«Хочуть послабити головний напрямок нашого контрнаступу». Репортаж із передової на півночі Донеччини

Поки на півдні Донеччини українські військові продовжують просування, на півночі ЗСУ доводиться прикладати зусилля для утримання позицій – російські війська намагаються атакувати. Яка обстановка на передовій цього напрямку, із чим стикаються лікарі та як працює українська САУ «Богдана»? Про це у репортажі проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».

Масивна броньована вантажівка різно звертає з дороги ліворуч і зникає за лісосмугою. Одразу за нею цей маневр повторюють дві наступних автівки – пофарбований у зелений колір мікроавтобус і ще одна вантажівка із зенітною гарматою в кузові. Бійці із ПТРК зістрибують вниз і одразу вдивляються у небо. Вони на прикритті від безпілотників.

Тим часом довкола головної вантажівки починає метушитися розрахунок – вони мають швидко розгорнути свою гармату. В очікуванні координат цілі, командир розрахунку «Красний» вже чекає біля екрану, щоб допомогти із наведенням.

– Максимальна дальність 40 км.

– Стріляли вже? Влучали?

– Так. Максимально ми стріляли навіть 40900 метрів з чимось. І було влучання в ціль.

Українська армія використовує понад півтора десятки різноманітних крупнокаліберних артсистем – і радянських, і західних. Але саме ця особлива, адже «Богдана» – українського виробництва. І її дальність стрільби якраз на рівні із західними системами.

Дальність стрільби у «Богдани» – понад 40 км далекобійними снарядами. Це на рівні із західними системами

«Сама машина, база – шикарна. Артустановка трохи сирувата. Але там не глобальні такі аж проблеми», – ділиться враженнями боєць 1 окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна «Красний».

Із мінусів – у «Богдани» поки немає автомату заряджання, тобто снаряди досилають вручну, а це займає більше часу і сил. Поки не працює система управління вогнем, але все це виробники обіцяють зробити у майбутньому. Артилеристи ставляться із розумінням, адже установку дороблять прямо під час війни.

Враховуючи дальність стрільби САУ – багато працюють по артилерії противника. Її неофіційно називають «Богдана 3.0» – гармата зараз встановлена на базі чеського шасі «Татра».

Версію «Богдани» на шасі «Татра» неофіційно називають 3.0 – бійці кажуть, що їздити нею стало набагато комфортніше

До цього був «Маз», а перший дослідний зразок встановили на «КрАЗі». На ньому встиг повоювати інший боєць розрахунку з позивним «Папа». Так його прозвали побратими саме за досвід роботи на цій гарматі.

– Я вже півтора роки. Машина змінилася, гармата та ж, комфортніше трохи стало. «Татра» трохи краще «КрАЗа». Не трохи, а набагато краща.

– І надійніше, напевно?

– І поки так, поки показує надійність. Побачимо.

«Папа» має і унікальний досвід – у складі розрахунку тієї ж першої «Богдани» вибивав російські війська з острова Зміїний, який розташований у Чорному морі – близько 40 км від найближчого узбережжя.

Боєць із позивним «Папа» у розрахунку «Богдани» брав участь у звільненні острова Зміїний – із розрахунком випустив по острову 48 снарядів, коли там перебували російські військові

– Що настріляли? 48, по-моєму, снарядів. У перший день 7, у другий день всі решта. Ну добре постріляли. Чудово.

– Для вас дивна була задача приїхати і стріляти по острову?

– Дивно плавати нею на кораблі. По Дунаю. А так, стріляти – це нормально.

Артилеристи кажуть – роботи на півночі Донеччини у них дуже багато. Бої тут йдуть, здебільшого, у лісах, де потрібно прикривати піхоту. Російські військові тут постійно намагаються просуватися, тому на стабілізаційному пункті у тилу все готово до прийому поранених. Доставляють їх сюди швидко та головне – оперативно вивезти бійців із позицій, каже хірург-анестезіолог 63 ОМБр Родіон.

«По-різному буває. Буває, бій відбувся кілька днів тому, а привозять хворого, пораненого через кілька діб. Зовсім нещодавно був такий поранений – опариші вже настільки виросли у ранах, що майже мухи вилітали з них. Було таке. Тобто це не залежить від інтенсивності. Залежить від можливості евакуації. Це виключення із правил, звичайно. До нас, переважно, доїжджають поранені у перші години. Якщо є пошкодження кінцівок і накладений турнікет і протягом двох годин в літню пору ми не надамо допомогу в плані зупинки кровотечі, то поранений втратить цю кінцівку».

Типи поранень, із якими стикаються військові медики, дуже обширні: опіки, хімічні опіки, термічні опіки, вогнепальні, осколкові, травматичні ампутації, пошкодження внутрішніх органів, головного мозку

За лічені хвилини після розмови із лікарем привозять пораненого – медики беруться стабілізувати його стан.

«Враховуючи, що до нашого пункту звозять з багатьох підрозділів і з дуже широкої лінії фронту чи розмежування, тому різноманітність дуже велика. Опіки, хімічні опіки, термічні опіки, вогнепальні, осколкові, травматичні ампутації, пошкодження внутрішніх органів, головного мозку. Будь що», – каже Родіон.

Владислав, так звуть пораненого бійця, у свідомості. Зрідка у нього щось перепитують, але зосереджені на роботі – одразу кілька медиків стоять довкола столу.

«Зазвичай це політравма. І, щоб якомога швидше надати допомогу, декілька хірургів займаються: хто кінцівками, хтось черевною чи грудною порожниною, щоб якомога швидше відправити пацієнта на наступний етап евакуації», – каже медик 63 окремої механізованої бригади ЗСУ Сергій.

Після стабілізації пораненого його відправляють у госпіталь для подальшого лікування – у Владислава важке поранення

Основне поранення – у бік. Медик Володимир, перераховуючи поранення бійця, першим називає термін «гемоторакс».

«Кров у животі і кров у грудній клітці, якщо по-простому. Ми поставили лівобічне торакальне дренування, ми зробили герметизацію і гемостаз рани, анестезіолог зробив реанімаційну підтримку. Це складне поранення. Це складне поранення, але я надіюся, що з цим хлопцем буде все гаразд», – каже медик 63 окремої механізованої бригади ЗСУ.

Далі пораненого лікарі передають іншому екіпажу, який на швидкій має доправити на наступний етап евакуації. Таких поранених, зазвичай, везуть із першої лінії оборони, де вузькі, звивисті коридори окопів ведуть до постів спостереження.

На одній із позицій на півночі Донеччини бійці викопали понад сотню метрів окопів у повен зріст для захисту від артилерії

На одній із позицій на півночі Донеччини окопи у повен зріст і протяжністю десятків метрів. Адже це одна з головних можливостей вберегтися від обстрілів російської артилерії та дронів. Бійцю із позивним «Ворон» тут знадобилася його професія з цивільного життя – він архітектор. Каже, найкраща зброя піхотинця – це сокира, лопата, бойовий дух і мотивація.

«Я думаю, це буде перша позиція, з якої не захочеться повертатися додому. Бо ми тут дійсно дуже плідно попрацювали. Дуже активно вкопалися. Ми все з нуля виконували абсолютно. Ось ці всі 150-170 метрів окопів – це все ми своїми силами виконували», – напівжартома каже боєць 23 батальйону 63 механізованої бригади ЗСУ з позивним «Ворон».

«Від артилерії нічого не врятує. Єдиний захист – це глибина окопу в повний зріст із рукою витягнутою і бліндаж у 3 накати. Якщо інженерно-фортифікаційні споруди зроблені грамотно, якщо все заміновано грамотно, якщо розставлені спостережні пости, якщо є «очі», дякую, до речі, волонтерам, які нам в цьому допомагають, я маю на увазі «Мавіки» – ти бачиш ворога на підступах, ти до цього готовий. Тому ми уже відбили не одну атаку, завдяки тому, що маємо очі. Ми бачимо ворога на підступах», – каже командир 23 окремого стрілецького батальйону з позивним «Чех».

Тут бійці запаслися протигазами – кажуть, є привід їх використовувати – загроза знову від дронів.

Окрім артилерії, дронів і різноманітного озброєння, російські військові скидають на українські позиції гранати зі сльозогінним газом – подекуди після цього намагаються штурмувати

«Газові гранати. Те, що москалі називають «чєрьомуха». Хлорпікринові гранати. Вибиває дихання, нічого не бачиш, бо сльози течуть. Ну, плюс, як правило, в таких ситуаціях, паніка виникає, що ти нічого не бачиш, нічого не чуєш, не орієнтуєшся в просторі. Ну, якщо немає засобів захисту», – каже ще один боєць з позивним «Рудий».

Не так давно на Кремінському напрямку російські війська спробували просунутися. Тут почастішали обстріли, а бійці стали пильнішими, очікуючи масованих атак.

«Звісно, що готуємося до гіршого, але коли почалося загострення… У них, власне, задача – вирівняти фронт. Зараз ми перебуваємо в такому, значному, виступі. І, власне, ми на самому краю цього виступу тримаємо оборону. Якби у них вийшло вирівняти фланги – зрозуміло, що основний удар був би сюди», – продовжує «Рудий».

«Ці прориви, які він (противник – ред.) тут намагається зробити – це для того, щоб послабити головний напрямок нашого контрнаступу. Щоб звідти зняти наші сили для того, щоб тут посилити. Таким чином станеться паритет. Є ж два варіанти – можна зосередити основну оборону на головному напрямку нашого удару і там бодатися, можна зв’язати наші війська меншими силами, тому що для оборони потрібні менші сили і перекинути основні свої сили на інший напрямок. І вдарити там. На сьогодні я не бачу такої необхідності, щоб сюди, на цей напрямок, перекидати основні наші сили і стримувати тут ці намагання противника кудись просунутись. Все вирівняється. Я уже кажу, що зараз, на сьогоднішній момент, ситуація стабілізована», – каже «Чех».

Лише за рахунок дронів-камікадзе батальйон на своєму напрямку уразив понад два десятки одиниць техніки – у тому числі танки, які використовують для підтримки піхоти.

«Тактику застосовує штурмових підрозділів. Тобто «Шторм Z» оцей. Це дійсно м’ясо. Тобто ці люди йдуть і з технікою, і без техніки. Більше – без техніки. Вони заточені тільки на штурмові дії, несуть величезні втрати. Захоплюючи якусь позицію, туди заходять так звані «копачі» і піхота, яка закріплюється і повинна втримати наш контрнаступ. Знову ж таки – ставить мінні загородження і так далі. Це в них відпрацьовано і це працює. Нічого, в принципі, такого, в тактиці ворога, не змінилося. Раніше так працювали «вагнери», а зараз так працює цей «Шторм Z», – підсумовує «Чех».

Українські військові продовжують володіти ініціативою на півдні, продовжуючи наступ там. Одночасно окупаційні сили зосередили зусилля на північній ділянці фронту, намагаючись просунутися і, у той же час, розпорошити українські резерви. Саме їх кількість з обидвох боків у найближчому майбутньому впливатиме на перебіг боїв.