Потреба в донорській крові зростатиме з року в рік, говорить Віктор Ярошевський, головний спеціаліст сектору безпеки донорської крові Міністерства охорони здоров’я України. Проте в останні роки обсяги крові, які здають добровольці, залишаються стабільними.
У державі, каже він, повинна бути пропаганда інституту донорства.
«Пропагувати хоча б упродовж одного покоління для того, щоб люди зрозуміли, що необхідно здавати кров, щоб забезпечити на майбутнє себе і свої потреби в лікуванні. Адже це справа не одного дня. То є суспільний інтерес, громадський інтерес допомоги одне одному. На Заході ситуація виглядає набагато краще. Ми на сьогодні маємо максимум 20 осіб на тисячу населення, які є донорами. А в Західних країнах це і 45, і 60, і 80 осіб», – наголошує Віктор Ярошевський.
Принцип донорства
Щоб забезпечувати столичні потреби, до Київського міського центру переливання крові має приходити 150 донорів щодня. Зараз їх у 5 разів менше, за даними начальника медичної частини цього закладу Тетяни Ляшенко. Так відбувається тому, що в Україні не дотримуються принципу донорства.
«Ми знаємо, що не кожна людина може здавати кров. Хтось через вроджені захворювання, хтось через набуті. А тепер уявіть, наприклад, свій робочий колектив: із 25 людей 20 зазвичай мають якісь протипоказання і не можуть бути донорами, а 5 осіб – можуть. І ось вони мають здавати кров і за себе, і за тих двадцятьох, хто не може, – акцентує Тетяна Ляшенко. – Ось це і є принцип донорства у суспільстві. А поки що в нас у Києві донорів до 28 тисяч, а потребуємо кількість у рази більшу!»
Киянка Юлія приєдналася до донорського руху нещодавно. Однак тепер вона здає кров двічі на рік. Лікарі не рекомендують це робити частіше, хоча кров і відновлюється уже через 3 місяці. Допомагати людям – це її життєва позиція.
«Кожен із нас повинен це робити. Адже кожну хвилину, кожну годину, кожен день наша кров буде потрібна, щоб врятувати чиєсь життя. А для цього потрібно всього-на-всього звернутися у відділення переливання. І там, за наявності паспорта, виявлять вашу групу крові, обстежать вас і, якщо не буде протипоказань, ви здасте кров. Щоразу, коли я здаю кров, мені виписують довідку, що я маю право протягом двох робочих днів бути звільнена від роботи. Годують смачним поживним обідом і є матеріальне заохочення – близько 90 гривень», – розповіла Юлія.
Фахівці наголошують: якщо кожен громадянин країни стане донором хоча б раз у житті, то проблем із нестачею крові в державі не буде.
Волонтерові, який бажає здати кров, необхідно мати паспорт та ідентифікаційний код. За 2 доби до забору крові необхідно дотримуватись дієти: не вживати алкоголь, не їсти жирного і смаженого. Основна перевірка крові відбувається через деякий час після здачі. І якщо у людини знаходять протипоказання (наприклад, захворювання, які передаються через кров), її вносять у спеціальну базу даних із переліком відмов.
Безпека гарантована?
Кошти на закупівлю тест-систем, які перевіряють донорську кров, виділяють із державного бюджету, розповідає Віктор Ярошевський, головний спеціаліст сектору безпеки донорської крові Міністерства охорони здоров’я України. А от гроші на стаціонарне обладнання центрів переливання крові мають надходити із місцевих бюджетів.
«Нашому міністерству державний бюджет гарантує обстеження донорської крові. Ми закуповуємо системи для обстеження донорської крові, щоб не допустити інфікування реципієнтів різними захворюваннями: гепатит В, С, сифіліс. І це завдання виконується державним бюджетом. Також державний бюджет забезпечує закупівлю, у відсотках, безумовно, але пластикатною тарою для заготівлі донорської крові та витратних матеріалів для автоматичного плазмофорезу. Безумовно, цих коштів нам бракує», – зауважив Віктор Ярошевський.
В Україні немає якісних тест-систем перевірки крові, запевняє медик, колишній заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк. Тому донорська кров в Україні є небезпечною, стверджує він.
«Україна не турбується про те, щоб донорство не було широким шляхом передачі смертельних інфекцій. Ті системи, які досі використовуються в Україні, поганої якості. Примітивне донорство, яке абсолютно не задовольняє потреби практичної медицини, не говорячи вже про потреби на випадок екстремальних непередбачуваних ситуацій. В Україні відсутній так званий динамічний стратегічний запас крові», – запевняє Валерій Івасюк.
Інститут донорства в Україні не поширений, усвідомлення почесності цієї справи нема, тож і крові не вистачає, а понад 80 відсотків донорів – це родичі хворого, говорять фахівці.
Медики стверджують, що суспільству необхідний так званий принцип донорства: кожен громадянин країни має здати кров хоча б раз у житті. Однак треба враховувати, що донорами (через певні хвороби) можуть бути не всі. Тож здорові люди мають здати кров ще й за тих, хто цього зробити не може.
Крім того, здавати кров не просто соціально потрібно, а ще й корисно, переконують лікарі. Після забору крові в організмі людини розпочинається позитивний процес – викид у кров нових, молодих клітин. Таким чином підвищується імунітет, відчувається омолодження організму, а у випадку надзвичайних ситуацій чи травм людина буде більш стійкою до втрати крові.
У державі, каже він, повинна бути пропаганда інституту донорства.
«Пропагувати хоча б упродовж одного покоління для того, щоб люди зрозуміли, що необхідно здавати кров, щоб забезпечити на майбутнє себе і свої потреби в лікуванні. Адже це справа не одного дня. То є суспільний інтерес, громадський інтерес допомоги одне одному. На Заході ситуація виглядає набагато краще. Ми на сьогодні маємо максимум 20 осіб на тисячу населення, які є донорами. А в Західних країнах це і 45, і 60, і 80 осіб», – наголошує Віктор Ярошевський.
Принцип донорства
Щоб забезпечувати столичні потреби, до Київського міського центру переливання крові має приходити 150 донорів щодня. Зараз їх у 5 разів менше, за даними начальника медичної частини цього закладу Тетяни Ляшенко. Так відбувається тому, що в Україні не дотримуються принципу донорства.
«Ми знаємо, що не кожна людина може здавати кров. Хтось через вроджені захворювання, хтось через набуті. А тепер уявіть, наприклад, свій робочий колектив: із 25 людей 20 зазвичай мають якісь протипоказання і не можуть бути донорами, а 5 осіб – можуть. І ось вони мають здавати кров і за себе, і за тих двадцятьох, хто не може, – акцентує Тетяна Ляшенко. – Ось це і є принцип донорства у суспільстві. А поки що в нас у Києві донорів до 28 тисяч, а потребуємо кількість у рази більшу!»
Киянка Юлія приєдналася до донорського руху нещодавно. Однак тепер вона здає кров двічі на рік. Лікарі не рекомендують це робити частіше, хоча кров і відновлюється уже через 3 місяці. Допомагати людям – це її життєва позиція.
«Кожен із нас повинен це робити. Адже кожну хвилину, кожну годину, кожен день наша кров буде потрібна, щоб врятувати чиєсь життя. А для цього потрібно всього-на-всього звернутися у відділення переливання. І там, за наявності паспорта, виявлять вашу групу крові, обстежать вас і, якщо не буде протипоказань, ви здасте кров. Щоразу, коли я здаю кров, мені виписують довідку, що я маю право протягом двох робочих днів бути звільнена від роботи. Годують смачним поживним обідом і є матеріальне заохочення – близько 90 гривень», – розповіла Юлія.
Фахівці наголошують: якщо кожен громадянин країни стане донором хоча б раз у житті, то проблем із нестачею крові в державі не буде.
Волонтерові, який бажає здати кров, необхідно мати паспорт та ідентифікаційний код. За 2 доби до забору крові необхідно дотримуватись дієти: не вживати алкоголь, не їсти жирного і смаженого. Основна перевірка крові відбувається через деякий час після здачі. І якщо у людини знаходять протипоказання (наприклад, захворювання, які передаються через кров), її вносять у спеціальну базу даних із переліком відмов.
Безпека гарантована?
Кошти на закупівлю тест-систем, які перевіряють донорську кров, виділяють із державного бюджету, розповідає Віктор Ярошевський, головний спеціаліст сектору безпеки донорської крові Міністерства охорони здоров’я України. А от гроші на стаціонарне обладнання центрів переливання крові мають надходити із місцевих бюджетів.
«Нашому міністерству державний бюджет гарантує обстеження донорської крові. Ми закуповуємо системи для обстеження донорської крові, щоб не допустити інфікування реципієнтів різними захворюваннями: гепатит В, С, сифіліс. І це завдання виконується державним бюджетом. Також державний бюджет забезпечує закупівлю, у відсотках, безумовно, але пластикатною тарою для заготівлі донорської крові та витратних матеріалів для автоматичного плазмофорезу. Безумовно, цих коштів нам бракує», – зауважив Віктор Ярошевський.
В Україні немає якісних тест-систем перевірки крові, запевняє медик, колишній заступник міністра охорони здоров’я Валерій Івасюк. Тому донорська кров в Україні є небезпечною, стверджує він.
«Україна не турбується про те, щоб донорство не було широким шляхом передачі смертельних інфекцій. Ті системи, які досі використовуються в Україні, поганої якості. Примітивне донорство, яке абсолютно не задовольняє потреби практичної медицини, не говорячи вже про потреби на випадок екстремальних непередбачуваних ситуацій. В Україні відсутній так званий динамічний стратегічний запас крові», – запевняє Валерій Івасюк.
Інститут донорства в Україні не поширений, усвідомлення почесності цієї справи нема, тож і крові не вистачає, а понад 80 відсотків донорів – це родичі хворого, говорять фахівці.
Медики стверджують, що суспільству необхідний так званий принцип донорства: кожен громадянин країни має здати кров хоча б раз у житті. Однак треба враховувати, що донорами (через певні хвороби) можуть бути не всі. Тож здорові люди мають здати кров ще й за тих, хто цього зробити не може.
Крім того, здавати кров не просто соціально потрібно, а ще й корисно, переконують лікарі. Після забору крові в організмі людини розпочинається позитивний процес – викид у кров нових, молодих клітин. Таким чином підвищується імунітет, відчувається омолодження організму, а у випадку надзвичайних ситуацій чи травм людина буде більш стійкою до втрати крові.
