Цього року минає 20 років від того пам’ятного дня, коли організатор нинішньої акції Тарас Більчук разом з колегами-однодумцями провів перший пленер на Козацьких Могилах під Пляшевою. Вже тоді митці заговорили про необхідність змін мовою пензля – за кілька років вона втілилася в Декларацію про державний суверенітет та проголошення Незалежності України.
Нині ж своїм найпершим завданням Тарас Більчук вважає згуртувати мистецьку молодь з різних куточків України – задля того, щоб вони разом осмислювали історію й красу української землі: «Нині часи дуже складні, але саме на зламі, в скрутні часи проявляється революційний спротив інтелігенції – музики, художнього мистецтва. Криза також породжує нові течії і нові відкриття. І слава Богу, що багато меценатів, істинних патріотів, бо якщо не культивувати мистецтво, молодь і ці історичні починання, хто ж буде малювати за нас наше і любити наше».
Що маємо – не цінуємо?
Міноборони не може захистити Форт. Споруду розтягують по цеглині.На жаль, не всі унікальні місця південної Волині можуть похвалитися увагою до себе з боку громади. Хоча реставрований нині Дубенський замок є предметом гордості дубнівчан, є тут і руїни, від яких лишилися або незабаром лишаться тільки спогади, каже Тарас Більчук. Ось як, приміром, Тараканівський форт, який охороняється державою лише на папері, а фактично розтягується по цеглині мародерами: «Тараканів – це як якийсь болючий нерв Рівненщини, хоча в межах України в такому стані не один такий зруйнований об’єкт, але за масштабами оборонної споруди він, напевне, в Україні такий один. Це цілий бастіон, у якому можна зробити і кіностудію, і екстремальний туризм, і, уявіть собі, провести рок-фестиваль «Тарас Бульба» у стінах такого форту – це зовсім інша акустика й інші враження. У цілому світі чогось подібного немає, щоб така монументальна, велична, але бездієва споруда так жахливо руйнувалася».
Студентка Київської академії мистецтв, житомирянка Наталка Макарчук вважає: живопис повинен спонукати людей до роздумів над своїми вчинками і тим, як їх виправити: «Мене вразила історія про один із дубенських храмів, який свого часу знищили – нині на його місці – сміттєзвалище. Я хочу зобразити цей храм (збереглися фото), і над ним наче Мара, а Ангел проходить повз нього і відвертається».
Цьогорічні відкриття
Дискусія у Тараканівському фортіМолодий дніпропетровський художник Анатолій Паньковик розповідає: пленер був настільки насиченим, що не завжди вдавалося малювати на місці. Нині виручає цифрова фототехніка, яка дозволяє повернутися до пам’ятних краєвидів: «У Дубні я вже вдруге. Тут новими для мене були Семидубський редут і Тараканівський форт. Фотографую, замальовую, а пізніше це переосмислюю на великому полотні. У кожного місця – своя естетика. А в Дубні цікавий дух міста, замок з цікавою історією і чудові люди…».
Його колега Андрій Краснощоков після кількох волинських пленерів присвятив свою дипломну творчу роботу особистості гетьмана Мазепи: «А в минулому році я зробив картину на тематику Острозької Біблії та князів Острозьких. Я не просто писав тут етюди – намагався проникнути в суть цієї землі, архітектури, зазирнути через завісу часу».
Майстер-класи під час пленеру проводили відомі львівські художники: Микола Грималюк, Валерій Нестеренко, Остап і Роман Патики, а також камбоджієць Ук Дара Чан, котрий знайшов в Україні свою другу батьківщину – тож вивчає її історію і культуру через побачені пейзажі. Підсумкову виставку художники збираються показати після завершення пленеру у Рівному.
(Рівне – Київ –Прага)
Нині ж своїм найпершим завданням Тарас Більчук вважає згуртувати мистецьку молодь з різних куточків України – задля того, щоб вони разом осмислювали історію й красу української землі: «Нині часи дуже складні, але саме на зламі, в скрутні часи проявляється революційний спротив інтелігенції – музики, художнього мистецтва. Криза також породжує нові течії і нові відкриття. І слава Богу, що багато меценатів, істинних патріотів, бо якщо не культивувати мистецтво, молодь і ці історичні починання, хто ж буде малювати за нас наше і любити наше».
Що маємо – не цінуємо?
Студентка Київської академії мистецтв, житомирянка Наталка Макарчук вважає: живопис повинен спонукати людей до роздумів над своїми вчинками і тим, як їх виправити: «Мене вразила історія про один із дубенських храмів, який свого часу знищили – нині на його місці – сміттєзвалище. Я хочу зобразити цей храм (збереглися фото), і над ним наче Мара, а Ангел проходить повз нього і відвертається».
Цьогорічні відкриття
Його колега Андрій Краснощоков після кількох волинських пленерів присвятив свою дипломну творчу роботу особистості гетьмана Мазепи: «А в минулому році я зробив картину на тематику Острозької Біблії та князів Острозьких. Я не просто писав тут етюди – намагався проникнути в суть цієї землі, архітектури, зазирнути через завісу часу».
Майстер-класи під час пленеру проводили відомі львівські художники: Микола Грималюк, Валерій Нестеренко, Остап і Роман Патики, а також камбоджієць Ук Дара Чан, котрий знайшов в Україні свою другу батьківщину – тож вивчає її історію і культуру через побачені пейзажі. Підсумкову виставку художники збираються показати після завершення пленеру у Рівному.
(Рівне – Київ –Прага)
