Засновником Кобзарського цеху вважається київський художник Георгій Ткаченко. Він зробив креслення основних варіантів традиційної бандури, брав участь у налагодженні фабричного виготовлення діатонічних інструментів і активно поширював рукописні варіанти свого підручника основ гри на народній бандурі.
На початку 80-х років минулого сторіччя навколо Георгія Ткаченка сформувалося коло прихильників кобзарського мистецтва, і за порівняно короткий час в Україні з’явилося кілька регіональних об’єднань-цехів, зокрема, і в Харкові.
Харківські кобзарі та бандуристи – люди не творчих професій
Харківський Кобзарський цех сьогодні об’єднує півтора десятка людей, які цікавляться і майструють бандури, ліри, кобзи та інші автентичні музичні інструменти. Здебільшого цим займаються ті, хто не пов’язаний із мистецтвом, розповідає Кость Черемський. Лікар за фахом, він захопився бандурою двадцять років тому.
«Я вчився майструванню у київського бандуриста Миколи Будника. Приїжджав на кілька тижнів, далеко не одразу все давалося.. Щоб освоїти майстрування, я витратив кілька років», – каже один із шанувальників кобзарського мистецтва.
Взірцем народної бандури вважається інструмент, який на початку минулого століття Георгій Ткаченко придбав у Харкові. Від обмірів тієї бандури відштовхуються і сучасні майстри.
Останнім часом замовлень у них побільшало: українців приваблює автентика і прагнення до справжнього.
«Загальний суспільний стан цьому сприяє. Цей інструмент дає можливість відчути речі поза словами… Людина таким чином рятується від депресії і активізує сама себе, бо інструмент має велику антидепресивну силу – і навіть лікувальну», – каже харківський бандурист.
Справжня бандура коштує тисячу доларів
Робота на бандурою кропітка і тривала. Тому інструмент ручної роботи коштує не менше від тисячі доларів, розповідає Кость Черемський.
«Якщо робити день-у-день, за два місяці можна встигнути, якщо більше – це може бути півроку-рік. Переважно залежить від якості самого майстра. Тут багато крові може бути, ріжуться руки. Але це все треба пройти. І тоді той, хто зробив інструмент, відчуває той самий кайф, якщо залізти десь на скелю або підкорити вершину», – каже Кость Черемський.
Нижню деку кобзи, або спідняк, виготовляють із клена, груші або червоної верби, розповідають майстри. Верхню деку – з ялини. Повалені дерева зазвичай шукають у лісі або на березі річки.
Утім, харківські майстри проти роботи на замовлення. Вони вважають, що по-справжньому полюбити інструмент можна, лише самостійно його виготовивши.
Зараз у Кобзарському цеху триває ремонт. За рік там має з’явитися живий музей слобідського кобзарства. Тут можна буде не лише побачити бандуру, а й спробувати на ній зіграти.
(Харків – Прага – Київ)
На початку 80-х років минулого сторіччя навколо Георгія Ткаченка сформувалося коло прихильників кобзарського мистецтва, і за порівняно короткий час в Україні з’явилося кілька регіональних об’єднань-цехів, зокрема, і в Харкові.
Харківські кобзарі та бандуристи – люди не творчих професій
Харківський Кобзарський цех сьогодні об’єднує півтора десятка людей, які цікавляться і майструють бандури, ліри, кобзи та інші автентичні музичні інструменти. Здебільшого цим займаються ті, хто не пов’язаний із мистецтвом, розповідає Кость Черемський. Лікар за фахом, він захопився бандурою двадцять років тому.
«Я вчився майструванню у київського бандуриста Миколи Будника. Приїжджав на кілька тижнів, далеко не одразу все давалося.. Щоб освоїти майстрування, я витратив кілька років», – каже один із шанувальників кобзарського мистецтва.
Взірцем народної бандури вважається інструмент, який на початку минулого століття Георгій Ткаченко придбав у Харкові. Від обмірів тієї бандури відштовхуються і сучасні майстри.
Останнім часом замовлень у них побільшало: українців приваблює автентика і прагнення до справжнього.
«Загальний суспільний стан цьому сприяє. Цей інструмент дає можливість відчути речі поза словами… Людина таким чином рятується від депресії і активізує сама себе, бо інструмент має велику антидепресивну силу – і навіть лікувальну», – каже харківський бандурист.
Справжня бандура коштує тисячу доларів
Робота на бандурою кропітка і тривала. Тому інструмент ручної роботи коштує не менше від тисячі доларів, розповідає Кость Черемський.
«Якщо робити день-у-день, за два місяці можна встигнути, якщо більше – це може бути півроку-рік. Переважно залежить від якості самого майстра. Тут багато крові може бути, ріжуться руки. Але це все треба пройти. І тоді той, хто зробив інструмент, відчуває той самий кайф, якщо залізти десь на скелю або підкорити вершину», – каже Кость Черемський.
Нижню деку кобзи, або спідняк, виготовляють із клена, груші або червоної верби, розповідають майстри. Верхню деку – з ялини. Повалені дерева зазвичай шукають у лісі або на березі річки.
Утім, харківські майстри проти роботи на замовлення. Вони вважають, що по-справжньому полюбити інструмент можна, лише самостійно його виготовивши.
Зараз у Кобзарському цеху триває ремонт. За рік там має з’явитися живий музей слобідського кобзарства. Тут можна буде не лише побачити бандуру, а й спробувати на ній зіграти.
(Харків – Прага – Київ)
