Джеймс Гупер: Найважливішим враженням для мене під час останньої поїздки до Косова було те, як у Приштині подолали великий психологічний бар’єр від декларації про незалежність і до визнання цього утворення великою групою держав. Це багато прояснило і дало косовцям віру у майбутнє.
Але тепер міжнародні сили ООН залишають косовців у стані невпорядкованості і невпевненості. Хоча їх ніби й не бажають повністю виводити. Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун намагався вирішити, яка буде роль цих сил у майбутньому. ЄС планує ввійти. Якими будуть стосунки між різними компонентами міжнародних сил, це питання. Якщо чесно, то сили ООН не знають, що їм робити. Вони перебувають під тиском Росії, Сербії з одного боку, а з з іншого – США, Європи й інших країн. Якщо косовці розуміють, що так далі жити не можна, вони мусять брати на себе все більшу відповідальність за свою владу.
Радіо Свобода: Якщо враховувати фактичний поділ краю на албанський південь і сербську північ, чи не бачите ви ризику розколу Косова?
– Зрозуміло, що Сербія має наміри тримати північ, і зрозуміло, що сили ООН не збираються тут нічого робити. Для косовців це велика проблема і невпевненість, як бути з цим далі. Я схвалюю тут витримку і відповідальність косовців. Серби шоковані, бо вони очікували, що їхні провокації призведуть до конфлікту, і міжнародні сили ООН скажуть: «О, добре, ми віддаємо це сербам». Косовцям буде важко встановити свою владу на півночі, серби робитимуть все, щоб завадити цьому. А міжнародні сили, на жаль, стоять осторонь. Косовці мають проявляти тут витримку і не давати сербам просуватися на південь від ріки Ібар, яка ділить Митровицю.
Поки що 42 країни визнали самопроголошену незалежність Косова, включно зі США і 20 країнами-членами ЄС. Питання міжнародного визнання гостро дебатується. Дехто каже, існуюча якість важливіша, а інші стверджують, що кількість не можна ігнорувати. Що Ви скажете про це?
– Косово потребує і якості, і кількості. Сербія і Росія намагаються знизити рівень визнання до попереднього. Це може мати негативні наслідки. Уряд Приштини мусить, насамперед, працювати над цим. Вони потребують щонайменше 60, 70, 80 країн і більше, від цього залежить законність Косова у світі. Має бути прорив, бо повільність цього процесу – це погана ознака. Це має бути національною місією.
Але тепер міжнародні сили ООН залишають косовців у стані невпорядкованості і невпевненості. Хоча їх ніби й не бажають повністю виводити. Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун намагався вирішити, яка буде роль цих сил у майбутньому. ЄС планує ввійти. Якими будуть стосунки між різними компонентами міжнародних сил, це питання. Якщо чесно, то сили ООН не знають, що їм робити. Вони перебувають під тиском Росії, Сербії з одного боку, а з з іншого – США, Європи й інших країн. Якщо косовці розуміють, що так далі жити не можна, вони мусять брати на себе все більшу відповідальність за свою владу.
Радіо Свобода: Якщо враховувати фактичний поділ краю на албанський південь і сербську північ, чи не бачите ви ризику розколу Косова?
– Зрозуміло, що Сербія має наміри тримати північ, і зрозуміло, що сили ООН не збираються тут нічого робити. Для косовців це велика проблема і невпевненість, як бути з цим далі. Я схвалюю тут витримку і відповідальність косовців. Серби шоковані, бо вони очікували, що їхні провокації призведуть до конфлікту, і міжнародні сили ООН скажуть: «О, добре, ми віддаємо це сербам». Косовцям буде важко встановити свою владу на півночі, серби робитимуть все, щоб завадити цьому. А міжнародні сили, на жаль, стоять осторонь. Косовці мають проявляти тут витримку і не давати сербам просуватися на південь від ріки Ібар, яка ділить Митровицю.
Поки що 42 країни визнали самопроголошену незалежність Косова, включно зі США і 20 країнами-членами ЄС. Питання міжнародного визнання гостро дебатується. Дехто каже, існуюча якість важливіша, а інші стверджують, що кількість не можна ігнорувати. Що Ви скажете про це?
– Косово потребує і якості, і кількості. Сербія і Росія намагаються знизити рівень визнання до попереднього. Це може мати негативні наслідки. Уряд Приштини мусить, насамперед, працювати над цим. Вони потребують щонайменше 60, 70, 80 країн і більше, від цього залежить законність Косова у світі. Має бути прорив, бо повільність цього процесу – це погана ознака. Це має бути національною місією.
