Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Сьогодні маємо кілька новин, пов’язаних з проблемою збереження й захисту національної пам’яті.
Представник МЗС України в ООН Петро Доценко закликав відзначити 60-річчя Конвенції про геноцид визнанням Голодомору як геноциду українського народу.
Про це саме в ЮНЕСКО говорив і перший заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко.
А тим часом на горі Говерлі були спаплюжені державні символи України. Про це, як про своє досягнення, повідомила екстремістська організація «Євразійський союз молоді» і додала до цього погрози «акцій прямої дії» проти керівництва, як вони пишуть, «цієї псевдокраїни».
Так що, попри заходи на міжнародному рівні щодо визнання Голодомору геноцидом, проблеми із захистом національної пам’яті є.
Зрозуміло, що держава повинна діяти відповідно до закону, відповідно до закону притягати до відповідальності тих, хто вчинив це на Говерлі. А як має реагувати, на вашу думку, українське суспільство? Михайло Винницький: По-перше, я хочу сказати, що фраза, яка прозвучала від лідера цієї російської організації, “кастрація неонацистського режиму Ющенка” – це явно провокація, явно провокативна заява.
У даному випадку є небезпека в українському суспільстві, якщо суспільство йде на таку провокацію.
Мова йде про якусь неособливо відому організацію, яка таким чином намагається собі набити шишки чи (не знаю, як це по-іншому сказати) зробити собі ім’я простим хуліганством, простим вандалізмом.
Мова йде про провокативні дії.
А реакція має бути якою? Реакція має бути спокійною, толерантною, законною. Не потрібно нам занадто гарячкувати...
Толерантною... Я в цьому контексті не дуже зрозумів.
Любов Голота: І мене “толерантною” трішки дратує.
Справа в тому, що я не пам’ятаю жодного випадку в Україні протягом хоч би останніх 5 років, коли б людину покарали за такі подібні провокації, хоч вона явно порушувала закон.
Ми бачили, як дерли наші національні прапори, ми бачили, коли заклики деяких політичних сил явно вступають у великий конфлікт з Конституцією. Оскільки не було таких... Я не кажу про якусь вже показовість подібного покарання, вона, можливо, і не потрібна, тут потрібне цілковите дотримання закону.
Чомусь це все приймалося, як хуліганські витівки. Втім, за ці витівки ніхто не ніс ніякої відповідальності.
Михайло Винницький: Коли я говорив, що толерантно, то я мав на увазі в рамках закону.
Запитання було таке: “Як повинне реагувати українське суспільство?” Українське суспільство має вимагати від свого уряду відповідної реакції відповідно до закону. Не більше і не менше.
Любов Голота: Але мені здається, що суспільство наше настільки в цій толерантності боїться свого національного визначення.
Бо що є історична пам’ять? В якомусь вимірі це тяглість національної традиції народної. Якщо ми повсякчас приймаємо ці виклики, а саме викликом назвав Президент цей акт вандалізму, то ми повинні їх приймати так, як слід, тому що згадайте, як виносили на Говерлу цей знак тризуб, згадайте, яка це була хвиля позитиву, який це був потік людей.
Розумієте, якщо якісь кастрати... Це вони – кастрати, бо в них кастровані будь-які людські почуття. Розумієте? Вони точно знайшли слово, тільки не так його використали. Це був їхній підпис...
Шановні гості, яка ваша точка зору про необхідність відстоювання цієї позиції на міжнародній арені? Ми зараз не говоримо про докази того, що це було, ми говоримо, чому це треба саме на світовий рівень виносити?
Наприклад, нещодавно з геноцидом вірмен рішенням Конгресу США, яка була бурхлива реакція, загострення. Можливо, теж треба зважити? Недостатньо того, що українці самі визнали Голодомор геноцидом?
Любов Голота: Відомо, хто протидіяв визнанню цього факту, факту геноциду на рівні ООН. Безперечно, це багато політиків і науковців, які підтримують точку зору Москви, яка заперечує кваліфікацію Голодомору 1932-1933 років як антиукраїнського геноциду.
Навіщо це нам потрібно? Тому що коли світове співтовариство визнає, що це був геноцид, а його підтверджують і документальні свідчення, і спогади, і листи, тисячі свідчень тих, хто пройшов Голокост, то саме ця правда стане дієвим чинником і стимулятором становлення української демократії.
Без цього неможливо бути українському суспільству дійсно сучасним європейським суспільством...
Чому?
Любов Голота: Ну, не може жити людина, в пам’яті якої генетично є утробний страх.
Якщо ми говоримо про якісь цінності демократичні, про свободи людські, то ми повинні говорити про те, що українці боролися самі з собою, бо вони не давали... цілі покоління, які не могли говорити правду про життя свого народу...
Михайло Винницький: Чому це важливо для України, надзвичайно важливо? Для нас важливо, для української історичної пам’яті важливе міжнародне визнання так само, як нашу державу було важливо щоб визнали в 1991 році, так само і важливо, щоб історичну пам’ять визнали на міжнародному рівні.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
