«По имеющимся у нас данным в конце 1943 года Центральный «Провод» ОУН для активизации борьбы против СССР, поставил задачу добиться привлечения на свою сторону других антисоветских сил, в частности, возник вопрос о заключении договора по этому вопросу между УПА и польской Армией Крайовой – АК», – це дослівна цитата зі звіту агента Міністерства Державної Безпеки СРСР від 20 лютого 1947 року.
Цей документ, як і інші, оприлюднені Службою безпеки України, є свідченням того, що між українським та польським визвольними рухами під час Другої світової війни велися перемовини й відбувалися часті контакти.
І якщо історія польсько-українського конфлікту тих часів є відомою, то «історія контактів» між ОУН та Армією Крайовою практично не висвітлювалася.
Науковий співробітник архіву СБУ, кандидат історичних наук, Володимир Ковальчук розповідає, що документи МДБ демонструють «дипломатичні контакти ОУН і УПА з поляками у 1942-47 роках».
ОУН контактувала з еміграційним польським урядом
У серпні-вересні 1943 року у Львові відбулося кілька зустрічей між представниками Центрального Проводу ОУН та членами Сил Збройних Краю – так називалося військове формування, підзвітне польському еміграційному урядові в Лондоні.
Є також документи, які свідчать про перемовини локальних осередків ОУН з Армією Крайовою восени 1943 року.
«От имени главного командывания УПА переговоры вел член Центрального Провода ОУН – Гриньох Иван (псевдоним «Доктор Орлив». Польськую делегацию АК возглявлял некто Островский. Обе дегации заключили письменное соглашение о прекращении внутренней борьбы между УПА и АК и взаимном сотрудничестве», – йдеться в агентурному повідомленні.
Результати цих перемовин були оприлюдненні у статті «Наші стосунки», опублікованій у польській та українській підпільній пресі.
Але місцеве представництво еміграційного уряду розкритикувало ці домовленості, про що теж свідчать відповідні документи.
ОУН також вела перемовини із представниками польських лівих сил, але пізніше вони були припинені з волі вищого керівництва.
Теми перемовин: зупинення протистояння та координація
Базуючись на конкретних документах, Володимир Ковальчук зазначає, що визвольні рухи змушувала шукати порозуміння з огляду на загрозу «радянизації» українських та польських земель.
«І нарешті було досягнуто домовленості про взаємне визнання незалежності у майбутньому України та Польщі та поділ територій. ОУН хотіла, щоб кордон проходив по річці Сян, а польська сторона хотіла, щоб кордон був таким, як між УРСР та Польщею станом на 1939 рік. Довгий час не вдавалося узгодити це питання, але у 1946 році домовленість була досягнута і навіть почалися спільні військові акції».
Тож оприлюднені СБУ документи, показують, що між українським та польським визвольними рухами під час Другої світової війни було не лише протистояння, а й пошуки примирення та домовленості про майбутнє. І НКВС, а пізніше МДБ, знало про це та чинило перепони цьому процесу.
(Київ – Прага)
Цей документ, як і інші, оприлюднені Службою безпеки України, є свідченням того, що між українським та польським визвольними рухами під час Другої світової війни велися перемовини й відбувалися часті контакти.
І якщо історія польсько-українського конфлікту тих часів є відомою, то «історія контактів» між ОУН та Армією Крайовою практично не висвітлювалася.
Науковий співробітник архіву СБУ, кандидат історичних наук, Володимир Ковальчук розповідає, що документи МДБ демонструють «дипломатичні контакти ОУН і УПА з поляками у 1942-47 роках».
ОУН контактувала з еміграційним польським урядом
У серпні-вересні 1943 року у Львові відбулося кілька зустрічей між представниками Центрального Проводу ОУН та членами Сил Збройних Краю – так називалося військове формування, підзвітне польському еміграційному урядові в Лондоні.
Є також документи, які свідчать про перемовини локальних осередків ОУН з Армією Крайовою восени 1943 року.
«От имени главного командывания УПА переговоры вел член Центрального Провода ОУН – Гриньох Иван (псевдоним «Доктор Орлив». Польськую делегацию АК возглявлял некто Островский. Обе дегации заключили письменное соглашение о прекращении внутренней борьбы между УПА и АК и взаимном сотрудничестве», – йдеться в агентурному повідомленні.
Результати цих перемовин були оприлюдненні у статті «Наші стосунки», опублікованій у польській та українській підпільній пресі.
Але місцеве представництво еміграційного уряду розкритикувало ці домовленості, про що теж свідчать відповідні документи.
ОУН також вела перемовини із представниками польських лівих сил, але пізніше вони були припинені з волі вищого керівництва.
Теми перемовин: зупинення протистояння та координація
Базуючись на конкретних документах, Володимир Ковальчук зазначає, що визвольні рухи змушувала шукати порозуміння з огляду на загрозу «радянизації» українських та польських земель.
«І нарешті було досягнуто домовленості про взаємне визнання незалежності у майбутньому України та Польщі та поділ територій. ОУН хотіла, щоб кордон проходив по річці Сян, а польська сторона хотіла, щоб кордон був таким, як між УРСР та Польщею станом на 1939 рік. Довгий час не вдавалося узгодити це питання, але у 1946 році домовленість була досягнута і навіть почалися спільні військові акції».
Тож оприлюднені СБУ документи, показують, що між українським та польським визвольними рухами під час Другої світової війни було не лише протистояння, а й пошуки примирення та домовленості про майбутнє. І НКВС, а пізніше МДБ, знало про це та чинило перепони цьому процесу.
(Київ – Прага)
