У листопаді 1989-го напруження вже буквально відчувалося у повітрі. Екатерина Бончева разом зі своїм чоловіком носила радіоприймача помешканням, намагаючись зловити якусь «вільну хвилю» і дізнатися, що ж насправді відбувається.
«Нарешті ми примостилися слухати ефір у нашій спальні, на ліжку, і в цей час «Радіо Вільна Європа» повідомило, що сьогодні, 9 листопада, впала Берлінська стіна. У Болгарії на цей момент не було жодної офіційної інформації про це», – згадує Екатерина Бончева.
Але ще більший сюрприз чекав наступного дня, коли Бончева пішла до Софійського університету. Там, в одній із аудиторій історичного факультету, вона прочитала оголошення, що лекцій не буде, тому що «національні свята призначені не для навчання, а для святкування».
Як потім стало зрозуміло, хтось із керівництва університету дізнався, що відбувся внутрішньопартійний переворот і Тодора Живкова усунули від влади. Державне радіо Болгарії підтвердило це у єдиному вечірньому оголошенні.
Усю ніч, пригадує Екатерина Бончева, вона разом із друзями намагалася дістати хоч якусь інформацію про те, що ж саме відбувається. Але усі вже розуміли: настав час змін.
«45 років – досить!»
Пісня протесту «45 років – досить!» стала гімном усіх, хто прагнув нової епохи, в якій люди, а не режим, будуть визначати долю країни.
До червня наступного року в країні відбулися перші вільні вибори, потім нова Конституція проголосила Болгарію демократичною, парламентською республікою. А до 2007 року Болгарія вже була членом НАТО і Європейського Союзу.
Але цей перехід не був легким і бездоганним. Екатерина Бончева думає, що й через двадцять років після падіння комуністичного режиму «бій іще не виграно».
Важкі наслідки «епохи Живкова» – корупція, нетерпимість до інакомислення й смак до націоналістичної політики – все ще відчуваються й сьогодні. У владі досі багато представників так званої «комуністичної еліти» або їхніх дітей.
Країна намагається звести рахунки зі своїм комуністичним минулим. Для цього було створено Комітет люстрації, який доручив урядові відкрити архіви таємної поліції. Екатерина Бончева є членом цього Комітету і вважає, що роботи ще «непочатий край».
Змінити державні інститути ще не означає змінити людей
На становлення справжньої демократії в Болгарії негативно вплинуло й те, що країна упродовж 45 років комуністичного режиму була фактично «найближчим супутником» Радянського Союзу. Економіка Болгарії була орієнтована на СРСР, і тепер Болгарія переживає певні економічні труднощі. А енергетична залежність від Росії зберігається й досі.
Як результат, стверджує Екатерина Бончева, болгарське громадянське суспільство не таке розвинене, як у чехів, поляків чи словаків.
«Я думаю, що має змінитися ціле покоління, у тому числі й моє. Треба, щоб зовсім інші люди взяли на себе управління країною. А це питання часу. Я не оптиміст і не песиміст. Я просто реаліст. І я думаю, що кожен із нас має змінюватися й робити щось для того, щоб ми стали справді демократичним суспільством. Пройшло 20 років і ми побачили, що створення демократичних інститутів влади ще не означає, що суспільство є демократичним. Це вже залежить від народу, від самих людей», – вважає журналістка.
Інколи здається, каже Бончева, що болгари просто не знають, що робити зі своєю свободою. Можливо, необхідно ще 20 років.
(Прага – Київ)
«Нарешті ми примостилися слухати ефір у нашій спальні, на ліжку, і в цей час «Радіо Вільна Європа» повідомило, що сьогодні, 9 листопада, впала Берлінська стіна. У Болгарії на цей момент не було жодної офіційної інформації про це», – згадує Екатерина Бончева.
Але ще більший сюрприз чекав наступного дня, коли Бончева пішла до Софійського університету. Там, в одній із аудиторій історичного факультету, вона прочитала оголошення, що лекцій не буде, тому що «національні свята призначені не для навчання, а для святкування».
Як потім стало зрозуміло, хтось із керівництва університету дізнався, що відбувся внутрішньопартійний переворот і Тодора Живкова усунули від влади. Державне радіо Болгарії підтвердило це у єдиному вечірньому оголошенні.
Усю ніч, пригадує Екатерина Бончева, вона разом із друзями намагалася дістати хоч якусь інформацію про те, що ж саме відбувається. Але усі вже розуміли: настав час змін.
«45 років – досить!»
Пісня протесту «45 років – досить!» стала гімном усіх, хто прагнув нової епохи, в якій люди, а не режим, будуть визначати долю країни.
До червня наступного року в країні відбулися перші вільні вибори, потім нова Конституція проголосила Болгарію демократичною, парламентською республікою. А до 2007 року Болгарія вже була членом НАТО і Європейського Союзу.
Але цей перехід не був легким і бездоганним. Екатерина Бончева думає, що й через двадцять років після падіння комуністичного режиму «бій іще не виграно».
Важкі наслідки «епохи Живкова» – корупція, нетерпимість до інакомислення й смак до націоналістичної політики – все ще відчуваються й сьогодні. У владі досі багато представників так званої «комуністичної еліти» або їхніх дітей.
Країна намагається звести рахунки зі своїм комуністичним минулим. Для цього було створено Комітет люстрації, який доручив урядові відкрити архіви таємної поліції. Екатерина Бончева є членом цього Комітету і вважає, що роботи ще «непочатий край».
Змінити державні інститути ще не означає змінити людей
На становлення справжньої демократії в Болгарії негативно вплинуло й те, що країна упродовж 45 років комуністичного режиму була фактично «найближчим супутником» Радянського Союзу. Економіка Болгарії була орієнтована на СРСР, і тепер Болгарія переживає певні економічні труднощі. А енергетична залежність від Росії зберігається й досі.
Як результат, стверджує Екатерина Бончева, болгарське громадянське суспільство не таке розвинене, як у чехів, поляків чи словаків.
«Я думаю, що має змінитися ціле покоління, у тому числі й моє. Треба, щоб зовсім інші люди взяли на себе управління країною. А це питання часу. Я не оптиміст і не песиміст. Я просто реаліст. І я думаю, що кожен із нас має змінюватися й робити щось для того, щоб ми стали справді демократичним суспільством. Пройшло 20 років і ми побачили, що створення демократичних інститутів влади ще не означає, що суспільство є демократичним. Це вже залежить від народу, від самих людей», – вважає журналістка.
Інколи здається, каже Бончева, що болгари просто не знають, що робити зі своєю свободою. Можливо, необхідно ще 20 років.
(Прага – Київ)
