(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Дмитро Шурхало: Цього тижня в Україні одночасно перебували два, скажімо так, недружні закордонні лідери один до одного. Безумовно така синхронність не могла не привернути увагу журналістів.
У відповідь на запитання про візит одночасний грузинського президента російський прем’єр Володимир Путін дозволив собі перефразувати Михайла Лермонтова.
Пропоную послухати.
Володимир Путін: Чим займалися наші колеги? Поняття не маю. Але думаю, що двом президентам завжди є про що поговорити, щось обговорити, кудись сходити. Бійці згадували минулі дні і битви, де разом продули вони.
Що можна ще порадити і порекомендувати? Двом президентам краще проводити вечерю, якщо вони будуть вечеряти, без краваток. Краватки нині в ціні. Не дай Боже… Ну, ви мене розумієте - злопає ще Ющенкову краватку.
- Отака от варіація на тему «Бородіно».
Нагадую, що колись Михайло Саакашвілі, сильно нервуючи, почав жувати власну краватку. І це зазняли на відео.
Ігор СлісаренкоІгор Слісаренко: Тут цікаво, хто сміявся після слів?
- А сміялися всі: і журналісти, і Юлія Тимошенко, яка стояла поруч і додала, що я можу без краватки на вечерю прийти.
Це нормально, коли голова уряду однієї держави, перебуваючи з візитом у сусідній державі, от дозволяє собі подібні жарти?
Ігор Слісаренко: З дипломатичної етики, з елементарних норм, то це, звичайно, порушення. Це порушення.
- В’ячеславе?
В’ячеслав Піховшек: Мені здається, що починає складалися якась така, не знаю, постійно з новими лідерами нова тональність спілкування. При чому Путін це демонструє вже не перший раз.
В’ячеслав ПіховшекНе знаю. Мені здається, що це абсолютно помилкова лінія з його боку, тому що нічого тут такого немає, крім… Я ще пам’ятаю, як були ще перші розмови Єльцина і Кравчука, то Леонід Макарович Кравчук майже в тональність відповів, що зустріч без краваток – це зустріч в трусах.
Але це було сказано зовсім в іншій обстановці. І зовсім по-іншому це було, перед журналістами.
І Ви цитували тільки що його виступ з Тимошенко по підсумку результатів переговорів. Тобто, ніякого інформприводу, який випливає з переговорів по оцінці Ющенка і Саакашвілі, немає.
Яким би не був Ющенко, яким не був би Саакашвілі, з іншого боку, це зовсім не означає, що Путін не ляпнув дурницю.
Ігор Слісаренко: Якщо ми пригадаємо той відомий чи горезвісний жарт Берлусконі щодо Обами і його засмаги, то він був абсолютно за тональністю доброзичливим. Там не було… Єдине – це політкоректність ця горезвісна шкутильгала. Але знову ж таки це було доброзичливо.
В даному випадку це відверте глузування. Ну, не більше.
- Як я зрозумів з вашої реакції, що ви згодні, що не дуже вдале і не дуже доречне.
Президент зустрічається з іноземним президентом. Прем’єр - зі своїм іноземним колегою. Все, ніби, відповідає нормам. Але складається враження…
Ну, тобто, не все відповідає. От певні коментарі не відповідають, випадають з норми.
Але складається враження, що зараз в кожного своя зовнішня політика. Спостерігаючи за зустріччю прем’єрів і зустріччю президентів, у мене таке враження, що Україна, українська влада провадить не одну, а кілька зовнішніх політик...
В’ячеслав Піховшек: Щоб просто закінчити цю тему з цими висловлюваннями Путіна (слово незрозуміле) Лермонтова, то треба розуміти, для чого він це зробив.
Я, звичайно, цього не знаю. В мене немає інформаторів в його апараті. Але подібні речі, як мені зрозуміло, готуються. Тобто, «які продули вони» - це явно те, що було придумано для прес-конференції.
Допускаю, що це меседж для внутрішнього російського вжитку. Тобто, як завжди, таке стандартне хамство для того, щоби це впливало на громадську думку в самій Росії, тому що це транслюється. От я беру і стібуся там над цими двома геніями свого часу.
Тобто, це може мати тільки отаке от пояснення, з моєї точки зору.
- Але це робиться на території цієї держави, а не тієї, на яку це розраховано.
В’ячеслав Піховшек: Практика сучасної російської влади доказує, що вони це де завгодно роблять. І в Пітсбургу, наприклад, на останньому засіданні Великої двадцятки Медведєв знову чомусь розійшовся про позицію Ющенка про Голодомор. Хоча це не цікавить в місті американських шахтарів нікого, я сказав би.
- Але щодо Польщі, коли відзначали, була така церемонія щодо початку Другої Світової війни 1 вересня, то Путін був дуже коректний, хоча ви ж знаєте, які складні взаємини у сучасної Москви і Варшави.
В’ячеслав Піховшек: Щодо роботи «з розчепіреними пальцями», як ми раніше її називали на телебаченні, тобто кількох українських зовнішніх політик, то, з одного боку, це звичайно приступи політичної шизофренії в прямому розумінні цього слова. «Шизо» і «френо» – ділити душу навпіл.
З іншого боку, особливо, я сказав би, початок 2008 року просто навіть вже в публічному ефірі, телевізійному говорили: одна політика у Тимошенко після дострокових парламентських виборів 2007 року, а інша зовсім політика у Ющенка.
Такого не може терпіти жодна держава. Я не кажу, що Європи. Я кажу, що світу взагалі.
Подібну політику не веде. Наприклад, влада Мозамбіку по якихось причинах. Якщо ми відповідаємо відносно повернення України в зовнішній політиці до якихось цивілізованих норм, до того, що це має виглядати не як територія, якою вона зараз є, а як держава, то, звичайно, має бути узгоджена зовнішня політика.
- Ігорю, зовнішньополітичний курс.
Ігор Слісаренко: Ситуація більше нагадує ситуацію змагання, конкуренцію, досить жорстку конкуренцію між (я приводжу з Зімбабве) президентом Мугабе і прем’єр-міністром, лідером опозиції Цвангираї. Оце щось схоже на стосунки Ющенко-Тимошенко.
В’ячеслав Піховшек: А якщо згадати галопуючу інфляцію, то це ще один аргумент до тези Слісаренка.
- Ну, але Зімбабве чемпіон все-таки.
Ігор Слісаренко: І інша річ, що у кожного з них своя зовнішня політика і своя ж непослідовна зовнішньої політики.
- В чому непослідовність?
Ігор Слісаренко: Пригадаймо, з чого починав Ющенко. По суті з експорту демократії. Це було головним його зовнішньополітичним курсом. Окрім погроз подати заявку на вступ в ЄС.
Далі, що ми будемо всіх демократизувати. Виступи всі тодішнього міністра зовнішніх справ Тарасюка, в тому числі й на економічних форумах в латинській Америці, зводилися до того, що ми чемпіони з прав людини і демократії у всьому регіоні, і ми будемо далі, так би мовити, вести цю політику.
На сьогодні, скажімо, візит Лукашенка і обійми з Лукашенком засвідчили повний провал цієї політики, з одного боку, і відмову від неї.
Тимошенко починала, пригадаймо, зі стримування Росії, так, програмна стаття в американському часописі….
- Але тоді вона була в опозиції.
В’ячеслав Піховшек: Так, квітень-травень 2007 року.
- Вона тоді була опозиціонер, а не прем’єр в-таки.
В’ячеслав Піховшек: Це не має значення.
Ігор Слісаренко: Абсолютно.
До речі, коли вона була вперше прем’єр-міністром, то вона обіцяла газогін з Іраном. Коли ж вона була вже в опозиції, то вона обіцяла боротися з ядерним Іраном.
Тобто, на сьогодні, бачимо, повна відмова від програмної статті «Стримувати Росію», навпаки - палка прихильність.
- Наскільки ефективна, тобто, можливо, не послідовна, але ефективна в президента чи в прем’єра…?
Ігор Слісаренко: У випадку з Тимошенко, то ефективна. Можемо сказати, що фортуна їй посміхається і обставини складаються дуже сприятливо для неї. Навіть у випадку з тією ж Росією.
В’ячеслав Піховшек: Давайте скажемо про критерії ефективності. От Ви, Дмитре, говорите про ефективно-неефективно. Що Ви маєте на увазі?
- Тобто, яка має якісь наслідки, які людина може сказати. От ми досягли…
В’ячеслав Піховшек: Наслідки персонально для Тимошенко чи для українського народу?
- А хоч ті, хоч ті.
В’ячеслав Піховшек: Наслідки персонально для українського народу всього, для нас з вами, то це те, що ми платимо в 10 разів більше за комунальні послуги, ніж те, щоб ми мали платити при Кучмі. Антинародний режим: ціна газу – 50 доларів, а при Тимошенко 400. Це для народу.
Для себе особисто? Та я не знаю. Я думаю, що якщо Росія отримує те, що вона хоче від Тимошенко, то й відповідно вона й готова видавати такі компліменти, які потім вчора видав на адресу Тимошенко: от нарешті уряд, з яким ми можемо домовлятися, і інше.
Після статті, яку Ігор абсолютно справедливо згадав, «Стримувати Росію». Я просто нагадаю нашим слухачам, я взяв з собою цитату. «Захід повинен побудувати противаги російському експансіонізму» (!)
Це пряма цитата з програмного виступу Тимошенко авторства Григорія Немирі. Це люди, яка практично говорила, заявляла антиросійську політику.
Чи знають це в Кремлі? Знають і знають більше. Значить, рахуються з такою…
Ігор Слісаренко: А відлуп який тоді був від МЗС.
В’ячеслав Піховшек: Рахуються з тим, що вона займає абсолютно протилежні позиції.
Проблема наша як виборців полягає в тому, що ми нічого не знаємо про те, які програмні позиції займає Тимошенко.
Вона займала 8 раз позиції за НАТО, 4 проти НАТО. Наприклад, в чому її позиція? Я не знаю до сьогодні…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Дмитро Шурхало: Цього тижня в Україні одночасно перебували два, скажімо так, недружні закордонні лідери один до одного. Безумовно така синхронність не могла не привернути увагу журналістів.
У відповідь на запитання про візит одночасний грузинського президента російський прем’єр Володимир Путін дозволив собі перефразувати Михайла Лермонтова.
Пропоную послухати.
Володимир Путін: Чим займалися наші колеги? Поняття не маю. Але думаю, що двом президентам завжди є про що поговорити, щось обговорити, кудись сходити. Бійці згадували минулі дні і битви, де разом продули вони.
Що можна ще порадити і порекомендувати? Двом президентам краще проводити вечерю, якщо вони будуть вечеряти, без краваток. Краватки нині в ціні. Не дай Боже… Ну, ви мене розумієте - злопає ще Ющенкову краватку.
- Отака от варіація на тему «Бородіно».
Нагадую, що колись Михайло Саакашвілі, сильно нервуючи, почав жувати власну краватку. І це зазняли на відео.
- А сміялися всі: і журналісти, і Юлія Тимошенко, яка стояла поруч і додала, що я можу без краватки на вечерю прийти.
Це нормально, коли голова уряду однієї держави, перебуваючи з візитом у сусідній державі, от дозволяє собі подібні жарти?
Ігор Слісаренко: З дипломатичної етики, з елементарних норм, то це, звичайно, порушення. Це порушення.
- В’ячеславе?
В’ячеслав Піховшек: Мені здається, що починає складалися якась така, не знаю, постійно з новими лідерами нова тональність спілкування. При чому Путін це демонструє вже не перший раз.
Але це було сказано зовсім в іншій обстановці. І зовсім по-іншому це було, перед журналістами.
І Ви цитували тільки що його виступ з Тимошенко по підсумку результатів переговорів. Тобто, ніякого інформприводу, який випливає з переговорів по оцінці Ющенка і Саакашвілі, немає.
Яким би не був Ющенко, яким не був би Саакашвілі, з іншого боку, це зовсім не означає, що Путін не ляпнув дурницю.
Ігор Слісаренко: Якщо ми пригадаємо той відомий чи горезвісний жарт Берлусконі щодо Обами і його засмаги, то він був абсолютно за тональністю доброзичливим. Там не було… Єдине – це політкоректність ця горезвісна шкутильгала. Але знову ж таки це було доброзичливо.
В даному випадку це відверте глузування. Ну, не більше.
- Як я зрозумів з вашої реакції, що ви згодні, що не дуже вдале і не дуже доречне.
Президент зустрічається з іноземним президентом. Прем’єр - зі своїм іноземним колегою. Все, ніби, відповідає нормам. Але складається враження…
Ну, тобто, не все відповідає. От певні коментарі не відповідають, випадають з норми.
Але складається враження, що зараз в кожного своя зовнішня політика. Спостерігаючи за зустріччю прем’єрів і зустріччю президентів, у мене таке враження, що Україна, українська влада провадить не одну, а кілька зовнішніх політик...
В’ячеслав Піховшек: Щоб просто закінчити цю тему з цими висловлюваннями Путіна (слово незрозуміле) Лермонтова, то треба розуміти, для чого він це зробив.
Я, звичайно, цього не знаю. В мене немає інформаторів в його апараті. Але подібні речі, як мені зрозуміло, готуються. Тобто, «які продули вони» - це явно те, що було придумано для прес-конференції.
Допускаю, що це меседж для внутрішнього російського вжитку. Тобто, як завжди, таке стандартне хамство для того, щоби це впливало на громадську думку в самій Росії, тому що це транслюється. От я беру і стібуся там над цими двома геніями свого часу.
Тобто, це може мати тільки отаке от пояснення, з моєї точки зору.
- Але це робиться на території цієї держави, а не тієї, на яку це розраховано.
В’ячеслав Піховшек: Практика сучасної російської влади доказує, що вони це де завгодно роблять. І в Пітсбургу, наприклад, на останньому засіданні Великої двадцятки Медведєв знову чомусь розійшовся про позицію Ющенка про Голодомор. Хоча це не цікавить в місті американських шахтарів нікого, я сказав би.
- Але щодо Польщі, коли відзначали, була така церемонія щодо початку Другої Світової війни 1 вересня, то Путін був дуже коректний, хоча ви ж знаєте, які складні взаємини у сучасної Москви і Варшави.
В’ячеслав Піховшек: Щодо роботи «з розчепіреними пальцями», як ми раніше її називали на телебаченні, тобто кількох українських зовнішніх політик, то, з одного боку, це звичайно приступи політичної шизофренії в прямому розумінні цього слова. «Шизо» і «френо» – ділити душу навпіл.
З іншого боку, особливо, я сказав би, початок 2008 року просто навіть вже в публічному ефірі, телевізійному говорили: одна політика у Тимошенко після дострокових парламентських виборів 2007 року, а інша зовсім політика у Ющенка.
Такого не може терпіти жодна держава. Я не кажу, що Європи. Я кажу, що світу взагалі.
Подібну політику не веде. Наприклад, влада Мозамбіку по якихось причинах. Якщо ми відповідаємо відносно повернення України в зовнішній політиці до якихось цивілізованих норм, до того, що це має виглядати не як територія, якою вона зараз є, а як держава, то, звичайно, має бути узгоджена зовнішня політика.
- Ігорю, зовнішньополітичний курс.
Ігор Слісаренко: Ситуація більше нагадує ситуацію змагання, конкуренцію, досить жорстку конкуренцію між (я приводжу з Зімбабве) президентом Мугабе і прем’єр-міністром, лідером опозиції Цвангираї. Оце щось схоже на стосунки Ющенко-Тимошенко.
В’ячеслав Піховшек: А якщо згадати галопуючу інфляцію, то це ще один аргумент до тези Слісаренка.
- Ну, але Зімбабве чемпіон все-таки.
Ігор Слісаренко: І інша річ, що у кожного з них своя зовнішня політика і своя ж непослідовна зовнішньої політики.
- В чому непослідовність?
Ігор Слісаренко: Пригадаймо, з чого починав Ющенко. По суті з експорту демократії. Це було головним його зовнішньополітичним курсом. Окрім погроз подати заявку на вступ в ЄС.
Далі, що ми будемо всіх демократизувати. Виступи всі тодішнього міністра зовнішніх справ Тарасюка, в тому числі й на економічних форумах в латинській Америці, зводилися до того, що ми чемпіони з прав людини і демократії у всьому регіоні, і ми будемо далі, так би мовити, вести цю політику.
На сьогодні, скажімо, візит Лукашенка і обійми з Лукашенком засвідчили повний провал цієї політики, з одного боку, і відмову від неї.
Тимошенко починала, пригадаймо, зі стримування Росії, так, програмна стаття в американському часописі….
- Але тоді вона була в опозиції.
В’ячеслав Піховшек: Так, квітень-травень 2007 року.
- Вона тоді була опозиціонер, а не прем’єр в-таки.
В’ячеслав Піховшек: Це не має значення.
Ігор Слісаренко: Абсолютно.
До речі, коли вона була вперше прем’єр-міністром, то вона обіцяла газогін з Іраном. Коли ж вона була вже в опозиції, то вона обіцяла боротися з ядерним Іраном.
Тобто, на сьогодні, бачимо, повна відмова від програмної статті «Стримувати Росію», навпаки - палка прихильність.
- Наскільки ефективна, тобто, можливо, не послідовна, але ефективна в президента чи в прем’єра…?
Ігор Слісаренко: У випадку з Тимошенко, то ефективна. Можемо сказати, що фортуна їй посміхається і обставини складаються дуже сприятливо для неї. Навіть у випадку з тією ж Росією.
В’ячеслав Піховшек: Давайте скажемо про критерії ефективності. От Ви, Дмитре, говорите про ефективно-неефективно. Що Ви маєте на увазі?
- Тобто, яка має якісь наслідки, які людина може сказати. От ми досягли…
В’ячеслав Піховшек: Наслідки персонально для Тимошенко чи для українського народу?
- А хоч ті, хоч ті.
В’ячеслав Піховшек: Наслідки персонально для українського народу всього, для нас з вами, то це те, що ми платимо в 10 разів більше за комунальні послуги, ніж те, щоб ми мали платити при Кучмі. Антинародний режим: ціна газу – 50 доларів, а при Тимошенко 400. Це для народу.
Для себе особисто? Та я не знаю. Я думаю, що якщо Росія отримує те, що вона хоче від Тимошенко, то й відповідно вона й готова видавати такі компліменти, які потім вчора видав на адресу Тимошенко: от нарешті уряд, з яким ми можемо домовлятися, і інше.
Після статті, яку Ігор абсолютно справедливо згадав, «Стримувати Росію». Я просто нагадаю нашим слухачам, я взяв з собою цитату. «Захід повинен побудувати противаги російському експансіонізму» (!)
Це пряма цитата з програмного виступу Тимошенко авторства Григорія Немирі. Це люди, яка практично говорила, заявляла антиросійську політику.
Чи знають це в Кремлі? Знають і знають більше. Значить, рахуються з такою…
Ігор Слісаренко: А відлуп який тоді був від МЗС.
В’ячеслав Піховшек: Рахуються з тим, що вона займає абсолютно протилежні позиції.
Проблема наша як виборців полягає в тому, що ми нічого не знаємо про те, які програмні позиції займає Тимошенко.
Вона займала 8 раз позиції за НАТО, 4 проти НАТО. Наприклад, в чому її позиція? Я не знаю до сьогодні…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
