В Анкарі представники п’яти країн із шести учасниць проекту «Набукко» підписали міжурядову угоду щодо поставок природного газу з Каспійського басейну до Європи в обхід Росії. Документ підписали Австрія, Угорщина, Туреччина, Болгарія та Румунія. Німеччина угоду не підписувала, оскільки не є транзитною стороною. На церемонії були присутні представники 20 країн, серед яких прем'єр Іраку та президент Грузії Міхеїл Саакашвілі.
«Набукко» має поставляти до Європи газ із Близького Сходу та Каспійського регіону. До 31 мільярда кубометрів газу пройде шляхом від Азербайджану Грузією, Туреччиною, Болгарією, Румунією та Угорщиною із газосховищем у Австрії. І зрозуміло, що «Набукко» загрожує стати важливою альтернативою газу з Росії, котра на сьогодні забезпечує до 30 відсотків газових вимог Європи.
Слово «загрожує» тут не випадкове. Проект задумали ще у 2002 році, а потім забули, однак історія з відімкненням Європі газу, пов'язана з російсько-українськими газовими суперечками, де так тісно були переплетені економіка і політика, – усе це, безумовно, кардинально вплинуло на Європу. «Набукко» – пряма демонстрація послідовності Європи у справі власного захисту, навіть якщо цей захист вартий 8 мільярдів доларів.
Безумовно, тут не можна уникнути сумнівів. Вони економічні й політичні.
Економічні у тому, що вимоги Європи у газі, в принципі, покриті. Отже, якщо сприймати «Набукко» як підстраховку, то чи не занадто коштовна ця підстраховка. Адже, як здається, і Україна, і Росія зробили необхідні повчальні висновки з минулого досвіду. І якщо вважати, що зробили, то чому ж «Набукко» йде до Європи? Було б логічніше, якщо б його розвернули на Схід, де потреба у газі буде тільки рости. І чи зможуть європейці переробити ці додаткові 15 мільярдів кубометрів, що буде перекачувати «Набукко» на початку роботи, і 31 мільярд, коли газопровід вийде на максимум продуктивності?
Друге питання: головні постачальники газу – Азербайджан та Туркменистан. Вони на півшляху до Китаю. Звичайно, їх турбує енергетична безпека Європи, але чи будуть вони тримати свій газ про запас? Тим більше, що про плани тягнути газопровід до Китаю заявила Росія.
Ці питання залишаються.
В їх контексті не уникнути розгляду політичної складової проекту.
Свого часу Кремль заговорив щодо енергоносіїв як про «енергетичну зброю», що «піднімає Росію з колін».
«Набукко» – зрозуміла та однозначна відповідь Європи на ці слова. Володимир Путін мав би більш ретельно продумувати свої пропагандистські ескапади, навіть якщо вони були розраховані виключно на своїх громадян. Схоже, що російський прем'єр не чекав, що його «енергетична зброя» вистрілить, але саме в його напрямку.
Європа не забула приниження з боку Путіна
Європа не забула, як прем'єр Путін спокійно вимкнув газ і запропонував Європі самій розбиратися з Києвом. Європа була чемною, але приниження не забула.
І тепер «Набукко» ставить крапку у подібних приниженнях і чітко демонструє стратегічного переможця.
Злість і розчарування Кремля важко передати. Президент Медведєв саме у день підписання угоди прилетів до Південної Осетії і виступив там із різкими промовами на адресу Саакашвілі. Від демонструє безґрунтовність надій Європи на повернення відокремлених територій Грузії. І Кремлю є чому демонструвати емоції: віднині у «Набукко» Грузія стає «принциповим транзитером», а це означає, що у багато разів зростає її прибуток від транзиту газу і що вона повністю виходить із-під газової залежності від Росії.
Більш того, відтепер Грузія може ставити питання щодо залежності повернення її територій і транзиту російського газу до Вірменії, адже саме через грузинську територією проходить російський газопровід.
Партія може бути розіграна блискуче: Грузія перекриває кран, але Вірменія без газу не лишається – його починає надавати «Набукко». А це вже справжнє поховання російського впливу на Кавказі.
Але і це не все. Важко сказати, чи були у Росії плани нової війни з Грузією, але після підписання угоди по «Набукко» вони стають вкрай примарними. Сучасний парадокс: Грузія не вступала ані до об'єднаної Європи, ані до НАТО, але виявляється, що простий підпис під важливою економічною угодою може зробити для безпеки країни значно більше, аніж великі військові блоки. І якась нова агресія буде сприйматися як агресія не проти Грузії, а проти Європи з її газовою трубою та енергетичною безпекою.
«Набукко» може зіграти ще одну вкрай важливу роль: до нього можуть приєднатись нові країни цього регіону, теоретично навіть Іран. Звичайно, Іран налаштований антизахідно, але є пропозиції, які можуть похитнути навіть непохитних аятол.
Безумовно, «Набукко» може підстерегти багато небезпек – економічних та політичних. Але об'єднана Європа вже довела вміння здійснювати великі міжнародні проекти, наприклад, будівництво Великого адронного коллайдера вартістю 10 мільярдів доларів.
Москва має винити тільки себе
Щодо Росії, то їй залишається тільки ображатися. Але у цьому серйозному політичному та економічному програшу Москва має винити тільки себе. А антизахідна риторика у виконанні Володимира Путіна тільки його прискорила.
Колись Путін іронічно коментував ідею «Набукко», повчаючи Європу у неспроможності рахувати, бо запасів азербайджанського газу явно бракувало для роботи газопроводу. Але іронія нахилилась у зворотний бік: до газопроводу приєднався Туркменистан. А це ще одна поразка Москви, на цей раз політична. У Москви був план, щоб усунути ідею «Набукко», підписати з Туркменистаном угоду, щоб купувати увесь газ, що йде у західному напрямку. Але ідея провалилася ще у березні 2009 року, коли не вдалося підписати відповідну угоду з Туркменистаном у Москві. Тепер, зрозуміло, ця угода скасована остаточно.
Звичайно, можна уявити, що Європа здійснює проект за 8 мільярдів доларів виключно для того, щоб «вразити та принизити Росію». Думаю, що саме так Кремль буде пояснювати ідею будівництва «Набукко».
Але таке пояснення не є несподіванкою.
Російське керівництво слабо відчуває вагу своїх слів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
«Набукко» має поставляти до Європи газ із Близького Сходу та Каспійського регіону. До 31 мільярда кубометрів газу пройде шляхом від Азербайджану Грузією, Туреччиною, Болгарією, Румунією та Угорщиною із газосховищем у Австрії. І зрозуміло, що «Набукко» загрожує стати важливою альтернативою газу з Росії, котра на сьогодні забезпечує до 30 відсотків газових вимог Європи.
Слово «загрожує» тут не випадкове. Проект задумали ще у 2002 році, а потім забули, однак історія з відімкненням Європі газу, пов'язана з російсько-українськими газовими суперечками, де так тісно були переплетені економіка і політика, – усе це, безумовно, кардинально вплинуло на Європу. «Набукко» – пряма демонстрація послідовності Європи у справі власного захисту, навіть якщо цей захист вартий 8 мільярдів доларів.
Безумовно, тут не можна уникнути сумнівів. Вони економічні й політичні.
Економічні у тому, що вимоги Європи у газі, в принципі, покриті. Отже, якщо сприймати «Набукко» як підстраховку, то чи не занадто коштовна ця підстраховка. Адже, як здається, і Україна, і Росія зробили необхідні повчальні висновки з минулого досвіду. І якщо вважати, що зробили, то чому ж «Набукко» йде до Європи? Було б логічніше, якщо б його розвернули на Схід, де потреба у газі буде тільки рости. І чи зможуть європейці переробити ці додаткові 15 мільярдів кубометрів, що буде перекачувати «Набукко» на початку роботи, і 31 мільярд, коли газопровід вийде на максимум продуктивності?
Друге питання: головні постачальники газу – Азербайджан та Туркменистан. Вони на півшляху до Китаю. Звичайно, їх турбує енергетична безпека Європи, але чи будуть вони тримати свій газ про запас? Тим більше, що про плани тягнути газопровід до Китаю заявила Росія.
Ці питання залишаються.
В їх контексті не уникнути розгляду політичної складової проекту.
Свого часу Кремль заговорив щодо енергоносіїв як про «енергетичну зброю», що «піднімає Росію з колін».
«Набукко» – зрозуміла та однозначна відповідь Європи на ці слова. Володимир Путін мав би більш ретельно продумувати свої пропагандистські ескапади, навіть якщо вони були розраховані виключно на своїх громадян. Схоже, що російський прем'єр не чекав, що його «енергетична зброя» вистрілить, але саме в його напрямку.
Європа не забула приниження з боку Путіна
Європа не забула, як прем'єр Путін спокійно вимкнув газ і запропонував Європі самій розбиратися з Києвом. Європа була чемною, але приниження не забула.
І тепер «Набукко» ставить крапку у подібних приниженнях і чітко демонструє стратегічного переможця.
Злість і розчарування Кремля важко передати. Президент Медведєв саме у день підписання угоди прилетів до Південної Осетії і виступив там із різкими промовами на адресу Саакашвілі. Від демонструє безґрунтовність надій Європи на повернення відокремлених територій Грузії. І Кремлю є чому демонструвати емоції: віднині у «Набукко» Грузія стає «принциповим транзитером», а це означає, що у багато разів зростає її прибуток від транзиту газу і що вона повністю виходить із-під газової залежності від Росії.
Більш того, відтепер Грузія може ставити питання щодо залежності повернення її територій і транзиту російського газу до Вірменії, адже саме через грузинську територією проходить російський газопровід.
Партія може бути розіграна блискуче: Грузія перекриває кран, але Вірменія без газу не лишається – його починає надавати «Набукко». А це вже справжнє поховання російського впливу на Кавказі.
Але і це не все. Важко сказати, чи були у Росії плани нової війни з Грузією, але після підписання угоди по «Набукко» вони стають вкрай примарними. Сучасний парадокс: Грузія не вступала ані до об'єднаної Європи, ані до НАТО, але виявляється, що простий підпис під важливою економічною угодою може зробити для безпеки країни значно більше, аніж великі військові блоки. І якась нова агресія буде сприйматися як агресія не проти Грузії, а проти Європи з її газовою трубою та енергетичною безпекою.
«Набукко» може зіграти ще одну вкрай важливу роль: до нього можуть приєднатись нові країни цього регіону, теоретично навіть Іран. Звичайно, Іран налаштований антизахідно, але є пропозиції, які можуть похитнути навіть непохитних аятол.
Безумовно, «Набукко» може підстерегти багато небезпек – економічних та політичних. Але об'єднана Європа вже довела вміння здійснювати великі міжнародні проекти, наприклад, будівництво Великого адронного коллайдера вартістю 10 мільярдів доларів.
Москва має винити тільки себе
Щодо Росії, то їй залишається тільки ображатися. Але у цьому серйозному політичному та економічному програшу Москва має винити тільки себе. А антизахідна риторика у виконанні Володимира Путіна тільки його прискорила.
Колись Путін іронічно коментував ідею «Набукко», повчаючи Європу у неспроможності рахувати, бо запасів азербайджанського газу явно бракувало для роботи газопроводу. Але іронія нахилилась у зворотний бік: до газопроводу приєднався Туркменистан. А це ще одна поразка Москви, на цей раз політична. У Москви був план, щоб усунути ідею «Набукко», підписати з Туркменистаном угоду, щоб купувати увесь газ, що йде у західному напрямку. Але ідея провалилася ще у березні 2009 року, коли не вдалося підписати відповідну угоду з Туркменистаном у Москві. Тепер, зрозуміло, ця угода скасована остаточно.
Звичайно, можна уявити, що Європа здійснює проект за 8 мільярдів доларів виключно для того, щоб «вразити та принизити Росію». Думаю, що саме так Кремль буде пояснювати ідею будівництва «Набукко».
Але таке пояснення не є несподіванкою.
Російське керівництво слабо відчуває вагу своїх слів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
