Лідери Європейського союзу обіцяють продовжувати надавати військову підтримку Україні, незважаючи на намагання Росії припинити постачання західної зброї Києву в рамках переговорів про припинення вогню, що тривають.

Лідери блоку збираються у Брюсселі 20 та 21 березня і, як очікується, ухвалять висновки саміту, в яких буде зазначено, що «Європейський союз дотримується підходу «мир через силу», який вимагає, щоб Україна займала якомога сильнішу позицію, з власним потужним військовим і оборонним потенціалом як невід’ємним компонентом».

У тексті, з яким ознайомилося Радіо Свобода, також зазначається, що ЄС – «у координації з партнерами-однодумцями та союзниками – залишається відданим наданню подальшої всебічної підтримки Україні та її народу, який здійснює своє невід’ємне право на самооборону від агресивної війни Росії».

Брюссельська зустріч відбудеться через два дні після телефонної розмови між президентом США Дональдом Трампом і його російським колегою Володимиром Путіним, під час якої досягли домовленості про 30-денну паузу в атаках на енергетичну інфраструктуру.

Однак лише через кілька годин після дзвінка державна компанія «Укрзалізниця» підтвердила, що російські безпілотники влучили в об’єкти енергосистеми залізниці в Дніпропетровській області.

Зазвичай текст ЄС узгоджується одноголосно 27 країнами-членами ЄС. Однак дипломати ЄС, які говорили на умовах анонімності, заявили, що Угорщина, яка вже давно виявляє більш примирливий тон щодо Кремля, попросить відмовитися від тексту щодо України, подібно до того, як це сталося на саміті ЄС на початку цього місяця.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

26 із 27 держав ЄС проголосували за декларацію на підтримку України. Проти був Орбан

Досі країни ЄС не брали участі у переговорах щодо війни, які відбуваються в Саудівській Аравії, але в документі підкреслюється, що «Європейський союз і його держави-члени сприятимуть мирному процесу і допоможуть забезпечити справедливий і тривалий мир для України, що відповідає інтересам як України, так і Європи в цілому».

Однак немає жодної згадки про призначеного посланця ЄС на переговорах. Нещодавні спекуляції в Брюсселі свідчать про те, що на цю роль можуть претендувати як колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель, так і нинішній президент Фінляндії Александр Стубб.

Також немає жодних прямих посилань на присутність представників ЄС на місцях для нагляду за потенційною мирною угодою, на чому неодноразово наполягав президент Франції Емманюель Макрон, але що Москва поки що відкидає як можливий варіант.

«Готовий посилити тиск на Росію»

Брюссель дотримується двох інших позицій, які адміністрація Трампа, схоже, винесла на стіл переговорів, намагаючись забезпечити прихильність Москви до мирної угоди: послаблення санкцій проти Кремля та притягнення до відповідальності за воєнні злочини.

Нещодавно блок продовжив візові заборони і замороження активів 2400 компаній і фізичних осіб, включно з Путіним, які ЄС запровадив після початку повномасштабного вторгнення в Україну три роки тому. ЄС «залишається готовим посилити тиск на Росію, в тому числі за допомогою подальших санкцій і посилення контролю за виконанням існуючих заходів», – зазначається в заяві.

Російські активи на суму близько 200 мільярдів євро залишаються замороженими, переважно в Бельгії. Кошти мають залишатися заблокованими «до тих пір, поки Росія не припинить свою агресивну війну проти України і не відшкодує їй збитки, завдані цією війною».

Держави-члени додали, що вони наполягають на «повній відповідальності за воєнні злочини та інші найтяжчі злочини, скоєні у зв’язку з російською агресивною війною проти України».

Це сталося після того, як Вашингтон оголосив про свій намір вийти з Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, створеного західними країнами ще у 2023 році для збору доказів проти осіб, відповідальних за імовірні воєнні злочини.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОГП: Росія скоїла понад 153 000 воєнних злочинів. Ось п’ять із найжахливіших

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС допоможе забезпечити справедливий і тривалий мир для України – проєкт комюніке саміту

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Politico: Угорщина підтримала продовження санкцій проти РФ після дзвінка Рубіо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Рада ЄС схвалила третій платіж Україні на 3,5 млрд євро в рамках Ukraine Facility

Підрозділ Єльського університету, який відігравав ключову роль у зборі доказів російських воєнних злочинів, скоєних в Україні, закриється 28 березня 2025 року – після того, як Державний департамент США скоротив його фінансування.

В ексклюзивному інтерв’ю виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд сказав Радіо Свобода, що цей крок став «катастрофічним ударом» для зусиль із документування воєнних злочинів і притягнення винних до відповідальності.

Реймонд повідомив, що наразі підрозділ відстежує місцеперебування 35 000 дітей, викрадених з України Росією. Насильницька депортація і переміщення населення, зокрема дітей, із окупованих територій України є воєнним злочином, і Міжнародний кримінальний суд (МКС) звинуватив у цьому президента Росії Володимира Путіна і дитячу омбудсменку РФ Марію Львову-Бєлову.

«Втрата нашої роботи – це ще одна перемога тих, хто хоче приховати правду і не допустити притягнення до відповідальності», – сказав Реймонд.

«Частина хвилі скорочень»

У відповідь на запит Радіо Свобода про коментар Державний департамент США підтвердив, що фінансування було припинене. За більш детальною інформацією у департаменті спрямували журналістів до MITRE, неприбуткової організації, яка працює над урядовими контрактами. Радіо Свобода наразі не отримало відповіді від MITRE.

На запитання, чому, на його думку, фінансування було скорочене, виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд відповів: «Хотів би я знати відповідь на це запитання. Важко не сприймати це особисто. Але це також є частиною хвилі скорочень у гуманітарній та правозахисній сферах».

Із моменту початку роботи уряд США запровадив масові скорочення в USAID, Міністерстві освіти та організаціях закордонного мовлення, як-от Радіо Свобода.

Цей крок також є ще одним прикладом того, що адміністрація Трампа відмовляється від міжнародної співпраці з метою документування воєнних злочинів, скоєних Росією з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році.

Це сталося після того, як представники Євроюсту, агентства Європейського союзу з питань співпраці у царині кримінального правосуддя, повідомили цього тижня Радіо Свобода, що Вашингтон припинив співпрацю з їхнім підрозділом, який спеціалізується на воєнних злочинах, скоєних в Україні.

Міжнародний центр з переслідування за злочин агресії проти України надає матеріально-технічну підтримку, проводить тренінги та надає іншу допомогу українським прокурорам, які розслідують понад 153 000 справ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОГП: Росія скоїла понад 153 000 воєнних злочинів. Ось п’ять із найжахливіших

Вивезення дітей з України

Робота групи Єльського університету ґрунтується на розслідуванні з відкритих джерел і надає детальні докази того, що Росія має систематичну програму вивезення дітей з України.

У своєму останньому звіті, опублікованому в грудні, дослідники Єльського університету задокументували долі 314 дітей, які стали жертвами «систематичної програми примусового усиновлення та виховання» російськими приватними особами та сім’ями.

Реймонд представив результати дослідження Раді безпеки ООН, заявивши: «Щонайменше в одному випадку Росія розлучила дитину з їхніми братами і сестрами в рамках розміщення з громадянами Росії».

У ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода 18 березня Реймонд сказав, що протягом трьох років робота його команди у документуванні воєнних злочинів і злочинів проти людяності була «по-справжньому героїчною».

За його словами, він намагався продовжувати свою роботу впродовж останніх днів, але вона була ускладнена тим, що доступ до супутникових знімків також був закритий.

«Ми відстежуємо 35 000 дітей, які потенційно можуть перебувати в Росії та на окупованих територіях у понад 100 місцях, враховуючи табори перевиховання, прийомні сім’ї та усиновлення від Чорного моря до Тихоокеанського узбережжя в Магадані», – сказав він.

Реймонд також повідомив, що його команда втратила доступ до величезного архіву даних, які вони накопичили за три роки. Раніше вони мали доступ до даних через програму Державного департаменту.

Група американських законодавців звернулася до Державного секретаря США Марко Рубіо з листом, в якому заявила, що, на їхню думку, архів міг бути видалений.

Попередня робота включала «документування атак на енергетичну інфраструктуру, що передували чотирьом обвинувальним актам Міжнародного кримінального суду, в тому числі двом проти [російського генерала Валерія] Герасимова і [колишнього міністра оборони Сергія] Шойгу за ймовірні злочини проти людяності».

Вона також включала роботу щодо пошкодженої сільськогосподарської інфраструктури і відстеження затриманих цивільних і військовополонених. «Ця робота також завершилася», – сказав Раймонд.

Деякі з цих даних досі доступні МКС, Європолу та українським прокурорам, оскільки вони були передані в рамках попередніх справ. Загалом докази Єльського підрозділу допомогли МКС винести шість обвинувальних вироків.

«Ми робимо все можливе з тим, що у нас залишилося, але, на жаль, цього дуже мало», – сказав Раймонд.

Питання повернення українських дітей також стало центральним пунктом будь-якої майбутньої мирної угоди між Україною та Росією.

Відповідаючи на запитання про це 11 березня, Рубіо сказав, що «буде багато питань, які потрібно буде вирішити – серед них, не в останню чергу, гуманітарні проблеми, діти».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єрмак: під контролем Росії перебувають близько 1,6 мільйона українських дітей

Чернові висновки саміту ЄС 20-21 березня, з якими ознайомилося Радіо Свобода, також висвітлюють це питання.

«Надійний шлях до миру повинен включати зусилля з надання гуманітарної допомоги, зокрема, обмін військовополоненими, звільнення цивільних осіб і повернення всіх українських дітей та інших цивільних осіб, незаконно депортованих і переміщених до Росії та Білорусі».

Реймонд сказав, що робота його команди була важливою не лише з точки зору підзвітності, але й «також у каталізації дипломатичних зусиль, враховуючи переговори про повернення дітей».

• За даними порталу «Діти війни», депортованими вважаються близько 20 тисяч дітей, повернулися до України – 1240.
• Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець припускав, що Росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей.
• Уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук називає цифру в «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».
• 17 березня голова Офісу президента України Андрій Єрмак повідомив, що на території Росії та на тимчасово окупованих територіях України під контролем РФ перебувають близько 1,6 мільйона українських дітей.
• У Росії тим часом заявляють, що начебто сприяють поверненню вивезених дітей до України. Про це говорила уповноважена президента Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова. За її словами, процес нібито удосконалився, і в цьому допомагає Катар, Ватикан і Міжнародний Комітет Червоного Хреста.
• Голова організації Save Ukraine Микола Кулеба це заперечив.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США вийдуть із групи, яка розслідує агресію РФ проти України – NYT

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США офіційно закривають 83% програм USAID – Рубіо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Про що домовилися Путін і Трамп: аналіз

Телефонна розмова 18 березня між Трампом і Путіним була спрямована на закріплення угоди про припинення бойових дій в Україні, що тривають вже четвертий рік. Було досягнута конкретна домовленість про припинення ударів Росії по «енергетичній інфраструктурі» – за версією Кремля чи проти «енергетики та інфраструктури» – за повідомленнями з Білого дому. Але не більше того.

Це перемир'я? Якщо так, то яке саме?

Через понад три роки повномасштабної війни Росії проти України, Білий дім і Кремль 18 березня оголосили про широку домовленість, спрямовану на зупинку конфлікту, що вже забрав життя і покалічив понад мільйон людей з обох сторін.

Контури угоди були озвучені після приблизно двогодинної телефонної розмови між президентами Дональдом Трампом і Володимиром Путіним – другої такої розмови за президентство Трампа й, можливо, найважливішої на цей момент.

Україна, яка перебувала під сильним тиском з боку Білого дому, включно з напруженою зустріччю у Овальному кабінеті з президентом Володимиром Зеленським, вже погодилася на 30-денну паузу у бойових діях – за умови, що Росія зробить те саме.

Дональд Трамп напередодні розмови з Путіним прокоментував журналістам перепалку між ним і Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті: «Нам потрібно було змусити Україну робити правильні речі. Це була не проста ситуація. Ви побачили невелику сцену в Овальному кабінеті, але я думаю, що зараз вони роблять правильні речі, і ми намагаємося досягти мирної угоди, досягти припинення вогню, а потім і мирної угоди»

«Мій головний висновок тут – Москва цілком комфортно почувається з Трампом, але з причин, які обговорюють далеко не всі, – сказав Микола Соков, колишній російський дипломат, який зараз працює у Віденському центрі з питань роззброєння та нерозповсюдження. – «Москва може торгуватися з Трампом, тоді як Європа наполягає на своїй правоті й вимагає прийняття її позиції без обговорення»

То що саме погодила Москва?

Щодо реальних військових дій, угода нічого не змінює безпосередньо на полі бою, де російські війська до недавнього часу поступово просуваються за рахунок постійних штурмів 1100-кілометрової лінії фронту.

Українські війська виходять із Курської області Росії, частину якої вони утримували майже сім місяців, намагаючись зменшити тиск на інших ділянках фронту та отримати додатковий козир для ймовірних мирних переговорів.

Головним у домовленості, оголошеній 18 березня, є питання енергетичної інфраструктури.

Починаючи щонайменше з листопада 2022 року, Росія методично атакувала енергомережу України: електростанції, лінії електропередач, трансформатори, підстанції – стратегія, спрямована на виснаження та залякування цивільного населення. Ідею такого терору інколи приписують колишньому головнокомандувачу російського вторгнення, відомому під прізвиськом «Генерал Армагеддон».

Це є воєнним злочином, за який Міжнародний кримінальний суд висунув звинувачення двом високопоставленим російським військовим.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОГП: Росія скоїла понад 153 000 воєнних злочинів. Ось п’ять із найжахливіших

Попри ці атаки, Україна намагається підтримувати енергопостачання за допомогою місцевих рішень та значної західної допомоги. Водночас вона активно розвиває власне виробництво дронів і навіть крилатих ракет, які дедалі частіше використовуються для ударів по енергетичній інфраструктурі Росії: нафтопереробних заводах, трубопроводах та військових об'єктах.

Виступаючи на пресконференції в Гельсінкі, президент Зеленський, який раніше висловлював підтримку припиненню вогню без включення сухопутних операцій, поставив під сумнів нову угоду:

«Ми завжди підтримували ідею не завдавати ударів по енергетичних об'єктах, а також по об'єктах на морі, продовольчій і транспортній інфраструктурі. Зараз нам потрібно зрозуміти деталі цієї угоди. Ми їх не знаємо»

«Це може бути кроком до припинення вогню», – зазначив Зеленський. – «Крок за кроком. Але реальність така: сотні дронів і ракет продовжують падати не лише на поле бою, а й по всій країні»

Підґрунтя для цієї угоди було закладене на зустрічах українських та американських делегацій у Джидді, Саудівська Аравія.

Два дні по тому Путін відповів на пропозицію своєрідним «так, але».

«Під час розмови Дональд Трамп висунув пропозицію, щоб сторони конфлікту взаємно утримувалися від атак на об'єкти енергетичної інфраструктури протягом 30 днів», – повідомив Кремль у підсумковому звіті за підсумками дзвінка 18 березня. – «Володимир Путін позитивно відреагував на ініціативу і негайно віддав відповідний наказ російським військовим»

Тимчасове припинення ударів по енергетичних об'єктах в Україні та Росії можна вважати перемогою для Києва. Однак, як зазначає експерт Володимир Соков, це може стати ще більшою перевагою для Москви:

«Зверніть увагу, що протягом 30 днів Росія зможе нарощувати виробництво зброї та за потреби відновити масштабні удари. Україна ж за цей час не зможе повністю відновити пошкоджену енергетичну інфраструктуру, втрати якої оцінюються у межах від третини до половини».

Про що не сказали?

У публічних заявах Кремля та Білого дому після переговорів не було згадки про Запорізьку АЕС – найбільшу в Європі, хоча спеціальний посланець США Стів Віткофф зазначав, що це питання могло бути на столі переговорів.

Не було також жодної згадки про можливе визнання США анексії Криму Росією – чутки про таку ймовірність раніше поширювалися.

А сам Дональд Трамп перед телефонною розмовою з Володимиром Путіним заявляв, що обговорення, зокрема, буде стосуватися «поділу певних активів», йтиметься про «території і електростанції».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Держави не змінюють так кардинально свої позиції»: Чубаров про можливість визнання США Криму російським

Так само не було жодних натяків на прагнення України вступити до НАТО – питання, яке Москва категорично відкидає і навіть використала як виправдання для вторгнення в лютому 2022 року.

Заява Білого дому містила посилання на ширші геополітичні питання – натяк на позицію Москви про те, що будь-яка угода з Вашингтоном має охоплювати не лише Україну. Це відповідає давній риториці Путіна про «корінні причини» – фактично, невдоволення Кремля всією архітектурою міжнародного порядку після закінчення Холодної війни.

Однак розширення переговорів з Росією за межі теми зупинення війни проти України було тим, чого попередник Трампа, Джо Байден, уникав.

«Лідери домовилися, що рух до миру почнеться з припинення атак на енергетичну інфраструктуру, а також технічних переговорів щодо морського припинення вогню в Чорному морі, повного припинення бойових дій і довготривалого миру», – йдеться в заяві Білого дому. «Ці переговори розпочнуться негайно на Близькому Сході»
«Вони також обговорили необхідність припинення розповсюдження стратегічної зброї та залучення інших країн до забезпечення максимального охоплення цих заходів», – зазначається в заяві. «Обидва лідери погодилися, що Іран ніколи не повинен мати можливості знищити Ізраїль».

Незрозуміло, чи мала значення невелика відмінність у формулюваннях у заявах, що прозвучали після розмови Трампа і Путіна. Йшлося про «енергетичну інфраструктуру» за версією Кремля і «енергетику та інфраструктуру» за версією Білого дому.

Від редакції: Російська армія від 24 лютого 2022 року обстрілює із артилерії, завдає ракетних ударів, а із осені 2022 року ще й атакує дронами – не лише «енергетичну інфраструктуру», тобто об'єкти енергетики України, а й «інфраструктуру», тобто все, що забезпечує життя цивільного населення: сукупність споруд, будівель, систем і служб, необхідних для функціонування населеного пункту, і транспортні мережі.

Раніше стримування поширення стратегічної зброї – ядерної чи іншої – було спільною метою Вашингтона та Москви, поки недовіра та політичні суперечки не ускладнили ці зусилля.

США та Росія, які мають найбільші у світі ядерні арсенали, все ще пов’язані останнім великим договором про контроль над озброєннями, але його термін закінчується наступного року, і жодних зусиль щодо переговорів про новий договір поки не зроблено.

У підсумку, розширення тематики переговорів відповідає давнім прагненням Кремля переглянути міжнародний порядок на свою користь – і повернути Росії статус рівноправного гравця для США, як це було за часів Радянського Союзу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Підсумки розмови Трампа та Путіна і перші реакції

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Держави не змінюють так кардинально свої позиції»: Чубаров про можливість визнання США Криму російським

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

В ISW проаналізували розмову Трампа і Путіна

Багато елементів мирної угоди, яка має покласти край війні Росії проти України, за словами президента США Дональда Трампа, вже узгоджені. Багато деталей залишаються відкритими для обговорення. Які саме елементи мирної угоди були узгоджені і ким саме, Трамп не повідомив. Напевне відомо тільки те, що сьогодні, 18 березня, має відбутися розмова президента США і очільника Росії Володимира Путіна.

Які «карти на руках» має Дональд Трамп для того, щоб переконати Путіна, який четвертий рік веде повномасштабну війну проти України, зупинити кровопролиття?

Минулого тижня Україна погодилася із пропозицією США про 30-денне перемир’я у війні з Росією. Російський керманич Володимир Путін не відкинув цю ідею в принципі, проте висунув низку умов. Протягом вихідних, як заявили американські представники, тривали російсько-американські консультації, зокрема телефоном говорили глави зовнішньополітичних відомств двох країн. Подробиці поки що невідомі.

Прессекретарка Білого дому Керолайн Лівітт заявила 17 березня, що президент США Дональд Трамп «повний рішучості» домогтися укладання мирної угоди, пише ВВС News. Вона повторила слова Трампа про те, що в ході розмови може йтися, зокрема, про долю великої електростанції – очевидно, йдеться про Запорізьку АЕС, яка зараз перебуває на підконтрольній Росії території. За словами Лівіт, ця тема також обговорювалася з українцями. Сам Трамп раніше говорив, що йдеться про «розділ активів», у тому числі «територій та електростанцій».

Ситуацію із Запорізькою АЕС 14 березня прокоментував президент України Володимир Зеленський. Він заявив, що окупована станція стала проблемою для росіян і що без України існування ЗАЕС неможливе, зауважив телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Спілкуючись із журналістами напередодні під час відвідування Кеннеді-Центру у Вашингтоні, Трамп заявив, що йому вдалося переконати російську сторону поки що не робити рішучих дій щодо українських військових, які, як він стверджує, опинилися «у дуже складній ситуації». Раніше Трамп говорив, що частина українських сил була оточена у Курській області. За доступними відкритими даними – зокрема мапами, які публікують як українські, так і російські ЗМІ та телеграм-канали, що висвітлюють війну, не можна зробити висновок про те, щоб українські військові були десь оточені, хоча останніми тижнями вони залишили в російській Курській області значні території, враховуючи райцентр Суджа. Генштаб ЗСУ також заперечував оточення.

Трамп також висловив думку, що припинення передачі США Україні розвідувальної інформації, яке тривало близько 10 днів, не вплинуло на операції українських сил. Трамп зазначив, що метою дій його адміністрації була необхідність «змусити Україну вчинити правильно» – тобто погодитися на перемир’я. «Я думаю, що зараз вони роблять правильні речі, і ми намагаємося досягти мирної угоди, досягти припинення вогню, а потім і мирної угоди», – сказав президент США.

Глава МЗС України Андрій Сибіга у ході візиту до Індії у вівторок заявив, що Україна не є перешкодою для мирного врегулювання та зазначив, що розмова між Трампом та Путіним може дати необхідну ясність щодо намірів Росії. Сибіга підкреслив, що вірить у можливість досягнення справедливого та міцного миру та підтримав зусилля Трампа.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloomberg: Путін вимагає зупинити постачання зброї Україні на час перемир’я

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп і Путін: розмова. Що на кону перемовин про припинення Росією війни

Лише через кілька днів після суперечки в Овальному кабінеті між президентом США Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським самоврядний острів Тайвань застосував інший підхід у відносинах з американським лідером.

У той час як Зеленський залишив Білий дім, не підписавши заплановану угоду про видобуток корисних копалин, і після того, як майбутня підтримка США в обороні Києва від армії Росії повисла на волосині, Taiwan Semiconductor Manufacturing Company (TSMC), найбільший у світі виробник мікрочіпів, оголосив 3 березня про масштабний інвестиційний план на суму 100 мільярдів доларів у США, що передбачає будівництво нових заводів, пакувальних потужностей і дослідницького центру.

Стоячи в Білому домі, генеральний директор TSMC Вей Дже-Дзя заявив, що компанія оголосила про інвестиції у виробництво чіпів скоріше через попит споживачів, ніж через політичний тиск. Але Трамп заявив на пресконференції, що угода означає, що TSMC уникне загальногалузевих 25% тарифів, які будуть застосовані для збільшення обсягів виробництва на ринку США.

«Основна пропозиція Тайваню – це чіпи, і коли Трамп говорить про нас, він майже завжди говорить про чіпи, – сказав Радіо Свобода Джейсон Хсу, колишній тайванський законодавець і старший науковий співробітник Гудзонського інституту. – Це спосіб вийти вперед і тримати його поруч».

Хоча з того часу Київ налагодив відносини з Вашингтоном, ці контрастні епізоди висвітлюють різні підходи Києва і Тайбея, а також те, як Тайвань вчиться на досвіді України як на полі бою, так і за його межами.

У той час як Китай демонструє своє військове домінування і здійснює зростаючий дипломатичний тиск на Тайвань, щоб змусити його підкоритися китайському правлінню, аналітики, військові планувальники та тайванські чиновники, які спілкувалися з Радіо Свобода, кажуть, що уроки війни в Україні для острова з 23-мільйонним населенням дуже різноманітні – від того, як підготувати суспільство до конфлікту, до того, як поводитися і як не поводитися з президентом США.

Чого Тайвань вчиться на війні в Україні?

Із моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну Тайбей активно підтримує Київ. Тайванський уряд вбачає схожість у геополітичному становищі України із власним: Пекін вже давно погрожує вторгненням та анексією острова, якщо той відмовиться мирно прийняти об’єднання.

Як для України, так і для Тайваню перша лінія підтримки надійшла від Сполучених Штатів. Дипломатична підтримка Києва, а також військова допомога та співпраця у сфері розвідки (що нещодавно були відновлені після паузи, що виникла після конфлікту в Овальному кабінеті) стали вирішальними у наданні Україні інструментів для протистояння Росії.

Так само Тайвань покладається на військову і політичну підтримку США. Відповідно до закону про відносини з Тайванем, США юридично зобов'язані надати Тайваню засоби для захисту від можливого нападу з боку Китаю.

Але нещодавня риторика Трампа внесла невизначеність у майбутнє американсько-тайванських відносин, зокрема його неодноразові звинувачення в тому, що острів «краде» американську напівпровідникову промисловість, що було оскаржено, а також заяви про те, що Тайвань повинен платити Сполученим Штатам за «захист».

«Те, що сталося із Зеленським, є нагадуванням про те, що ми ходимо по дуже тонкій грані, – сказав Хсу. – Принцип номер один, який Тайвань повинен визнати, полягає в тому, що Трамп – це трансакційний політик, який хоче укладати угоди і завжди хоче чогось натомість».

Але тайванські чиновники кажуть, що війна в Україні має для острова набагато ширші наслідки.

Ву Джиджон, заступник міністра закордонних справ Тайваню, сказав в інтерв’ю Радіо Свобода, що найбільший урок, винесений з України, полягає в тому, що острів і міжнародне співтовариство не повинні «бути наївними» щодо амбіцій китайського лідера Сі Цзіньпіна щодо Тайваню, як багато хто був наївним щодо російського президента Володимира Путіна в роки, що передували вторгненню в Україну.

Ву каже, що нинішнє керівництво країни дотримується політики кожен новий день не очікувати вторгнення, яка полягає в розбудові відносин Тайваню з партнерами, в тому числі в Європі, і стримуванні Пекіна, показуючи, що будь-які військові дії Китаю будуть занадто дорогими.

Як Тайвань готується до потенційної кризи?

Частково ця політика робить суспільство Тайваню більш стійким на тлі зростаючого тиску Пекіна, який вважає острів некерованою провінцією.

Президент Тайваню Лай Цінде у 2024 році заснував Комітет з оборонної стійкості всього суспільства, який покликаний підготувати країну до природних і техногенних катастроф, зокрема, до загрози блокади або вторгнення з боку Китаю. Цей крок збігся зі збільшенням кількості та членства в так званих організаціях цивільної оборони на Тайвані, які навчають всьому – від надання першої допомоги до планування евакуації, а в деяких випадках і тому, як вести бойові дії.

Ці кроки з кращої підготовки острова і підвищення обізнаності громадян зробили крок вперед 14 березня, коли Лай Цінде назвав Китай «іноземною ворожою силою» і оголосив про посилення заходів національної безпеки перед обличчям зростаючих загроз і низки випадків шпигунства, в тому числі серед тайванських військових.

«Китай користується свободою, різноманітністю і відкритістю демократичного Тайваню, щоб вербувати банди, засоби масової інформації, коментаторів, політичні партії і навіть чинних і відставних членів збройних сил і поліції для здійснення дій, спрямованих на те, щоб розділити, знищити і підірвати нас зсередини», – сказав Лай Цінде в телевізійному зверненні до нації.

Філіп Ю, позаштатний науковий співробітник «Атлантичної ради», контрадмірал ВМС США у відставці, сказав Радіо Свобода, що «серед багатьох уроків, які Україна може запропонувати Тайваню, є важливість захисту критично важливих об’єктів інфраструктури, а також готовність до цивільної оборони».

Якщо в перші дні повномасштабного вторгнення Москви ми бачили, як російські танки просуваються до Києва, то криза навколо Тайваню може набути найрізноманітніших форм.

Тайванським політикам доводиться боротися за стримування прямого вторгнення на Тайвань, але Китай також може розпочати блокаду острова, покликану придушити торгівлю і постачання, доки він не підкориться Пекіну.

Іншим сценарієм може стати те, що аналітики з питань безпеки називають карантином, що означає, що Китай може обмежити повітряне і морське сполучення з Тайванем і посилити контроль над потоком торгівлі, використовуючи свою берегову охорону та інші правоохоронні органи, а не військові сили.

Такий крок може призвести до труднощів з мобілізацією міжнародної підтримки Тайваню і зробити острів вразливим до того, як буде розпочато дії у відповідь.

«Як острівна країна, залежна від морського імпорту, який забезпечує близько 97% її енергетичних потреб, Тайвань стикається з гострими ризиками і вразливістю», – сказав Ю.

Яка стратегія Тайваню щодо Трампа?

Трамп ще не деталізував свою політику щодо Тайваню і заявив, що не буде заявляти, чи надішле він американські війська на захист Тайваню в разі кризи, чи ні.

Під час передвиборчої кампанії Трамп також закликав Тайвань витрачати більше коштів на власну оборону – навіть сказав, що острів повинен витрачати 10% валового внутрішнього продукту (ВВП), і той звернув на це увагу.

В останні роки Тайвань збільшив свої військові витрати і збільшив тривалість обов’язкової військової служби з чотирьох місяців до одного року. Але військові витрати наразі становлять 2,45% ВВП, і прем’єр-міністр Тайваню Чжо Жунтай заявив, що збільшення оборонних витрат острова до 10% ВВП є нездійсненним.

Додає тиску те, що підконтрольний опозиції законодавчий орган Тайваню в січні схвалив скорочення державних витрат, що ускладнює шлях до більшого нарощення військових витрат.

На цьому тлі уряд Тайваню намагається запобігти будь-якому новоявленому скептицизму з боку Вашингтона.

Тайбей продовжує натякати на плани купівлі великої кількості озброєнь, а також вивчає можливість збільшення імпорту газу зі Сполучених Штатів, щоб заохотити Трампа до укладання угод. Деякі дослідники стверджують, що газ може запропонувати Тайваню додатковий захист від китайського втручання. Але це б вимагало американських кораблів та газопереробних терміналів.

Але найсильнішим козирем Тайваню може стати його стратегічна напівпровідникова промисловість. TSMC, яка оголосила про велику угоду на початку цього місяця, виробляє понад 90% найсучасніших напівпровідників у світі, які використовуються у всьому – від смартфонів і штучного інтелекту до зброї.

Небагато галузей є настільки ж важливими або настільки ж концентрованими, як виробництво напівпровідників, а TSMC та інші тайванські виробники мікросхем мають серед партнерів провідні американські бренди, як-от Nvidia.

Нещодавні інвестиції в розмірі 100 мільярдів доларів зіткнулися з певною протидією на батьківщині через побоювання, що перенесення більшої кількості виробництв до США може зробити Тайвань вразливим, оскільки його ключова роль як виробника мікросхем для світової економіки розглядається деякими аналітиками як форма захисту від можливої атаки з боку Китаю.

Досі незрозуміло, чи буде TSMC виробляти свої найсучасніші чіпи в США чи ні, але Хсу, колишній законодавець, каже, що використання домінуючого становища Тайваню – це правильний крок, який потрібно зробити.

«Це взаємні поступки. Це важливий урок, який ми повинні засвоїти, – сказав Хсу. – Це інша Америка, ніж чотири роки тому, і це, безумовно, інший світ, ніж чотири роки тому. Ми повинні бути прагматичними».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від України до Тихого океану: адміністрація Трампа стикається з новими загрозами від китайсько-російського партнерства

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Тайвань заявив про припинення експорту верстатів до Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ісус повернувся на землю у подобі китаянки». Як китайська християнська група проникає у Румунію

У той час як Україна пристала на пропозицію США щодо припинення вогню, президент Росії Володимир Путін відмовився – фактично сказавши «Так, але».

Дональд Трамп сказав, що буде «розчаруванням», якщо Путін не підпишеться, але не хотів, щоб хтось дізнавався, які важелі він може мати, щоб підштовхнути російського керманича погодитися на 30-денне перемир'я.

Отже, що він може зробити? Здається, є три варіанти.

Санкції

Президент Дональд Трамп сказав, що він може зробити «фінансові речі, які будуть дуже поганими для Росії».

Це звучить як натяк на додаткові санкції, і Трамп також погрожував цим у нещодавній публікації у своїй мережі Truth Social.

Міністр фінансів Скотт Бессент і голова Національної економічної ради Кевін Гакетт повторили коментарі Трампа, але не надали жодних подробиць про те, як виглядатимуть жорсткіші санкції.

Гакетт нещодавно говорив про «батіг і пряник».

13 березня адміністрація вжила заходів, не продовживши звільнення від санкцій щодо окремих російських банків, які спрощують платежі за нафту і газ.

Через це іншим країнам важче робити такі покупки. Відновлення звільнення було б пряником, і США підвищили перспективу пом’якшення санкцій, якщо Москва погодиться на перемир’я.

Володимир Путін дав зрозуміти, що він хоче більших пряників, таких як демілітаризація України та припинення постачання Києву американської зброї.

Що стосується «батогів», Гакетт сказав, що можна зробити «дуже багато речей», але не назвав жодної з них.

Одним із варіантів, який обговорювався, було б запровадження вторинних санкцій проти третіх країн, які купують російську нафту вище встановленого Заходом обмеження ціни в 60 доларів за барель (поточна ринкова ціна становить близько 70 доларів). Найбільшими клієнтами Росії є Китай, Індія та Туреччина (у такому порядку).

Іншою ідеєю може бути зниження рівня ліміту, що ще більше скоротить російські доходи. Це потребуватиме координації із західними союзниками.

Росія використала «тіньовий флот» старих нафтових танкерів, щоб обійти існуючі санкції. Це також може зіткнутися з більш жорсткими санкціями, наприклад, шляхом додавання нових суден до списку заборонених.

Але це гра в «кішки-мишки». Судна часто проходять через численні зміни власників за участю численних підставних компаній. Виконання потребує значних зусиль і ресурсів.

Ще одним кроком, який обговорюється, буде заборона імпорту продукції на основі російської сирої нафти, переробленої в третіх країнах.

Подібні заходи закрутять гайки російській економіці.

Але вони не будуть швидким рішенням і навряд чи матимуть такий же швидкий ефект, який, здавалося, мало заморожування постачання зброї Вашингтоном, підштовхнувши Україну погодитися з планом припинення вогню.

Тарифи

В інших міжнародних конфліктах обраною зброєю Трампа є мита, і він, безперечно, міг би накласти їх на Росію. Але ефект, швидше за все, буде дуже обмеженим.

Використання Трампом тарифів викликало глибоке занепокоєння в інших країнах, таких як Китай, Канада та членів Європейського Союзу. Але це всі основні торговельні партнери США, які можуть багато втратити.

Росія, навпаки, майже нічого не продає Сполученим Штатам.

«Російський експорт до США минулого року впав більш ніж на 80% у порівнянні з довоєнним періодом, приблизно до 3 мільярдів доларів, що є найнижчим показником з 1992 року», – зазначив Олександр Коляндр у нещодавній статті для Центру аналізу європейської політики.

«Це становить приблизно 10 днів російського експорту в Китай у 2024 році».

Нетарифний крок, який Трамп запропонував у січні, полягав у тому, щоб переконати Саудівську Аравію знизити ціни на нафту шляхом збільшення видобутку. Але це малоймовірно відповідатиме інтересам Саудівської Аравії.

Гармати

Спецпредставник Трампа по Україні Кіт Келлог запропонував третій шлях, яким Вашингтон може помахати «батогом» в бік Росії.

У червні минулого року він оприлюднив план швидкого сідання обох сторін за стіл переговорів.

«Ми говоримо українцям: «Ви повинні сісти за стіл переговорів, і якщо ви не підете за стіл переговорів, підтримка Сполучених Штатів вичерпається», – сказав тоді Келлог.

«А Путіну сказати… якщо ти не сядеш за стіл, то ми дамо українцям усе, що їм потрібно, щоб убити тебе на полях битв».

Наразі ми бачили першу частину цього сценарію. Це було швидко і легко досягти. Це також було дешево, оскільки платникам податків США призупиняти військову допомогу, очевидно, дешевше, ніж її надавати.

Є серйозні питання щодо другої частини, не в останню чергу те, що сам Келлог досі не грав помітної ролі в переговорах.

Наповнити Україну зброєю було б дорогою справою для президента США, який так часто говорив про те, що війна вже надто дорого обійшлася американцям. Це також означало б запаморочливий політичний поворот. Трамп попередив президента України Володимира Зеленського 28 лютого, що він «грає з Третьою світовою війною».

Вашингтон може вважати, що друга частина стратегії генерала Келлога є занадто ризикованою.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Макрон закликав Росію прийняти пропозицію про 30-денне припинення вогню

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Стармер закликає не давати Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Новий прем’єр Канади після розмови з Зеленським: настав час Росії сісти за стіл переговорів

Європейський союз виключив зі списку санкцій російського бізнесмена В’ячеслава Моше Кантора, міністра спорту Росії Михайла Дегтярьова та Гульбахор Ісмаїлову, сестру олігарха Алішера Усманова.

Рішення було офіційно оголошене 14 березня під час зустрічі послів ЄС у Брюсселі.

Цей крок був зроблений після кількох днів патової ситуації в Брюсселі, коли Угорщина, за підтримки Словаччини, погрожувала не дати ЄС зелене світло на піврічне продовження заморожування активів і візових заборон, накладених на понад 2400 переважно російських компаній і приватних осіб з моменту повномасштабного вторгнення Москви в Україну понад три роки тому.

До списку потрапили президент Росії Володимир Путін, міністр закордонних справ Сергій Лавров, а також кілька олігархів і бізнесменів, яких звинувачують у фінансуванні або отриманні вигоди від воєнних дій Кремля.

Дипломати ЄС повідомили Радіо Свобода, що Угорщина стала більш впевнено наполягати на вилученні деяких імен зі списку, оскільки Сполучені Штати зараз перебувають у прямому контакті з Росією з метою припинення війни в Україні і висунули ідею про можливе послаблення санкцій проти Москви в обмін на мир.

Спочатку Будапешт вимагав виключити зі списку вісім осіб: трьох вищезгаданих, а також інших бізнесменів, як-от Дмитро Мазепін, Алішер Усманов, Михайло Фрідман, Петро Авен і Муса Базаєв. Однак пізно ввечері 13 березня в Брюсселі 27 країн-членів ЄС досягли компромісу, погодившись, що лише деякі з імен будуть виключені зі списку в обмін на продовження санкцій для всіх інших – крок, який вимагає одностайності.

Крім того, бізнесмен Володимир Рашевський, якого після успішного оскарження санкцій в Європейському суді в Брюсселі вважають «слабким випадком» (тобто таким, що, швидше за все, все одно буде вилучений зі списку через відсутність достатніх доказів), також буде виключений зі списку.

Важелі впливу Угорщини

Двічі на рік ЄС переглядає санкції, які продовжуються в середині березня та в середині вересня, тепер знову будуть продовжені напередодні кінцевого терміну – 15 березня.

Угорщина використовує цю загрозу вето практично за будь-якої нагоди, щоб викреслити людей з переліку. А з минулого року до неї приєдналася Словаччина, яка значною мірою поділяє дружню до Москви позицію Будапешта.

У 2024 році зі списку були вилучені Аркадій Волож, співзасновник російського інтернет-гіганта «Яндекс»; російський бізнесмен Сергій Мндоянц; Юзеф Гамбалек, громадянин Словаччини та голова російського націоналістичного мотоклубу «Нічні вовки» в Європі; Микита Мазепін, колишній пілот «Формули-1» і син Дмитра Мазепіна; і Віолетта Пригожина, мати покійного російського бізнесмена і лідера найманців ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина.

Наприкінці січня 2025 року Угорщина погрожувала накласти вето на шестимісячне продовження всіх економічних санкцій Європейського союзу, запроваджених проти Росії від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну понад три роки тому. Ці заходи продовжуються щороку в січні та липні.

Хоча Угорщині не вдалося досягти своєї кінцевої мети в січні – відновити транзит російського газу через Україну, який Київ припинив на початку року, – вона домоглася зобов’язання, що Європейська комісія буде взаємодіяти з Україною, Угорщиною та Словаччиною щодо російських потоків енергії до ЄС.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія використовує криптовалюту в торгівлі нафтою з Китаєм та Індією для обходу санкцій – Reuters

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Медіа: США не продовжили дозвіл закордонним компаніям купувати російську нафту

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США запроваджують санкції проти міністра нафти та «тіньового флоту» Ірану

Натан Годж

Президент Росії Володимир Путін зачаїв правду про те, чи погодиться він на запропоновану за посередництва США пропозицію про 30-денне припинення вогню в Україні.

Войовничий сигнал для Вашингтона

Відповідаючи на запитання 13 березня під час спільної пресконференції з фактичним очільником Білорусі Олександром Лукашенком, як він ставиться до готовності України брати участь у припиненні вогню, російський керманич Володимир Путін сказав ось що:

«Ми згодні з пропозицією припинити бойові дії. Але ми виходимо з того, що це припинення має привести до довгострокового миру й усунути першопричини кризи».

Потім російський президент зробив довгий екскурс щодо військової ситуації в Курській області Росії, де українські війська останніми днями втратили значні позиції.

Російське Міністерство оборони заявило про контроль над Суджею і Путін заявив на пресконференції про «повну ізоляцію та повний вогневий контроль» з боку російських сил над українськими в регіоні.

Ситуація залишається незмінною, але Путін 12 березня скористався можливістю відвідати регіон – демонстративно й незвично, одягнений у військову форму – щоб подати себе як лідера часів війни.

Цей візит подав Вашингтону войовничий сигнал, кажуть експерти. Але у своїх коментарях 13 березня Путін був трохи більш примирливим.

«Сама ідея [про припинення вогню] правильна, і ми, звичайно, її підтримуємо, але є нюанси, які ми повинні обговорити», – сказав він.

«Я думаю, що нам потрібно поговорити про це з нашими американськими колегами і партнерами, можливо, зателефонувати президенту [Дональду] Трампу і обговорити це разом. Але сама ідея припинення цього конфлікту мирним шляхом у нас підтримується».

Що насправді на думці в Путіна

Диявол, звісно, ховається в деталях.

І ще невідомо, які конкретні питання Путін хоче обговорити з Трампом. Американський президент сказав, що сподівається, що Росія «вчинить правильно» і погодиться на угоду. Коментарі Путіна він назвав «обнадійливими», але неповними.

«Нинішня позиція Путіна відкидає безумовне припинення вогню – це незручна позиція, яка ризикує розлютити Трампа та перешкодити іншим багатонадійним перспективам нормалізації двосторонніх відносин», – написала засновниця та генеральна директорка аналітичного центру R. Politik Тетяна Станова.

«Однак ця відмова не є абсолютною; він [Путін] окреслює свої вимоги, – додає Станова. – Його ключова умова полягає в тому, що припинення вогню має стати кроком до предметних переговорів про першопричини конфлікту – Україна має погодитися обговорити рамки «Стамбул плюс», які Росія розглядає як шлях до капітуляції Києва».

«Путін також вимагає від США зобов’язань щодо припинення військових поставок, тоді як Київ має зобов’язатися не зміцнювати свої лінії оборони та не використовувати паузу для переозброєння, – пише Тетяна Станова. – Треба також звернути увагу на легітимність Зеленського».

Відомий російський опозиціонер Володимир Кара-Мурза був більш відвертим. У пості на X він припустив, що Путін ненавмисно висловив фундаментальну істину.

«Головна «першопричина» – старий божевільний офіцер КДБ у Кремлі, який розглядає розпад Радянської імперії як «найбільшу геополітичну катастрофу 20 століття», називає своїх опонентів «національними зрадниками», а Україну «штучною державою», ідолізує Сталіна та Андропова», – написав Кара-Мурза.

«Без «усунення» цієї «першопричини» не буде миру не лише в Україні, а й у Європі в цілому», – вважає він.

Отже, наступний крок у цьому процесі може статися на більш особистому рівні – тоді, коли Трамп і Путін почнуть розмову.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мирний план Європи щодо України: захист неба, АЕС, контроль лінії розмежування

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський назвав «маніпуляціями» відповідь Путіна на пропозицію припинення вогню

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ніхто не тримається за «курських солов'їв». Настав час завершувати рейд на Курщині?

Російські посадовці неодноразово заявляли, що Москва прагне всеосяжної мирної угоди, а не просто перемир’я у війні проти України. Чи означає це, що президент РФ Володимир Путін відхилить пропозицію США про 30-денне припинення вогню, яку Україна вже прийняла під час переговорів у Саудівській Аравії? Не обов’язково. Радіо Свобода аналізує, як Росія може відреагувати і чому.

Вперше з моменту початку другого терміну президента США Дональда Трампа у січні, який розпочав кампанію з припинення війни Росії проти України, саме Москва, а не Київ, перебуває під більшим тиском з боку Сполучених Штатів, щоб довести свою зацікавленість у мирному вирішенні.

Американські чиновники вирушили до Москви 12 березня, заявив Трамп, після того, як Україна погодила запропонований США негайний та пролонгований 30-денний режим припинення вогню під час зустрічі в Саудівській Аравії напередодні. Чи прийме Росія цю пропозицію?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп заявив, що може зробити «дуже погані для Росії речі», але не хоче заради миру

Категорична відмова можлива, але це далеко не доконаний факт.

«Хоча найбільш ймовірним є те, що Росія відхилить пропозицію про припинення вогню, я б не став настільки категорично це виключати, – написав аналітик Сем Грін у своєму блозі. – Залежно від того, як Москва оцінює розвиток європейської політики, вона може дійти висновку, що припинення вогню відповідає її інтересам».

Ось три можливі сценарії:

Категорична відмова

Якщо Росія діятиме відповідно до своїх публічних заяв, відмова є найбільш імовірним варіантом. Путін та інші офіційні особи неодноразово наголошували, що Москва прагне не тимчасового перемир’я, а всеосяжної мирної угоди, яка, на їхню думку, повинна усунути «першопричини» війни.

Путін розпочав повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, прагнучи підкорити Україну. Ці заяви свідчать про те, що Росія може не погодитися зупинити бойові дії, поки не буде укладена угода, яка задовольнить Кремль – зокрема, гарантії нейтралітету України, скорочення її армії та зміна уряду в Києві або принаймні визначення чіткого шляху до відставки президента Володимира Зеленського.

Росія також прагне домовленості, яка виходить за межі України – скорочення впливу НАТО у Східній Європі та надання Москві більшого впливу на питання безпеки в усьому регіоні.

Крім того, російські сили повільно, але неухильно просуваються вперед на сході України, а війська Києва відступають у російському Курському регіоні. У такій ситуації Путін може не бачити сенсу в припиненні бойових дій.

Голова комітету Ради федерації РФ з міжнародних справ Костянтин Косачов натякнув на це 12 березня, заявивши, що Вашингтон має зрозуміти, що «справжні угоди все ще пишуться... на передовій».

Беззастережне прийняття

Фактори, згадані вище, свідчать, що безумовна згода Росії на припинення вогню вкрай малоймовірна. Ще один важливий момент: якщо Кремль розглядає можливість тимчасового перемир'я, він може захотіти внести свої корективи у домовленість.

«Будь-які угоди... будуть на наших умовах, а не на американських», – написав Косачов у Telegram.

Хоча безумовне прийняття малоймовірне, Росія може вважати, що припинення вогню відповідає її інтересам, зазначає Сем Грін.

«Головна мета Москви – домінування над Україною. Якщо на полі бою досягти цього неможливо, Росія може погодитися на припинення вогню, щоб зберегти контроль через загрозу нової агресії», – написав він.

Росія також може прагнути запобігти введенню європейських військ в Україну, припускає Грін: «Якщо Москва вважатиме, що Європа серйозно розглядає розміщення військових, вона може погодитися на перемир’я, щоб цього не допустити».

Політичний баланс Кремля

Експерт з Росії Марк Галеотті зазначає, що Путін стоїть перед непростим вибором.

«Яструби вже заявляють, що це означало б втрату нинішнього військового імпульсу, – написав він у The Spectator. – З іншого боку, відмова може означати втрату унікального шансу, який дав Трамп – закріпити територіальні здобутки і частково нормалізувати відносини зі США».

Крім того, Путін може розраховувати, що припинення вогню допоможе послабити санкції Заходу, або, навпаки, побоюватися, що відмова спричинить жорсткіші заходи з боку Трампа.

Ще один варіант – Москва може висунути умови, як-от виведення українських військ із Курської області або припинення західної військової допомоги Києву.

«Російська відповідь на пропозицію може бути не «Ні», а «Так, але...», – написав колишній радник Кремля Сергій Марков у Telegram.

Embed share

«Скільки вже тих перемовин було»: українці про запропоновану угоду про припинення вогню

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

• Auto
• 240p
• 360p
• 480p
• 720p
• 1080p

No media source currently available

0:00 1:13 0:00

• Auto
• 240p
• 360p
• 480p
• 720p
• 1080p

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,6MB
• 360p | 6,3MB
• 480p | 13,4MB
• 720p | 18,7MB
• 1080p | 36,1MB

Трамп заявив 12 березня, що хоче швидкого прогресу: «Ми не хочемо втрачати час, люди гинуть».

Але остаточна відповідь Росії на пропозицію про припинення вогню може з’явитися не так швидко, як того хотіли б Сполучені Штати та Україна.

«Ймовірно, Путін спробує затягнути процес узгодження будь-якого припинення бойових дій в Україні, щоб забезпечити для Москви якнайвигідніші умови», – повідомила агенція Bloomberg News 12 березня, посилаючись на кількох осіб, обізнаних із ситуацією.

«Кремль не подав жодних ознак, що він зацікавлений у припиненні вогню, і навпаки, багато що вказує на протилежне, – написав Грін у X. – Хоча все це може бути бравадою, вони, ймовірно, намагатимуться змусити Вашингтон нервувати – як щодо швидкості, так і щодо умов угоди».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«М’яч на половині поля Росії». Але як «зіграє» Москва щодо перемир’я?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Лекорню: наша мета – сформувати довгострокові гарантії безпеки для України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Опитування КМІС: 66% респондентів вважають, що і зараз метою Росії є знищення України і українців

Кіан Шаріфі, «Схеми», «Система», Радіо Фарда

У той час як спалах насильства на заході Сирії поставив під сумнів здатність перехідного уряду контролювати пов'язані з ним угруповання, убивства також загострили увагу на втручанні Росії та Ірану в сирійські справи.

З моменту початку зіткнень, що спалахнули 6 березня між урядовими військами і бойовиками, лояльними до поваленого президента Башара аль-Асада, різні правозахисні групи, що відстежують ситуацію в Сирії, задокументували понад 800 жертв, у тому числі серед цивільного населення.

Завдяки інтерв'ю та аналізу даних з відкритих джерел, Радіо Свобода може дати більш чітку картину про те, що відбувається всередині Сирії.

Після того як повстанські угруповання на чолі з Ахмадом аш-Шараа скинули підтримуваний Москвою і Тегераном уряд Башара Асада у блискавичному наступі в грудні 2024 року, Росія зберегла зв'язки з новим урядом, а от Іран був повністю виключений.

І ось на початку березня у провінції Латакія почалися сутички.

Розстріляні чоловіки

Правозахисні групи заявляють, що серед загиблих є сотні жертв серед цивільного населення, більшість з яких – алавіти, представники меншини, до якої належить Асад. ООН 11 березня заявила, що під час насильства там були вбиті цілі сім'ї, включаючи жінок і дітей.

Кадри з соціальних мереж, проаналізовані проєктом Радіо Свобода «Схеми», свідчать , що найжорстокіше насильство проти цивільних алавітів (шиїтська релігійна група, до якої належать і Асади – ред.) відбувалося у портовому місті Латакія, де розташована російська авіабаза Хмеймім.

На деяких відеозаписах видно, як беззбройних чоловіків розстрілюють пострілом у спину, а на інших – як жертви зазнають фізичного насильства та приниження, де, наприклад, їх змушують гавкати, як собак, і переповзати через трупи.

Нобіл, сирієць із Латакії, який зараз живе в Греції, розповів «Схемам», що угруповання, пов'язані з перехідним урядом, увійшли в його рідне село Музайраа в ніч на 6 березня і безладно обстрілювали будинки з великокаліберних кулеметів, встановлених на вантажівках.

Він розповів, що під час нападу втратив шістьох членів сім'ї, в тому числі двох тіток і двох племінників, але його братові вдалося врятуватися.

«Схеми» знайшли Facebook-профіль одного з імовірних нападників, відомого як Абу Бакр Морк, також відомий як Тальха, чия сторінка заповнена дописами про напади на заході Сирії.

В одному дописі він закликав чоловіків приїжджати в цей район, тому що жінки в цьому районі «овдовіли, а чоловіків не залишилося». В іншому він писав про «кампанію з очищення від залишків неіснуючого режиму», маючи на увазі уряд Асада.

У пошуках притулку на російській авіабазі

Супутникові знімки, надані Planet Labs та проаналізовані «Схемами», показують, що вже 7 березня біля російської авіабази Хмеймім почали збиратися люди, які, ймовірно, шукали порятунку від нападів.

«Це, можливо, єдине безпечне місце для перебування людей, враховуючи, що жодна зі сторін наразі не хоче псувати відносини з Росією», – розповів «Схемам» Ігор Семиволос, директор київського Центру близькосхідних досліджень.

Росія була основним спонсором Асада, надаючи його військам і підтримуваним Іраном маріонеткам повітряну підтримку, оскільки вони воювали не лише проти бойовиків Ісламської держави (ІД), а й проти повстанців, які виступали проти правління Асада.

Російська стратегічна авіація завдавала бомбових і ракетних ударів по провінціях Алеппо та Ідліб. Міста стали руїнами. Також режим Башара Асада застосовував проти повстанців хімічну зброю.

Ті ж самі повстанці зараз керують країною, але Кремль зумів поставити себе як критично важливого партнера для нового керівництва Сирії, які покладаються на Росію у друкуванні місцевої валюти.

Росіяни зберегли значну присутність на двох своїх військових базах, особливо в Хмеймімі.

Проєкт розслідувань телеканалу «Настоящее время» та російської служби Радіо Свобода «Система» підтвердив щонайменше 37 польотів великих вантажних літаків Ан-124 у період з грудня 2024 року по березень цього року, ідентифікувавши 22 прильоти і 15 вильотів з авіабази. Кожен літак може перевозити до 150 тонн обладнання, що свідчить про значне переміщення персоналу або обладнання.

Проаналізувавши зображення в соціальних мережах за останні кілька днів, «Система» виявила, що генерал-майор Сергій Гашков, керівник російського Центру з питань примирення і управління переміщенням біженців у Сирії, наразі перебуває на авіабазі.

Не дивно, що Росія прагне зберегти міцні зв'язки з Дамаском за нового керівництва, оскільки збереження контролю над авіабазою Хмеймім і військово-морською базою в Тартусі забезпечує стратегічний доступ до Близького Сходу, Північної Африки і Середземного моря.

Яка роль Ірану?

Немає переконливих доказів того, що Росія причетна до розпалювання заворушень на західному узбережжі Сирії, але дехто звинувачує в цьому Іран.

В особі Асада Іран втратив ключового союзника, який дозволяв Тегерану використовувати Сирію як сухопутний коридор для зв'язку зі своїми регіональними маріонетками в Іраку та Лівані.

Коли сирійські повстанці скинули Асада, Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї пообіцяв, що сирійці чинитимуть опір повстанському уряду.

Наразі Іран не має можливості постачати кошти або зброю до Сирії, але кілька ключових фігур, які очолюють проасадівський опір новому уряду, є близькими до Тегерана і пройшли підготовку в Корпусі вартових ісламської революції (КВІР).

Уцілілих прихильників Асада очолюють чотири особи: генерал-майор Сухайль аль-Хасан, чиє рідне місто Аїта стало одним із перших місць зіткнень; Мукдад Фатіха, засновник збройного угруповання «Береговий щит»; Ібрагім Хавіджа, колишній голова сирійської розвідки; і Гіас Далла, колишній офіцер елітної 4-ї бронетанкової дивізії Сирії, який має зв'язки з КВІР і ліванським терористичним угрупованням «Хезболла», що входить до списку заборонених США.

Філіп Сміт, експерт з іранських маріонеток та шиїтських ополченців, розповів Радіо Свобода, що Іран «хотів надмірної реакції» з боку перехідного уряду, і він отримав те, що хотів.

Тегеран «задоволений тим, що це розпочалося», особливо з огляду на те, що це підтверджує, що Іран «може спричинити масові заворушення» в Сирії, сказав Сміт.

(Підготовано за участі Олі Івлєвої, Кирила Овсяного, Анни Миронюк зі «Схем»; Даніїла Бєловодєва, Дмитра Сухарєва, Світлани Осіпової, Єлизавети Сурначевої з «Системи»; Іллі Джазаері з Радіо Фарда)

• Очільник Сирії Ахмед аш-Шараа, в інтерв’ю агентству Reuters, після повідомлення про завершення військової операції на заході країни, поклав відповідальність за сутички на про-асадівські угруповання, які, за його словами, мали підтримку з-за кордону. Аш-Шараа наголосив, що спалах насильства загрожує єдності країни і визнав, що мали місце вбивства з міркувань помсти і пообіцяв, що «правосуддя буде виконане щодо всіх… »
• У сирійській службі безпеки заявили, що щонайменше 200 їхніх співробітників були вбиті в зіткненнях з колишніми військовослужбовцями, які були прихильниками Асада.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Убивства у Сирії. Чому знову спалахнуло насильство?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Уряд Сирії заявив про завершення боїв: аш-Шараа обіцяє відповідальність за масові вбивства

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Армія Ізраїлю завдала ударів по півдню Сирії

На можливому роздоріжжі у відносинах між Москвою та Вашингтоном Росія призначила нового посла в США. Радіо Свобода розповідає про Олександра Дарчієва, який провів понад десять років у посольстві у Вашингтоні та критикував Сполучені Штати, в яких тепер буде головним посланцем Путіна.

У США президенти змінюються кожні чотири-вісім років за чверть століття правління у Росії Володимира Путіна. Росія змогла зберегти стабільність у своїх дипломатичних лавах, використовуючи досвід, що потенційно дає Кремлю перевагу, поки американські адміністрації змінюються.

Призначення Путіним нового посла Росії у Вашингтоні видається яскравим прикладом цього підходу: 64-річний Олександр Дарчієв зосереджувався переважно на Північній Америці ще з часів, коли президентом США був Рональд Рейган.

Призначення відбувається у момент, який може стати важливим переломним моментом, оскільки президент США Дональд Трамп прагне до зближення з Москвою, змінюючи політику адміністрації Джо Байдена щодо ізоляції Росії через її повномасштабне вторгнення в Україну, водночас намагаючись сприяти завершенню війни.

Росія заявила, що США дали згоду на призначення Дарчієва після зустрічі американських і російських посадовців у Стамбулі 27 лютого, яка була спрямована на врегулювання суперечностей щодо їхніх дипломатичних місій, які за останні роки значно скоротили.

Ще в останнє десятиліття існування Радянського Союзу Дарчієв працював науковцем у державному Інституті США і Канади, де написав дисертацію про роль «лівих ліберальних сил» у суспільстві та політиці США у 1970–80-х роках.

Він двічі працював у посольстві Росії у Вашингтоні – з 1997 до 2002 року та з 2005 до 2010 року, а з 2014 по 2021 рік був послом у Канаді, коли відносини між Москвою і Заходом постійно погіршувалися після окупації Криму Росією та розпалювання війни на Донбасі.

Рупори Москви

Із 2021 року і до указу Путіна про його призначення послом 6 березня – що заповнило вакантне місце після від'їзду Анатолія Антонова у жовтні – Дарчієв очолював департамент МЗС, який відповідає за відносини зі США і Канадою.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін підписав указ про призначення нового посла Росії у США

Попри потенційно ключовий момент, коли він обіймає нову посаду, далеко не факт, що Дарчієв суттєво вплине на розвиток відносин між двома країнами, які мають найбільші у світі ядерні арсенали. Проте тональність і зміст його заяв можуть дати уявлення про те, яке послання Москва хоче донести Заходу і світу щодо свого ставлення до США.

З моменту, коли Путін почав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, дипломати – від міністра закордонних справ Сергія Лаврова і нижче – більше ніж будь-коли стали лише рупорами Кремля, маючи мало реального впливу і повторюючи часто неправдиві або перебільшені російські наративи про війну, Україну та Захід.

Дарчієв, безумовно, також це робив. У грудні 2022 року, через 10 місяців після повномасштабного вторгнення, він усього в одному абзаці для державного інформаційного агентства ТАСС торкнувся кількох типових кремлівських тез.

Адміністрація Байдена, за його словами, «ігнорує нові геополітичні реалії» і «намагається будь-якою ціною, зокрема використовуючи Україну як тарана проти Росії та як гарматне м'ясо для продовження військових дій, зберегти ослаблену американську гегемонію». Він також додав, що європейських союзників США правильніше називати їхніми «сателітами».

Лайливий випад

В іншому коментарі для ТАСС того ж року він заявив, що США та Канада «в унісон роздмухують русофобську істерію» з 2014 року.

А в інтерв'ю агентству «Інтерфакс» він сказав, що США «доведеться рахуватися з національними інтересами Росії, яка має власну сферу впливу і відповідальності», тим самим повторивши претензії Москви на право особливого контролю над певними територіями.

Хоча Дарчієв послідовно дотримується кремлівської лінії, свідчення колишнього посла США в Москві вказує, що його манера висловлювання не завжди є дипломатичною. Однак недипломатична мова та тон стали характерною рисою для деяких чиновників у МЗС Росії та інших структурах російської влади в останні роки.

У своїй книзі «Опівніч у Москві» Джон Салліван, який був послом США в Росії за адміністрації Байдена у 2020–2022 роках, написав, що Дарчієв кинувся на нього з лайливими звинуваченнями через слова Байдена, який назвав Путіна воєнним злочинцем.

«Коли я закінчив говорити, він почав кричати на мене, вдаючись до нецензурної лайки, що я не повинен приходити в міністерство з такою войовничою позицією», – написав Салліван, за даними агентства Reuters.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Медіа: Британії відомо про близько 20 країн, які можуть підтримати миротворчу коаліцію для України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кардинальна зміна риторики»: що сказав Макрон у зверненні і чи допоможе це Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна змушена до переговорів у Саудівській Аравії з меншою кількістю «козирів», ніж коли-небудь

Парламентські вибори в Гренландії, заплановані на 11 березня, викликають безпрецедентний інтерес після заяви президента США Дональда Трампа про придбання цієї багатої ресурсами території. Коли гренландці йдуть на вибори, перед ними постає ключове питання, яке виходить далеко за межі внутрішньої політики.

За інших обставин вибори до Інацісартуту (парламенту Гренландії, який складається з 31 члена) минули б без уваги. Найбільший острів у світі з населенням лише 60 000 осіб рідко потрапляє у новини.

Три шляхи майбутнього

Так тривало до моменту, коли Дональд Трамп у грудні 2024-го, ще до своєї інавгурації, висловив зацікавленість у тому, щоб взяти під контроль територію, яка багата ресурсами і має стратегічне розташування.

Цей крок сколихнув усю Європу, а особливо Данію, яка є членом НАТО і до якої фактично належить Гренландія (Копенгаген контролює зовнішню та монетарну політику, а гренландці – більшість внутрішніх питань).

Це означає, що тепер усі погляди будуть прикуті до виборів 11 березня, призначених прем’єр-міністром Гренландії Муте Егеде після заяв Дональда Трампа. І хоча звичайні внутрішні питання є частиною виборчої кампанії, головне питання зрозуміле: піти за США, залишитися з Данією чи прагнути до незалежності?

Більшість гренландців не воліють стати американцями і жодна з п’яти партій у парламенті не виступає за це. Егеде – разом із прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен – чітко дав зрозуміти, що Гренландія, яка є автономною територією в Королівстві Данія, не продається і що лише гренландці можуть вирішити її майбутнє.

Цікаво, що нещодавно парламент ухвалив закон, який забороняє як анонімні, так і іноземні пожертви на виборчу кампанію.

Але що, якщо їм надійде пропозиція, від якої вони не зможуть відмовитися?

Сполучені Штати вперше виявили інтерес до острова в 19-му столітті, і ця територія насправді розташована ближче до Північної Америки, ніж до європейського континенту. Безпека Гренландії вже гарантована авіабазою США на півночі країни.

Арктика, звичайно, перебуває в орбіті інтересів великих держав. Як Китай, так і Росія активно працюють у регіоні не лише через прибуткові рідкісноземельні метали у регіоні, але й завдяки тому, що завдяки потеплінню тане морський лід і так відкриваються прибуткові торговельні шляхи. Навіть якщо острів найближчим часом не стане американським, у майбутньому з Вашингтоном може виникнути певна угода про вільну торгівлю чи асоціацію.

Батьківщина або прибуток

Знову ж таки, гренландці можуть бути консервативними. Там, де інші помічають можливості для прибуткового бізнесу, багато хто дбає про батьківщину, яку слід зберегти. Зараз у Гренландії є лише дві шахти, і на останніх виборах у 2021 році переважало популярне рішення – обмежити розвідку нафти та газу та заборонити видобуток урану.

Ось тут і з’являється Данія. Троє з п’яти політичних партій хочуть незалежності від Данії, включно з лівою партією «Народна громада» прем’єр-міністра Егеде, яка посіла перше місце чотири роки тому і, ймовірно, знову фінішує першою. Те саме стосується нинішнього коаліційного партнера правлячої партії, соціал-демократичної партії «Вперед», яка прагне другого місця. Партія ліберальних демократів, яка вважає за краще залишатися в союзі з Данією, також показує хороші результати в останніх опитуваннях і цілком може ускладнити будь-яке створення коаліції та напрямок, яким зрештою піде Гренландія.

Хоча більшість гренландців каже про прагнення незалежності, вони також воліють зберегти свій рівень життя. Тому територія значною мірою залежить від Данії. Острів став данською колонією у 1814 році. Зараз 50 відсотків експорту Гренландії йде до Данії, а 60 відсотків її імпорту – з Данії. Половина населення працює в державному секторі, який Копенгаген значною мірою фінансує через гранти. Щоб посилити безпеку навколо острова, минулого місяця уряд Данії пообіцяв виділити 2 мільярди євро (2,16 мільярда доларів) на покращення оборони Арктики.

У Гренландії є комісія, яка працює над тим, як би виглядав можливий розрив із Данією. По суті, це вимагатиме трьох кроків.

По-перше, потрібно було б домовитися з Копенгагеном про те, як виглядатиме відокремлення; по-друге, має бути позитивний результат референдуму про незалежність у Гренландії; і, нарешті, парламент Данії мав би дати зелене світло всім цим починанням.

Партії, які виступають за незалежність, хочуть, щоб референдум відбувся протягом наступного чотирирічного мандату. Та, з огляду на невизначеність навколо Гренландії, не схоже, що референдум станеться у 2025 році.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аналіз: що в українсько-американській мінерально-сировинній угоді? (не те, що ви могли б подумати)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як захистити Балтійське море від російського «тіньового флоту»?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Балтійські країни відчувають потрясіння, відколи США припинили військову допомогу Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Заморожені амбіції. Чому Гренландія стала метою США?

Цьогорічні вибори в Гренландії, заплановані на 11 березня, будуть проходити на тлі геополітичної напруги, що виникла через заклики президента США Дональда Трампа зробити цю данську територію – американською.

«Ми так чи інакше отримаємо її», – заявив Дональд Трамп у Конгресі Сполучених Штатів 4 березня, і наголосив, що Гренландія потрібна США для національної безпеки. У січні він казав пресі: «Китайські та російські кораблі скрізь. Ми цього не допустимо».

Але цей сплеск інтересу Сполучених Штатів до Гренландії – не нова ідея, а відродження 150-річних амбіцій взяти ці землі під свій контроль.

Покритий льодом острів Гренландія отримав свою незвичну назву від норманського дослідника Еріка Рудого у X столітті. Він, першопоселенець Гренландії, обрав цю назву, бо вважав, що «люди охоче поїдуть туди, якщо буде приваблива назва».

Норвезькі поселенці в Гренландії не залишилися. На думку дослідників, вони загинули через зміни клімату та економічні труднощі, спричинені чумою та іншими проблемами. До 1721 року, коли на острів приїхали перші датські місіонери, там залишалися тільки корінні інуїти.

Один із місіонерів описав корінний народ Гренландії як настільки «жадібних до калорій» людей, що ті їли вошей, знятих із власного одягу. Він стверджував, що інуїти «ножем зскрібали піт зі своїх облич і злизузали його», аби запобігти втраті мінералів.

У 1921 році Данія оголосила Гренландію своєю територією та встановила монополію на торгівлю з островом. Заборона на зовнішніх торговців дозволила Копенгагену купувати китовий і тюленячий жир – важливе пальне для ліхтарів – виключно на своїх умовах.

Під час Другої світової війни Данію захопила нацистська Німеччина, і Гренландія опинилася під загрозою можливого захоплення німцями.

Американський дипломат Джордж Л. Вест згадував, що тогочасний американський президент Франклін Рузвельт «одразу вирішив, що США повинні щось робити з Гренландією». Тоді американські війська зайняли цю територію, захистивши її важливе родовище криоліту.

У веденні війни дуже важливим чинником була змога прогнозувати погоду, тому в окремих куточках Гренландії нацистські агенти неодноразово намагалися облаштувати секретні метеорологічні станції.

«Здається, багато погодних умов, що приходять у Західну Європу, зароджуються саме на цьому льодовиковому покриві. З військової точки зору, отримувати метеорологічні дані з цього регіону надзвичайно важливо», – пояснив Вест і додав, що частиною місії США в Гренландії було «знайти ці (таємні нацистські метеорологічні – ред.) станції та знищити їх».

Після війни Сполучені Штати повернули Гренландію під контроль Данії, але залишили там свої війська. У 1951 році дві країни підписали угоду, яка дозволяла Вашингтону та новоутвореному НАТО «покращити і підготувати територію для військових цілей».

Одна з американських баз у Гренландії, відома як Camp Century, була офіційно оголошена науково-дослідницьким об'єктом. Насправді ж це було прикриття для проєкту Iceworm – плану створення під льодовим покривом Гренландії мережі пускових майданчиків ядерних ракет, спрямованих проти Радянського Союзу.

Таємна американська ядерна станція була приречена з самого початку: постійно рухаючись, лід викручував і деформував силоси, призначені для зберігання ядерних боєголовок. У 1966 році станцію Camp Century закинули. Залишки радіоактивних відходів досі поховані під льодом.

Ідея покупки Гренландії Сполученими Штатами з'явилася ще в 1867 році, коли Вашингтон вперше серйозно задумався над цим питанням.

У 1946 році Копенгагену запропоновали конкретну суму, яка приблизно еквівалентна сучасному 1 мільярду доларів. Один з сенаторів назвав це «військовою необхідністю» для США.

Вашингтон заявив, що Гренландія, зокрема, стане «пунктом базування для здійснення військових операцій в Арктиці проти ворогів Америки».

Міністр закордонних справ Данії відкинув пропозицію 1946 року, відповівши: «Ми багато чим завдячуємо Америці, але я не вважаю, що ми повинні віддати їм всю Гренландію».

Під час свого першого терміну в 2019 році Трамп кілька разів пропонував взяти Гренландію під контроль США, але ці заяви не сприйняли серйозно й вони були відкинуті. Однак, заступаючи на свій другий президентський термін, Трамп зробив питання Гренландії одним із пріоритетних. Данія – ймовірно, у відповідь на це – збільшила на гербі данського короля зображення полярного ведмедя (який символізує Гренландію на емблемі), а також ще раз заявила, що ця територія не продається.

Сьогодні Гренландія має свої власні органи влади, включаючи парламент, але все одно залишається сильно залежною від Данії.

Гренландія щороку отримує майже 600 мільйонів доларів допомоги від Копенгагену, що становить більше від половини її бюджету і складає більш як 10 тисяч доларів на кожного з 57 000 жителів.

Якщо рух за незалежність Гренландії, що досить стрімко розвивається, зможе відділити територію від Данії після виборів 11 березня, Вашингтон зможе піти в обхід Копенгагену у своєму прагненні отримати острів. Хоча більшість гренландців хочуть незалежності від Данії, 85% виступають проти того, щоб Гренландія стала територією США, свідчить нещодавнє опитування.

У січні цього року прем'єр-міністр Гренландії Муте Егеде сказав журналістам: «Ми не хочемо бути данцями, ми не хочемо бути американцями, ми хочемо бути гренландцями».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим «геологічна хата» багата – історія і перспективи розробки українських надр

Позбавлені військової підтримки з боку США, українські представники змушені сісти за стіл переговорів 11 березня з американцями на тлі публічних проявів вибачення після конфлікту президентів України і США в Білому домі. Радіо Свобода аналізує, що відбувається.

Україна – це впертий мул, якому вдарили по носу дерев'яною дошкою.

Цей яскравий образ є переосмисленням показової заяви спеціального посланця США Кіта Келлога, яка підсумовує точку зору Вашингтону на непростий шлях України від конфлікту в Білому домі до нових переговорів із американськими представниками в Саудівській Аравії.

Келлог обговорював рішення США призупинити постачання військової допомоги Україні та припинити співпрацю в сфері розвідки. Мета, за його словами, полягала в тому, щоб змусити Україну долучитися до переговорів.

«Найкращий спосіб, яким я можу це описати, – це щось на кшталт удару мула дошкою по носу, – сказав Келлог. – Ви привернули їхню увагу».

Інакше кажучи, найбільший військовий союзник України застосував «велику палицю», щоб досягти свого – і, схоже, це спрацювало.

«Тиск спрямований на те, щоб змусити їх до дипломатичних дій... Суть у тому, що це механізм примусу, який змушує їх сісти за стіл переговорів», – зазначив Келлог на заході у Вашингтоні 6 березня.

Президент України Володимир Зеленський вирушить до Ер-Ріяду 10 березня для зустрічі з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом, після чого відбудуться переговори між українською та американською делегаціями в Джидді.

Таку оцінку останніх подій і того, в якій ситуації опинилася Україна, поділився аналітик, який 7 березня дав коментар Радіо Свобода.

«Вони вирішили чинити тиск на найслабшу сторону», – сказав Євген Магда, український політолог і директор Інституту світової політики у Києві.

«Сполучені Штати не просто перевертають світовий порядок з ніг на голову. Вони демонструють, знаєте, своєрідну карикатуру на політику», – зазначив Магда.

Гіркота цих слів відображає настрої, висловлені послом України в Лондоні Валерієм Залужним, який цього тижня звинуватив США в «руйнуванні» міжнародного порядку, що базується на правилах.

Проте очікувана присутність українських переговорників у Джидді наступного тижня свідчить про те, що офіційний Київ визнав, що наразі у нього мало варіантів. Або, як висловився президент США Дональд Трамп, «мало карт на руках».

Тон Зеленського в останні дні також свідчить про це.

«Наша зустріч у Вашингтоні, у Білому домі в п’ятницю (28 лютого – ред.), пройшла не так, як повинна була. Це прикро, – написав він у Twitter 4 березня. – Ми з моєю командою готові працювати під сильним лідерством президента Трампа».

Келлог сидів безпосередньо за спиною віцепрезидента США Джей Ді Венса та держсекретаря Марко Рубіо, коли зустріч в Овальному кабінеті переросла в конфлікт. «У мене було місце в першому ряду», – сказав він, додавши, що Зеленський «неправильно оцінив ситуацію».

«Ви не намагаєтеся кинути виклик президенту США в Овальному кабінеті», – зауважив Келлог

Хоча його цитата про мула привернула увагу ЗМІ, його інші коментарі дають додаткове уявлення про те, чого хоче Вашингтон.

Першим кроком має стати підписання угоди щодо корисних копалин, яку планували укласти у Вашингтоні.

«Це дуже важлива угода для нас, тому що президент Трамп – це лідер, який керується принципом вигоди, а вигода починається з економіки», – сказав він.

Келлог натякнув – не надто деталізуючи – що після цього українські офіційні особи мають представити свої «базові умови» переговорів. За його словами, Росія вже зробила це.

«Чи маємо ми документ із базовими умовами від Росії? Так. Чи маємо ми такий документ від України? Відповідь – так і ні», – зазначив Келлог.

Український аналітик Євген Магда висловив невдоволення тим, що Трамп зовсім не чинить тиску на Росію, «незважаючи на те, що Україна веде війну за свою незалежність».

7 березня Трамп опублікував у Truth Social повідомлення, яке можна розцінити як певний сигнал тиску на Росію.

«Я серйозно розглядаю можливість запровадження масштабних банківських санкцій, санкцій та тарифів проти Росії, поки не буде досягнуто припинення вогню і ФІНАЛЬНОЇ МИРНОЇ УГОДИ», – написав він.

«До Росії та України: сідайте за стіл переговорів негайно, поки не стало надто пізно», – зазначив Трамп.

Такий підхід, що ставить обидві сторони в рівні умови, очевидно, є болісним для українців. Але спроба Зеленського переконати Трампа, що його країна, як жертва агресії, має моральне право на підтримку, схоже, не знайшла відгуку.

Келлог заявив, що Вашингтон більше не буде виступати як союзник України, а гратиме «роль об'єктивного посередника».

Страх у Києві та багатьох інших європейських столицях полягає в тому, що Вашингтон не зробить навіть цього. А натомість буде керуватися власними інтересами, які можуть виявитися ближчими до позиції Москви. Це сприйняття підштовхнуло Європу до активізації власних оборонних зусиль цього тижня.

Зеленський, схоже, був щиро зворушений виразами підтримки та солідарності від європейських лідерів під час зустрічей у Лондоні та Брюсселі. Поряд із традиційними заявами про «стійкість із Україною, скільки буде потрібно», пролунали обіцянки, що британська та французька розвідка допоможе компенсувати втрати від відходу США.

Але реальність така, що це – запасний варіант. Він може допомогти Україні утримувати позиції, але не замінить швидко ту підтримку, яку Київ отримував від США досі.

«Ми повинні розуміти, що європейські аналоги (американських) ракет Patriot… не з’являться швидко, лише за помахом чарівної палички», – сказав Магда.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп про атаки РФ по Україні: Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Саме Росію треба примушувати до миру»: Зеленський про останню російську атаку

Рейд Стендіш

Білоруська служба Радіо Свобода

Денис Кишиневський

РИГА, Латвія – Рішення Вашингтона призупинити військову допомогу Україні після телевізійної суперечки в Білому домі між президентами Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським призвело до напруження в Балтійському регіоні. Що це може означати для країн Балтії, окільки вони теж, як і Україна, мають спільний кордон з Росією? Чи захистить їх парасолька НАТО?

Після того, як за наказом Білого дому США перестали з 4 березня надавати військову допомогу Україні, яка четвертий рік стримує повномасштабну агресію Росії, лідери Естонії, Латвії та Литви швидко висловили свою підтримку Києву.

Водночас вони заохотили обидві сторони об’єднатися та укласти угоду, адже є побоювання, що негативні наслідки розмови Трампа та Зеленського можуть підбадьорити Росію, а Україну – залишити беззахисною.

«Найважливіше зараз, щоб переговори не припинялися, щоб контакти, налагоджені набагато раніше, не затьмарювалися емоціями», – сказав президент Литви Гітанас Науседа на пресконференції.

Пошук дипломатичного рішення

Для трьох балтійських країн на східному фланзі НАТО на кону – високі ставки. Порівняно невеликі країни давно зіштовхуються з російським тиском і втручанням. Водночас вони є одними з найсильніших прихильників України – допомагають Києву дипломатично та надсилають військову допомогу. Бо народи цих країн мають давню трагічну історію відносин з Росією.

Дії Білого дому додали невизначеності для усієї Європи.

Країни Балтії активізували заклики до європейських урядів заповнити потенційні прогалини на полі бою для України та країн-членів НАТО, у випадку, якщо адміністрація Трампа скоротить кількість військ США, розгорнутих на континенті.

На цьому тлі офіційні особи з країн Балтії намагаються знайти дипломатичне рішення, яке не залишить Україну осторонь і подолає розрив із Сполученими Штатами.

«Україна віддана досягненню миру, але це має бути тривалий мир, а не просто перерва для Росії, щоб вона набралася сил для подальшої агресії», – написав 4 березня міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна після телефонної розмови зі своїм українським колегою Андрієм Сибігою.

Як реагують люди в країнах Балтії?

Бурхлива дипломатія навколо війни викликала занепокоєння у регіоні: чи не стануть тіснішими зв’язки між Вашингтоном і Москвою?

Реакції латвійців та естонців, з якими спілкувалося з Радіо Свобода в Ризі та Таллінні, варіюються: від шоку через очевидне перезавантаження відносин між США та Росією – до віри в те, що президент США та України знайдуть шляхи для компромісу.

Лінас Кояла, директор Центру досліджень геополітики та безпеки Вільнюського аналітичного центру, каже, що багато людей у Балтії були заскочені зненацька «різкою зміною риторики» Вашингтона щодо Росії та війни в Україні.

«Люди дуже здивовані, що Сполучені Штати раптом стають гравцем у глобальній політиці, який озвучує позиції, схожі до Кремля, принаймні в наративному сенсі», – каже він Радіо Свобода.

Останнє звернення Зеленського до Білого дому та коментарі Трампа під час його промови 4 березня на спільному засіданні Конгресу США можуть трохи зняти цю тривогу.

У пості в соцмережі X напередодні виступу Трампа Зеленський запропонував 4 березня нові рамки для часткового припинення вогню з Росією. Український президент також заявив, що Київ буде готовий звільнити полонених і погодиться на перемир’я, яке заборонить далекобійні удари на цивільну та енергетичну інфраструктуру.

Зеленський також висловив жаль із приводу того, як закінчилася зустріч в Овальному кабінеті, коли покинув Білий дім і не підписав важливу угоду про корисні копалини,та додав, що готовий підписати угоду.

«Ми хочемо дуже швидко просуватися через усі наступні етапи та працювати зі США для міцної остаточної угоди», – написав Зеленський, знову висловлюючи вдячність за підтримку США.

Під час звернення до Конгресу Трамп також виявив бажання налагодити стосунки з Україною. Він сказав, що він цінує заяву Зеленського і що український лідер надіслав йому листа, в якому погодився сісти за стіл переговорів.

«Водночас ми мали серйозні дискусії з Росією і отримали сильні сигнали, що вони готові до миру», – додав Трамп.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський і Трамп помирились? Аналізуємо промову президента США у Конгресі 

Яка політика США щодо Естонії, Латвії та Литви?

Тим не менш, дедалі більший розкол між адміністрацією Трампа та її європейськими союзниками вимагатиме регулювання в регіоні та за його межами, вважає Томас Томілінас, член литовського парламенту.

«Очевидно, що в політиці США щодо війни в Україні відбуваються значні зміни», – сказав він Радіо Свобода, а також додав, що Європі потрібно швидко інвестувати у власну оборону. – Зараз йдеться про створення серйозних фінансових інструментів для спільної європейської оборонної політики».

З моменту закінчення Другої світової війни Сполучені Штати підтримують більшу частину системи безпеки в Європі. Однак адміністрація Трампа дала зрозуміти: це може змінитися, оскільки Пентагон проводить аналіз своєї військової присутності та очікує потенційного скорочення чисельності військ.

Вашингтон заявив, що невідворотного виходу не буде, але трансатлантичні розбіжності навколо мирного плану щодо війни в Україні, включно з потенційним розгортанням європейських миротворців, змінюють фокус для політичних діячів.

Європейці збільшили військові витрати в останні роки, і багато урядів оголосили про нове підвищення після того, як Трамп вступив на посаду в січні.

Попри те, що військова підтримка НАТО та США має вирішальне значення для країн Балтії, усі три країни відповідають орієнтиру витрат НАТО. Ці держави є одними з найбільших вкладників альянсу у відсотках залежно від валового національного продукту (ВВП).

У регіоні також перебуває понад 2000 американських військових (із них приблизно 1000 у Литві та по 600 в Естонії та Латвії). У балтійських країнах також присутні сили НАТО з Великобританії, Канади та Німеччини.

Дональд Трамп нещодавно заявив, що Вашингтон залишається відданим підтримці Естонії, Латвії та Литві, але повторив свій заклик до НАТО збільшити витрати на оборону.

«Це складне сусідство, але ми віддані цьому», – сказав він журналістам 28 лютого. – І ми віддані НАТО. Але НАТО має активізуватися, і європейці повинні активізуватися більше, ніж вони зробили»

Томілінас теж вважає, що настав час активізуватися, і що європейським урядам потрібно «подвоїти видатки на оборону», якщо континент серйозно налаштований на підтримку Києва.

«У Литві ставлення до підтримки України не змінилося, – каже він. – Литва надає пріоритет інтересам України, бо зараз вона захищає безпеку Європи і стримує загрозу».

У підготовці матеріалу брав участь Денис Кишиневський та Білоруська служба Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Туск перед початком саміту щодо переозброєння ЄС: «слова нарешті перетворюються на дії»

• Держсекретар США Марко Рубіо назвав війну РФ проти України проксі-війною (proxy war – війна через посередника, непряма війна) між ядерними державами – Сполученими Штатами, які допомагають Україні, та Росією. Про це він сказав в інтерв’ю Fox News. «Необхідно покласти цьому край», сказав Рубіо.
• Речник Кремля Дмитро Пєсков на брифінгу 6 березня сказав, що заява Рубіо «абсолютно співзвучна» до тієї позиції, яку неодноразово висловлював російський лідер Володимир Путін і очільник МЗС РФ Сергій Лавров.

​

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Миротворці та гарантії безпеки: про що радитимуться на саміті ЄС у Брюсселі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україну примушують до «миру через капітуляцію»? Що змінить саміт ЄС у Брюсселі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що буде з фронтом без зброї США?

Мертві тіла на вулицях Бучі, страти військовополонених на відео, удар балістикою по скупченню цивільних людей на залізничному вокзалі, українські діти усиновлені російськими сім’ями без відома їхніх батьків.

Через три роки після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну перелік ймовірних звірств, воєнних злочинів і злочинів проти людяності продовжує зростати.

Немає жодних гарантій, що ці злочини коли-небудь дійдуть до судової зали: в Києві, Гаазі чи деінде. Російське командування не виявляє жодного бажання розслідувати звинувачення. Ба більше, Кремль фактично нагороджує військові підрозділи, які звинувачують у деяких найжахливіших злочинах. А Міжнародний кримінальний суд (МКС), який Росія ігнорує і який зазнає дедалі жорсткішої критики з боку Вашингтона, все частіше опиняється у глухому куті.

Однак українські слідчі та західні союзники працюють над збором доказів і складанням кримінальних справ: у тій чи іншій формі порушили понад 153 000 справ, розповіли Радіо Свобода в Офісі генерального прокурора України.

«Для нас це лише питання часу, коли вони постануть перед правосуддям, – розповів Юрій Бєлоусов, начальник департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України. – Історичні приклади показують, що це може зайняти роки, але ці випадки не будуть забуті».

Радіо Свобода розповідає про п’ять із найбільш резонансних типів воєнних злочинів російської армії у повномасштабній війні проти України.

Куди поділися всі діти з окупованих територій?

Перша з двох справ, порушених Міжнародним кримінальним судом, була спрямована на те, що українська влада назвала «систематичною кампанією на найвищому рівні з вивезення українських дітей з окупованих територій і переміщення їх до Росії».

У своїй заяві від 17 березня 2023 року суд повідомив, що видав наказ про арешт президента Володимира Путіна і головної чиновниці Кремля у справах дітей Марії Львової-Бєлової за «воєнний злочин незаконної депортації (дітей) і незаконного переміщення (дітей)».

За даними української влади, майже 20 000 дітей зникли безвісти або, як вважається, утримуються в Росії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Тату, нас хочуть усиновити. У тебе 5 днів»: як український батько повернув депортованих Росією дітей

Журналісти проєктів Радіо Свобода «Ти як?» та «Схеми» влітку 2023 року оприлюднили власне розслідування про те, як військовослужбовці РФ разом із представниками угруповання «ДНР» навесні 2022 року депортували до Росії 31 українську дитину. Ідеться про неповнолітніх дітей з окупованих територій Донеччини, зокрема Маріуполя.

У фільмі «Список 31» журналісти показують шлях, яким вивозили дітей у Московську область, а також ідентифікують причетних до їхньої депортації російських посадовців та ставлеників РФ в Україні.

Російські чиновники часто виправдовують вивезення українських дітей гуманітарним жестом – наданням притулку, харчування чи захистом дітей від війни або припиненням надання послуг в окупованих Росією ж регіонах України.

Однак у багатьох випадках російська влада не зробила нічого, щоб ідентифікувати батьків, родичів або законних опікунів українських дітей.

Ба більше, за даними розслідувачів, російська влада брала участь у «систематичній програмі примусового усиновлення та виховання». У деяких випадках українських дітей відправляли до літніх таборів відпочинку в Білорусі, де на них чекала проросійська освіта та пропаганда.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українських дітей вчать любити Росію: спецтабори, пісні «Любе», зустрічі з військовими (розслідування)

Тіла на вулицях

У перші тижні після початку повномасштабного вторгнення російські війська зустріли запеклий опір українських Сил оборони, особливо на північ від Києва.

Після відступу частини російських військ, яким вдалося вціліти, українські військові та журналісти знайшли сотні мертвих цивільних у місті Бучі. Деякі з них були зі зв’язаними руками, а тіла лежали на вулицях чи у підвалах.

У сусідньому Ірпені правоохоронці виявили десятки свіжовикопаних могил, де були поховані тіла місцевих жителів, багато з яких мали вогнепальні поранення.

У перші дні квітня низка журналістів змогли потрапити в найбільші міста Київської області одразу після їх звільнення.

Побачене в Бучі та Ірпені шокувало світ, зірвало переговори про припинення вогню між Києвом і Москвою, викликало гостру критику на адресу Москви та активізувало підтримку України.

Серед незалежних експертів докази переконливо вказували на воєнні злочини. Пізніше США наклали заборону на видачу віз російському командиру десантно-штурмового полку, який дислокувався в Бучі, посилаючись на «позасудові вбивства».

В Офісі генерального прокурора Радіо Свобода повідомили, що Україна висунула кримінальні звинувачення проти 21 російського солдата у воєнних злочинах, ймовірно скоєних у Бучі. Також додали: складені 34 повідомлення про підозру щодо 28 військовослужбовців ЗС РФ у вчиненні воєнних злочинів в цьому ж місті.

Через кілька тижнів після того, як ці фотографії були оприлюднені, російський керманич Володимир Путін підписав указ про вшанування 64-ї окремої мотострілецької бригади – армійського підрозділу, який окупував Бучу та прилеглі райони.

Нищення інфраструктури

Росія скоригувала свої плани вторгнення після перших невдач.

Генерал Сергій Суровікін, який перебрав на себе командування, віддав наказ про широкомасштабну кампанію ракетних і повітряних ударів, націлених не лише на українські військові об'єкти, але й на цивільну інфраструктуру.

Суровікін був відсторонений від командування після невдалого заколоту лідера групи найманців Євгена Пригожина. Але стратегія продовжувала діяти.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російські удари руйнують українську енергетику. Який масштаб втрат і що робити?

Використовуючи крилаті ракети повітряного і морського базування, безпілотники-камікадзе та іншу зброю, Росія завдає ударів по українській інфраструктурі, що, за офіційними даними України, є цілеспрямованим зусиллям, спрямованим на деморалізацію і виснаження населення.

Неодноразово влучало по електромережі – електростанціях, трансформаторах, лініях електропередач – щоб, певно, змусити українців замерзнути протягом зимових місяців.

У березні минулого року Гаазький суд видав другу серію ордерів на арешт російських посадовців – генерал-лейтенанта Сергія Кобилаша та адмірала Віктора Соколова, звинувативши їх у воєнних злочинах за керівництво повітряною операцією, спрямованою на знищення електростанцій та підстанцій.

Загалом міжнародне гуманітарне право забороняє військовим вражати цивільні об’єкти, якщо на це немає законної військової причини; наприклад, якщо військовий підрозділ переховується на електростанції, то вона може бути мішенню.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російські удари руйнують українську енергетику. Який масштаб втрат і що робити?

Страти на полі бою

Наприкінці грудня 2022 року Олександр Мацієвський, солдат 119-ї окремої бригади територіальної оборони України, зник безвісти під час боїв, захищаючи місто Бахмут від наступу російських військ.

Через три місяці на російських телеграм-каналах з’явилося 12-секундне відео, на якому виснажений Мацієвський курить цигарку. Поки російські солдати знімають і знущаються над чоловіком, Мацієвський вигукує: «Слава Україні» – після чого, ймовірно, російські військові розстрілюють українського військовослужбовця.

Міжнародне право забороняє страчувати без суду і слідства військовополонених, які перебувають під захистом Женевських конвенцій – міжнародного договору, підписаного десятиліттями тому і Росією, і Україною.

За даними Організації Об'єднаних Націй, з лютого 2022 року щонайменше 71 український військовополонений був страчений російськими або пов’язаними з Росією силами, а також щонайменше 21 військовополонений помер у російському ув'язненні. Сотні також повідомляють про катування та сексуальне насильство.

Згідно з цими ж даними, українські військові могли, ймовірно, вчинити страту 26 російських військовополонених у 2022 і 2023 роках.

Удари по цивільних

Вранці 8 квітня 2022 року сотні людей чекали на залізничному вокзалі в донецькому місті Краматорську, коли в станцію влучила ракета, пізніше ідентифікована як балістична «Точка-У», оснащена касетними боєголовками.

Внаслідок вибуху загинули щонайменше 58 осіб, понад 100 отримали поранення. Це був один із найбільш смертоносних нападів на українських цивільних осіб з початку широкомасштабного вторгнення.

Хоча й українські, і російські війська мали на озброєнні системи «Точка-У», переважна більшість доказів вказує на те, що ракета була випущена російськими військами.

Російська влада заперечує відповідальність, а також стверджує, що їхні війська не використовували цю систему.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Удар по вокзалу в Краматорську. Розслідування. Інтерв’ю із представницею HRW Айдою Сойєр

Як і у випадку з електростанціями, міжнародне гуманітарне право забороняє навмисні обстріли цивільних осіб або об’єктів цивільної інфраструктури. Воно також вимагає від військового командування докладати цілеспрямованих зусиль, щоб уникати обстрілів таких об’єктів.

Цей інцидент був далеко не єдиним, коли цивільні об'єкти були пошкоджені або зруйновані, що призвело до людських жертв. У липні 2024 року київська дитяча лікарня «Охматдит» була серйозно пошкоджена російським ракетним ударом.

Правозахисники стверджують, що російська облога Маріуполя – портового міста на березі Азовського моря – в період з лютого до травня 2022 року також є воєнним злочином, в результаті якого тисячі цивільних осіб загинули або були поранені, а сотні тисяч опинилися в пастці на кілька тижнів без води, каналізації та електрики.

Організація Об'єднаних Націй заявила, що з лютого 2022 року були вбиті понад 12 600 цивільних осіб, причому кількість жертв серед цивільного населення різко зросла минулого року, порівняно з 2023 роком.

Представник Офісу генерального прокурора Юрій Бєлоусов в коментарі Радіо Свобода сказав, що слідчі часто стикаються з ще однією загрозою, яка може бути кваліфікована як воєнний злочин:

«Російські війська часто застосовують «подвійні удари»: вони атакують місце, чекають 30-40 хвилин, поки прибудуть рятувальники, поліція і прокуратура, а потім знову завдають удару, – розповів він. – Ми вже втратили слідчих під час цих подвійних ударів, а інші були поранені під час документування воєнних злочинів».

(Журналістка-розслідувачка Радіо Свобода з Праги Мая Зіванович та журналіст української служби Радіо Свобода Олег Галів долучилися до підготовки цього матеріалу)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Втрати України, втрати Росії. Три роки великої війни у цифрах

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Розстріл впритул»: чому окупанти страчують полонених із ЗСУ на полі бою?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Наказ був: у полон не брати». Уперше російський військовий у суді розповідає про страти українських полонених

«Це момент Європи», – кажуть дипломати в Брюсселі після повідомлень американських ЗМІ про рішення президента США Дональда Трампа від 3 березня тимчасово призупинити військове фінансування України.

Чи виявиться це правдою, ще належить з’ясувати. Окрім риторики, ключове питання полягає в тому, чи має Європа політичну волю повністю компенсувати тривале заморожування витрат США на Україну.

Поки що це питання залишається без відповіді.

НАТО очікує на подальші подробиці від Вашингтона, перш ніж робити будь-які офіційні заяви. Дипломати з альянсу повідомили Радіо Свобода, що слід звернути увагу на те, чи можуть європейські союзники все ще купувати американську зброю і передавати її Україні.

Як зазначив один з дипломатів: «Європі зараз просто не вистачає власних поставок, але якщо вона все ще може отримати американську зброю і боєприпаси, то все може бути добре».

Коли голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн рано-вранці 4 березня звернулася до ЗМІ, щоб представити свої пропозиції щодо збільшення європейських оборонних витрат і військової допомоги Україні, вона уникала будь-яких згадок про рішення США.

«Очевидна і наявна небезпека»

Напередодні вирішального саміту Європейського союзу в Брюсселі 6 березня, присвяченого тому, як діяти в нових умовах безпеки, Урсула фон дер Ляєн надіслала лист країнам-членам ЄС, з яким ознайомилося Радіо Свобода, в якому вона заявила, що «настала нова ера. Європа стикається з очевидною і справжньою небезпекою в масштабах, яких ніхто з нас не бачив у своєму дорослому житті. Деякі з наших фундаментальних припущень підриваються до самісінької основи».

Вона також зробила тонкий коментар в бік Вашингтону, написавши:, як для голови Європейської комісії «міцні відносини зі Сполученими Штатами є однією з моїх головних цілей: як на двосторонньому рівні, так і в рамках «Групи семи». Але контекст, в якому ми працюємо, різко і кардинально змінюється».

Отже, чи настав час для ЄС активізуватися і заповнити прогалину у фінансуванні, яку лишили США? Можливо, не так швидко.

Як у пропозиціях фон дер Ляєн, так і в проєкті висновків саміту ЄС, отриманих Радіо Свобода, відсутні будь-які конкретні пропозиції щодо того, як безпосередньо підтримати Україну, враховуючи повну відсутність деталей фінансування, окрім 30 мільярдів євро, які вже були обіцяні як бюджетна підтримка Києва у 2025 році.

Проблема полягає в тому, що цього року знадобиться додатково 30 мільярдів євро, якщо Сполучені Штати повністю вийдуть із домовленостей. Європейські лідери мали запасні плани на цей випадок задовго до оголошення Трампа, особливо після того, як Конгрес США відклав пакет допомоги Києву на 2024 рік.

Підвищення безпеки ЄС і допомога Україні

Ініціатива фон дер Ляєн «Переозброєння Європи» наразі, схоже, зосереджена виключно на збільшенні оборонних витрат ЄС, а не на прямій допомозі Україні. Вона передбачає надання країнам-членам кредиту в розмірі 150 мільярдів євро на посилення систем протиповітряної оборони та арсеналів безпілотників, більшу свободу дій щодо правил витрачання коштів ЄС для країн, які збільшують оборонні бюджети, а також можливість перенаправляти кошти ЄС, які були призначені для бідніших регіонів, на військові проєкти – якщо країни-члени вирішать так вчинити.

За словами фон дер Ляєн, ці заходи можуть забезпечити до 800 мільярдів євро витрат на оборону. Але ключове питання залишається відкритим: чи йдеться про те, щоб громадяни ЄС почувалися в більшій безпеці, чи про те, щоб Україна могла протистояти натиску Росії? Ідея про те, що збільшення європейських інвестицій в оборону зрештою дозволить посилити підтримку України, звучить логічно – але чи спрацює вона на практиці?

Відповідь на це запитання може полягати в іншій події, що відбулася в Брюсселі цього тижня. Верховна представниця ЄС з питань зовнішньої політики Кая Каллас запропонувала план залучення 30 мільярдів євро, яких потребує Україна, використовуючи як надходження від заморожених російських активів, якими володіє блок, так і добровільні внески країн-членів ЄС, виходячи з їхнього валового національного доходу (ВНД).

Однак цей план наразі призупинено.

Дипломати ЄС кажуть, що деякі країни-члени не були готові виділити таку велику суму в цей час, тоді як інші вказували на Угорщину, яка тривалий час виступала проти військової допомоги Україні. За словами дипломатів ЄС, Будапешт навіть погрожував накласти вето на будь-який текст саміту, який ставить під сумнів зусилля США щодо мирних переговорів з Москвою.

«Момент» Європи може взагалі не включати Україну.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи вийдуть США з НАТО?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Напередодні спецсаміту ЄС Орбан має намір зустрітися з Макроном

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мирна угода має супроводжуватися надійними гарантіями безпеки для України – проєкт комюніке саміту ЄС

Ми це вже проходили – оголошували, що НАТО мертве або вмирає. Нещодавно американський сенатор-республіканець Майк Лі опублікував пост в мережі Х, в якому написав: «Настав час вийти з НАТО і ООН». Ілон Маск, найбагатша людина світу і близький союзник президента США Дональда Трампа, відповів просто: «Погоджуюсь».

Хоча офіційні особи в Брюсселі, й не лише, зазначають, що Маск часто ділиться політичними думками на своїй платформі X, необов’язково формуючи політику США, деякі спостерігачі визнають його доступ до Трампа і його неформальний вплив у певних консервативних колах у Вашингтоні.

Проте офіційні представники НАТО в штаб-квартирі в Брюсселі поки що залишаються напрочуд спокійними. Їхньою відповіддю на запитання, чи неминучий розпад альянсу, як і раніше, є рішуче «ні» з двох причин: розрив між риторикою і діями, а також різниця між членами НАТО і претендентами на вступ до альянсу – зокрема Україною.

«Ігнорувати шум»

Візьмемо першу причину. Не далі як минулого тижня Трамп підтвердив, що підтримує статтю 5 НАТО про взаємну оборону у своєму виступі разом з пре’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером.

Цю позицію неодноразово – як публічно, так і приватно – повторював міністр оборони США Піт Геґсет під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі у лютому.

Хоча він твердо наполягав на тому, що європейські союзники повинні значно збільшити свої витрати на оборону, всі, з ким я розмовляв, описували дискусії як конструктивні.

«Він не виходив з кімнати, слухав, ставив запитання і робив нотатки – не схоже на поведінку союзника, який збирається піти», – сказав мені один посол НАТО.

І в цьому ключі дипломати НАТО продовжують орієнтуватися серед постійних спекуляцій. «Нам потрібно розшифрувати, що все це означає, – сказав один високопоставлений чиновник. – Але ми також зрозуміли, що нам слід ігнорувати шум і дивитися на дії. Це своєрідне «стратегічне терпіння», яке ми повинні практикувати».

Шлях України

Україна, однак, є іншою справою. «Український шлях змінився, але не шлях НАТО. Вони були досить жорсткими щодо України, але залишаються відданими НАТО», – зауважив один посол альянсу. Зміна тону щодо Володимира Зеленського є одним з яскравих прикладів, але нова роль Великої Британії в координації поставок озброєнь в Україну є ще одним показником.

Очевидно також, що Україна не вступить до НАТО найближчим часом – хоча, правду кажучи, саме адміністрація Байдена заблокувала членство Києва на нещодавніх самітах НАТО, на превелике полегшення деяких західноєвропейських країн. Нова адміністрація США просто більш прямолінійна в цьому питанні.

Країни східного флангу НАТО зараз розмірковують, чи залишаться там американські війська. Наразі відповідь: «Так», хоча багато хто визнає занепокоєння щодо майбутнього перегляду чисельності американських військ в Європі.

Але якщо на ці країни нападе Росія, чи прийдуть американські війська їм на допомогу? Переважає думка, що так, але стаття 5 договору НАТО залежить від того, чи вірять у її дотримання як союзники, так і супротивники.

Як сказав один східноєвропейський чиновник: «Це як кіт Шредінгера – він існує в обох державах, живий і мертвий, доки не відкриють скриньку. У випадку з НАТО, доки стаття 5 не буде фактично випробувана, ми нічого не дізнаємось».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фон дер Ляєн завтра поінформує країни ЄС про оборонні плани

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Гарантії безпеки, санкції та справедливий мир. В ОП розповіли про підсумки саміту у Лондоні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми повинні терміново переозброїти Європу»: Урсула фон дер Ляєн після переговорів у Лондоні

Коли Шота Бітадзе через кілька місяців після важкого поранення повернувся на фронт, спочатку він намагався приховати від своїх побратимів, наскільки серйозну травму отримав.

«Спочатку ніхто не знав, що я втратив кінцівку, тому що я одягав рукавичку на протез, – розповів військовий Радіо Свобода. – Але коли я поворушив [біонічною] рукою, хлопці почули невеликий шум, і почали цікавитися, звідки він долинає».

Потім боєць показав сучасний протез, вартість якого становить десятки тисяч доларів, який може функціонувати з вправністю людської руки, яка повільно рухається.

«Коли я зняв рукавичку і вони побачили протез, всі були шоковані», – розповідає він.

26-річний Шота Бітадзе родом з Хашурі, міста в центральній частині Грузії. До того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, він працював на будівництві та дитячим аніматором.

«Коли почалася війна, я відчув, що повинен зробити свій внесок», – згадує він. Вже через три тижні після вторгнення він був в Україні і невдовзі став одним із сотень грузинських громадян, які воюють на боці України.

Бітадзе втратив праву руку в березні 2023 року внаслідок вибуху на сході України. За його словами, він досі не може пояснити, що саме трапилося. «Я не знаю подробиць того, що сталося того дня, тому поки що не буду говорити про це», – пояснює він.

Після ампутації руки нижче ліктя Шота Бітадзе отримав сучасний біонічний протез і пройшов реабілітацію в благодійній організації Superhumans Center, яка займається протезуванням людей з ампутованими кінцівками в Україні.

«Втрата руки – це величезний стрес, – каже боєць. – Але я поставив перед собою лише одну мету: повернутися на передову і продовжити те, що розпочав у 2022 році».

Шота повернувся на фронт у лютому 2024 року. Після цього боєць отримав псевдо «Термінатор».

Професор Макс Ортіс-Каталан, який є новатором у галузі біоніки, розповів Радіо Свобода, що якими б досконалими не були протези, люди з ампутованими кінцівками, які беруть участь у бойових діях, перебувають у вкрай невигідному становищі. «Це, безумовно, дуже сміливий вчинок», – каже він.

Ортіс-Каталан, який нині працює волонтером в Україні, допомагаючи людям з ампутованими кінцівками, каже, що головною проблемою є надійність пристроїв. «Якщо ви робите щось вдома, а ваш протез перестає працювати або робить щось не так, як ви очікували, це може трохи затримати вас і викликати певне розчарування. Але якщо ви на передовій, наслідки можуть бути набагато катастрофічнішими».

На відео, опублікованих на сторінках у соціальних мережах Шоти Бітадзе, видно, як він стріляє за допомогою біонічної руки та пересувається по окопах на передовій.

Грузинський боєць каже, що може точно стріляти біонічною рукою, коли стріляє зі статичної позиції. Але коли на полі бою відбувається якийсь хаос, «наприклад, коли доводиться бігти і звертати увагу на багато речей», протез стає менш надійним.

Роботизована кінцівка німецького виробництва, якою користується Шота Бітадзе, з’єднана безпосередньо з нервами, що дозволяє тим самим м’язам, які рухають рукою, надсилати електричні сигнали до роботизованої кінцівки. Протез, що живиться від батареї, здатний перетворювати ці сигнали на механічні рухи, включно з маніпуляціями окремими пальцями.

Шота – не єдиний грузин, який воює в Україні після поранення, яке змінило його життя. Зураб Джібуті з «Грузинського легіону» втратив обидві ноги під час рейду сил, підтримуваних Україною, до Бєлгородської області Росії 2023 року.

Згодом він знову повернувся на фронт і служить кулеметником на броньованій машині.

«Я повернувся на службу, тому що війна не закінчилася, і «Грузинський легіон» потребує досвідчених солдатів», – розповів Зураб в інтерв'ю Радіо Свобода, додавши, що найважче на війні з ампутацією обох ніг – це «усвідомлення того, що у тебе є межі, і ти не можеш робити так багато, як міг раніше, – межі фізичні, а не розумові».

За оцінками правозахисної організації «Принцип», яка представляє інтереси українських військових, внаслідок поранень, отриманих на війні, близько 50 000 бійців втратили кінцівки. Нещодавній звіт про бійців із ампутаціями в Україні вказує на те, що багато з них планують продовжувати воювати або вже повернулися на фронт.

Що стосується російської сторони, то неможливо зібрати достовірні дані, але кремлівські чиновники заявляють, що близько половини всіх важкопоранених російських солдатів потребують ампутації кінцівок. Нещодавно з'явилося кілька відеороликів, на яких російських солдатів на милицях нібито відправляють воювати в Україну.

Для Шоти Бітадзе повернення на фронт було добровільним, і він каже, що відповісти на запитання побратимів про те, чому він повернувся на фронт, було легко.

«Я просто кажу їм, що я тут з тих же причин, що і ви, – каже він. – Це просто».

До створення цього матеріалу долучився проєкт Радіо Свобода «Ехо Кавказу»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

166 тисяч поранених і хворих. База пацієнтів шпиталів Міноборони РФ (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Оплакувати ноги, які не повернеш, не можна». Як сім’я з Мелітопольщини «робить перші кроки» після пережитих трагедій

Лукас Залаліс, Марк Крутов, Сергій Добринін, Майк Екел, Карл Шрек, Іван Гуттерман, Войтек Гроєц

Боснійський серб Давор Савичич, який створив незадовго до початку повномасштабної війни Росії проти України батальйон найманців «Вовки», виявився полковником Головного управління Генерального штабу ЗС РФ (більш відомого як ГРУ). У вивченій Радіо Свобода базі пацієнтів медустанов Головного військово-медичного управління Міноборони РФ (ДВМУ), якою з нами поділився військовий медик Олексій Жиляєв, який дезертував у Францію, є також громадяни десятка з гаком країн далекого зарубіжжя, найбільше – непальців. Один із них докладно зафіксував у тік-тоці свою участь у війні та лікування у шпиталі.

У серпні 2023 року сумнозвісний боснійський сербський найманець з'явився в російській пропагандистській програмі, щоб завербуватися до добровольчого військового підрозділу для участі в повномасштабній війні проти України, яку Кремль розпочав за 18 місяців до того.

«Я хочу запросити і росіян, і сербів, – сказав в інтерв'ю Давор Савічич, який пов'язаний з нині неіснуючою групою найманців «Вагнер» і воював у Сирії та Україні. – Підрозділ діє і буде продовжувати діяти».

Раніше Савічич не дуже охоче розповідав журналістам про свою діяльність у Росії, стверджуючи, що він простий будівельник, який живе за межами Москви. А в інтерв'ю прокремлівській програмі «Соловйов Live» він заявив, що його добровольчий підрозділ «підписує контракт із Міністерством оборони».

Але витік бази даних госпіталів Міністерства оборони Росії, отриманий ексклюзивно, вказує на те, що російські військові зв'язки Савічича набагато глибші, ніж у простого будівельника або добровольця-вербувальника: він числиться полковником військової розвідки, відомої як ГРУ.

Савічич, який потрапив під британські санкції в листопаді за «дестабілізацію України», є одним із сотень іноземних бойовиків, перелічених у більш ніж 165 тисячах індивідуальних записів у базі даних, яка дає безпрецедентне уявлення про масштаби втрат, яких зазнала Москва від початку свого повномасштабного вторгнення три роки тому.

Не існує точної оцінки всіх іноземних громадян, які служили в російських збройних силах, і витік бази даних не є вичерпним записом про російські втрати, вбитих і поранених, які, за західними оцінками, становлять понад 700 000 осіб.

Але витік записів додає документальне підтвердження до безлічі анекдотичних свідчень про російських іноземних найманців, деякі з яких пішли на службу заради зарплати, а інші стверджують, що на них тиснули або обманом змусили вступити до лав бойовиків.

Аналіз записів про госпіталізацію, проведений Радіо Свобода, показав, що іноземні солдати з більш ніж 10 країн, зокрема Сербії, Непалу, Індії, Китаю, Шрі-Ланки, Куби і Камеруну, проходили лікування в російських військових госпіталях у період з лютого 2022 року, коли президент Володимир Путін розпочав масштабне вторгнення, до середини червня 2024 року.

Запис Савічича в базі даних є першим відомим російським урядовим записом, що ідентифікує його як офіцера ГРУ, чию роботу з вербування іноземних найманців по всьому світу наразі лише приблизно зрозуміло.

Хоча громадяни Сербії та Боснії і Герцеговини воювали на боці російських військ у Сирії та Україні ще до масштабного вторгнення в лютому 2022 року, десь наприкінці 2021 року Савічич почав вербувати найманців у підрозділ, який він назвав «Вовки».

Підрозділ Савічича, який отримав свою назву від його позивного «Вовк», підписав контракти з фіктивною приватною військовою компанією «Редут», яка, як пізніше з'ясувало розслідування Радіо Свобода, була прикриттям ГРУ для вербування бійців у бойові підрозділи.

Згідно з базою даних, Савічич лікувався від осколкового поранення правого плеча 17 червня 2022 року. Невідомо, де саме він був поранений, хоча в той час російські війська почали наступ на Сіверськодонецьк на сході України, а українські війська контратакували під Ізюмом, на південному сході Харківської області.

Савічич, який не відповів на запит про коментар, був виписаний з московської лікарні 7 липня 2022 року, свідчать записи.

Загалом Радіо Свободи підтвердило, що щонайменше п'ятеро громадян Сербії, занесених до бази даних, воювали в Україні.

Вербування та примус російських іноземних бойовиків

І Україна, і Росія задіяли у війні іноземних бійців: Київ відкрито вербує до свого міжнародного легіону, а Росія використовує іноземних солдатів для підтримання чисельності збройних сил і спрощує отримання громадянства для іноземців, які йдуть воювати.

Велика кількість трудових мігрантів у Росії, наприклад, сезонні робітники з Центральної Азії, також стали агресивною мішенню для вербувальників або міграційних чиновників, які примушували мігрантів, іноді неправдиво, підписувати контракти на участь у бойових діях.

У перші місяці після вторгнення в лютому 2022 року, коли українські війська завдали російським силам більших втрат, ніж очікувалося, російське командування усвідомило, що необхідні нові системи набору, мобілізації та призову, щоб забезпечити постійний потік людей для поповнення виснажених підрозділів.

Найманці «Вагнера» стали помітною частиною складу збройних сил. Так само, як і десятки тисяч в'язнів, яких спочатку компанія «Вагнер», а згодом і саме міністерство оборони РФ заманювали воювати в обмін на свободу.

У вересні 2022 року Путін наказав провести часткову мобілізацію резервістів країни, залучивши до боротьби ще до 300 000 осіб. Вербувальники також залучили ширший пул новобранців, використовуючи надзвичайно привабливі фінансові стимули.

У квітні 2024 року міністерство оборони Великої Британії повідомило, що іноземцям, які погодилися служити в російській армії, обіцяли щомісячну зарплату в розмірі 2200 доларів і російський паспорт.

В інтерв'ю Радіо Свобода Жиляєв сказав, що деякі іноземні бійці отримували до 640 тисяч рублів (7400 доларів) на місяць в середині 2024 року – втричі більше, ніж звичайні російські солдати. Він сказав, що дізнався цю цифру від одного з іноземних солдатів.

Звідки беруться іноземні найманці в Росії?

Жиляєв розповів Радіо Свобода, що під час служби в 144-й мотострілецькій бригаді на сході України він познайомився з кількома іноземними солдатами, в тому числі з китайським найманцем, який вісім років служив снайпером на батьківщині.

«Після госпіталізації його кинули в наш 2-й взвод 2-ї роти резервного батальйону», – розповідає Жиляєв. «Він не розмовляв російською, знав лише дві фрази: «Російська армія – бл*ть» і «Привіт, ви мене задовбали».

За його словами, загалом у 254-му полку служили п'ятеро громадян Китаю.

Іншим громадянином Китаю, зазначеним у базі даних, був 36-річний Дуань Вей, який був госпіталізований у жовтні 2023 року з численними осколковими пораненнями і виписаний наступного місяця.

У розмові з Радіо Свобода Дуань підтвердив, що він є громадянином Китаю і що воював в Україні, але відмовився надати інші подробиці.

Серед іноземних громадян, чия присутність у російських збройних силах добре задокументована, є непальці. За одними підрахунками, до 15 тисяч непальських чоловіків записалися на службу з моменту вторгнення, приваблені зарплатами, які затьмарюють місцеві, а також обіцянкою отримати російський паспорт.

База даних госпіталізації показує, що щонайменше кілька десятків непальських солдатів проходили лікування у військових медичних закладах. Деякі з них розмістили фотографії та відео на своїх сторінках у соціальних мережах, зокрема рядовий Пахарі Пракаш, який воював у складі 98-ї повітряно-десантної дивізії, розмістив відеохронологію свого перебування на війні на своїй сторінці в TikTok.

43-річний Пракаш був поранений у січні 2023 року десь в Україні, згідно з витоком бази даних, і евакуйований вертольотом до медичної частини в Підмосков'ї для ампутації однієї ноги. Спроби зв'язатися з ним для отримання коментарів не були успішні.

Жиляєв згадував одну роту непальських бійців, які служили в 283-му резервному батальйоні, підрозділі, який він назвав «некерованим».

«Офіцери сказали мені, що навіть якщо до них звертатися англійською, вони не будуть виконувати накази. Вони просто говорили якусь нісенітницю і ходили туди-сюди», – сказав він.

Одним з яскравих прикладів того, наскільки погано інтегровані непальські війська, за словами Жиляєва, став випадок 20 січня 2024 року, коли непальський підрозділ був розгорнутий і зіткнувся з іншим російським підрозділом, який зажадав пароль як захід оперативної безпеки. Але непальський підрозділ не розмовляв російською мовою, і почалася перестрілка, в якій троє солдатів були поранені, сказав він.

Перебуваючи в лікарні, Пракаш публікував у своєму акаунті TikTok відео, на яких були зображені інші іноземні громадяни, в тому числі кубинець і ганканець, якого він називав своїм «найкращим другом».

«У російській армії ми всі як один», – йдеться у підписі до відео.

Ще один непальський солдат, Рамчандра Хадка, також внесений до бази даних, служив рядовим на російській військовій базі в Абхазії, сепаратистському регіоні Грузії, де розташований контингент російських військ. Він був поранений наприкінці 2023 року після бою під Бахмутом, який було захоплене російськими військами у травні 2023 року.

Минулого року Хадка розповів CNN, що вступив до російської армії через брак можливостей працевлаштування в Непалі, але зараз він шкодує про своє рішення.

«Озираючись назад, це не було правильним рішенням, – каже Хадка. – Ми не думали, що нас так швидко відправлять на фронт і наскільки жахливою буде ситуація».

Індійці також складають помітну кількість поранених солдатів, які перебувають на лікуванні у військових шпиталях, як свідчить витік записів. Гупріт Сінгх, 21-річний рядовий, приписаний до підрозділу територіальної оборони 291-го мотострілецького полку, був госпіталізований у квітні 2024 року після того, як у нього відірвався тромб, який частково паралізував його.

Місяцем раніше індійська газета з посиланням на родину Сінгха повідомила, що його змусили підписати військовий контракт, коли він відпочивав у Росії під час новорічних свят.

У вересні Сінгх, як повідомляється, повернувся додому в Індію, розповівши місцевим жителям, що втік з лікарні, де він перебував на лікуванні.

Минулого місяця речник міністерства закордонних справ Індії заявив, що понад 125 громадян Індії воювали в Росії, більшість з яких стверджують, що їх обманом змусили підписати контракти. З них 12 вважаються загиблими, а 16 – зниклими безвісти, повідомляє міністерство.

Сотні людей, перелічених у витоку бази даних, мають імена, схожі на латиноамериканські або іспаномовні. Багато з них – кубинці, які вступили або були примушені вступити до російської армії.

За даними одного кубинського дослідника, на боці російських військ можуть воювати до 5 000 кубинців.

До минулого року одним із тих, хто воював на боці російських військ, був Френк Даріо Яроші Манфуга, 36-річний шкільний учитель, який приєднався до них у січні 2024 року і служив, поки не потрапив у полон до українських військ через три місяці.

В інтерв'ю для проєкту розслідувань Української служби Радіо Свобода «Схеми», Манфуга розповів, що його обманом змусили підписати контракт, який він не розумів.

«Я ніколи не мав наміру нікого вбивати. Я ніколи не хотів брати участь у війні», – сказав Манфуга. «У мене є сім'я».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кубинський десант» в армії РФ: як Росія вербує найманців із Куби на війну проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Африканська пастка: чи був там слід України? Історії розгрому ПВК «Вагнер» у Малі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Шойгу на зустрічі з Сі заявив про «безпрецедентно високий» рівень відносин Росії з Китаєм

На відео, опублікованому в Telegram на початку лютого, видно два плавучі бар'єри на вході до морської бухти в Балаклаві в окупованому Росією Криму.

Проукраїнські активісти стверджують, що загородження, які можуть закривати гавань від морських безпілотників, є останнім доказом того, що давно законсервована база підводних човнів, колись відома як «об'єкт 825 ГТС», відновлює роботу.

«Окупанти знову використовують стару підземну базу підводних човнів, що раніше функціонувала як музей, для військових цілей», – опублікувала нещодавно в Telegram кримськотатарська партизанська група «АТЕШ».

На їхню думку, бар'єри для захисту від безпілотників вказують на те, що база підводних човнів використовується у військових цілях, оскільки наразі в бухті немає жодних інших критичних об'єктів. У 2008 році Україна демілітаризувала базу у Балаклаві. Після російської окупації Криму, починаючи з 2016 року, в бухті почали будувати великі причали для прогулянкових суден.

Будівництво бази підводних човнів у Балаклаві завершили в 1961 році. В той час Крим був ключовим радянським військово-морським центром.

Унікальний ландшафт Балаклави дозволив радянським інженерам та будівельникам прокласти тунель просто з моря довжиною близько 600 метрів крізь гору. Його розміри дозволяють захистити людей і судна, що містилися всередині, від прямого ядерного удару.

Секретний об'єкт містив укриття для дев'яти підводних човнів та їхніх екіпажів, а також сухий док, в якому можна було ремонтувати судна, і камери, де можна було зберігати ядерну зброю і підготувати її до розгортання.

Секретність навколо радянської бази призвела до того, що гавань Балаклави стала «закритою» територією, куди могли потрапити лише ті, хто мав спеціальний дозвіл. Під час Холодної війни підводні човни входили і виходили з підземної бази лише під покровом ночі.

Після розпаду Радянського Союзу база перейшла під контроль України, але залишилася без охорони. У 1994 році один з відвідувачів згадував, що, потрапивши на колись секретний об'єкт, він мав такий вигляд, ніби «його покинули внаслідок якоїсь несподіваної катастрофи», додавши, що «на думку мимоволі спадає Чорнобиль».

Значну частину внутрішнього оснащення розграбували злодії у 1990-х роках, перш ніж Україна знову відкрила об'єкт як музей у 2003 році.

Після анексії Кримського півострова Росією у 2014 році база перейшла під російський контроль, але продовжила функціонувати як музей.

Нещодавні повідомлення про те, що базу повертають до військового використання, є лише останніми з таких заяв. У жовтні 2022 року Головне управління комунікацій Збройних сил України (Стратком ЗСУ) повідомляло, що біля входу на базу підводних човнів ведуться будівельні роботи – як доказ того, що її повернули до військового використання. Однак музей залишається відкритим для публіки.

Американський аналітик з Jamestown Foundation Джон Дейлі, розповів Радіо Свобода, що якщо цей об'єкт і використовується російським флотом, то лише для кораблів, а не для підводних човнів. «З огляду на обмеження в розмірах підводних човнів Чорноморського флоту класу «Кіло», нині, до ремонту, вони можуть використовувати базу лише для надводних кораблів».

Україна стрімко розвиває виробництво безпілотників, які використовує для ударів по російських військово-морських портах. Тож не виключено, що Росія шукає безпечні місця в окремих частинах бази в Балаклаві для своїх військових кораблів, в тому числі для тих, які раніше перебували на сусідній Севастопольській військово-морській базі, по якій Україна неодноразово завдавала ударів морськими безпілотниками і ракетами.

Дейлі каже, що технологія морських безпілотників, яка швидко розвивається і розгортається Україною, стала «одним з найбільш несподіваних і значущих подій» російського вторгнення.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Вторгнення армії Росії із окупованого Криму: похвилинна хронологія 24 лютого 2022 року

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Крим: російська поліція намагалася вручити попередження правозахисниці Лутфіє Зудієвій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЦНС: Росія вивезла до Криму понад 4 тисячі дітей з материкової України

Як Україні досягнути миру? Що може зробити для України НАТО і чому це важливо для Альянсу? Які, крім членства в НАТО, можуть бути гарантії безпеки для України зараз? Які перспективи України на шляху до НАТО? Що оборонний альянс може протиставити Росії? Про це в екслюзивному інтерв'ю Радіо Свобода із італійським адміралом, головою Військового комітету НАТО Джузеппе Каво Драгоне.

7 лютого він відвідав Київ, де обговорив з українськими високопосадовцями інтеграцію України до НАТО та її підтримку альянсом. А Радіо Свобода спілкувалося з Драгоне у Мюнхені.

«Росія програє, якщо нападе на НАТО»

– Розпочнімо з вашого нещодавнього візиту в Україну. Яку реальність ви там побачили? Як оцінюєте ситуацію на полі бою та яким є ваш погляд на траєкторію війни?

– В Україні я мав можливість зустрітися з міністром оборони, міністром закордонних справ і президентом Зеленським. Дух ще сильний, вони налаштовані рішуче. Вірять, що можуть досягти успіху, як і миру. Я теж так думаю.

Справедливий мир – це мир через силу. Бо мир через слабкість лише збільшує ймовірність подальшої агресії. Поганий мир був би гіршим, ніж його відсутність.

На полі бою – все плинно. Російська Федерація досягає невеликих успіхів ціною великих втрат – із західної військової точки зору вони справді платять надзвичайно високу ціну за дуже, дуже, дуже повільне просування та невеликі успіхи на місцевості.

– Серед аналітиків є консенсус, що Україна перебуває у невигідному становищі. Деякі навіть стверджують, що вона програє на полі бою. Чи вважаєте ви, що це справедлива оцінка?

– Я б так не сказав. Але хочу звернути увагу на те, що Україна дійсно має потужну підтримку з боку країн-членів НАТО. Вони докладають великих зусиль, яких ніколи раніше не робили, і рішуче налаштовані продовжувати.

Бо, з одного боку, ми хочемо говорити про мир, ми вважаємо, що настав час миру, але з іншого боку, ми також хочемо зміцнити [українців]. Щоб щоразу, коли вони вирішать сісти за стіл переговорів, вони робили це з дуже сильної позиції.

– Нинішня позиція США полягає в тому, щоб в Україні не було військ НАТО, самі ж Сполучені Штати теж не дають жодних гарантій безпеки. Які альтернативи можливі з огляду на це?

– Ми можемо повернутися до свого минулого, не вигадуючи нічого нового. Є такі міжнародні організації, як ООН, які вже це роблять.

– ООН, у Раді Безпеки якої є Росія та Китай?

– Ми повинні враховувати все. Я б нічого не став виключати, нам потрібно знайти підтримку, щоб досягти того, чого хочемо.

Це може бути операція ООН чи ЄС. Ще одним варіантом може бути коаліція охочих.

Але щоб уникнути деяких помилок минулого, коли б це не сталося, ми повинні бути впевнені, що наші солдати, військові, які охоронятимуть і спостерігатимуть за миротворчою угодою, мають повноваження, правила ведення бою, а також системне озброєння для цього.

Не можна піти туди лише зі своєю гвинтівкою, треба бути там і мати змогу боротися з тими, хто порушує правила, з тими, хто порушує мирну угоду.

Тож треба вирішити, хто туди йде, і дати їм належні засоби, а також повноваження та силу для дотримання того, заради чого вони збираються.

– Якщо ця добровільна коаліція втілиться, і з’являться миротворчі сили, не охоплені НАТО, то внаслідок їхнього залучення може якось запрацювати п’ята стаття?

– Ні, ні. Це буде та чи інша нація, яка надішле свої сили.

– Інша позиція США полягає в тому, що після завершення переговорів, яким би не був результат, Європа має гарантувати безпеку України. Чи достатньо сильна Європа, щоб взяти на себе цей тягар?

– Європа зараз нарощує свою обороноздатність, це шлях, яким потрібно йти рішуче, міцно та швидко. Європа [вже] має певні можливості, але все залежить від того, яким буде мандат, чого ми хочемо там досягти і в якій сфері. Уже є певні спроможності, і їх ставатиме більше.

– Якщо говорити про миротворчі сили, то про який чисельний контингент може йти мова?

– Дехто говорить про 200 тисяч, дехто – про 30 тисяч. Рано казати, це залежатиме від низки факторів.

– Чи вистачить 30 000?

– Оскільки ми не знаємо, яку територію патрулюватимуть, і за яким саме мандатом, поки що передчасно говорити.

– Чи підтримаєте ви відправлення європейських миротворчих сил?

– Я підтримав би будь-яку миротворчу операцію, на яку погодилися б сторони-учасники, і гарантував би справедливий мир і тривалу стабільність в Україні, її суверенітет, її свободу, її територію, міцну гарантію на майбутнє.

Якщо ми цього не зробимо належним чином, то немає підстав бути впевненим, що щось подібне не повториться – подивіться на 1998, 2008, 2014, 2022 роки. Можливо, щось знову станеться в Україні, можливо, ще десь.

– Ми чули від британців та скандинавських країн прогнози щодо прямої конфронтації між Росією та НАТО, що Росія наважиться атакувати НАТО – за 5, 10 років і так далі. Що ви про думаєте?

– Не вважаю, що це дуже ймовірно, але й не неможливо, [що це станеться].

Звичайно, якщо Росія атакує одну з країн НАТО, то буде найсильніша реакція з боку всього Альянсу. А на рівні звичайного протистояння НАТО набагато сильніше, ніж Росія. Крім того, щодо ядерного потенціалу, за арсеналами США, Великої Британії та Франції, НАТО набагато вище. Не думаю, що це буде в інтересах Путіна.

– Думаю, що будь-який військовий стратег на Заході також міг би сказати, що вести трирічну війну в Україні — не в інтересах Росії, але все ж, попри втрати, вона триває.

– Але вона почалася як чотириденна військова спецоперація. Таким був план. І це був не просто провал – це був повний провал.

Він [Путін], напевно, думав, що діятиме так, як у Криму: напевно, три дні, майже без крові.

– У Брюсселі генеральний секретар Рютте сказав нам, що якщо Росія завтра атакує НАТО, то програє майже миттєво, протягом тижня. Чи ви також розділяєте цю думку?

– Так, погоджуюсь. Але незалежно від того, закінчиться це за тиждень чи ні, Росія швидко опиниться в програші.

«Членство України в НАТО – другорядна дискусія. Треба думати про справедливий мир»

– То чи не програла б Росія і НАТО, членом якого була б Україна, яка б надала загартованих у боях солдатів, техніку, різні ноу-хау? Якщо Росія не може напасти на НАТО в його нинішньому складі, то, очевидно, вона не нападе на значно сильніший альянс із Україною. Якщо Росія гарантовано програє протистояння з НАТО, то яка причина не приймати Україну?

– Ніхто не каже, що Україну ніколи не приймуть, коли настане час і умови.

Почнімо з фіксованої точки, Вашингтонського саміту у липні 2024 року, коли Україні сказали, що вона йде шляхом вступу до НАТО. Це незворотньо. Той, хто стверджує щось інше, лише один, але для цього потрібен консенсус.

Можливо, це станеться, можливо, ні, але Україна має бажання, довгострокове бажання стати членом НАТО. Вона пройде звичайну процедуру вступу, яку робимо для всіх. Спочатку треба захотіти стати членом цього клубу, потім виконати реформи, трансформацію. І вони [українці] це роблять, але вони ще не наприкінці шляху. Потім альянс усе перевірить і вирішить.

Ніхто не може сказати Україні чи будь-якій іншій країні, що [вони ніколи не стануть членами НАТО]. Ні Путін, ні хтось інший.

– Іншим фактором, який впливає на те, чи приймають країну, є те, чи вона посилює безпеку НАТО, чи не так? Чи додасть Україна безпеки НАТО?

– Звичайно.

– І тим не менше членство України в НАТО перетворюється на предмет переговорів. Отже, з цієї точки зору, наскільки реалістичним це виглядає в найближчому/середньостроковому майбутньому?

– [Під час переговорів] перше, про що Україна повинна думати, – це про тривалий, міцний, справедливий мир.

Членство в НАТО – я думаю, що це другорядна дискусія. Якщо ми професіонали і зуміємо добитися довготривалого, справедливого миру для України – це перший крок. Це точка, куди всі намагаються потрапити.

– Не можу не запитати вас, як адмірала, про морські справи. Зокрема, який вигляд має безпека на Чорному морі?

– У майбутньому там чекає багато роботи. Прибережні країни-учасниці вже створили оперативну групу з протидії мінуванню, буде багато чого прибирати. Далі йде моніторинг. Це питання міжнародного значення, що залишиться таким же цілісним, ніж це було до війни. Думаю, що ми побачимо сильнішу присутність у Чорному морі, щонайменше три країни-члени НАТО.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як би виглядали європейські війська в Україні й наскільки це реалістично?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський: цього тижня завершити війну в Україні неможливо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Після виступу Лаврова на зустрічі G20 Ламмі заявив про «логіку імперіалізму» та відсутність у РФ прагнення до миру