всесильний тиран і бог. Ми сіли в маленькі крісла, і почалося інтерв’ю. Ми його запитали про брак харчів, адже магазини тоді були порожні. На що він відповів: «Як же може бути брак харчів?» «Ми ж були в крамницях і нічого там не бачили», – відповіли ми. «А це тому, що все зберігається у сховищах», – сказав Чаушеску.
Після інтерв’ю для «Ньюзвік» Чаушеску з’явився на обкладинці журналу в серпні 1989-го

– Його відповідь доводить, що він знав, у яких злиднях і нестатках живе його народ. Чи поводився він як людина, що самовпевнено володіє Румунією, чи, може, навпаки?

– Ми його запитали, чи він думає, що румуни повстануть проти нього, запитали, що він думав про протести китайських студентів на площі Тьяньаньмень, що їх придушили китайська міліція та армія якраз того літа 1989-го. Він відповів, що китайці зробили все правильно – студенти повинні студіювати, а уряд повинен тримати порядок. Мій керівник запитав Чаушеску, чи його тривожить те, що його називають останнім сталіністом Європи, на що він відповів: «Сталін багато чим себе зарекомендував. Якби я міг зробити стільки для Румунії, скільки Сталін зробив для своєї країни, я був би щасливим, якби мене в історії бачили як сучасного Сталіна». Ми говорили про культ особи, і Чаушеску сказав «Який культ особи? Я людина свого народу. Я своєму народові приношу лише добро. Якщо це культ особи, тоді світ потребує більше таких культів особи». І згодом ритм інтерв’ю – запитання-відповідь – перетворився на довжелезні доповіді, і Чаушеску почав махати кулаком у повітрі і бити поруччя свого стільця.

[Дивіться: 21 грудня 1989 року виступ Ніколає Чаушеску перервали демонстранти. Через чотири дні боїв повсталих із армією й силами безпеки Чаушеску з дружиною засудили на таємному процесі й розстріляли в день західного Різдва 25 грудня. (Відео Reuters)]

Romania's 1989 Revolution
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:07 0:00


– Після вашого інтерв’ю з румунським лідером Ви повернулися до Бухареста лише через 4 місяці, саме в день, коли Чаушеску розстріляли. І Ви побачили старих апаратників, які раптом перетворилися на революціонерів…


– Чиновник, який пильнував нас під час того інтерв’ю з Чаушеску, а це, звичайно, був співробітник «Секурітате», цього разу запитав мене, чи хочу я поїхати на телебачення. Ми вийшли на вулицю, і раптом пролунали постріли. Я зблід від страху, а він навіть не кліпнув очима. Він дуже комфортно почувався в цій ситуації. Ми під’їхали до будинку телебачення, він кивнув головою, і солдати нас зразу пропустили. Двері та вікна телецентру були обстріляні, скрізь виднілись діри від куль. Ми зайшли до будинку, де в одній із кімнат засідав Фронт національного порятунку – це був новосформований перехідний уряд. Там був комуністичний апаратник і майбутній президент Румунії Йон Іонеску, колишній дисидент Думітру Мазілу, а ще генерал Віктор Стенкулеску – це була найбільша несподіванка. Саме цей генерал посадив Чаушеску в гелікоптер, щоб той утік зі свого бухарестського палацу, а через кілька днів разом із іншими організував розстріл Чаушеску. А тоді зайшов до кімнати заступник міністра закордонних справ Константін Оанча, саме він зустрів мене 4 місяці тому, коли ми брали в Чаушеску інтерв’ю. Я подивився на нього, він на мене. Він засміявся і сказав: «Як дивно вас тут зустріти, пане Маєре», і додав: «Я вам стільки брехні наговорив…» «Я вам усе одно не повірив», – відповів я йому, і ми обидва розсміялися.

– Через 20 років після румунської революції ще немає згоди з приводу того, були румунські події спонтанною революцією чи путчем, під час якого багато людей безпідставно загинуло. А що Ви думаєте?

– Я потребував трішки часу, щоб розібратися у своїх тогочасних враженнях, та вже тоді я розумів, що щось було не так. Це все починалося в Тімішоарі народною революцією, однак, коли ця «революція» прибула до Бухареста, вона стала чимось іншим. Люди, яких я побачив у Фронті національного порятунку, це не були лідери народного повстання. Це була стара гвардія, їм було все відкрите, вони комфортно почувалися при владі. Зрозуміло, що вони перебрали контроль над своїм життям у власні руки і йшли на великий ризик. І я тоді подумав: «Ага, люди Чаушеску повертаються до нього спиною». Це був путч, огорнутий у плахту революції. Це був своєрідний гібрид, який віщував те, що мало прийти, так само, як слава Французької революції перетворилася на терор. У Румунії багато людей загинуло безпідставно. Румунська революція була передвісником югославських подій, коли можновладці маніпулюють подіями для власних цілей.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG