Українські військові днями звільнили село Старомайорське у Донецькій області на межі з Запорізькою. Після втрати позицій у селі сили вторгнення Росії активно застосовують авіацію і артилерію для його знищення. Як відбувався штурм Старомайорського, як діяли загарбники та що далі чекає на село – розповіли журналістам телепроєкту Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) бійці 35-ї окремої бригади морської піхоти (ОБрМП) ЗСУ.
На штурми пішки по 1,5 км
З початку червня морпіхи 35-ї ОБрМП звільнили вже кілька населених пунктів і просунулися на глибину приблизно у 8 км раніше окупованої території півдня Донеччини. Морпіх з позивним «Дикий» показує підбитий російський танк та тіла його екіпажу поруч.
«Ми трохи присипали [тіла], щоб вони не так сильно тхнули. Давав тут, ну, намагався давати опір, але не зміг дуже довго, і нашими протитанковими засобами був знищений повністю», – пояснює морпіх.
«Оце хай знають доброту наших побратимів! Хай знають доброту наших побратимів, що їх присипають землею», – додає морпіх «Дайвер».
Довкола розкидані протитанкові міни, які лишили військові РФ. У українських військових під час наступу немає часу їх розмінувати, тож доводиться просто зіштовхувати зі шляху і просуватися далі.
Тут йде дорога на Макарівку – село, звільнене на початку червня. Звідси Старомайорського, яке деокупували буквально кілька днів тому, до 2 км.
«І пацани ходили цих півтора кілометра пішки на штурм. І, не дай Бог, 300-ті, виходили цих 1,5 км пішки. І 200-х виносили. Ця дорога важка. Важка дорога. Ну, зараз там загарбників немає. Тільки наші», – розповідає «Дайвер».
Штурм Старомайорського: «З великими очима почали втікати»
Плани штурму Старомайорського довелось скоригувати, розповідає «Дикий», – через дощ.
«Ми ж звично катаємося по ґрунтових дорогах, почало дорогу розмивати. Але нам пощастило дуже сильно, що 137-й та 88-й батальйони змогли зайти на перших 4 вулиці, і зайшли дуже сильно феєрично, вдало залетіли. Ці, так би мовити, «ванькі руські» з великими очима почали втікати звідти», – переповідає морпіх, як почалося звільнення села.
Було дуже важко в плані тому, що артилерія. Артилерія їхня безбожно б’є. Дуже безбожноМорпіх 35-ї ОБрМП з позивним «Дикий»
Проте, зазначає, вибити російські війська не було легко. Загарбники почали чинити потужний супротив – вогнем.
«Потім зайшов уже наш батальйон на БМП-2, і вже кожен підрозділ був закріплений за своєю вулицею, та потроху- потроху розпочинали рух кожен за своєю вулицею. Але було дуже важко в плані тому, що артилерія. Артилерія їхня безбожно б’є. Дуже безбожно. А коли танк [військ РФ] виїжджає, ти стоїш біля оцього будинку, і встигаєш в якусь ямку стрибнути, танк просто перед тобою будинок цей зносить», – розповідає «Дикий».
«Ой, ви не уявляєте. В мене так душа радіє, коли у нас є рух. І рух тільки вперед», – зазначає військовий.
Морпіх з позивним «Дайвер» відчуває подібні емоції: «Це радість. Те, що наше село, наш клаптик землі знову наш. А не під владою цих російських загарбників».
Читайте також: «Горіло добре». Як на Півдні артилерія морпіхів розчищає шлях піхоті
І зауважує: дуже здивувався, коли у російських пабліках почали з’являтись повідомлення, що нібито загарбники назад відбили село.
«Я такий думаю: та де ж відбили, там хлопці у нас стоять, все ж добре. У них через це більше «горить». У них (у Росії – ред.) оця їхня пропаганда для «овечок», які все їдять постійно, і як зомбовані: так, так і є, все відбито. У них виходить, що ми з мертвої точки не зсунулися. У них і Макарівка під ними була увесь час. Ні, ну як завжди. Все «тактические отступления». Те, що вони отримали під хвоста і втекли – у них це називається тактичний відступ», – підсумовує «Дикий».
«Бандит»: загинув, звільняючи Старомайорське
У наступу є своя важка ціна. Під час штурму Старомайорського загинув В’ячеслав «Бандит» Імангулов, командир відділення. Побратими згадують його як дуже талановитого командира і людину з великої букви.
Всі, я чесно скажу, всі мріяли бути з ним в одній групі. Тому що це людина-авторитет, яка тягнула за собою всіхМорпіх «Дикий» про загиблого командира відділення В’ячеслава «Бандита» Імангулова
«З 7 червня, як ми пішли контрнаступ, отак, з того дня, ми йшли з ним пліч-о-пліч. Билися до кінця. За ним тягнулися хлопці. Всі, я чесно скажу, всі мріяли бути з ним в одній групі. Тому що це людина-авторитет, яка тягнула за собою всіх. Коли всім було страшно – він вставав: «Хлопці, не панікуємо – йдемо вбивати «рускіх вань», йдемо звільняти свою землю». Хлопці піднімались з бойовим духом і йшли, знищували противника. Тому за «Бандита» хочу, щоб знала вся країна – на такого військовослужбовця треба рівнятись всім», – каже «Дикий».
Військовий показує фото на телефоні – він разом з ще живим «Бандитом» на фоні свіжопідбитого танка загарбників, який досі димить. Ще одне фото: «Бандит» показує дубинку, обмотану ключим дротом.
«Це ми в них були на позиціях – це ми у них такі знаряддя вбивства знаходили. У під…сів», – розповідає «Дикий».
«Старомайорське, трохи Макарівки – це вже були кадрові всі. А по всіх цих посадках, які ми проходили, розширяли нашу зону наступу, то це були одні зеки», – пояснює він.
Але, каже, коли на позиції «Шторм Z» заходить українська ДШР (десантно-штурмова рота – авт.) – одразу починають тікати.
«Тому що ми ні з ким не жартуємо і не збираємось стріляти по-сомалійськи. В нас люди відпрацьовують як потрібно. Бо всі навчені своїй справі. А справа – це нищити російського ворога», – пояснює «Дикий».
Каже, у ув’язнених знаходили особові справи та листи на кшталт «Эй, скучаю за зоной».
«Документи ж усі ці російські повністю: за що хто сидить, чи за що він вийшов – вбивства, зґвалтування. Ну ось такого плану там сидів контингент, якому не було цікаво воювати від слова зовсім. Тут іде штурм, 100 м коптером пролітаєш – сидять грають в карти. Я не розумію, як воно так проходить. Ну, беремо, кидаємо скидом. Граната виграла. Все», – каже морпіх.
«Від Старомайорського нічого не залишиться»
Звільнення не означає тишу, спокій та відновлення – якщо лінія фронту лишається поруч. Російські війська повсякчас намагаються повернути позиції або щонайменше не дати звідти просунутись українським силам.
«Тут був будинок цілий. Була купа дерев, можна було ховатися. А зараз тут взагалі нічого немає. Взагалі», – розповідає «Дикий», показуючи руїни приватного будинку.
До того ж зовсім поруч зі Старомайорським розташоване Урожайне, яке перебуває під контролем військ.
Читайте також: «Наш ворог зробив роботу над помилками»: що сповільнює наступ ЗСУ?
«Тому бої йдуть інтенсивні, а інтенсивні чого на околицях, тому що розділяє тільки річка (йдеться про річку Мокрі Яли – ред.)», – пояснює морпіх.
Тому, впевнений військовий, загарбник буде і далі шматувати село.
«Як розумієте, від Старомайорського нічого не залишиться зараз. Зараз вони там почнуть сипати інтенсивно. Вони знають свої позиції. І по них будуть відпрацьовувати, щоб ми там ніде не заховалися. Але ми знаємо, що робити, щоб цього не сталося. Там і так ні одного будинка цілого немає. А через пару днів там взагалі нічого не буде», – дає Дикий невтішний прогноз.
Від початку наступу на півдні Донеччини, за даними моніторингового проєкту DeepState, лінія фронту посунулась приблизно на 9 км на південь. Наступ ЗСУ триває.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
