Медіа-бібліотека складається з матеріалів історій людей, колишніх в’язнів «Тюрми на Лонцького». Лише протягом кількох днів, з 23 до 28 червня 1941 року у Львові було вбито близько 4000 людей, з них у в’язниці № 1 на Лонцького – 1681 людину. Переважно це були українці й поляки. Після приходу німецьких окупантів камери в’язниці заповнили євреями і українськими діячами визвольного руху.
Свідчення людей – це 150 годин спогадів, більше 200 фотографій і відеоматеріали. Останні стануть основою для документальних фільмів.
Очевидці розповідають про те, як вони перебували у в’язниці НКВС-МДБ на вулиці Лонцького у Львові, як городяни зустріли радянських визволителів у вересні 1939 року і вдруге у липні 1944 року. Нині свідкам по 80-90 років, але вони добре пам’ятають усі події. Однак переважна більшість очевидців померла і забрала свої спомини з собою. Адже записувати ці свідчення потрібно було від початку 90-х. Однак до медіа-бібліотеки долучили приватні аудіокасети спогадів, які мешканці зберегли для себе.
У льохах тюрми утримували по 45 людей
Петрові Франкові було 15 років, коли він став в’язнем тюрми на Лонцького. Він поділився своїми спогадами і розповів, що у камерах в’язниці, розміром 2 на 3 метри сиділи по 45 людей. Умови були настільки жахливими, що багато не витримували цих знущань.
Петро Франко був ініціатором збору свідчень політв’язнів і, зокрема, малих політичних в’язнів. Оскільки чоловік переконаний, що ці свідчення у майбутньому зможуть відіграти важливу роль у судовому процесі проти комуністичного режиму.
«Ми назбирали матеріалів про трагедію 1939-54 років на шість томів, кожен по 600 сторінок. Але виданих книжок замало, тому так важливо мати живі голоси», – каже колишній політв’язень.
Керівництво музею «Тюрма на Лонцького» звертається до усіх громадян, краєзнавців, якщо вони мають записи спогадів очевидців, які постраждали від комуністичного режиму, надати їх для поповнення медіа-бібліотеки.
Адже матеріали розповсюджуватимуть по школах, щоб учні на уроках історії могли їх переглядати і мати уявлення, що відбувалося у Західній Україні після вересня 1939 року. Цими свідченнями можуть користуватися і науковці, й відвідувачі музею.
(Львів – Київ – Прага)
Свідчення людей – це 150 годин спогадів, більше 200 фотографій і відеоматеріали. Останні стануть основою для документальних фільмів.
Очевидці розповідають про те, як вони перебували у в’язниці НКВС-МДБ на вулиці Лонцького у Львові, як городяни зустріли радянських визволителів у вересні 1939 року і вдруге у липні 1944 року. Нині свідкам по 80-90 років, але вони добре пам’ятають усі події. Однак переважна більшість очевидців померла і забрала свої спомини з собою. Адже записувати ці свідчення потрібно було від початку 90-х. Однак до медіа-бібліотеки долучили приватні аудіокасети спогадів, які мешканці зберегли для себе.
У льохах тюрми утримували по 45 людей
Петрові Франкові було 15 років, коли він став в’язнем тюрми на Лонцького. Він поділився своїми спогадами і розповів, що у камерах в’язниці, розміром 2 на 3 метри сиділи по 45 людей. Умови були настільки жахливими, що багато не витримували цих знущань.
Петро Франко був ініціатором збору свідчень політв’язнів і, зокрема, малих політичних в’язнів. Оскільки чоловік переконаний, що ці свідчення у майбутньому зможуть відіграти важливу роль у судовому процесі проти комуністичного режиму.
«Ми назбирали матеріалів про трагедію 1939-54 років на шість томів, кожен по 600 сторінок. Але виданих книжок замало, тому так важливо мати живі голоси», – каже колишній політв’язень.
Керівництво музею «Тюрма на Лонцького» звертається до усіх громадян, краєзнавців, якщо вони мають записи спогадів очевидців, які постраждали від комуністичного режиму, надати їх для поповнення медіа-бібліотеки.
Адже матеріали розповсюджуватимуть по школах, щоб учні на уроках історії могли їх переглядати і мати уявлення, що відбувалося у Західній Україні після вересня 1939 року. Цими свідченнями можуть користуватися і науковці, й відвідувачі музею.
(Львів – Київ – Прага)
