Вірменський письменник Ваграм Мартиросян має неоднозначне ставлення до постаті Олександра Солженіцина. В інтерв’ю Радіо Свобода він наголошує: «Кажуть, що в такий момент мовиться лише добре на адресу покійного, але все ж деякі з його творів дійсно мали елементи ненависті до інородців, прояви ксенофобії. У них проглядається його негативне ставлення до мігрантів, включно з вірменами, що підливало олії в полум’я великоросійського шовінізму в сучасній Росії».
Айдар Халім, відомий татарський автор, каже, що «смерть Солженіцина – тяжка втрата для людства», але, на його думку, письменник не виправдав сподівань мільйонів неслов’янських росіян. «Із одного боку, його вважали одним із борців проти сталінської тиранії в Росії. З іншого, для нас він був опікуном Російської імперії. Його вміння критикувати і засуджувати владу сягає майстерності Лева Толстого, але твір Солженіцина «Як нам облаштувати Росію» спрямований на збереження Росії як імперії».
Після публікації розділів праці Солженіцина «Як нам облаштувати Росію» в спецдодатку до російської газети «Комсомольська правда», де він назвав Середню Азію «підчерев’ям» Росії, сталася низка скандалів і протестів із боку казахів чи киргизів. Унаслідок цього «Комсомольська правда» змушена була друкувати потім свої вибачення перед народами Середньої Азії.
Білоруський філософ Алесь Анціпенка різкіший в оцінках. Із приводу останніх праць Олександра Солженіцина він каже: «Після публікації його есею «Як нам облаштувати Росію» я зрозумів, що пан Солженіцин – звичайний російський імперіаліст, назважаючи на те, що він з такою силою атакував тоталітарну систему. Для мене це видалося страшною суперечністю, тому що будь-яка імперська система в тій чи іншій мірі тоталітарна. І я побачив, яку велику суперечність пропонує нам пан Солженіцин, коли він відмовляє білорусам і українцям у праві на незалежність».
Український філософ і поет Євген Сверстюк, який був політичним в’язнем радянських таборів у 1970-ті, каже, що Олександр Солженіцин відігравав визначальну роль у підтримці опозиції в усьому комуністичному блоці, включно з Україною. Але далі Сверстюк продовжує, що, на його думку, вже з середини 1970-х у Солженіцина намітився поворот у гірший бік. «Солженіцин після Нобелівської премії знизився і опустився від тих великих проблем протистояння з імперією зла до проблем російсько-імперських. І він знизився не тільки в наших очах – він дуже знизив свій імідж в очах світової громадськості. Бо за кожним його словом стежили, і було розчарування за розчаруванням», – зауважує Євген Сверстюк.
А ще у світі згадують, що в той час, коли Солженіцин сварив Захід за підтримку оцінок Голодомору в Україні як «геноциду» і називав це «дурною байкою», американський президент Джордж Буш у Києві клав квіти до пам’ятника жертвам Голодомору.
(Прага – Київ)
Айдар Халім, відомий татарський автор, каже, що «смерть Солженіцина – тяжка втрата для людства», але, на його думку, письменник не виправдав сподівань мільйонів неслов’янських росіян. «Із одного боку, його вважали одним із борців проти сталінської тиранії в Росії. З іншого, для нас він був опікуном Російської імперії. Його вміння критикувати і засуджувати владу сягає майстерності Лева Толстого, але твір Солженіцина «Як нам облаштувати Росію» спрямований на збереження Росії як імперії».
Після публікації розділів праці Солженіцина «Як нам облаштувати Росію» в спецдодатку до російської газети «Комсомольська правда», де він назвав Середню Азію «підчерев’ям» Росії, сталася низка скандалів і протестів із боку казахів чи киргизів. Унаслідок цього «Комсомольська правда» змушена була друкувати потім свої вибачення перед народами Середньої Азії.
Білоруський філософ Алесь Анціпенка різкіший в оцінках. Із приводу останніх праць Олександра Солженіцина він каже: «Після публікації його есею «Як нам облаштувати Росію» я зрозумів, що пан Солженіцин – звичайний російський імперіаліст, назважаючи на те, що він з такою силою атакував тоталітарну систему. Для мене це видалося страшною суперечністю, тому що будь-яка імперська система в тій чи іншій мірі тоталітарна. І я побачив, яку велику суперечність пропонує нам пан Солженіцин, коли він відмовляє білорусам і українцям у праві на незалежність».
Український філософ і поет Євген Сверстюк, який був політичним в’язнем радянських таборів у 1970-ті, каже, що Олександр Солженіцин відігравав визначальну роль у підтримці опозиції в усьому комуністичному блоці, включно з Україною. Але далі Сверстюк продовжує, що, на його думку, вже з середини 1970-х у Солженіцина намітився поворот у гірший бік. «Солженіцин після Нобелівської премії знизився і опустився від тих великих проблем протистояння з імперією зла до проблем російсько-імперських. І він знизився не тільки в наших очах – він дуже знизив свій імідж в очах світової громадськості. Бо за кожним його словом стежили, і було розчарування за розчаруванням», – зауважує Євген Сверстюк.
А ще у світі згадують, що в той час, коли Солженіцин сварив Захід за підтримку оцінок Голодомору в Україні як «геноциду» і називав це «дурною байкою», американський президент Джордж Буш у Києві клав квіти до пам’ятника жертвам Голодомору.
(Прага – Київ)
