Директор комплексу Микола Савчук став розпитувати місцевих мешканців про історію тутешніх повстанців. З’ясувалося – село підтримувало з ними зв’язок. Ходили ніби-то до джерела, а насправді носили записки-грипси та провізію й залишали їх у криївці, призначеній саме для цих цілей або для тимчасового прихистку повстанців.
Тож підприємці взяли міношукач і досить швидко натрапили на місце криївки. Там у рештках шинелі знайшли гвинтівки, кулемет і стрічки та патрони.
«Зброя була в неробочому стані, рукоятки погнили. Ми взяли дозвіл у криміналістичному центрі МВС, зробили зброю недіючою і поновили для експозиції», – розповів Микола Савчук.
Бабинська криївка – один із кращих зразків
Стару криївку вирішили законсервувати – перебувати там людям нині небезпечно. Однак поряд, за наданими в архівах СБУ схемами, спорудили нову. Розмістили тут елементи скупого повстанського побуту, зробили схованку-колодязь, виставили трофеї, друкарську машинку, повстанський одяг. Є навіть ікони і газета «Волинь». Криївка складається з кількох приміщень площею 30 квадратних метрів і розміщена в землі на глибині семи метрів.
Розвідник і зв’язковий УПА Борис Андрійчук, котрому доводилося бувати в різних криївках, каже: обстановка реальна, але це – один із кращих зразків. «Якщо така криївка була – це дуже добре, місцями були й кращі... Люди жили (загалом) в сирості, без їжі, одягу. Оце ще таку криївку мати – це чудово. Для музею то годиться, але зазвичай жили в набагато гірших умовах», – зазначає пан Андрійчук.
Таємний вихід з криївки - через криницюЛариса Цупрук, власниця ресторанного комплексу, на території якого спорудили криївку, зауважує, що зробили це не заради забави чи грошей, а для того, щоб усі, хто проїжджає поряд міжнародною автотрасою Київ-Чоп – змінили своє ставлення до Української повстанської армії. Так само, як змінила його свого часу колишня комсомолка Лариса Цупрук, коли дізналася, як нацисти розправлялися з повстанцями.
«Ось тут, неподалік за лісом, є пам’ятник – там було розстріляно 45 мешканців Бабина. Серед них і діти, і священик, і директор школи.., – каже пані Цупрук. – Вони заслуговують дуже глибокої поваги. На сьогодні ж ми ще не можемо оцінити їхню діяльність до кінця – адже досі не розсекречені всі матеріали… Одним із наших консультантів був голова СБУ в Рівненській області Юрій Крапівін, сам родом із Луганська. І коли він переїхав на Рівненщину, він сам почав вивчати ці речі – настільки захопився… Рік тому в нас була дуже хороша виставка СБУ про рух ОУН-УПА. Ми багато звідти почерпнули».
Знати і бачити, щоб розуміти
У костопільчанина пана Жданюка старший брат був станичним УПА –одним із місцевих провідників. Чоловіка репресували разом із родиною, однак упродовж усього життя він згадував про те, як вільно почувалися на Костопільщині повстанці – саме тому, що їх підтримувало місцеве населення.
«Коли ми з батьком поїхали в ліс по дрова, а недалеко від нас був Гутвин, де була заснована на Рівненщині УПА – я дивився, як ходять хлопці і співають «Із-зі лісу сонце сходить, вождь Бандера нас веде…» Мені це так запало в душу, що до сьогодні пригадую цю мелодію і цю пісню…», – говорить пан Жданюк.
Повстанці мали щирі, гарячі серця. Саме тому не підкорялися ненависним режимам і боролися з ними всіма можливими засобами, наголошує підприємець Микола Савчук. Мета музею-криївки, каже він, – ознайомити з повстанським побутом, життям, літературою побільше співвітчизників. «До цих пір такі поняття побутують у «східняків» про західну Україну – що тут «бандерівці» їх ображатимуть… Щоб трохи це змінити й просвітити всіх українців – ми це і зробили», – зазначає Микола Савчук.
Коли підприємці зіткнулися з бюрократичними нюансами, пов’язаними з виділенням державою коштів на побудову музею, то вирішили, що криївку спорудять без копійки державних грошей. Кажуть, що це – по-повстанському: сподіватися лише на власні сили. А от за сприяння держави рівняни збираються побудувати станицю УПА на території обласного краєзнавчого музею.
(Рівне – Київ – Прага)
Тож підприємці взяли міношукач і досить швидко натрапили на місце криївки. Там у рештках шинелі знайшли гвинтівки, кулемет і стрічки та патрони.
«Зброя була в неробочому стані, рукоятки погнили. Ми взяли дозвіл у криміналістичному центрі МВС, зробили зброю недіючою і поновили для експозиції», – розповів Микола Савчук.
Бабинська криївка – один із кращих зразків
Стару криївку вирішили законсервувати – перебувати там людям нині небезпечно. Однак поряд, за наданими в архівах СБУ схемами, спорудили нову. Розмістили тут елементи скупого повстанського побуту, зробили схованку-колодязь, виставили трофеї, друкарську машинку, повстанський одяг. Є навіть ікони і газета «Волинь». Криївка складається з кількох приміщень площею 30 квадратних метрів і розміщена в землі на глибині семи метрів.
Розвідник і зв’язковий УПА Борис Андрійчук, котрому доводилося бувати в різних криївках, каже: обстановка реальна, але це – один із кращих зразків. «Якщо така криївка була – це дуже добре, місцями були й кращі... Люди жили (загалом) в сирості, без їжі, одягу. Оце ще таку криївку мати – це чудово. Для музею то годиться, але зазвичай жили в набагато гірших умовах», – зазначає пан Андрійчук.
«Ось тут, неподалік за лісом, є пам’ятник – там було розстріляно 45 мешканців Бабина. Серед них і діти, і священик, і директор школи.., – каже пані Цупрук. – Вони заслуговують дуже глибокої поваги. На сьогодні ж ми ще не можемо оцінити їхню діяльність до кінця – адже досі не розсекречені всі матеріали… Одним із наших консультантів був голова СБУ в Рівненській області Юрій Крапівін, сам родом із Луганська. І коли він переїхав на Рівненщину, він сам почав вивчати ці речі – настільки захопився… Рік тому в нас була дуже хороша виставка СБУ про рух ОУН-УПА. Ми багато звідти почерпнули».
Знати і бачити, щоб розуміти
У костопільчанина пана Жданюка старший брат був станичним УПА –одним із місцевих провідників. Чоловіка репресували разом із родиною, однак упродовж усього життя він згадував про те, як вільно почувалися на Костопільщині повстанці – саме тому, що їх підтримувало місцеве населення.
«Коли ми з батьком поїхали в ліс по дрова, а недалеко від нас був Гутвин, де була заснована на Рівненщині УПА – я дивився, як ходять хлопці і співають «Із-зі лісу сонце сходить, вождь Бандера нас веде…» Мені це так запало в душу, що до сьогодні пригадую цю мелодію і цю пісню…», – говорить пан Жданюк.
Повстанці мали щирі, гарячі серця. Саме тому не підкорялися ненависним режимам і боролися з ними всіма можливими засобами, наголошує підприємець Микола Савчук. Мета музею-криївки, каже він, – ознайомити з повстанським побутом, життям, літературою побільше співвітчизників. «До цих пір такі поняття побутують у «східняків» про західну Україну – що тут «бандерівці» їх ображатимуть… Щоб трохи це змінити й просвітити всіх українців – ми це і зробили», – зазначає Микола Савчук.
Коли підприємці зіткнулися з бюрократичними нюансами, пов’язаними з виділенням державою коштів на побудову музею, то вирішили, що криївку спорудять без копійки державних грошей. Кажуть, що це – по-повстанському: сподіватися лише на власні сили. А от за сприяння держави рівняни збираються побудувати станицю УПА на території обласного краєзнавчого музею.
(Рівне – Київ – Прага)
