Коли 25 років тому вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС, здавалося, що атомній енергетиці може настати кінець. В усьому світі люди із жахом спостерігали, як із напрямком руху вітру Європою ширилася радіоактивність із України. З випадом радіоактивних опадів за сотні й навіть тисячі кілометрів від Чорнобиля вчені вимірювали дози радіоації, щоб визначити, чи певні зони є безпечними.
Ще й досі можна бачити вияв тих занепокоєнь. Зокрема, британський уряд і далі обмежує реалізацію м’яса овець, що пасуться у деяких районах Вельсу. А на півдні Німеччини заборонено продавати м’ясо кабанів та гриби, якими вони харчуються.
Та хоча Чорнобиль підірвав довіру громадськості до атомної енергетики, він не став її кінцем. Справді, після 1986 року спорудження нових АЕС у світі уповільнилося. Проте атомні станції і нині виробляють 16 відсотків усієї світової електроенергії. Атомна промисловість змогла досягти цього переважно шляхом нарощування потужностей існуючих АЕС замість будівництва нових станцій. Лише третина додаткової електроенергії атомного походження за останні 20 років є продуктом нових атомних станцій.
На початок нового тисячоліття пам’ять про Чорнобиль у світі почала згасати, і клімат для атомної енергетики знову став сприятливим. Зростання цін на нафту і газ та занепокоєння із приводу глобального потепління змусив світ заговорити про «атомне відродження». Зараз 64 нові АЕС будуються у світі на додаток до 443, що вже існують.
І от нині реактори АЕС «Фукусіма-1» в Японії є відповідальними за найгірший витік радіації від часу Чорнобильської трагедії, тож старі сумніви повертаються з новою силою.
Зокрема, активістка екологічного руху Майоко Накахара на нещодавній демонстрації у Токіо висловила почуття багатьох японців. «Я була занепокоєна політикою у ділянці атомної енергетики вже давно. Якщо ми не скористаємося з цієї нагоди, то хто знає, коли антиядерний рух знову набере такого розмаху. Тож я тут, щоб сказати: нам слід позбутися ядерної енергетики», – заявила еколог.
Зростання занепокоєння змусило кілька країн, зокрема й Китай, заморозити плани будівництва нових реакторів. У Німеччині уряд на три місяці закрив 7 найстарших атомних реакторів. Та чи достатньо серйозною є аварія у Фукусімі та спогади, які принесла зі собою річниця Чорнобильської катастрофи, щоб поставити під сумнів майбутнє атомної енергетики?
Американський фахівець із ядерних проблем Джеймз Актон вважає, що відповідь буде різною у різних країнах. «Там, де громадська думка щось значить, думаю, Фукусіма матиме негативний вплив на дальше зростання обсягів атомної енергії», – зауважує він.
Країни, де громадську думку враховують найбільше, якраз відповідають перелікові держав, де є найбільше АЕС. У Сполучених Штатах їх 104, у Франції – 58, в Японії – 54.
Найбільші атомні програми у країнах, де громадська думка мало важить
Але, на думку Актона, у тих країнах, де громадська думка не відіграє великої ролі у формуванні політики уряду, атомна енергетика і далі розвиватиметься. Серед таких країн – Росія, що має нині 32 АЕС, це четверте місце у світовому переліку.
Дослідник зі Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Віталій Федченко зазначає, що Москва, як виглядає, має намір і далі розвивати атомну енергетику.
«Наскільки мені відомо, згідно із програмою, яку Росія ухвалила кілька років тому щодо розвитку атомної енергетики, 25 відсотків усієї електроенергії країни має бути атомною, – зауважує він. – Ця програма досі чинна, принаймні офіційно. Наскільки я знаю, на політичному рівні це рішення є, і я не знаю про існування якихось серйозних дебатів щодо цього».
Найбільше розширюється виробництво атомної енергії у країнах Азії. Китай має нині 13 АЕС, а будує ще 27. Для цієї країни розвиток атомної енергетики є частиною енергетичної стратегії. Те саме бачимо й в інших країнах Азії: В’єтнам, Індонезія. Ці країни, а також Марокко на півночі Африки, заявили про намір почати виробництво атомної енергії приблизно у 2020 році. Плани цих менших країн можуть нині серйозно потерпіти через аварію в Японії. Адже вони мусять позичати мільярди доларів на будівництво АЕС на міжнародних ринках капіталу, а це після Фукусіми коштуватиме значно дорожче. Бо ринки капіталів тепер вбачатимуть у таких вкладеннях більший ризик.
У час, коли світ стежить за подіями навколо АЕС «Фукусіма-1», прихильники і противники атомної енергетики розчаровані, що багато питань, які поставила Чорнобильська катастрофа, залишаються без відповіді. Чи можна зробити АЕС достатньо безпечною, щоб виключити можливість витоку радіації через неполадки або стихійне лихо? І, якщо аварія вже сталася, чи можуть ліквідаційні заходи стримати поширення радіації на великі відстані? Ці запитання, як виглядає, і надалі супроводжуватимуть розвиток атомної енергетики упродовж наступних десятиріч.
Ще й досі можна бачити вияв тих занепокоєнь. Зокрема, британський уряд і далі обмежує реалізацію м’яса овець, що пасуться у деяких районах Вельсу. А на півдні Німеччини заборонено продавати м’ясо кабанів та гриби, якими вони харчуються.
Та хоча Чорнобиль підірвав довіру громадськості до атомної енергетики, він не став її кінцем. Справді, після 1986 року спорудження нових АЕС у світі уповільнилося. Проте атомні станції і нині виробляють 16 відсотків усієї світової електроенергії. Атомна промисловість змогла досягти цього переважно шляхом нарощування потужностей існуючих АЕС замість будівництва нових станцій. Лише третина додаткової електроенергії атомного походження за останні 20 років є продуктом нових атомних станцій.
На початок нового тисячоліття пам’ять про Чорнобиль у світі почала згасати, і клімат для атомної енергетики знову став сприятливим. Зростання цін на нафту і газ та занепокоєння із приводу глобального потепління змусив світ заговорити про «атомне відродження». Зараз 64 нові АЕС будуються у світі на додаток до 443, що вже існують.
І от нині реактори АЕС «Фукусіма-1» в Японії є відповідальними за найгірший витік радіації від часу Чорнобильської трагедії, тож старі сумніви повертаються з новою силою.
Зокрема, активістка екологічного руху Майоко Накахара на нещодавній демонстрації у Токіо висловила почуття багатьох японців. «Я була занепокоєна політикою у ділянці атомної енергетики вже давно. Якщо ми не скористаємося з цієї нагоди, то хто знає, коли антиядерний рух знову набере такого розмаху. Тож я тут, щоб сказати: нам слід позбутися ядерної енергетики», – заявила еколог.
Зростання занепокоєння змусило кілька країн, зокрема й Китай, заморозити плани будівництва нових реакторів. У Німеччині уряд на три місяці закрив 7 найстарших атомних реакторів. Та чи достатньо серйозною є аварія у Фукусімі та спогади, які принесла зі собою річниця Чорнобильської катастрофи, щоб поставити під сумнів майбутнє атомної енергетики?
Американський фахівець із ядерних проблем Джеймз Актон вважає, що відповідь буде різною у різних країнах. «Там, де громадська думка щось значить, думаю, Фукусіма матиме негативний вплив на дальше зростання обсягів атомної енергії», – зауважує він.
Країни, де громадську думку враховують найбільше, якраз відповідають перелікові держав, де є найбільше АЕС. У Сполучених Штатах їх 104, у Франції – 58, в Японії – 54.
Найбільші атомні програми у країнах, де громадська думка мало важить
Але, на думку Актона, у тих країнах, де громадська думка не відіграє великої ролі у формуванні політики уряду, атомна енергетика і далі розвиватиметься. Серед таких країн – Росія, що має нині 32 АЕС, це четверте місце у світовому переліку.
Дослідник зі Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Віталій Федченко зазначає, що Москва, як виглядає, має намір і далі розвивати атомну енергетику.
«Наскільки мені відомо, згідно із програмою, яку Росія ухвалила кілька років тому щодо розвитку атомної енергетики, 25 відсотків усієї електроенергії країни має бути атомною, – зауважує він. – Ця програма досі чинна, принаймні офіційно. Наскільки я знаю, на політичному рівні це рішення є, і я не знаю про існування якихось серйозних дебатів щодо цього».
Найбільше розширюється виробництво атомної енергії у країнах Азії. Китай має нині 13 АЕС, а будує ще 27. Для цієї країни розвиток атомної енергетики є частиною енергетичної стратегії. Те саме бачимо й в інших країнах Азії: В’єтнам, Індонезія. Ці країни, а також Марокко на півночі Африки, заявили про намір почати виробництво атомної енергії приблизно у 2020 році. Плани цих менших країн можуть нині серйозно потерпіти через аварію в Японії. Адже вони мусять позичати мільярди доларів на будівництво АЕС на міжнародних ринках капіталу, а це після Фукусіми коштуватиме значно дорожче. Бо ринки капіталів тепер вбачатимуть у таких вкладеннях більший ризик.
У час, коли світ стежить за подіями навколо АЕС «Фукусіма-1», прихильники і противники атомної енергетики розчаровані, що багато питань, які поставила Чорнобильська катастрофа, залишаються без відповіді. Чи можна зробити АЕС достатньо безпечною, щоб виключити можливість витоку радіації через неполадки або стихійне лихо? І, якщо аварія вже сталася, чи можуть ліквідаційні заходи стримати поширення радіації на великі відстані? Ці запитання, як виглядає, і надалі супроводжуватимуть розвиток атомної енергетики упродовж наступних десятиріч.
