– Як історик, який добре цю тему знає, як Ви оцінюєте українське трактування цієї частки історії – Голодомору?
– У моїй книжці «Жнива скорботи» я розглядаю питання геноциду і згідно з дефініцією геноциду, коли це питання було представлене ООН, цей термін охоплював набагато ширший спектр, ніж питання геноциду євреїв. Йшлося про часткові зусилля винищити якусь національність. Я вважаю, що саме слово «геноцид» саме в собі не є дуже корисним. Я кажу, якщо хочете використовувати це слово, будь ласка, але воно було придумане з дещо іншим призначенням. Я бачу, що саме це слово натякає, що якась нація чи хтось його чинить – геноцид. Нацисти в цьому випадку були причетні до того, вони ж були німцями. Але я не певний, що йдеться про це тут. Цей напад на український народ не був російським виявленням, але це був абсолютний напад, проти цих людей велася смертельна дискримінація. Були й росіяни, яким не жилося дуже добре за часів Сталіна. Але, я вважаю, що визнання Голодомору – це добра справа. Дивно, але Фундація Голокосту мене запросила виступити з доповіддю про український Голодомор кілька років тому, цей виступ ще існує в громадському архіві... Вони запросили вірменів також. Тоді український посол у Вашингтоні також прийшов до вашингтонського музею Голокосту... Отож євреї не форсували це питання — мовляв, це ті самі речі. У цьому і є небезпека. Є винуваті люди, але це не є російська нація, це просто особлива група особливо страшних людей.
Обкладинка книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи»
– Коли 1987 року на Заході вийшла Ваша книга про Голодомор «Жнива скорботи» Радіо Свобода переклала уривки цієї книги українською мовою і транслювала їх у своїх програмах до України. Для багатьох слухачів це була перша інформація про Голодомор. Однак заперечення Голодомору продовжує існувати й по сьогодні. Чому?
– Я думаю, що скрізь існують люди, які віддані думати те, що не є правдою. Це стосується не лише Голодомору, а й безліч інших речей. Є люди, які переконані, що Сталін нічого поганого не зробив. Є люди які заперечують існування Голокосту. Є люди, які просто хочуть забути, вони думають: « Я не був винуватим, якщо я не був винуватим, значить винуватим був хтось інший». Чому люди обирають дивні політичні погляди – це довга історія, яку я розглядаю в інших своїх книгах.
– Що, на Вашу думку, бракує в царині вивчення Голодомору? З точки зору історії та науки, що ще треба зробити?
– Я вважаю, що проблема Голодомору повністю встановлена. Ніхто її не заперечуватиме, лише маленька жменька людей буде це перечити. Є певна тенденція не знати деякі безпосередні накази Москви, як, наприклад, наказ блокувати Україну, закрити її повністю, щоб ніхто не знав про голод в Україні та на Кубані. Були інші голоди, подібні акції в Казахстані, Поволжі. Але цей факт, що Україна та Кубань були закритими, кількість смертей була локалізована і насправді, на практиці, це питання було національним.
Сталін не сказав би, що він є антиукраїнським. Андрій Сахаров однак стверджував, що Сталін був антиукраїнцем, інші люди констатували те ж саме. Сталін був антиукраїнським тому, що українці йому докучали. Але він також був проти низки інших народів. Навіть коли він був антиєврейським під час великої чистки 1953 року, він говорив: «Ми не є антисеміти, ми вбиваємо лише 10 євреїв і 4-5 неєвреїв (у справі лікарів). Я не є антисемітом».
(Прага – Київ)
