Дослідження оприлюднено у межах проекту EUCAM (Європейсько-центрально-азійський моніторинг), що його веде група фахівців ЄС для просування взаємин між Євросоюзом та країнами Центральної Азії. Автором виступив британський фахівець Майкл Денісон.
ЄС хоче мати комерційні енергетичні взаємини із Центральною Азією. Але перетворити це на реальність є складною справою. Хоча ціна успіху – дуже висока, зважаючи на величезні поклади нафти й газу у тому регіоні. Головна мотивація для ЄС є власні інтереси його членів. Вони сповнені бажання диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв.
Британський фахівець із пострадянських країн Марк Шаттлворт зазначає: «Завданням Європейського Союзу є диверсифікувати постачання, щоб скоротити залежність від Росії. В оприлюдненому дослідженні висловлюється припущення, що південний газовий коридор, що з’єднав би Центральну Азію з Європою, все ще був би ризикованою стратегією. Та незважаючи на це, її треба дотримуватися, аби принести користь обом регіонам та транзитним державам. Однак, ЄС нині має вирішити, як у цьому контексті чинити з такими країнами, як Туркменистан та Узбекистан, де є великі проблеми з дотриманням прав людини».
Поштовхом стали перебої з російським газом після 2006 року
ЄС став серйозно розглядати перспективи центрально-азійської стратегії щодо енергопостачання після 2006 року, коли почалася серія перебоїв постачання російського газу до важливих транзитних країн і країн-користувачів – України, Білорусі, Молдови та Грузії. За цим слідували суперечки щодо ціни, платежів і, начебто, нерегульованих відборів газу. Нині ЄС працює над цілою низкою альтернативних варіантів забезпечення енергоносіями і центрально-азійський є одним із них.
У дослідженні зазначається, що важливою роллю Центральної Азії було б постачання 15 мільярдів кубометрів газу на рік на додаток до засадничих обсягів, потрібних для азербайджанського проекту Шах Деніз ІІ. У цьому засадничою державою є Туркменистан, що сам має достатні обсяги газу. Тож, як такий, Туркменистан має бути стратегічним пріоритетом для ЄС. Автор дослідження твердить, що в Туркменистані для ЄС є можливості, а також є бажання туркменської сторони. ЄС може збільшити свої шанси, якщо активно допоможе розв’язати давню суперечку щодо морського кордону між Туркменистаном та Азербайджаном, забезпечить зобов’язання Ашгабату щодо обсягів поставок енергоносіїв зі специфічних джерел для пропонованого трубопроводу, зможе подати компанії з ЄС як найкращих комерційних партнерів. Дослідження також рекомендує ЄС підтримувати права людини в Центральній Азії, як формально, так і більш витонченими шляхами, впроваджуючи соціальні заходи в комерційне середовище.
(Лондон – Прага – Київ)
ЄС хоче мати комерційні енергетичні взаємини із Центральною Азією. Але перетворити це на реальність є складною справою. Хоча ціна успіху – дуже висока, зважаючи на величезні поклади нафти й газу у тому регіоні. Головна мотивація для ЄС є власні інтереси його членів. Вони сповнені бажання диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв.
Британський фахівець із пострадянських країн Марк Шаттлворт зазначає: «Завданням Європейського Союзу є диверсифікувати постачання, щоб скоротити залежність від Росії. В оприлюдненому дослідженні висловлюється припущення, що південний газовий коридор, що з’єднав би Центральну Азію з Європою, все ще був би ризикованою стратегією. Та незважаючи на це, її треба дотримуватися, аби принести користь обом регіонам та транзитним державам. Однак, ЄС нині має вирішити, як у цьому контексті чинити з такими країнами, як Туркменистан та Узбекистан, де є великі проблеми з дотриманням прав людини».
Поштовхом стали перебої з російським газом після 2006 року
ЄС став серйозно розглядати перспективи центрально-азійської стратегії щодо енергопостачання після 2006 року, коли почалася серія перебоїв постачання російського газу до важливих транзитних країн і країн-користувачів – України, Білорусі, Молдови та Грузії. За цим слідували суперечки щодо ціни, платежів і, начебто, нерегульованих відборів газу. Нині ЄС працює над цілою низкою альтернативних варіантів забезпечення енергоносіями і центрально-азійський є одним із них.
У дослідженні зазначається, що важливою роллю Центральної Азії було б постачання 15 мільярдів кубометрів газу на рік на додаток до засадничих обсягів, потрібних для азербайджанського проекту Шах Деніз ІІ. У цьому засадничою державою є Туркменистан, що сам має достатні обсяги газу. Тож, як такий, Туркменистан має бути стратегічним пріоритетом для ЄС. Автор дослідження твердить, що в Туркменистані для ЄС є можливості, а також є бажання туркменської сторони. ЄС може збільшити свої шанси, якщо активно допоможе розв’язати давню суперечку щодо морського кордону між Туркменистаном та Азербайджаном, забезпечить зобов’язання Ашгабату щодо обсягів поставок енергоносіїв зі специфічних джерел для пропонованого трубопроводу, зможе подати компанії з ЄС як найкращих комерційних партнерів. Дослідження також рекомендує ЄС підтримувати права людини в Центральній Азії, як формально, так і більш витонченими шляхами, впроваджуючи соціальні заходи в комерційне середовище.
(Лондон – Прага – Київ)
