«Безадресна оселя». Чому в столиці практично немає адресних вказівників?

«Одну-єдину адресу можна шукати декілька годин»

Киянка Олена працює менеджером із продажу. Робота не офісна – весь день на колесах. І надокучають не стільки дорожні затори, скільки пошуки необхідної адреси, розповідає кореспондентка Радіо Свобода Марічка Набока.

Робочий день Олени починається о дев’ятій. Вона сідає в новеньку робочу машину і вирушає на перевірку торговельних точок, де виставлена продукція її компанії. Олена працює не в рідному Києві, а в Одесі, де мешкає всього місяць. В обох містах таблички з назвами вулиць є далеко не на всіх будинках. Тож, шукаючи одну-єдину адресу, дівчина може проблукати декілька годин. «Номер 18, який я шукаю, може бути між 21 та 28. Мені доводиться намотувати кола містом, повертатися з однієї вулиці на іншу, об’їжджати цілі квартали. Я запитую людей, які самі часто нічого не знають».

Промучившись 2 тижні, Олена купила дорогу навігаційну систему. І сподівалася, що тепер знаходитиме потрібні адреси швидше. Однак і тут виникли проблеми. «Часто він заводить у глухі кути. Наприклад, він вказує, що будинок № 48 розташований прямо. Але перед собою я бачу глуху стіну закинутого заводу, поле і жодного іншого будинку чи магазина. Або каже їхати прямо, хоча прямо лише залізнична колія і жодної іншої дороги».

Треба досконало вивчити місто, в якому працюєш, говорить Олена. І сподіватися на допомогу перехожих.

Такі труднощі для Швидкої – не просто проблема

Швидко знайти правильну адресу, та ще й коли обмежений часом і поспішаєш на терміновий виклик, – справжня проблема, з якою щодня стикаються лікарі швидкої медичної допомоги. От і доводиться водіям і медикам карет «швидкої» детально вивчати карту міста, бідкається головний лікар столичної станції швидкої допомоги Анатолій Вершигора. «Коли будинок будували, ніхто не подумав, що дерева теж ростуть і багато написів уже затінилися. А ще є в Києві одна вулиця, де на парному боці стоїть непарний будинок – здавалося б, там мусять бути виключно парні номери».

Кому вигідна плутанина із номерами й назвами вулиць?

Плутанина із номерами й назвами вулиць – це, з одного боку, недбалість, а з іншого, в ній може бути і користь певним чиновникам. Адже саме недбалістю можна списати неоднозначні дії на ринку житла або землі, зазначає письменник, історик Києва, Сергій Грабар. «Земельна ділянка віддається комусь у власність, будується новий будинок і з’являється новий номер. А оскільки будинки всі нумеруються по порядку (10,12,14), то цьому новозбудованому присвоюють букву (А, Б,В), а можна й взагалі його по іншій вулиці пустити. Тоді й виходить, що шукаєш будинок по цій вулиці, а стоїть він на іншій».

Опікуватися будинком повинні ЖЕКи

Закон зобов’язує будівельну компанію перед тим, як здати дім в експлуатацію, оснастити його табличками з номерами і відповідним освітленням. Далі доглядати будинок і територію навколо нього мусять ЖЕКи, говорить Сергій Требух, представник Державної академії житлово-комунального господарства. «Чому ЖЕК часто не слідкує і не знає, що за ними треба слідкувати? Тому що нам сьогодні Київська міська держадміністрація опублікувала на сайті нові тарифи (підвищені), але не надала найголовнішого, чого вимагає законодавство: типового переліку послуг, який повинні були затвердити».

Самі мешканці теж повинні виявляти активність

Хоча опікуватися станом будинків, зокрема, номерними знаками на них, закон зобов’язує ЖЕКи, проте самі мешканці теж повинні виявляти активність, вважає представник громадської організації «Українська громада» Володимир Чеповий. Скажімо, якщо на будинку відсутня табличка з номером, а ЖЕКи зволікають встановити нову, то мешканці квартир можуть звернутися з цим проханням до комерційної структури, розташованої в одному з приміщень. «Люди просто зібрали гроші й самі встановили на своїх будинках вказівники й номери, тому що, звернувшись у будь-яку державну установу, дуже важко розраховувати швидко отримати якусь допомогу. А далі це крок домового комітету і ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків), яке може вирішувати всі питання в юридичній площині».

Адресні вказівники у Чехії не дозволять туристові загубитися

Журналістка Радіо Свобода Ірина Матвійчук любить подорожувати, і з тих країн, де їй пощастило побувати, найбільше запам’яталася Чехія. Як зазначає Ірина, велика кількість тамтешніх вказівників (а саме, їхня зрозумілість) не дасть загубитися жодному туристові. «Здається, й першокласник міг би потрапити до того ж Карлового мосту. Через кожні 100-200 метрів – покажчик. Єдине – всі написи зроблені чеською мовою, але в Німеччині так само – німецькою, а в Ісландії – ісландською. Але в кожній із цих країн використовується латиниця, тому англомовна людина легко зорієнтується».

Мішанина та незручності можуть бути не лише з номерами будинків, а й із назвами вулиць. Наприклад, у Харкові є 40 вулиць із однаковими назвами. Зокрема, дві «Вишневих», дві «Лісові», два «Достоєвських в'їзди», а «Джерельних» вулиць у цьому обласному центрі аж три.