(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Пане Олександре, погодьтеся, коли не було виборів і були державні ЗМІ, то було легше жити. Принаймні, було ясно, як працювати.
Коли вибори є, конкуренція є, а державні ЗМІ повинні виконувати функцію політичну, соціальну, яку-завгодно, то їм завжди доводиться визначатися перед кожною передвиборною кампанією, що відбувається в країні, і яким має бути ось цей пульс, який не можна порушувати в своєму висвітленні подій.
Олександр Бутко: Я хочу сказати, що вибори були, коли були й державні ЗМІ.
Якщо Ви маєте на увазі право вибору…
- Право вибору. Так.
Олександр Бутко: …то 1990 рік – перші демократичні вибори. І народні депутати СРСР, і Верховна Рада, яка була обрана в 1990 році, то це вже справді були вибори.
І багато в чому всупереч державним ЗМІ народ обрав багатьох людей, які потім стали лідерами і у Верховній Раді, і з кремлівської трибуни теж багато опозиційних поглядів тоді пролунало, бо саме від України було надзвичайно багато обрано народних депутатів СРСР демократичного спрямування: і Юрій Щербак, і Дмитро Павличко, і Ростислав Братунь, і Віктор Лисицький тоді був. Я міг би багатьох назвати…
- Оголосити весь перелік. Це називається.
Олександр Бутко: Так.
- Але тоді доводилося в державних ЗМІ визначатися кожному окремому журналісту, тепер все ж таки так чи інакше має бути політика редакційного рівня. Тому що тоді вона була, а всупереч їй діяли і політики, і журналісти.
Тепер такої потреби немає, мені здається. Може, я й помиляюся.
Василь Бирзул: Мені здається, що ми зараз проходимо другу хвилю отого демократичного піднесення, яке було на початку 1990-их.
Можливо, це завдяки, я не буду казати, що нинішньому Президенту, але, можливо, ситуація після 2004 року все-таки спонукала владу не так відверто тиснути на ЗМІ, в тому числі саме на державні.
От, наприклад, Українське радіо не відчуває якогось там тиску від владних структур. Ми однаково можемо критичні висловлювання давати опозиційних лідерів на адресу Президента, Прем’єр-міністра.
Тобто, на мій погляд, порівняно з роками 1990-ими, з серединою 1990-их і до 2004 року, то зараз все-таки журналісти працюють більш вільно. Власне, визначатися кожному окремо немає потреби, бо це суть редакційної політики.
- Ольго, ми з паном Олександром так відразу перейшли в 1990-ті роки, тому що ми пам’ятаємо, що тоді дійсно доводилося приймати рішення професійно кожного дня. Ну, правда, кожного дня нове.
Ольга Таукач: Ну, професія журналіста така, що вона вимагає щодня приймати рішення.
- З одного боку, то так, але з іншого боку, можливо, вже прийняти варто якесь остаточне ціннісне рішення, щоб не доводилося кожного дня його обирати.
Ольга Таукач: Я думаю, що остаточне ціннісне рішення людина все ж таки обирає щодня, бо щодня змінюються якщо не системи цінностей, то умови гри, в яких виступає як складова той чи інший журналіст, той чи інший ЗМІ. Це абсолютно нормально.
Якщо ми кажемо, що таке є добро і зло? Його не буває у чистому вигляді. Так чи інакше це є суміш обставин, суміш людей, суміш поглядів, суміш зовнішніх і внутрішніх якихось чинників.
- Ну, виборець хоче добро і зло у чистому вигляді. На жаль.
Олександр Бутко: А чому ми, журналісти, повинні робити свій вибір зараз? Зробити свій вибір – це значить апріорі підтримувати якогось конкретного кандидата і підігрувати цьому кандидату.
- Ні, вибір – це й інколи і не робити вибору на користь кандидата.
Олександр Бутко: Напевне, що так.
Я, наприклад, з 2004 року на всіх виборах не підтримую жодного кандидата. І вважаю, що це відповідність моїй професії.
- Оце така катастрофа. У нас тут вже була студія, коли люди не підтримували жодного кандидата.
Наші слухачі почнуть думати, що журналісти взагалі такі. Розумієте?
Ольга Таукач: Журналісти такі…
- …згоди і донизу.
Ольга Таукач: …самі громадяни цього суспільства, як і слухачі. Ніякої різниці немає.
І чому журналісти мають бути святіші за Римського папу, то я не розумію.
Чому лікарі лобіюють той чи інший лікарський засіб ( ми бачимо це), абсолютно спокійно заробляючи чи працюючи на якусь фармацевтичну компанію?
Чому Ви думаєте, що журналісти якісь інші? Вони так само живуть у цій країні, реагують на ситуації, які…
- Ні, я хотів би, щоб журналісти були іншими…
Василь Бирзул: Проблема вибору, очевидно, зараз має полягати в тому, щоб ті журналісти, які працюють у державних так званих ЗМІ, до яких упереджене ще, можливо, ставлення, їхня проблема вибору, очевидно полягає в тому, щоб вони отримували ті ж стандарти, які суспільство підтримало 5 років тому, для того, щоб усі точки зору були висвітлені, для того, щоб не було упередженого ставлення, для того, щоб суспільство мало отримати об’єктивну інформацію стосовно всіх поглядів, які представлені у суспільстві.
Олександр Бутко: Віталію, а Ви зараз хотіли б, щоб ми зараз кожен назвав свої симпатії на виборчому ринку і починали рекламувати?
- Ні, я можу сказати, чого я хотів би. Я відповім.
Олександр Бутко: Ну, скажіть.
- Я просто абсолютно впевнений, що Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України мають вплив на таку аудиторію, до якої немає, можливо, доступу у багатьох інших ЗМІ, дякуючи і системі розповсюдження сигналу, і тій, я сказав би, традиційній довірі, яка складалася десятиліттями, яку не можна ось так от зруйнувати за 10 років, навіть за 20 років ефірної конкуренції, ну і таке інше.
Мені якраз здавалося, що саме на цих ЗМІ більше відповідальності, ніж на інших, як не дивно.
Олександр Бутко: Власне, тому, що відповідальність більша, тому ми і не підтримуємо жодного з кандидатів. Ми поважаємо право кожного бути рівними в цій передвиборній гонці.
І сумніваюся, що Ви зараз скажете, що Національне радіо України підігрує котромусь з кандидатів у передвиборній гонці.
- Я ж такого не казав.
Мені цікаво, чи самі кандидати хотіли б, щоб їх підтримували на рівні державних телерадіослужб?
Ольга Таукач: Я думаю, що вони сплять і мріють про це, як би вони не ставилися до рейтингу державних радіокомпаній і телекомпаній.
Але так чи інакше, розуміючи кількість слухачів і глядачів, вони дуже хотіли б, не фінансуючи ці ЗМІ по-людськи, ставлячи їх за межі конкуренції у такий спосіб, все ж таки вони мріють, щоб їм приділяли багато уваги.
Василь Бирзул: Принаймні політики, які приходять до нас на ефір, жодного разу не висловили якогось свого обурення стосовно якихось провокативних запитань.
Так чи інакше державне радіо і телебачення теж змінюються під впливом стандартів, які зараз з’явилися в інформаційному просторі. І якщо раніше, наприклад, політик міг чи його помічники могли просити, яке запитання поставити чи чогось не ставити, то зараз такого немає.
Зараз політики готові відповідати на будь-яке запитання в ефір, тим паче, якщо в нас включені прямі телефонні лінії, і будь-який слухач може запитати будь-що, при тому таке, що навіть інколи межує зі здоровим глуздом.
- А взагалі, пане Олександре, Національне радіо країни, має бути політичним, якщо отак от розібратися? Воно має взагалі займатися політичним життям країни отак от серйозно?
Олександр Бутко: Висвітлювати політичне життя країни обов’язково.
А чому Національне радіо не повинне висвітлювати політичне життя країни?
Ольга Таукач: Воно зобов’язане це робити. Це його покликання…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Пане Олександре, погодьтеся, коли не було виборів і були державні ЗМІ, то було легше жити. Принаймні, було ясно, як працювати.
Коли вибори є, конкуренція є, а державні ЗМІ повинні виконувати функцію політичну, соціальну, яку-завгодно, то їм завжди доводиться визначатися перед кожною передвиборною кампанією, що відбувається в країні, і яким має бути ось цей пульс, який не можна порушувати в своєму висвітленні подій.
Олександр Бутко: Я хочу сказати, що вибори були, коли були й державні ЗМІ.
Якщо Ви маєте на увазі право вибору…
- Право вибору. Так.
Олександр Бутко: …то 1990 рік – перші демократичні вибори. І народні депутати СРСР, і Верховна Рада, яка була обрана в 1990 році, то це вже справді були вибори.
І багато в чому всупереч державним ЗМІ народ обрав багатьох людей, які потім стали лідерами і у Верховній Раді, і з кремлівської трибуни теж багато опозиційних поглядів тоді пролунало, бо саме від України було надзвичайно багато обрано народних депутатів СРСР демократичного спрямування: і Юрій Щербак, і Дмитро Павличко, і Ростислав Братунь, і Віктор Лисицький тоді був. Я міг би багатьох назвати…
- Оголосити весь перелік. Це називається.
Олександр Бутко: Так.
- Але тоді доводилося в державних ЗМІ визначатися кожному окремому журналісту, тепер все ж таки так чи інакше має бути політика редакційного рівня. Тому що тоді вона була, а всупереч їй діяли і політики, і журналісти.
Тепер такої потреби немає, мені здається. Може, я й помиляюся.
Василь Бирзул: Мені здається, що ми зараз проходимо другу хвилю отого демократичного піднесення, яке було на початку 1990-их.
Можливо, це завдяки, я не буду казати, що нинішньому Президенту, але, можливо, ситуація після 2004 року все-таки спонукала владу не так відверто тиснути на ЗМІ, в тому числі саме на державні.
От, наприклад, Українське радіо не відчуває якогось там тиску від владних структур. Ми однаково можемо критичні висловлювання давати опозиційних лідерів на адресу Президента, Прем’єр-міністра.
Тобто, на мій погляд, порівняно з роками 1990-ими, з серединою 1990-их і до 2004 року, то зараз все-таки журналісти працюють більш вільно. Власне, визначатися кожному окремо немає потреби, бо це суть редакційної політики.
- Ольго, ми з паном Олександром так відразу перейшли в 1990-ті роки, тому що ми пам’ятаємо, що тоді дійсно доводилося приймати рішення професійно кожного дня. Ну, правда, кожного дня нове.
Ольга Таукач: Ну, професія журналіста така, що вона вимагає щодня приймати рішення.
- З одного боку, то так, але з іншого боку, можливо, вже прийняти варто якесь остаточне ціннісне рішення, щоб не доводилося кожного дня його обирати.
Ольга Таукач: Я думаю, що остаточне ціннісне рішення людина все ж таки обирає щодня, бо щодня змінюються якщо не системи цінностей, то умови гри, в яких виступає як складова той чи інший журналіст, той чи інший ЗМІ. Це абсолютно нормально.
Якщо ми кажемо, що таке є добро і зло? Його не буває у чистому вигляді. Так чи інакше це є суміш обставин, суміш людей, суміш поглядів, суміш зовнішніх і внутрішніх якихось чинників.
- Ну, виборець хоче добро і зло у чистому вигляді. На жаль.
Олександр Бутко: А чому ми, журналісти, повинні робити свій вибір зараз? Зробити свій вибір – це значить апріорі підтримувати якогось конкретного кандидата і підігрувати цьому кандидату.
- Ні, вибір – це й інколи і не робити вибору на користь кандидата.
Олександр Бутко: Напевне, що так.
Я, наприклад, з 2004 року на всіх виборах не підтримую жодного кандидата. І вважаю, що це відповідність моїй професії.
- Оце така катастрофа. У нас тут вже була студія, коли люди не підтримували жодного кандидата.
Наші слухачі почнуть думати, що журналісти взагалі такі. Розумієте?
Ольга Таукач: Журналісти такі…
- …згоди і донизу.
Ольга Таукач: …самі громадяни цього суспільства, як і слухачі. Ніякої різниці немає.
І чому журналісти мають бути святіші за Римського папу, то я не розумію.
Чому лікарі лобіюють той чи інший лікарський засіб ( ми бачимо це), абсолютно спокійно заробляючи чи працюючи на якусь фармацевтичну компанію?
Чому Ви думаєте, що журналісти якісь інші? Вони так само живуть у цій країні, реагують на ситуації, які…
- Ні, я хотів би, щоб журналісти були іншими…
Василь Бирзул: Проблема вибору, очевидно, зараз має полягати в тому, щоб ті журналісти, які працюють у державних так званих ЗМІ, до яких упереджене ще, можливо, ставлення, їхня проблема вибору, очевидно полягає в тому, щоб вони отримували ті ж стандарти, які суспільство підтримало 5 років тому, для того, щоб усі точки зору були висвітлені, для того, щоб не було упередженого ставлення, для того, щоб суспільство мало отримати об’єктивну інформацію стосовно всіх поглядів, які представлені у суспільстві.
Олександр Бутко: Віталію, а Ви зараз хотіли б, щоб ми зараз кожен назвав свої симпатії на виборчому ринку і починали рекламувати?
- Ні, я можу сказати, чого я хотів би. Я відповім.
Олександр Бутко: Ну, скажіть.
- Я просто абсолютно впевнений, що Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України мають вплив на таку аудиторію, до якої немає, можливо, доступу у багатьох інших ЗМІ, дякуючи і системі розповсюдження сигналу, і тій, я сказав би, традиційній довірі, яка складалася десятиліттями, яку не можна ось так от зруйнувати за 10 років, навіть за 20 років ефірної конкуренції, ну і таке інше.
Мені якраз здавалося, що саме на цих ЗМІ більше відповідальності, ніж на інших, як не дивно.
Олександр Бутко: Власне, тому, що відповідальність більша, тому ми і не підтримуємо жодного з кандидатів. Ми поважаємо право кожного бути рівними в цій передвиборній гонці.
І сумніваюся, що Ви зараз скажете, що Національне радіо України підігрує котромусь з кандидатів у передвиборній гонці.
- Я ж такого не казав.
Мені цікаво, чи самі кандидати хотіли б, щоб їх підтримували на рівні державних телерадіослужб?
Ольга Таукач: Я думаю, що вони сплять і мріють про це, як би вони не ставилися до рейтингу державних радіокомпаній і телекомпаній.
Але так чи інакше, розуміючи кількість слухачів і глядачів, вони дуже хотіли б, не фінансуючи ці ЗМІ по-людськи, ставлячи їх за межі конкуренції у такий спосіб, все ж таки вони мріють, щоб їм приділяли багато уваги.
Василь Бирзул: Принаймні політики, які приходять до нас на ефір, жодного разу не висловили якогось свого обурення стосовно якихось провокативних запитань.
Так чи інакше державне радіо і телебачення теж змінюються під впливом стандартів, які зараз з’явилися в інформаційному просторі. І якщо раніше, наприклад, політик міг чи його помічники могли просити, яке запитання поставити чи чогось не ставити, то зараз такого немає.
Зараз політики готові відповідати на будь-яке запитання в ефір, тим паче, якщо в нас включені прямі телефонні лінії, і будь-який слухач може запитати будь-що, при тому таке, що навіть інколи межує зі здоровим глуздом.
- А взагалі, пане Олександре, Національне радіо країни, має бути політичним, якщо отак от розібратися? Воно має взагалі займатися політичним життям країни отак от серйозно?
Олександр Бутко: Висвітлювати політичне життя країни обов’язково.
А чому Національне радіо не повинне висвітлювати політичне життя країни?
Ольга Таукач: Воно зобов’язане це робити. Це його покликання…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
