Протягом лютого Державний комітет архівів перевіряв сам себе щодо того, чи є ще у сховищах нерозсекречені документи, які окремим Указом зобов’язав розсекретити й оприлюднити Президент. Усі архівні установи (9 центральних і 27 регіональних) переглянули свої фонди і прозвітували: нерозсекреченого не залишилося.
Лише документи військового відомства, з яких ще не зняли гриф «таємності», бо Міністерство оборони України до них не має стосунку, а Міністерства оборони Радянського Союзу вже не існує. А також засекречені документи ще залишилися в галузевих архівах СБУ та Міністерства внутрішніх справ.
В архівних установах України довічно зберігається близько 5 мільярдів документів. Із них лише у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО) розсекречено 1106 фондів: у них близько 98 тисяч справ, а кожна справа містить приблизно 50 документів. Тож за 11 років розсекречено приблизно 5 мільйонів документів, розповіла директор ЦДАВО Наталя Маковська.
Оприлюднювати особисті справи забороняє Конституція
Але з оприлюдненням ситуація інша. Як зазначає Ольга Гінзбург, «оприлюднення документів, згідно з Указом Президента, в деякій частині суперечить статтям 32, 34 Конституції України, які забороняють поширювати без дозволу людини інформацію про неї».
Що ж саме опублікували – можна пересвідчитися на окремій сторінці веб-порталу Деркомархіву.
Однак деяку інформацію не оприлюднюють з огляду на можливе соціальне напруження. Йдеться, наприклад, про справи «спецпереселенців», яких виселялися з території України уже у повоєнні роки.
«Справи спецпереселенців на сьогодні вже не мають грифу секретності. Але доступ до них обмежений у зв’язку з тим, що виселення родин членів ОУН-УПА відбувалися у загальному масиві. Для того, щоб виселити село, писалися доноси. Але їх писали не люди, а співробітники НКВС, щоб були підстави для виселення. Між тим, якщо хтось захоче ці документи подивитися, то він побачить у цих документах прізвище свого сусіда, який нібито написав донос. Це несе певну загрозу для соціального спокою», – прояснила ситуацію Надія Платонова, Директор Державного архіву МВС.
Архівоване зараз знищити в Україні неможливо
Усі інші архівні установи є абсолютно відкритими для охочих вивчати документи, наголошує директор Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталя Маковська. І дуже емоційно відреагувала на запитання, чи можна зараз знищити архівні документи.
Наталя Маковська запевнила, що це неможливо, бо у сховище навіть пані Гінзбург без дозволу та супроводження не потрапить.
«Усі мають електронні картки, є відеокамери спостереження, усі документи, усі фонди є пронумерованими. Три з половиною тисячі архівістів працюють відповідально і професійно, незважаючи на зміну влади у країні і керівництва Державним комітетом», – зазначає директор ЦДАВО.
Однак документи нищилися і нищаться зараз «до передачі в архіви на зберігання», каже директор Центрального державного архіву громадських організацій Володимир Лозицький.
Але простежити за цим важко, і це не є компетенцією архівних установ.
Гінзбург: висвітлення Голодомору нічого хорошого не дало
Голова Державного комітету архівів Ольга Гінзбур зазначила, що, на її переконання, «суспільство має знати усю правду про те, що було – і про нищення, і про будівництво». Відтак, вона каже, що докладе усіх зусиль, щоб архівні установи функціонували справно. Хоча для цього потрібні нові приміщення (такі як, скажімо, у російському Санкт-Петербурзі), охорона, оновлення кадрів та збільшення фінансування.
Радіо Свобода запитало, чи не заважають цій роботі особисті переконання пані Гінзбург та чи змінила вона своє ставлення до Голодомору після розсекречення документів про це?
Комуністка Ольга Гінзбург відповіла так: «Я роблю все, що вимагає моя посада. І моя особиста позиція не впливає на роботу. Але моя особиста думка полягає в тому, що вся історія висвітлення Голодомору нічого хорошого у суспільство не принесла. Суспільство зараз у депресії, багато проблем. Тому не це зараз потрібно людям. Можете поговорити з окремою людиною, з колективом, жителями села чи міста – люди чекають чогось приємного і доброго. Проживши життя, я напевне знаю, що суспільству треба дати позитив. І на позитиві, й на прикладі, повести за собою народ. Показати, як будували, як жертвували... І я, нехай це вам видасться смішним, завжди згадую Корчагіна. Хай це була міфічна фігура... Але він говорив, що життя треба прожити так, щоб потім соромно не було. Слід треба за собою залишити, не аналізувавши чужі помилки, а самому щось зробивши. От мені так здається, от я так живу! Хоча так склалося, що журналісти про мене ніколи нічого хорошого не розповідають».
Довідка: 10 квітня 2008 року Кабінет міністрів звільнив члена Компартії України Ольгу Гінзбург із посади голови Держкомархіву і призначив замість неї Олександра Удода.
21 січня уряд звільнив Удода з посади голови Держкомархіву.
Від 21 січня 2009 року Кабінет міністрів відновив Ольгу Гінзбург на посаді голови Державного комітету архівів.
(Київ – Прага)
Лише документи військового відомства, з яких ще не зняли гриф «таємності», бо Міністерство оборони України до них не має стосунку, а Міністерства оборони Радянського Союзу вже не існує. А також засекречені документи ще залишилися в галузевих архівах СБУ та Міністерства внутрішніх справ.
В архівних установах України довічно зберігається близько 5 мільярдів документів. Із них лише у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО) розсекречено 1106 фондів: у них близько 98 тисяч справ, а кожна справа містить приблизно 50 документів. Тож за 11 років розсекречено приблизно 5 мільйонів документів, розповіла директор ЦДАВО Наталя Маковська.
Оприлюднювати особисті справи забороняє Конституція
Але з оприлюдненням ситуація інша. Як зазначає Ольга Гінзбург, «оприлюднення документів, згідно з Указом Президента, в деякій частині суперечить статтям 32, 34 Конституції України, які забороняють поширювати без дозволу людини інформацію про неї».
Що ж саме опублікували – можна пересвідчитися на окремій сторінці веб-порталу Деркомархіву.
Однак деяку інформацію не оприлюднюють з огляду на можливе соціальне напруження. Йдеться, наприклад, про справи «спецпереселенців», яких виселялися з території України уже у повоєнні роки.
«Справи спецпереселенців на сьогодні вже не мають грифу секретності. Але доступ до них обмежений у зв’язку з тим, що виселення родин членів ОУН-УПА відбувалися у загальному масиві. Для того, щоб виселити село, писалися доноси. Але їх писали не люди, а співробітники НКВС, щоб були підстави для виселення. Між тим, якщо хтось захоче ці документи подивитися, то він побачить у цих документах прізвище свого сусіда, який нібито написав донос. Це несе певну загрозу для соціального спокою», – прояснила ситуацію Надія Платонова, Директор Державного архіву МВС.
Архівоване зараз знищити в Україні неможливо
Усі інші архівні установи є абсолютно відкритими для охочих вивчати документи, наголошує директор Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталя Маковська. І дуже емоційно відреагувала на запитання, чи можна зараз знищити архівні документи.
Наталя Маковська запевнила, що це неможливо, бо у сховище навіть пані Гінзбург без дозволу та супроводження не потрапить.
«Усі мають електронні картки, є відеокамери спостереження, усі документи, усі фонди є пронумерованими. Три з половиною тисячі архівістів працюють відповідально і професійно, незважаючи на зміну влади у країні і керівництва Державним комітетом», – зазначає директор ЦДАВО.
Однак документи нищилися і нищаться зараз «до передачі в архіви на зберігання», каже директор Центрального державного архіву громадських організацій Володимир Лозицький.
Але простежити за цим важко, і це не є компетенцією архівних установ.
Гінзбург: висвітлення Голодомору нічого хорошого не дало
Голова Державного комітету архівів Ольга Гінзбур зазначила, що, на її переконання, «суспільство має знати усю правду про те, що було – і про нищення, і про будівництво». Відтак, вона каже, що докладе усіх зусиль, щоб архівні установи функціонували справно. Хоча для цього потрібні нові приміщення (такі як, скажімо, у російському Санкт-Петербурзі), охорона, оновлення кадрів та збільшення фінансування.
Радіо Свобода запитало, чи не заважають цій роботі особисті переконання пані Гінзбург та чи змінила вона своє ставлення до Голодомору після розсекречення документів про це?
Комуністка Ольга Гінзбург відповіла так: «Я роблю все, що вимагає моя посада. І моя особиста позиція не впливає на роботу. Але моя особиста думка полягає в тому, що вся історія висвітлення Голодомору нічого хорошого у суспільство не принесла. Суспільство зараз у депресії, багато проблем. Тому не це зараз потрібно людям. Можете поговорити з окремою людиною, з колективом, жителями села чи міста – люди чекають чогось приємного і доброго. Проживши життя, я напевне знаю, що суспільству треба дати позитив. І на позитиві, й на прикладі, повести за собою народ. Показати, як будували, як жертвували... І я, нехай це вам видасться смішним, завжди згадую Корчагіна. Хай це була міфічна фігура... Але він говорив, що життя треба прожити так, щоб потім соромно не було. Слід треба за собою залишити, не аналізувавши чужі помилки, а самому щось зробивши. От мені так здається, от я так живу! Хоча так склалося, що журналісти про мене ніколи нічого хорошого не розповідають».
Довідка: 10 квітня 2008 року Кабінет міністрів звільнив члена Компартії України Ольгу Гінзбург із посади голови Держкомархіву і призначив замість неї Олександра Удода.
21 січня уряд звільнив Удода з посади голови Держкомархіву.
Від 21 січня 2009 року Кабінет міністрів відновив Ольгу Гінзбург на посаді голови Державного комітету архівів.
(Київ – Прага)
