Упродовж останніх тижнів біля підніжжя рівненської Богоматері не зникають квіти. Їх приносять до постаменту молодята, а перехожі частіше звертають погляди до своєї Берегині, котра, за переказами, вберегла городян від страшної пошесті, розповідає історик Олена Прищепа.
«У 1770 році в Рівному трапилася велика біда. Із західної Європи на схід швидко поширювалася страшна епідемія. Її називали по-різному – чума, чорний мор, морове повітря. Поширюючись через повітря, вона вкоротила віку сотням рівнян. Для вшанування їхньої пам’яті міські жителі, зібравши кошти, спорудили цю кам’яну статую Божої Матері. Як свідчать народні перекази, після її встановлення жахлива недуга відступила», – розповідає історик.
Через 75 років до Рівного прийшла епідемія холери. Рівняни вирішили відреставрувати статую Заступниці – і ця пошесть відступила. Відтоді щовечора біля пам’ятника запалювали вогні ліхтарів.
Згадував про нього у своїх творах і письменник Володимир Короленко, який жив тут у 60-х роках 19 століття, розповідає Олена Прищепа. Ось, скажімо, уривок із його автобіографічного твору «Історія мого сучасника»: «Статуя, освітлена ранковим промінням, маячіла над гомінким і барвистим безладдям базару. Було в ній щось таке, від чого я одразу спинився, а через хвилину стояв на колінах, без шапки, і хрестився, піднявши очі на Мадонну…»
Мадонну шанували не завжди
Так тривало до 1952 року, коли за одну передвеликодню ніч пам’ятник демонтували й вивезли у невідомому напрямку. Відновили його лише у 2005-му з ініціативи міської влади – як символ нетлінної історичної пам’яті, злагоди, миру, віри.
Скульптор Володимир Стасюк намагався втілити образ, який його вразив на фотографіях. Нині ж фотохудожник Олександр Харват створив буклет, приурочений Берегині.
Завідувачка відділу історії обласного краєзнавчого музею Галина Данильчук каже, що після чергового нагадування Природи про те, що людина повинна дбати про себе і ближніх, Божа Матір знову удостоїлась уваги рівнян, бо, всупереч політикам, сіяла в їхніх душах рівновагу.
«Коли у дім приходить біда, то навіть підсвідомо, можливо, навіть іноді соромлячись сказати вголос про це іншим, ми просимо захисту у Всевишнього і довіряємо тільки йому…» – каже вона.
Під час карантину бракувало… духовного спілкування
Прямую до Мадонни, й зустрічаю біля її підніжжя журналіста Олександра Голуба та письменника Валерія Войтовича. Вони скаржаться: під час карантину бракувало духовного спілкування.
«Ми щойно з обласної бібліотеки. Моторошно – нікого немає в читальному залі. Сидять бібліотекарі в порожніх залах, директор каже: нам незвично. Ринки працюють, кінотеатри працюють, а в цей час у нас – жодного відвідувача, бо карантин…»
«Бібліотека для мене – це другий дім. Я буваю там щодня, то зараз ніби позбавили спілкування з другом…»
Сьогодні Рівненщина входить у звичний ритм. Розпочинається освітній процес, відкриваються для відвідувачів бібліотеки і музеї, уже на цьому тижні заплановані кілька концертів класичної музики, виставки, конференції і презентації.
Рівняни сподіваються, що культурне середовище рідного міста знову оживе. І поза всіма мирськими клопотами обіцяють не забути про свою Берегиню.
(Рівне – Прага – Київ)
«У 1770 році в Рівному трапилася велика біда. Із західної Європи на схід швидко поширювалася страшна епідемія. Її називали по-різному – чума, чорний мор, морове повітря. Поширюючись через повітря, вона вкоротила віку сотням рівнян. Для вшанування їхньої пам’яті міські жителі, зібравши кошти, спорудили цю кам’яну статую Божої Матері. Як свідчать народні перекази, після її встановлення жахлива недуга відступила», – розповідає історик.
Через 75 років до Рівного прийшла епідемія холери. Рівняни вирішили відреставрувати статую Заступниці – і ця пошесть відступила. Відтоді щовечора біля пам’ятника запалювали вогні ліхтарів.
Згадував про нього у своїх творах і письменник Володимир Короленко, який жив тут у 60-х роках 19 століття, розповідає Олена Прищепа. Ось, скажімо, уривок із його автобіографічного твору «Історія мого сучасника»: «Статуя, освітлена ранковим промінням, маячіла над гомінким і барвистим безладдям базару. Було в ній щось таке, від чого я одразу спинився, а через хвилину стояв на колінах, без шапки, і хрестився, піднявши очі на Мадонну…»
Мадонну шанували не завжди
Так тривало до 1952 року, коли за одну передвеликодню ніч пам’ятник демонтували й вивезли у невідомому напрямку. Відновили його лише у 2005-му з ініціативи міської влади – як символ нетлінної історичної пам’яті, злагоди, миру, віри.
Скульптор Володимир Стасюк намагався втілити образ, який його вразив на фотографіях. Нині ж фотохудожник Олександр Харват створив буклет, приурочений Берегині.
Завідувачка відділу історії обласного краєзнавчого музею Галина Данильчук каже, що після чергового нагадування Природи про те, що людина повинна дбати про себе і ближніх, Божа Матір знову удостоїлась уваги рівнян, бо, всупереч політикам, сіяла в їхніх душах рівновагу.
«Коли у дім приходить біда, то навіть підсвідомо, можливо, навіть іноді соромлячись сказати вголос про це іншим, ми просимо захисту у Всевишнього і довіряємо тільки йому…» – каже вона.
Під час карантину бракувало… духовного спілкування
Прямую до Мадонни, й зустрічаю біля її підніжжя журналіста Олександра Голуба та письменника Валерія Войтовича. Вони скаржаться: під час карантину бракувало духовного спілкування.
«Ми щойно з обласної бібліотеки. Моторошно – нікого немає в читальному залі. Сидять бібліотекарі в порожніх залах, директор каже: нам незвично. Ринки працюють, кінотеатри працюють, а в цей час у нас – жодного відвідувача, бо карантин…»
«Бібліотека для мене – це другий дім. Я буваю там щодня, то зараз ніби позбавили спілкування з другом…»
Сьогодні Рівненщина входить у звичний ритм. Розпочинається освітній процес, відкриваються для відвідувачів бібліотеки і музеї, уже на цьому тижні заплановані кілька концертів класичної музики, виставки, конференції і презентації.
Рівняни сподіваються, що культурне середовище рідного міста знову оживе. І поза всіма мирськими клопотами обіцяють не забути про свою Берегиню.
(Рівне – Прага – Київ)
