23 серпня 1939 року міністри закордонних справ Молотов і Ріббентроп підписали радянсько-німецький Пакт про ненапад. А вже 1 вересня 1939 року з окупації Польщі розпочалась Друга світова війна.
Нацистська Німеччина та сталінський Радянський Союз продемонстрували своє військове «братерство» спільним парадом 22 вересня у Бресті. Тоді кращі танкісти Вермахту і Радянської Армії проїхали захопленою у Польщі територією на знак «дружби і партнерства двох держав». Передувала цьому інформаційна кампанія, яка мала виправдати агресію.
Київський історик, професор Михайло Кірсенко зазначає: «1 вересня Адольф Гітлер виступив з поясненням для свого народу, що насправді поляки були агресорами, і таким чином Німеччина просто хоче покарати поляків за їхню агресію. Це дуже характерно для будь-якого мілітаристського режиму – покладати на свою жертву відповідальність за власну агресію».
Другій світовій війні передувала війна інформаційна, блискуче розіграна і виграна Гітлером і Сталіним, зауважує вже київський політолог Олександр Сушко. На його думку, і після закінчення Другої світової Радянський Союз успішно використав ті ж самі мас-медійні стратегії при введенні своїх військ до Угорщини 1956 року і до Праги 1968 року.
Що робити Україні?
Нині подібні технології, осучаснені швидкісними електронними засобами комунікації, можна було помітити при розгортанні російсько-грузинського конфлікту, зазначає директор Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. На його думку, зараз, як і раніше, світ мляво зреагував і на російські дії, і на російську риторику.
«Якщо ми проаналізуємо ті реакції світу на війну у Грузії, то ми побачимо, що було дуже багато риторики. І, на жаль, мало якихось конкретних дій. Для України постає питання про модель нашої безпеки. Виборів є реальних два: або у перспективі НАТО, або позаблоковий, нейтральний статус», – каже Олексій Гарань.
Тому для України, щоб не опинитися у списку, що починається Польщею 1939 року, і може не завершитися Грузією 2008-го, потрібно подбати про свою безпеку, наголошують київські політологи.
(Прага – Київ)
Нацистська Німеччина та сталінський Радянський Союз продемонстрували своє військове «братерство» спільним парадом 22 вересня у Бресті. Тоді кращі танкісти Вермахту і Радянської Армії проїхали захопленою у Польщі територією на знак «дружби і партнерства двох держав». Передувала цьому інформаційна кампанія, яка мала виправдати агресію.
Київський історик, професор Михайло Кірсенко зазначає: «1 вересня Адольф Гітлер виступив з поясненням для свого народу, що насправді поляки були агресорами, і таким чином Німеччина просто хоче покарати поляків за їхню агресію. Це дуже характерно для будь-якого мілітаристського режиму – покладати на свою жертву відповідальність за власну агресію».
Другій світовій війні передувала війна інформаційна, блискуче розіграна і виграна Гітлером і Сталіним, зауважує вже київський політолог Олександр Сушко. На його думку, і після закінчення Другої світової Радянський Союз успішно використав ті ж самі мас-медійні стратегії при введенні своїх військ до Угорщини 1956 року і до Праги 1968 року.
Що робити Україні?
Нині подібні технології, осучаснені швидкісними електронними засобами комунікації, можна було помітити при розгортанні російсько-грузинського конфлікту, зазначає директор Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. На його думку, зараз, як і раніше, світ мляво зреагував і на російські дії, і на російську риторику.
«Якщо ми проаналізуємо ті реакції світу на війну у Грузії, то ми побачимо, що було дуже багато риторики. І, на жаль, мало якихось конкретних дій. Для України постає питання про модель нашої безпеки. Виборів є реальних два: або у перспективі НАТО, або позаблоковий, нейтральний статус», – каже Олексій Гарань.
Тому для України, щоб не опинитися у списку, що починається Польщею 1939 року, і може не завершитися Грузією 2008-го, потрібно подбати про свою безпеку, наголошують київські політологи.
(Прага – Київ)
