Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Події на політично-судовому фронті розгортаються блискавично.
Конституційний Суд визнав неконституційним право Президента призначати та звільняти голів судів та їхніх заступників. Саме цього рішення стосувалося визначення “нікчемне” від заступника голови Секретаріату Президента Ігоря Пукшина.
Не минуло й кількох годин, як Шевченківський районний суд міста Києва знову заблокував повноваження трьох суддів, звільнених Президентом.
Взагалі суддів Конституційного Суду то поновлюють, то звільняють, то вони звільняються самі. Важко повірити, що пересічний громадянин може в цих процесах розібратися, але легко уявити, що довіру до судів та суддів це не додає.
Потоки суперечливих рішень, в очах суспільства явно політично вмотивованих, схвалюваних часто з порушеннями процедури, знизили цю довіру до критичної межі.
Хто і чому довів українську Феміду до кризового стану? Якими можуть бути шляхи виходу з нього?
Ну, а моє перше запитання стосуватиметься сьогоднішнього стану судочинства в Україні.
Як ви його охарактеризуєте: криза, колапс, розвал? Юрій Василенко: Я погоджуюся з Вами у тому, що колапс.
Судова система практично не існує, вона не сформована всупереч Конституції з 27 червня 2001 року. В Конституції перехідні положення встановили, що після п’яти років повинна бути сформована судова система, але вона до сих не сформована. Тому й таке відношення до суддів і відношення суддів до своєї праці.
Крім того додали і політичні процеси. Але колишній голова КСУ Скоморох, коли ВР не прийняла ніякої реформи судової системи, тоді ще сказав (я погоджуюся з ним на 100%), що наступить колапс судової системи. Дивіться, що він наступив. Він вже давно наступив. Судової системи як такої не існує, існує суддівське чиновництво. Немає і конституційних принципів судоустрою: немає незалежності, не створена судова система взагалі, як це передбачалося Конституцією. Тому ось таке положення і сталося.
Кому було вигідно розвалювати судову систему України?
Юрій Василенко: Справа в тому, як існувало таке положення, що суди – це щось таке, щось путається під ногами чи заважає виконавчій владі, законодавчій владі чи прокурорам, чи працівникам міліції, таке враження й досі існує.
На мій погляд, всі хочуть керувати судами. Тобто, вони вважають, що за впливом на суд можна прийняти будь-яке рішення чи відповідає воно закону, чи не відповідає. В цьому повинна перш за все ВР.
В 2001 році я пам’ятаю, як депутати ВР казали, мовляв, ну і що, що ми не виконали вимоги Конституції, не прийняли, нічого страшного не буде, судова система буде існувати. Ось вам і доіснувалася судова система!
Потім це вигідно виконавчій владі. Виконавча влада теж хоче керувати судами, тобто щоб суди виносили ті рішення, які їй потрібні.
Не хоче поступатися своїми правами і адміністрація суддівська. Вона теж хоче керувати судами при винесені ними того чи іншого рішення. От і йде руйнація з моменту прийняття Конституції.
За останній час у ЗМІ, особливо електронних, надруковано такі розслідування, які спричинили б надзвичайні скандали в будь-якій іншій країні.
Тут можна згадати і публікації в “Українській правді” про дії як президентської сторони у справі поновлення Піскуна на посаді Генпрокурора, так і уряду, коли за фіктивним позовом було зупинено дію указу Президента.
На сайті “Майдан” з’явилося ще скандальніше викриття луганських юристів про те, як з Чехії викликали суддю Кам’янобродського районного суду Луганська Паринова, щоб він ухвалив рішення про незаконність звільнення Президентом суддів Конституційного Суду, і що рішення було роздруковано на тому самому принтері, що й позов, бо вони були доставлені судді на одній дискеті. Але це вже навіть не сприймається як щось екстраординарне.
Чи означає це остаточну девальвацію судової системі?
Юрій Василенко: На мою думку, це сталося з радянських часів, коли суди були під впливом партійних і радянських органів.
Після того, як Україна стала незалежною, ця судова система все менше і менше ставала схожою на судову систему, тобто відбулася певна деградація.
Особливо ця деградація сталася, на мій погляд, в часи, коли президентом був пан Кучма. Справа в тому, що суди повністю підкорялися президенту і Адміністрації Президента, якою керував пан Медведчук.
Що зробив пан Медведчук? Не можна було, наприклад, прийняти будь-яке політичне рішення, наприклад, по справі того ж банку у Слов’янську чи по інших справах, які зачіпляли суть проблеми і не були вигідні президенту чи його адміністрації.
От з цього приводу і почалося таке авторитарне управління судами. Не дай Бог, щоб суддя не виконав прохання, припустимо, Адміністрації Президента, а вони робили свої дій через голів судів, а голови судів мали величезний вплив на суддів.
Потім, коли пройшла Помаранчева революція чи народні хвилювання, то всі суди притихли, вони знали, що вони робили.
Навіть в нас в Апеляційному суді ходили чутки, що Апеляційний суд розгонять, тому що деякі рішення Апеляційного суду були політичним замовленням. Але цього не сталося. Це складна ситуація, щоб звільнити суддів чи десятки суддів. Тому судді зрозуміли, що у них руки розв’язані.
Що робиться тепер? Це результат того, що робилося. Руйнувалася система раніше, при панові Кучмі.
Так Ви оптиміст чи песиміст стосовно майбутнього судової системи України?
Юрій Василенко: Я оптиміст, я завжди був оптимістом, тому що в судах є нормальні, професіональні, незаангажовані, справедливі судді, але їх ще мало. Але збільшуються і збільшуються, і суди будуть виносити рішення після того, як буде прийнята достатньо нормальна судова реформа.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
