Художник-дизайнер із Харкова Світлана Поміляйко та її колега Наталя потрапили до міліції, коли на заводі, де вони працювали, зникло кілька комп’ютерів. Правоохоронці говорили жінкам, що вони мають виступити у ролі свідків. Але коли за ними зачинилися двері Орджонікідзевського райвідділу, їх, за словами Світлани Поміляйко, почали катувати працівники міліції.
«Мене били по голові, одягали пакет на голову. Один я прогризла, тоді одягнули другий, і я втратила свідомість. Нас щипали плоскогубцями, садили до камери зі злочинцями, вимагаючи зізнання у крадіжці комп’ютерів. Ми відмовлялися брати на себе злочин, якого не робили. Через вісім годин вони відпустили нас у місто, побитих і виснажених, так спокійно, наче це для них була звична щоденна процедура», – пригадує Світлана Поміляйко.
Правоохоронців провокує на агресію безкарність?
Після того випадку Світлана більше місяця лікувала побої, втратила роботу і залишилася з двома дітьми на руках, практично без засобів до існування. У справедливість українських правоохоронців жінка більше не вірить, і боїться помсти з боку своїх колишніх катів. Так сталося, що трьох співробітників райвідділу, які з неї знущалися, звільнено з роботи, суд над ними триває.
Втім цей випадок є винятком, адже більшість правоохоронців, які катують підозрюваних, не зазнають жодних покарань, зазначає помічник міністра внутрішніх справ із прав людини у Харківській області Юрій Чумак.
«Це загрозливе явище, коли за катування з боку працівників міліції нікого не карають. З одного боку, є свідчення Світлани, її тілесні ушкодження. З іншого – працівники міліції, які кажуть, що нічого протизаконного не робили. Тим паче, що всіх підозрюваних при виході з райвідділу змушують писати заяву про те, що жодних претензій до міліції вони не мають», – пояснює помічник міністра з прав людини.
Щороку в Україні понад дві з половиною тисячі людей звертається до служби внутрішньої безпеки МВС зі скаргами на протиправні дії представників міліції. У дійсності ж випадків катувань з боку правоохоронців у кілька разів більше. За словами Юрія Чумака, причина цього – у почутті безкарності. Якби кожен постраждалий послідовно відстоював свої права, агресія з боку міліціонерів стала б анахронізмом.
Не гнатися за відсотками
Припинити свавілля з боку окремих працівників міліції можна, докорінно змінивши принципи роботи правоохоронних органів, вважає голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
«В українській міліції існує дуже давня традиція вибивати в підозрюваного зізнання за будь-яку ціну. І це передається з покоління у покоління. Аби припинити цю практику, було ухвалене розпорядження Міністра внутрішніх справ, яке забороняє без поважних причин затримувати людей, не винних у скоєнні злочину. Але воно призвело до протилежного результату, витягати зізнання за допомогою тортур стали в кожного затриманого. Потрібно скасувати норми, які вимагають від слідчого розкриття більшості злочинів: у Європі показник розкриття злочинів зазвичай не перевищує 40%», – каже Євген Захаров..
Він також наголошує, що неприпустимою є ситуація, коли працівника міліції чекає більше покарання за низький відсоток розкриття злочинів, аніж за грубе поводження з підозрюваними. Аби уникнути проблем, правоохоронці не оформлюють факт затримання доти, доки не виб’ють зізнання. В такому разі людина зазнає катувань, але немає жодних доказів того, що вона взагалі була у міліції. Втім, чимало залежить і від тих, кого затримують. Правозахисники радять одразу ж скористатися правом на дзвінок, яке гарантоване Конституцією. Повідомити про місце свого перебування близьким, і попросити їх звернутися до адвоката. І – відмовлятися відповідати на будь-які запитання без адвоката, адже це право теж гарантоване законом. Тоді катування стануть просто неможливими.
(Київ – Харків – Прага)
«Мене били по голові, одягали пакет на голову. Один я прогризла, тоді одягнули другий, і я втратила свідомість. Нас щипали плоскогубцями, садили до камери зі злочинцями, вимагаючи зізнання у крадіжці комп’ютерів. Ми відмовлялися брати на себе злочин, якого не робили. Через вісім годин вони відпустили нас у місто, побитих і виснажених, так спокійно, наче це для них була звична щоденна процедура», – пригадує Світлана Поміляйко.
Правоохоронців провокує на агресію безкарність?
Після того випадку Світлана більше місяця лікувала побої, втратила роботу і залишилася з двома дітьми на руках, практично без засобів до існування. У справедливість українських правоохоронців жінка більше не вірить, і боїться помсти з боку своїх колишніх катів. Так сталося, що трьох співробітників райвідділу, які з неї знущалися, звільнено з роботи, суд над ними триває.
Втім цей випадок є винятком, адже більшість правоохоронців, які катують підозрюваних, не зазнають жодних покарань, зазначає помічник міністра внутрішніх справ із прав людини у Харківській області Юрій Чумак.
«Це загрозливе явище, коли за катування з боку працівників міліції нікого не карають. З одного боку, є свідчення Світлани, її тілесні ушкодження. З іншого – працівники міліції, які кажуть, що нічого протизаконного не робили. Тим паче, що всіх підозрюваних при виході з райвідділу змушують писати заяву про те, що жодних претензій до міліції вони не мають», – пояснює помічник міністра з прав людини.
Щороку в Україні понад дві з половиною тисячі людей звертається до служби внутрішньої безпеки МВС зі скаргами на протиправні дії представників міліції. У дійсності ж випадків катувань з боку правоохоронців у кілька разів більше. За словами Юрія Чумака, причина цього – у почутті безкарності. Якби кожен постраждалий послідовно відстоював свої права, агресія з боку міліціонерів стала б анахронізмом.
Не гнатися за відсотками
Припинити свавілля з боку окремих працівників міліції можна, докорінно змінивши принципи роботи правоохоронних органів, вважає голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
«В українській міліції існує дуже давня традиція вибивати в підозрюваного зізнання за будь-яку ціну. І це передається з покоління у покоління. Аби припинити цю практику, було ухвалене розпорядження Міністра внутрішніх справ, яке забороняє без поважних причин затримувати людей, не винних у скоєнні злочину. Але воно призвело до протилежного результату, витягати зізнання за допомогою тортур стали в кожного затриманого. Потрібно скасувати норми, які вимагають від слідчого розкриття більшості злочинів: у Європі показник розкриття злочинів зазвичай не перевищує 40%», – каже Євген Захаров..
Він також наголошує, що неприпустимою є ситуація, коли працівника міліції чекає більше покарання за низький відсоток розкриття злочинів, аніж за грубе поводження з підозрюваними. Аби уникнути проблем, правоохоронці не оформлюють факт затримання доти, доки не виб’ють зізнання. В такому разі людина зазнає катувань, але немає жодних доказів того, що вона взагалі була у міліції. Втім, чимало залежить і від тих, кого затримують. Правозахисники радять одразу ж скористатися правом на дзвінок, яке гарантоване Конституцією. Повідомити про місце свого перебування близьким, і попросити їх звернутися до адвоката. І – відмовлятися відповідати на будь-які запитання без адвоката, адже це право теж гарантоване законом. Тоді катування стануть просто неможливими.
(Київ – Харків – Прага)
