86-річний Поль Делакс та його дружина живуть тут із 2004 року. «Тут дуже спокійно і безтурботно, – каже пан Делакс, який до виходу на пенсію працював металургом. – Атмосфера домашня. Я з дружиною, що наразі пересувається із великими труднощами, відчуваємо багато уваги з боку медсестер».
«Балуар», а саме так називається ця установа, налічує близько сотні мешканців. Наймолодшому – 69 років. Найстаршій – 103.
Ранкові гігієнічні заходи, що передують сніданку, проводяться за допомогою команди медсестер. Розрахунок: одна медсестра на 8 осіб. Їжа подається розмірено, з урахуванням індивідуальних потреб та смаків мешканців. «Ми поважаємо ритм життя людей старшого віку», – пояснює завідувач медсестринським відділом «Балуар» Седрік Паукс.
Він рзповів: «два ерготерапевти після сніданку, зазвичай, організовують заходи за спеціальними програмами для посилення самостійності наших мешканців. Це стосується їх щоденного життя – перенавчання автономно їсти, вмиватися чи рухатися після перенесених операцій. Спільно з кінезіотерапевтом такі заходи планують на цілий тиждень наперед».
Все це організовується у формі кулінарних приготувань, співу, гімнастики, екскурсій і тому подібного.
Кількість «столітніх» мешканців зростатиме
Післяобідній відпочинок, знову ж, із максимальним урахуванням потреб: бесіда з родичами, телепередача чи просто сон. Самостійніші можуть прогулятися містом чи по березі річки Мюс, що протікає поруч із «Балуар».
Проходячи коридорами, у вічі впадає велика кількість пристосувань, мініліфтів та поручнів для полегшення пересувань тих, хто має з цим складнощі.
Оплата перебування у будинку престарілих здійснюється за особливою та досить складною схемою. У залежності від ступеня самостійності людини, установа отримує на кожного мешканця державні субсидії. Тим часом, державний орган, що виплачує ці кошти, компенсує витрати за рахунок частини їхніх пенсій. Існують також окремі доплати за комфорт – мешканці можуть мати кімнати різного ступеня зручностей від скромної невеликої кімнатки – до апартаментів із окремою спальнею і невеликою кухнею.
Середній термін перебування у будинку престарілих – від 2 до 5 років, хоча є й давні резиденти, що живуть у «Балуар» по 10 і більше років.
Седрік Паукс зазначає: «Ми маємо наразі навіть трьох мешканців, яким вже по 100 років. Але передбачається, що на 2010-12 роки їх кількість істотно зросте. Проте, середній вік більшості з тих, котрі тут живуть – між 80 і 90 років. При цьому, жінок набагато більше за чоловіків».
Вимоги до ліфтів і тести персоналу
Ресторан із прекрасним видом на річку. На кожному поверсі процедурна кімната, тренажерний зал та кімната відпочинку з великим плазмовим телевізором.
Як пояснив пан Паукс, вимоги до архітектури будинку, техніки безпеки електроприладів та протипожежної безпеки надзвичайно жорсткі. Димові детектори, встановлені на кожному кроці, перевіряються по декілька разів на рік, як, власне, і ліфти. Весь персонал будинку престарілих почасти проходить тестування на вміння діяти в екстрених випадках.
Після вечері місцеві мешканці також мають повну свободу дій – від невеликих прогулянок чи спільного перегляду телепрограм – до читання (дирекція випускає навіть невелику щомісячну газету про внутрішнє життя «Балуар»). Або ж, звичних бесід із сусідами по поверху.
(Брюссель –Прага – Київ)
