24-річна Оля належить до молодого покоління емігрантів, які прибули на Апенніни разом з батьками 10 років тому. Закінчивши італійський ліцей, дівчині важко було спілкуватися рідною мовою. За власним бажанням і за порадою батьків, котрі планують повернутися на батьківщину, Оля вирішила студіювати україністику в Римському університеті.
Вона задоволена навчанням, але зауважує: «Нелегко буде знайти роботу, бо університет не відкриває жодної дороги до якогось робочого місця. Дехто каже, що знаходить працю у Києві в українсько-італійських фірмах. Не знаю... Серйозної перспективи від цього університету я не чекаю, важко про це говорити. Тим паче в Італії дуже важко знайти роботу».
Через труднощі з працевлаштуванням українська молодь в Італії, яка стає на шлях науки (таких небагато), обирає переважно практичні спеціальності з економіки, юриспруденції, медицини. Решта задовольняється фахом сантехніка чи електрика.
Двері відкриті
На кафедрі україністики в Римі навчається четверо осіб, щоправда, слухачів курсу трохи більше. Не ліпша ситуація зі студентами і в Мілані, де курс україністики читається з 2005 року.
Викладач Міланського університету Олена Герасименко повідомила: «Цьогоріч заняття регулярно відвідували п’ять студентів – дуже непоганий результат. Це італійськомовні студенти, деякі – вихідці із сімей емігрантів із країн Східної Європи. Але я дуже сподіваюся, що наступного року будуть і українські студенти. Двері нашого університету відкриті у першу чергу для них».
Викладачі констатують, що з кожним роком студентів меншає, а це, у Римі зокрема, загрожує закриттям кафедри, яка фінансується з італійського держбюджету. Ці кошти поступово зменшуються через реформування італійської системи освіти, зауважила викладач Римського університету Олена Пономарева.
За її словами, раніше українські студії були у багатьох вишах Італії, тепер такі відділення закриті. Український курс у Мілані фінансує одна німецька фундація, та, коли її кошти закінчаться, і там викладання буде під питанням.
Український парадокс
А що ж рідна держава? На жаль, зазначає пані Пономарева, мовні курси в Італії позбавлені як психологічної, так і матеріальної підтримки з боку України.
«В університеті «La Sapienza» викладається ґалеґо, один із діалектів Іспанії. Уряд провінції Ґаліція спонсорує викладання своєї мови у державному університеті Рима. Іспанський діалект і українська мова 47-мільйонної нації – такі ось невідповідні речі. Повинна бути цілеспрямована державна культурна політика. Виходить парадоксально, що українська мова, яка серед 20-ки найпоширеніших мов світу через кількість носіїв, дуже мало представлена за кордоном», – наголошує Олена Пономарева.
А наразі україністи в Італії проводять серед молоді інформаційну кампанію, намагаючись залучити нових слухачів курсу. Втім, як говорить студентка Оля, серед її ровесників таких бажаючих одиниці. «Дуже мало українців в Італії хочуть розмовляти українською мовою, по-українськи говорити соромно, як я помітила, і в Римі, і тут в Неаполі. Українська не є мовою, яка дасть перспективи на майбутнє. Тим паче, як Україна зараз поставила себе перед світом», – поділилася своїми спостереженнями студентка Римського університету.
(Рим – Прага – Київ)
Вона задоволена навчанням, але зауважує: «Нелегко буде знайти роботу, бо університет не відкриває жодної дороги до якогось робочого місця. Дехто каже, що знаходить працю у Києві в українсько-італійських фірмах. Не знаю... Серйозної перспективи від цього університету я не чекаю, важко про це говорити. Тим паче в Італії дуже важко знайти роботу».
Через труднощі з працевлаштуванням українська молодь в Італії, яка стає на шлях науки (таких небагато), обирає переважно практичні спеціальності з економіки, юриспруденції, медицини. Решта задовольняється фахом сантехніка чи електрика.
Двері відкриті
На кафедрі україністики в Римі навчається четверо осіб, щоправда, слухачів курсу трохи більше. Не ліпша ситуація зі студентами і в Мілані, де курс україністики читається з 2005 року.
Викладач Міланського університету Олена Герасименко повідомила: «Цьогоріч заняття регулярно відвідували п’ять студентів – дуже непоганий результат. Це італійськомовні студенти, деякі – вихідці із сімей емігрантів із країн Східної Європи. Але я дуже сподіваюся, що наступного року будуть і українські студенти. Двері нашого університету відкриті у першу чергу для них».
Викладачі констатують, що з кожним роком студентів меншає, а це, у Римі зокрема, загрожує закриттям кафедри, яка фінансується з італійського держбюджету. Ці кошти поступово зменшуються через реформування італійської системи освіти, зауважила викладач Римського університету Олена Пономарева.
За її словами, раніше українські студії були у багатьох вишах Італії, тепер такі відділення закриті. Український курс у Мілані фінансує одна німецька фундація, та, коли її кошти закінчаться, і там викладання буде під питанням.
Український парадокс
А що ж рідна держава? На жаль, зазначає пані Пономарева, мовні курси в Італії позбавлені як психологічної, так і матеріальної підтримки з боку України.
«В університеті «La Sapienza» викладається ґалеґо, один із діалектів Іспанії. Уряд провінції Ґаліція спонсорує викладання своєї мови у державному університеті Рима. Іспанський діалект і українська мова 47-мільйонної нації – такі ось невідповідні речі. Повинна бути цілеспрямована державна культурна політика. Виходить парадоксально, що українська мова, яка серед 20-ки найпоширеніших мов світу через кількість носіїв, дуже мало представлена за кордоном», – наголошує Олена Пономарева.
А наразі україністи в Італії проводять серед молоді інформаційну кампанію, намагаючись залучити нових слухачів курсу. Втім, як говорить студентка Оля, серед її ровесників таких бажаючих одиниці. «Дуже мало українців в Італії хочуть розмовляти українською мовою, по-українськи говорити соромно, як я помітила, і в Римі, і тут в Неаполі. Українська не є мовою, яка дасть перспективи на майбутнє. Тим паче, як Україна зараз поставила себе перед світом», – поділилася своїми спостереженнями студентка Римського університету.
(Рим – Прага – Київ)
