Насамперед слід зазначити, що керівники кожної з євроінституцій заявляють, що шкодують з приводу неприйняття угоди ірландцями. Це було їхнім демократичним правом, кажуть вони.
Між тим, упродовж всього нинішнього тижня на порядку денному всіх заходів стоятиме питання про подальшу долю Лісабонської угоди.
Сьогодні причини провалу обговорювали міністри закордонних справ 27 країн-членів у Люксембурзі. Пленарні засідання у Європарламенті теж будуть присвячені угоді. Є надія, як бачимо, якнайшвидше перейти від політичного паралічу, в якому опинилися євроінституції, до активних дій.
Сьогодні зранку Дмитро Рупель, словенський міністр закордонних справ та співголова сьогоднішнього засідання у Люксембурзі, заявив, що наступні кроки будуть визначені на саміті Ради Європи, що має відбутися за два дні в Брюсселі: «Було б ризиковано казати, що ми вдихнемо життя в угоду. Ми стали перед блокадою її ратифікації. Це є момент істини. Це час для роздумів, аналізів та слухань. Сьогодні ми слухаємо, а далі, у четвер, буде саміт Ради Європи, тож залишимо трохи роботи для наших керівників», – сказав Дмитро Рупель.
Дещо про настрої політиків
Є категорія місцевих політиків, які вже вважають цей документ мертвим. Вони закликають до повного переосмислення самого устрою європейської спільноти. Інші, услід за деклараціями голів Європейської Комісії та Європейського Парламенту, віддають перевагу продовженню процесу ухвали Лісабонської угоди. Окрім Ірландії, його ще мають ратифікувати парламенти 7 країн, бо на сьогодні цей документ уже був підтриманий 18-ма країнами Євросоюзу.
Політики різних рівнів у своїх коментарях схиляються до того, що найпростіше було б доповнити текст угоди, з огляду на нарікання ірландців, тобто змінити положення тексту, з якими вони не згодні.
Проте, як заявив минулої суботи державний секретар Франції у справах Євросоюзу Жан-П’єр Жує, «нині ще рано визначати, що громадяни Ірландії будуть у нас вимагати». І це правда, бо аргументи, через які мешканці Ірландії відмовилися від угоди, були найрізноманітніші.
Тож, у цьому випадку, подальша доля угоди вирішуватиметься новим референдумом. Подібний сценарій уже спостерігався у 2001-2002 роках при ратифікації угоди Ніцци, що завдяки тим самим ірландцям пройшла тільки з другої спроби.
Експерт Центру політичних досліджень Марко Інчерті вважає, що найімовірнішими подальшими діями буде ухвала Лісабонської угоди рештою країн-членів ЄС. А далі, коли на столі керівництва Ірландії лежатиме ухвалена всіма угода, вони будуть змушені знайти шляхи, щоб переконати своїх громадян. Тож після другого референдуму угода мала б стати чинною. Та є побоювання, що й після другої спроби ЄС може опинитися, так би мовити, перед «розбитим коритом». Марко Інчерті:
«Проблема в тому, що ніхто не може гарантувати, що ірландці і вдруге не скажуть «так». Бо, наприклад, коли в результаті другого референдуму знову буде негативна відповідь, тоді угода ніколи не набере чинності», – каже експерт.
Як бачимо, перед брюссельськими та страсбурзькими політиками стоїть нелегке завдання, як організувати ратифікацію угоди таким чином, щоб убезпечити її від нового «вето» непокірних ірландців.
Між тим, упродовж всього нинішнього тижня на порядку денному всіх заходів стоятиме питання про подальшу долю Лісабонської угоди.
Сьогодні причини провалу обговорювали міністри закордонних справ 27 країн-членів у Люксембурзі. Пленарні засідання у Європарламенті теж будуть присвячені угоді. Є надія, як бачимо, якнайшвидше перейти від політичного паралічу, в якому опинилися євроінституції, до активних дій.
Сьогодні зранку Дмитро Рупель, словенський міністр закордонних справ та співголова сьогоднішнього засідання у Люксембурзі, заявив, що наступні кроки будуть визначені на саміті Ради Європи, що має відбутися за два дні в Брюсселі: «Було б ризиковано казати, що ми вдихнемо життя в угоду. Ми стали перед блокадою її ратифікації. Це є момент істини. Це час для роздумів, аналізів та слухань. Сьогодні ми слухаємо, а далі, у четвер, буде саміт Ради Європи, тож залишимо трохи роботи для наших керівників», – сказав Дмитро Рупель.
Дещо про настрої політиків
Є категорія місцевих політиків, які вже вважають цей документ мертвим. Вони закликають до повного переосмислення самого устрою європейської спільноти. Інші, услід за деклараціями голів Європейської Комісії та Європейського Парламенту, віддають перевагу продовженню процесу ухвали Лісабонської угоди. Окрім Ірландії, його ще мають ратифікувати парламенти 7 країн, бо на сьогодні цей документ уже був підтриманий 18-ма країнами Євросоюзу.
Політики різних рівнів у своїх коментарях схиляються до того, що найпростіше було б доповнити текст угоди, з огляду на нарікання ірландців, тобто змінити положення тексту, з якими вони не згодні.
Проте, як заявив минулої суботи державний секретар Франції у справах Євросоюзу Жан-П’єр Жує, «нині ще рано визначати, що громадяни Ірландії будуть у нас вимагати». І це правда, бо аргументи, через які мешканці Ірландії відмовилися від угоди, були найрізноманітніші.
Тож, у цьому випадку, подальша доля угоди вирішуватиметься новим референдумом. Подібний сценарій уже спостерігався у 2001-2002 роках при ратифікації угоди Ніцци, що завдяки тим самим ірландцям пройшла тільки з другої спроби.
Експерт Центру політичних досліджень Марко Інчерті вважає, що найімовірнішими подальшими діями буде ухвала Лісабонської угоди рештою країн-членів ЄС. А далі, коли на столі керівництва Ірландії лежатиме ухвалена всіма угода, вони будуть змушені знайти шляхи, щоб переконати своїх громадян. Тож після другого референдуму угода мала б стати чинною. Та є побоювання, що й після другої спроби ЄС може опинитися, так би мовити, перед «розбитим коритом». Марко Інчерті:
«Проблема в тому, що ніхто не може гарантувати, що ірландці і вдруге не скажуть «так». Бо, наприклад, коли в результаті другого референдуму знову буде негативна відповідь, тоді угода ніколи не набере чинності», – каже експерт.
Як бачимо, перед брюссельськими та страсбурзькими політиками стоїть нелегке завдання, як організувати ратифікацію угоди таким чином, щоб убезпечити її від нового «вето» непокірних ірландців.
