Ведучий: Віталій Портников(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Віталій Портников: Шановні гості, що надалі робити з вугільною промисловістю: державно підтримувати, приватизувати...?
Ось сказали, що вугілля – це чорне золото. Так, як правило, називають нафту. Можливо, для України вугілля дійсно чорне золото, тому що нафта – це чуже, а вугілля – це своє?
Але що зробити, щоб це золото не було в крові і щоб воно було рентабельне?
Владислав Лук’янов: У всіх країнах, де є вугільна промисловість, ніяк держава не може обійтися, щоб не підтримувати вугільні копальні, вугільні шахти незалежно від того, чи будуть вони приватизовані, чи будуть вони державні.
Все ж таки в суспільстві існує думка, що приватний бізнес більш ефективний, ніж державний. Можливо, якимось виходом з цієї ситуації був би рух в приватизації вугільних копалень, а ті з них, які найбільш небезпечні або найбільш нерентабельні, то тут треба приймати якісь кардинальні рішення, чи повинні існувати такі копальні, чи ні. Це одне питання.
Але якщо казати про шахту імені Засядька, де саме відбувся цей трагічний випадок, вона технічно була оснащена на високому рівні, не на досить високому, а на високому рівні. Це була одна з найбільш технічно оснащених шахт України. Можливо, навіть, можна сказати, на світовому рівні.
Але дуже складні геологічні умови, дуже складна і проблемна ситуація з несподіваними викидами метану, який відбувається якраз під час гірських робіт, під час буріння. Наскільки в мене є інформація, така сама ситуація була і зараз. Пане Павло, що далі робити з вугільною промисловістю в принципі?
Павло Жебрівський: Я хотів би спочатку принести свої співчуття сім’ям загиблих, тому що це велике горе і для сімей, і для всієї України, оскільки такої катастрофи в Україні на копальнях не було. По крайній мірі в 2000 році на шахті імені Баракова менше загинуло. Хотілося, звичайно, щоб більше таких подій не відбувалося в Україні.
Зрозуміло, що на сьогоднішній день треба чітко визначити ту межу, за якою складності добування вугілля стають вкрай вже небезпечними.
Переконаний, що такі шахти, незважаючи на ту рентабельність чи нерентабельність, потрібно все-таки закривати, тому що ніякі доходи і навіть енергетична безпека держави не може переважити цінність людського життя. Через це 75% шахт таких вкрай небезпечних. Але ми маємо таку межу підвести. І ті, які вже зашкалюють, їх маємо закривати, не зважаючи ні на що.
Друге питання. Зрозуміло, що ми маємо все-таки, я підтримаю Владислава з приводу того, що ми маємо зайнятися суттєвою приватизацією вугільної галузі. Ті нерентабельні шахти, які є, безумовно також підлягають закриттю.
Питання дотацій з Державного бюджету в першу чергу потрібно спрямовувати куди? Ми достатньо багато виділяємо дотацій на вугільну галузь, але вона, знаєте, в достатньо великій мірі, “кане в лєту”.
Ми маємо ті шахти, які закриваються, які є неперспективними, які є дуже важкими. Ми маємо побудувати нові підприємства для того, щоб можна було переорієнтувати людей на виробництво, щоб фактично ті селища, містечка не були мертвими, для того, щоб люди мали роботу незалежно від того, чи буде працювати шахта, чи ні.
Дальше. Ми маємо направляти кошти на соціальну інфраструктуру цих селищ і містечок шахтарських, ми маємо направляти державні дотації якраз на екологічні заходи і на заходи з техніки безпеки.
І, зрозуміло, серйозно потрібно все-таки слідкувати. Державний нагляд має бути над дотриманням техніки безпеки і над кількістю вугілля, яке добувається.
Зрозуміло, що викиди метану, які, в тому числі і на шахті імені Засядька, відбуваються із-за того, що у достатньо великій кількості видобувається вугілля. Через це передбачити, навіть технічні засоби не можуть оцінити, коли ж такий викид величезний метану має бути.
І якраз на державний нагляд маємо спрямовувати гроші дотаційні, в тому числі державні. І це було б правильно. Я думаю, що це було б на користь і Україні, і шахтарським містам та селищам, і людям, які там працюють.
Владислав Лук’янов: Пане Павло, мені не хотілося б спрощувати цю проблему, тому що вона, дивлячись на ті події, які відбулися, дуже сумні і трагічні події, просто так закрити шахту...
Навіть не будучи фахівцем, але знаючи цю проблему, я хочу сказати, що для того, якщо навіть ми заплануємо закрити шахту, то є різні можливості це зробити.
Якщо ми будемо планувати закрити, так кажуть, суху консервацію, то це постійна відкачка води, яка потрапляє в шахту. Бо якщо шахту кинути, то вона заливається, тоді відбуваються зсуви землі, породи і досить непрогнозовані і вкрай небезпечні речі можуть траплятися. Тому шахту не можна так покинути.
Якщо її підтримувати у стані сухої консервації, то це теж великі витрати, це витрати майже такі ж суттєві, як підтримка і розвиток вугільної промисловості.
Зрозуміло, що, ну не можна порівнювати, що воно одне, щоб не склалося враження, що це одні і ті ж самі, але досить великі кошти повинні вкладатися і в консервацію шахт, і в організацію робочих місць на заміщення тих робочих місць, які ми будемо втрачати, якщо ми будемо закривати.
Павло Жебрівський: Насправді ніхто не спрощує...
Владислав Лук’янов: Ні, треба розуміти. Я хочу привести один приклад.
Є таке місто Селідово на Донбасі. Там, не знаю, як зараз, але 2-3 роки тому я проїжджав, то трикімнатну квартиру можна було придбати менше ніж за 500 доларів. Це такі страшні речі, коли житло кидається і міста стають нікому не потрібними...
Павло Жебрівський: Владиславе, ніхто не говорить, що потрібно просто з плеча рубати. Але заривати голову, як страус, ховати в пісок...
Владислав Лук’янов: Ніхто не зариває…
Павло Жебрівський: ...і казати, що нічого не відбувається...
Владислав Лук’янов: Це недоречно було зараз у висловлюванні.
Павло Жебрівський: Я перепрошую. Насправді мені оцінювати, наскільки доречно.
Я просто хотів сказати, що говорити про те, що сьогодні є вкрай небезпечна шахта і просто продовжувати її експлуатувати, то це неправильно, тому що за цим слідують життя.
Зрозуміло, що держава якраз має спрямовувати кошти на підтримку і на консервацію шахт. Ми це з Вами розуміємо, що ми будемо витрачати державні кошти на підтримку.
Просто так закрити шахту без надання робочих місць, без формувань нових робочих місць, то це було б неправильно, це було б злочином проти тих людей, які живуть у шахтарських містечках і селищах. Зрозуміло, що просто кинути їх напризволяще держава не має права, але раціонально використовувати....
От сьогодні держава підтримує достатньо багато шахт державних шахт. По цьому році, наскільки мені не зраджує пам’ять, виділено більше п’яти мільярдів гривень на підтримку вугільної галузі. Наскільки вони адекватно, наскільки вони правильно витрачаються ці кошти, то от в цьому суть.
Я говорю про те, що якщо сьогодні шахта не є рентабельною, і ми більше дотацій даємо, чим коштує це вугілля, то зрозуміло, що потрібно зробити нові робочі місця, законсервувати шахту. Потихеньку це все поступово робити.
Боже спаси сьогодні от “шапкозакидательством” займатися. Боже спаси сьогодні зробити такі кроки... От сталася трагедія, і ми шашкою рубанули, а що потім за цим слідує, не відслідковуємо. Це має бути програма дій. Якраз Міністерство вугільної промисловості має над цим працювати...
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Матеріали до теми:
Хто такий Засядько? Що собою становить шахта його імені? Вугільна трагедія Копальня-вбивця імені Засядька Вiктор Ющенко: Трагедiя в Донецьку є викликом усiй державнiй владі, а не лише вугiльнiй промисловості «Убойна» шахта. Аварія на шахті ім. Засядька може стати найбільшою за всю історію незалежної України Ціна українського вугілля – друге місце в світі за смертністю на шахтах
