На центральній площі Тирасполя далі височіє пам’ятник Леніну. Поруч – міст через Дністер, із якого у спекотний серпневий день підлітки стрибають у зеленувату воду, щоб освіжитися. Вони виглядають так само як їхні ровесники в інших куточках світу, за винятком того, що живуть у республіці, яку ніхто в світі не визнає.
17-літня Альона Тімурзіна каже, що Придністров’я більше ніколи не буде частиною Молдови. «Ми пам’ятаємо, що коли були маленькими, то в нас загинули батьки, у мене зокрема. Тому Молдову ми зовсім не сприймаємо», – сказала вона Радіо Свобода.
Придністров’я відмежувалося від Молдови невдовзі після розпаду Радянського Союзу. Тоді в результаті брутальної війни загинуло близько півтори тисячі людей і в регіон прийшли російські миротворці.
Колись Придністров’я було головною промисловою базою Молдови, але тепер заводи стоять. Це результат економічних санкцій Кишинева, який наполягає на тому, що Придністров'я є його невід’ємною частиною. З минулого року, коли загострилася світова економічна криза, місцевий експорт упав ще на 60 відсотків.
Сьогодні економіка животіє завдяки фінансовій допомозі Росії. Злочинність мабуть також відіграє свою роль. Придністров’я вважають регіональним центром торгівлі наркотиками, зброєю і живим товаром.
Середній дохід людей – 150 доларів на місяць. Пенсіонерка Лариса Кілімченка торгує дешевим одягом на базарі у прикордонних Бендерах. Якщо її запитати, як покращити життя 400 тисяч жителів регіону, то почуєте лише один варіант – приєднатися до Росії. «Обов’язково, бо ми не виживемо без Росії, ми не зможемо», – вважає Кілімченка.
Але навіть найбільші симпатики Росії визнають, що для об’єднання треба мати добру уяву, адже Придністров’я і Росію розділяє українська територія.
Половина жителів Придністров’я вже мігрувала
Відмова місцевої влади від діалогу з Кишиневом обурює меншість жителів Придністров’я. Серед них – опозиційна Соціал-демократична партія. Голова партії Олександр Радченко каже, що сепаратизм має економічні причини – небажання ділитися. «Для них невизнання це золотий рай. Чим довше це буде продовжуватися, тим для них краще, хоча від цього потерпає народ», – говорить Радченко.
Міжнародні посередники, включно з Україною, вже не раз намагалися посадити за стіл переговорів Тирасполь і Кишинів. Востаннє переговори зірвалися минулого року. Перемога опозиції на парламентських виборах у Молдові цього місяця може означати кінець 8-річного правління комуністів. Дехто вірить, що придністровські лідери скоріше будуть готові домовлятися з новою ліберальною коаліцією.
Але зміна режиму в Кишиневі також обіцяє повернути Молдову на шлях європейської інтеграції, подалі від російського впливу, що може навпаки, ускладнити шлях до порозуміння з Тирасполем, який так залежний від Кремля.
Правозахисник Григорій Валовой вважає, що президент Придністров’я Ігор Смірнов вітає створення широкої коаліції у Молдові лише тому, що нею буде легше маніпулювати, ніж дотеперішнім комуністичним керівництвом. «Становище у парламенті Молдови дає змогу придністровській владі ще більше затягувати процес врегулювання», – вважає оглядач.
Григорій Валовой сказав Радіо Свобода, що більшість жителів Придністров’я втомилися від ізоляції і бідності, але не вірять у зміни в себе вдома, тому мігрують. Із 1992 року кількість населення регіону скоротилася наполовину. Придністровський правозахисник переконаний, що цей заморожений конфлікт зупиниться лише тоді, коли цього забажає Москва.
(Прага – Київ)
17-літня Альона Тімурзіна каже, що Придністров’я більше ніколи не буде частиною Молдови. «Ми пам’ятаємо, що коли були маленькими, то в нас загинули батьки, у мене зокрема. Тому Молдову ми зовсім не сприймаємо», – сказала вона Радіо Свобода.
Придністров’я відмежувалося від Молдови невдовзі після розпаду Радянського Союзу. Тоді в результаті брутальної війни загинуло близько півтори тисячі людей і в регіон прийшли російські миротворці.
Колись Придністров’я було головною промисловою базою Молдови, але тепер заводи стоять. Це результат економічних санкцій Кишинева, який наполягає на тому, що Придністров'я є його невід’ємною частиною. З минулого року, коли загострилася світова економічна криза, місцевий експорт упав ще на 60 відсотків.
Сьогодні економіка животіє завдяки фінансовій допомозі Росії. Злочинність мабуть також відіграє свою роль. Придністров’я вважають регіональним центром торгівлі наркотиками, зброєю і живим товаром.
Середній дохід людей – 150 доларів на місяць. Пенсіонерка Лариса Кілімченка торгує дешевим одягом на базарі у прикордонних Бендерах. Якщо її запитати, як покращити життя 400 тисяч жителів регіону, то почуєте лише один варіант – приєднатися до Росії. «Обов’язково, бо ми не виживемо без Росії, ми не зможемо», – вважає Кілімченка.
Але навіть найбільші симпатики Росії визнають, що для об’єднання треба мати добру уяву, адже Придністров’я і Росію розділяє українська територія.
Половина жителів Придністров’я вже мігрувала
Відмова місцевої влади від діалогу з Кишиневом обурює меншість жителів Придністров’я. Серед них – опозиційна Соціал-демократична партія. Голова партії Олександр Радченко каже, що сепаратизм має економічні причини – небажання ділитися. «Для них невизнання це золотий рай. Чим довше це буде продовжуватися, тим для них краще, хоча від цього потерпає народ», – говорить Радченко.
Міжнародні посередники, включно з Україною, вже не раз намагалися посадити за стіл переговорів Тирасполь і Кишинів. Востаннє переговори зірвалися минулого року. Перемога опозиції на парламентських виборах у Молдові цього місяця може означати кінець 8-річного правління комуністів. Дехто вірить, що придністровські лідери скоріше будуть готові домовлятися з новою ліберальною коаліцією.
Але зміна режиму в Кишиневі також обіцяє повернути Молдову на шлях європейської інтеграції, подалі від російського впливу, що може навпаки, ускладнити шлях до порозуміння з Тирасполем, який так залежний від Кремля.
Правозахисник Григорій Валовой вважає, що президент Придністров’я Ігор Смірнов вітає створення широкої коаліції у Молдові лише тому, що нею буде легше маніпулювати, ніж дотеперішнім комуністичним керівництвом. «Становище у парламенті Молдови дає змогу придністровській владі ще більше затягувати процес врегулювання», – вважає оглядач.
Григорій Валовой сказав Радіо Свобода, що більшість жителів Придністров’я втомилися від ізоляції і бідності, але не вірять у зміни в себе вдома, тому мігрують. Із 1992 року кількість населення регіону скоротилася наполовину. Придністровський правозахисник переконаний, що цей заморожений конфлікт зупиниться лише тоді, коли цього забажає Москва.
(Прага – Київ)
