Нью-Йорк – У Сполучених Штатах зростає кількість людей, які досягнули пенсійного віку, але продовжують працювати. Такими є результати опитування соціологічного Інституту Геллапа. Крім цього, поступово зростає вік, коли американець має право йти на заслужений відпочинок: якщо у середині 90-х років минулого століття пенсійний вік був 60, то нині – 67 років.
Багатьох американців похилого віку непокоїть думка, що пенсії може не вистачити для підтримки того рівня життя, до якого вони звикли, працюючи. Крім цього, країна надто повільно виходить з економічного спаду: нині у США 12 мільйонів безробітних. І, як стверджує статистика, продовжує працювати майже третина американців у віці від 65 до 70 років. Навіть серед тих, кому 75 і більше, 7 відсотків далі працюють.
«За даними урядового Бюро виробничої статистики, ця тенденція працювати у позапенсійному віці почалася дуже давно, – зауважує вашингтонський соціолог Енн Джаффі. – З кінця 70-х подвоїлася кількість американців, які не зупиняються й після того, як досягли 65-річного віку. Кількість працюючих пенсіонерів дедалі зростає, оскільки сягнуло межі 65 років покоління народжених після кінця Другої світової війни, так званих бебі-бумерс».
73-річний інструктор аеробіки
Але далеко не всі працюючі пенсіонери прагнуть уникнути зменшення своїх доходів. Багато хто не хоче йти на відпочинок тому, що люди живуть довше, не маючи проблем зі станом здоров’я. Серед таких понад-пенсіонерів – 69-річний власник перукарні у штаті Іллінойс, 85-річний депутат законодавчих зборів зі штату Вісконсин, а також інструктор аеробіки з Нью-Йорка Джон Дейвід, якому 73 роки.
До майже 60-річного віку Дейвід був телевізійним продюсером у Лос-Анджелесі, але втомився від, як він висловився, «щурячих перегонів», переїхав до Нью-Йорка і, оскільки все життя займався спортом, вирішив стати інструктором аеробіки у клубі для пенсіонерів.
«Виявилося, що це моє справжнє покликання, – каже Джон Дейвід. – Виявилося, що це єдина річ, яка мені найбільше вдається. Люди реагують добре, отож це моя винагорода».
Йому це вдалося не одразу. Коли Дейвід прийшов найматися, йому сказали, що вакансій нема, але за пару днів він дізнався, що таки найняли – але молоду людину.
Тоді він пішов волонтером до клубу пенсіонерів, прижився там, і поступово йому почали платити. Там він працює й нині.
Багатьох американців похилого віку непокоїть думка, що пенсії може не вистачити для підтримки того рівня життя, до якого вони звикли, працюючи. Крім цього, країна надто повільно виходить з економічного спаду: нині у США 12 мільйонів безробітних. І, як стверджує статистика, продовжує працювати майже третина американців у віці від 65 до 70 років. Навіть серед тих, кому 75 і більше, 7 відсотків далі працюють.
«За даними урядового Бюро виробничої статистики, ця тенденція працювати у позапенсійному віці почалася дуже давно, – зауважує вашингтонський соціолог Енн Джаффі. – З кінця 70-х подвоїлася кількість американців, які не зупиняються й після того, як досягли 65-річного віку. Кількість працюючих пенсіонерів дедалі зростає, оскільки сягнуло межі 65 років покоління народжених після кінця Другої світової війни, так званих бебі-бумерс».
73-річний інструктор аеробіки
Але далеко не всі працюючі пенсіонери прагнуть уникнути зменшення своїх доходів. Багато хто не хоче йти на відпочинок тому, що люди живуть довше, не маючи проблем зі станом здоров’я. Серед таких понад-пенсіонерів – 69-річний власник перукарні у штаті Іллінойс, 85-річний депутат законодавчих зборів зі штату Вісконсин, а також інструктор аеробіки з Нью-Йорка Джон Дейвід, якому 73 роки.
До майже 60-річного віку Дейвід був телевізійним продюсером у Лос-Анджелесі, але втомився від, як він висловився, «щурячих перегонів», переїхав до Нью-Йорка і, оскільки все життя займався спортом, вирішив стати інструктором аеробіки у клубі для пенсіонерів.
«Виявилося, що це моє справжнє покликання, – каже Джон Дейвід. – Виявилося, що це єдина річ, яка мені найбільше вдається. Люди реагують добре, отож це моя винагорода».
Йому це вдалося не одразу. Коли Дейвід прийшов найматися, йому сказали, що вакансій нема, але за пару днів він дізнався, що таки найняли – але молоду людину.
Тоді він пішов волонтером до клубу пенсіонерів, прижився там, і поступово йому почали платити. Там він працює й нині.
