Ведучий: Кирило Булкін
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Конфлікт на телеканалі “Інтер” аж до погроз голодування, передстрайкова готовність журналістів Дніпропетровської обласної телерадіокомпанії, тиск на комунальні видання в Києві.
Чи складають ці ланки єдиний ланцюг? Чи ведуть нинішні політичні зміни до згортання свободи слова?
Для початку одразу прошу від вас короткої відповіді. Що відбувається в українських ЗМІ? Чи йде на ЗМІ атака? Чи згортають свободу слова? Михайлина Скорик: Якщо ми зараз подивимося на ситуацію, то видно, що дуже багато ЗМІ змінюють власників, тобто йде великий перерозподіл знову на медіа-ринку, і від цього страждають журналісти, бо вони потрапляють в інші умови, з одного боку, а з іншого боку, є політичний тиск на ЗМІ і він посилюється. Відповідно ми десь на півдорозі. Від позиції журналістів дуже залежить те, куди ми дійдемо.
Костянтин Дорошенко: Я зі свого боку хотів би нагадати, що в Україні направду просто не існує медіа-ринку, ще до сих пір дуже мало проектів є дійсно проектами ринковими, в нас не існує багато в чому просто легальних, нормальних, цивілізованих стосунків між журналістами та роботодавцями. В цьому, мені здається, найбільша проблема. Вона більше, ніж політична. Але вона стосується, безумовно, і політичної ситуації.
- Голова Держкомтелерадіо Едуард Прутнік сьогодні на прес-конференції стверджував, що лише зараз стосунки українських ЗМІ з владою стали по-справжньому демократичними.
Едуард Прутнік: В останній період наша країна зробила рішучі кроки вперед до європейських стандартів, свободи слова та інформації, створення належних умов для діяльності вільних, незалежних, плюралістичних ЗМІ.
В Україні мас-медіа стали реальним і дієвим посередником між владою та народом, опанували функцію громадського контролю за діяльністю органів державної влади. Вони є одним із основних джерел забезпечення реалізації прав та свобод людини на отримання інформації про внутрішню, зовнішню політику держави, роботу органів влади, подій в Україні та світі.
- Я хочу одразу ж запропонувати інший коментар, від директора Інституту масової інформації Вікторії Сюмар.
Зазначу, що ІМІ вже десятий рік поспіль проводить моніторинг ситуації в українських ЗМІ.
Вікторія Сюмар стверджує, що 2005-го року результати цього моніторингу були найкращими за весь час, що стосується свободи преси. У 2006 відбулося прогнозоване погіршення в ході виборчої кампанії.
Далі Вікторія Сюмар.
Вікторія Сюмар: Післявиборче політичне протистояння в Україні не принесло спаду кількості конфліктів, а навіть навпаки. Всі пам’ятають ось цю ситуацію із побиттям журналістів “СТБ” депутатом Калашниковим. І було чимало інших ситуацій.
Якщо в 2005 році ми зафіксували 16 побиттів журналістів за їхню професійну діяльність, то вже в 2006 році таких випадків було 28. Тобто, зростання йде майже вдвічі.
Конфліктність поміж представниками ЗМІ та представниками влади зростає. Так цензури стало більше.
Відсутність прецедентів покарання винних призводить до того, що ми можемо, на жаль, повернути ту ситуацію, яка була у нас у найгірших роках часів президентства Леоніда Кучми.
Михайлина Скорик: Я хотіла б спочатку приєднатися до висновків Вікторії Сюмар і сказати, що разом з Інститутом масової інформації медіа-профспілка готує вперше в історії України рейтинг ворогів преси.
Саме на це нас наштовхнув підсумок моніторингу 2006 року. Порушень є стільки, що вже пора роздавати якісь почесні призи порушникам, щоб вони про це знали, привертати до цього більшу увагу.
Я щодо того, що казав Едуард Прутнік. Дуже хотілося б, щоб було саме так. Але якщо ми згадаємо телеканал “НТН”, до якого він має певне відношення, то саме наприкінці минулого року звідти звільнилася низка журналістів, бо боялися, що там посилиться цензура. Звільнилась там шеф-редактор, яка саме на цю цензуру і натякала як на головну причину звільнення. Так що не все так добре, на жаль.
- Ну, а тепер до найбільш обговорюваного в останні дні конфлікту в українських ЗМІ. Маю на увазі канал “Інтер”, де журналісти були готові навіть на голодування, бо новий менеджмент на чолі з пані Ганною Безлюдною (наскільки можна судити з повідомлень) зрізав їм виплати (тут не про зарплати, а саме про виплати йдеться), а також були побоювання, що багатьох звільнять.
Сьогодні оголосили про розв’язання цього конфлікту. Але декілька журналістів, зокрема, керівник відділу режисерів Інформаційно-аналітичної служби каналу Леся Литвинова та шеф-режисер служби Сергій Салма не погодилися з тим, яким саме чином він був розв’язаний, і подали заяви на звільнення.
А от у тому, яким чином був розв’язаний, є цікавий пункт в угоді між менеджментом і журналістами щодо нерозголошення інформації про те, що відбувається на каналі в інших ЗМІ.
Як ви це прокоментували б?
Михайлина Скорик: Це був один із пунктів домовленостей. Але можу сказати, що медіа-профспілка дуже добре знає, що відбувалося, що відбулося, і прогнозує, що буде відбуватися.
Це не просто виплати. Фактично станом на вчора люди отримали хто 30%, хто 40% від тієї зарплати за січень, тих грошей, які вони традиційно заробляють за місяць. Тобто, це були дуже великі гроші, яких їх позбавили...
- Там, наскільки я знаю, було поділено на звичайну частину і премію. І просто премії не виплатили...
Михайлина Скорик: Просто у нас дуже часто менеджмент практикує в силу певних податкових особливостей в Україні не робити основною частиною зарплати оклад, а додавати цей оклад там всякими надбавками, які можуть бути 100% від окладу, у деяких випадках це 200%. Відповідно це є форма такої залежності журналістів від доброї волі менеджменту.
Те, що відбулося на “Інтері”, то було брутальне порушення через те, що була спроба зробити цей перерахунок заднім числом без попередження. Це і викликало таку бурхливу реакцію серед журналістів.
- Шановні гості, я хочу адресувати вам, можливо, незручне запитання.
Справа в тому, що про це багато пишуть на інтернет-форумах. Якщо зазирнути, навколо ситуації на телеканалі “Інтер” така поширена думка. “Протягом багатьох років канал лив воду на млин антиукраїнських сил, — пише, скажімо, якийсь дописувач, — і журналісти не протестували ні проти “темників”, ні проти тенденцій однобічного висвітлення подій, а тепер, коли торкнулося шкурних інтересів, вони почали говорити про утиски медіа, а насправді це ніякі не утиски, а так і треба тій службі...”
Що можна сказати таким людям? Між іншим профспілка, видання “Телекритики” і так далі... Чи немає такого, як волати про утиски, коли насправді проблема вся суто в грошах, а за наявності тих грошей ті журналісти підуть і зроблять все, що їм скажуть?
Михайлина Скорик: Ситуація справді непроста. Але я можу сказати одне, що люди, з якими ми зараз спілкуємося на телеканалі “Інтер”, то частково це ті самі люди, з якими ми спілкувалися в 2004 році, коли ми робили Помаранчеву революцію у ЗМІ. Тобто, це були кращі журналісти телеканалу, які тоді, як могли, боролися, і зараз вони так само були готові йти значно далі, ніж це вирішилося вчора.
Чому не пішли? Через те, що дуже важко об’єднати там колектив, де до тисячі людей, у нас ще немає такого досвіду. Але з кожним днем цього досвіду стає все більше і більше. Я думаю, що ми на шляху до значно більш скоординованих дій журналістів.
- Що робити? Хто може зарадити в ситуації певних ускладнень у стосунках ЗМІ і влади? Якщо гілки влади, то які? Президент? Уряд? Нацрада з питань телебачення і радіомовлення? Що можуть самі журналісти?
Костянтин Дорошенко: Президент, парламент, уряд стосовно ЗМІ можуть зробити тільки єдину хорошу річ – це не втручатися у справу того, що відбувається у ЗМІ, якомога менше втручатися, а краще зайнятися реформою і нарешті остаточним вирішенням того, що є у нашому податковому законодавстві.
Тут колега дуже делікатно так сказала, що це все відбувається через “певні податкові особливості” в Україні. А ми маємо абсолютно печерний, ненормальний Податковий кодекс, і постійно, незважаючи на домовленості у тій самій владі, він знову з кожним бюджетом дописується, трошки переписується і так далі. І саме через це журналісти, навіть якщо вони хочуть, на жаль, вони не мають можливості наполягати на нормальних, прозорих контрактах, як це є в цивілізованих ЗМІ.
Я хочу сказати, що навіть в Україні так можна працювати, але, на жаль, так буває зі ЗМІ з іноземними інвестиціями, такими як, наприклад, “Комерсант”. Ви зверніться туди — вам ніхто не скаже, що щось не можна розповідати комусь із преси. Вони можуть навіть свій річний план інвестицій опублікувати.
- А що може зробити профспілка? Чи може щось, коли її все-таки мало і далеко не всі журналісти хочуть брати участь, бо бояться за ситуацію?
Михайлина Скорик: Журналістів, які не бояться, стає все більше. Я думаю, що їх буде більшати з кожним днем. І таким чином ми будемо значно краще долати перешкоди.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Матеріали до теми:
«Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком. Офіційний сату "Репортери без кордонів". Права людини на пострадянському просторі під тиском. Рік 2006. Репортери без кордонів: Свобода ЗМІ в Україні поліпшилася від Помаранчевої революції.