Андрій ШевченкоА. Ш.: Я думаю, що в багатьох журналістів з’явилося відчуття певного ризику «відкату», повернення назад до несвободи. І ми можемо зрозуміти, звідки це відчуття береться, бо ми знаємо, що є специфічні законодавчі ініціативи, які йдуть у тому числі і від партії влади. Це і про повернення кримінальної відповідальності за наклеп — ця норма, якщо буде введена в дію, фактично зв’яже журналістів по руках і ногах. Ми знаємо специфічний дуже законопроект, який розробила Ганна Гераман, яким пропонується диктувати навіть комерційним виданням, що вони повинні писати, і зобов’язати ці видання надавати газетні площі політикам, чиновникам, посадовцям…
Р. С.: Ви наводите законодавчі ініціативи, які поки що розглядаються. Це загроза майбутнього. Якщо говорити про те, що було до сьогоднішнього дня, що ж трапилося, чому оглядачі говорять про певне згортання свободи слова в Україні?
А. Ш.: Я думаю, що така оцінка швидше спирається не тільки на статистику, а є відображенням загального настрою, який є в країні. Тому що після політичних подій. які сталися минулого року, у дуже багатьох журналістів з’явилися побоювання, що свобода слова буде згортатися в Україні. В тому числі через те, що зараз при владі ті люди, руками яких робилася цензура, створювалася система темників і так далі.
Р. С.: Усе-таки в Україні при владі і в 2005 році, і в 2006-му був той самий Президент Ющенко. І він вважає своїм найбільшим досягненням свободу слова. Чи Ви не покладаєте частину провини за негативні тенденції і на нього?
А. Ш.: Я можу покласти відповідальність на Президента за те, що в країні загалом погіршився настрій, є очікування «відкату» назад у плані демократії. І за це, звичайно, несе відповідальність Президент. Я можу також сказати інше: свобода слова є безумовним здобутком у цій країні, але це не здобуток ні Президента Ющенка, ні інших політиків. Це здобуток журналістів. Журналістська революція сталася задовго до третього туру президентських виборів і до інавгурації Президента Ющенка. Інша справа, що ця перемога свободи слова не є остаточною. Статистика в тому числі показує, що журналісти почали більше боротися за свої права. Бо коли ми дивимося на цифри відмови органів влади в наданні інформації, то це означає, що, принаймні, журналісти почали цим перейматися і фіксувати такі випадки, бо був час, коли б вони просто махнули рукою в цій ситуації.
Р. С.: Комітет захисту журналістів вважає, що найбільше проблем в галузі ЗМІ в Україні нині на регіональному рівні. Чи це так?
А. Ш.: Тут однозначно є проблема, тому що минулого року змінилася влада на місцях і багато місцевих начальників просто вирішили, що комунальні засоби масової інформації, бюджетна преса — це майже їхня приватна власність. І ми бачимо масові випадки тиску на бюджетні видання з боку місцевої влади. Я б сказав, що цензура була витіснена на центральному рівні, але серйозно окопалася на місцевому рівні.
Р. С.: Чи тут має значення, яка саме політична сила при владі у певному регіоні?
А. Ш.: Я можу сказати, що це біда, хвороба, якою заражені всі політичні сили. І принаймні в тих зверненнях, які я отримую як голова комітету, я можу знайти випадки, які стосуються і представників Партії регіонів, і представників БЮТ, і представників «Нашої України», і інших політичних сил. Інша справа, які висновки роблять ці політичні сили. Я знаю, що, наприклад, у БЮТ такі випадки, коли вони стають відомими, викликають серйозну реакцію згори вниз.
Матеріали до теми:
Комітет захисту журналістів: минулого року в Україні знову тиснули на пресу, переважно на місцевому рівні. «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком. Ситуація в українських ЗМІ: чи ведуть політичні зміни до згортання свободи слова? Права людини на пострадянському просторі під тиском. Рік 2006.
