Селище, у якому народилася багатодітна жінка Ірина Соломаха і її діти, одне з перших трапилося на шляху окупаційних військ, що заходили у лютому 2022-го з Криму. Чаплинку, що на Херсонщині, Росія захопила в перші хвилини повномасштабної війни. Ірині в рідному селищі під окупацією доводилося виживати з маленькими дітьми і літньою мамою.
Найменша її донька весь цей час малювала. Її роботи, датовані днями війни, родина вивезла на вільну територію. Дитячі малюнки з патріотичними назвами, як-от «Чорнобаївка» чи «Воїн з українським прапором», сім’я провезла через російські блокпости.
Зараз родина облаштувалася в Дніпрі – але й тут, каже, життя не є простим. Жінка з дітьми в чужому місті виживає на переселенські й мізерну пенсію. У їхньому помешканні немає ліжок, тож спати доводиться просто на підлозі. А нові малюнки дочка переселенки тепер створює на кухонному столі – чи не єдиній меблі, що є в їхній тимчасовій оселі.
На межі з Кримом
Ірина народилася й виросла в Чаплинці на Херсонщині. Там же народилися й зростали всі її п’ятеро дітей. Троє старших уже дорослі. 30-річна Анна, 29-річний Олексій та 25-річна Діана зараз в евакуації. Двоє молодших дітей – з нею. Це Багратіон, якому зараз 9 років, і Аделіна, якій 13.
Ірина Соломаха з дітьми
До початку війни, згадує Ірина Соломаха, її село було велике й гарне, з потужними закладами – загальноосвітньою та музичною школами, які відвідували її діти. Але Чаплинка – на межі з Кримом, який перебуває під російською окупацією вже дев’ять років. І звідки вночі 24 лютого пішли перші колони техніки на ще тоді вільний південь України.
«Ми прокинулися від вибухів. Волала сирена безупинно. Гу-гух, гу-гух! Спочатку ми подумали, що то наші собаки: у нас вівчарка і доберман, вони іноді стрибають і б’ються об вольєр, такі ситуації були. Дивлюся: сусід розвертається машиною. Подзвонила сусідці: «Що це маневри?». А вона каже: «Це, мабуть, війна», – згадує Ірина.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Треба показати шведам, що таке смачне вино, відвезти їх на південь України»: як біженка популяризує українську кухню у ШвеціїВертольоти так низько летіли, що можна було порахувати, скільки людей в кабініІрина Соломаха
Того ж дня пообіді, каже, селом уже йшла російська техніка: «У нас там поблизу аеродром, «зетівці» там окопалися. Казали, що там такі окопи, що танк міг заїжджати і не видно було. По селу їхали БТРи, танки. Я поїхала нашій бабусі за ліками. І на власні очі побачила – їхали їхні заправні машини – з «V» і «Z». А потім – вертольоти. Вони так низько летіли, що можна було порахувати, скільки людей в кабіні. Деякі люди зустрічали їх. Брали пляшку – і ходили до них… На площі в центрі села вони зняли наш прапор, а хлопці наші почепили».
Дніпро, коса, пейзаж Аделіни
Зв'язок був поганий: по кілька днів не можна було зателефонувати рідним. У кого він був, на воротах навіть писали: «У нас є вай-фай. Користуйтеся», – каже жінка. Додає: дуже тяжко було з продуктами й грішми.
Якраз 20 лютого, згадує Ірина, вона, як зазвичай, отримала пенсію й поплатила всю комуналку. Хотіла купити ще харчів – собі та мамі. Але традиційними днями на закупи у неї були субота та неділя, а війна почалася раніше.
Бабусю нашу привітала одна жінка – й подарувала хлібину. Бабуся наша плакалаІрина Соломаха
«Ми залишилися без харчів. Слава Богу, у нас своя городина, своя консервація. Хліба не було, борошна також. Пізніше в супермаркеті з’явилися продукти. Возили з Олешок до нас, але відкривалося о восьмій годині, а черги були на десятки метрів. З вечора займати не можна було, бо була комендантська година. А от зранку, годині о 5-й, люди вже чекали. І ось я займала зрання чергу. Давали одну одиницю товару – в одні руки», – розказує Ірина. Святковою здавалася звичайна хлібина, яку родина отримала одного березневого дня: «З 8 березня бабусю нашу привітала одна жінка – й подарувала хлібину. Бабуся наша плакала. І принесла той хліб нам, під курткою притискала до себе».
Аби нагодувати дітей, згадує багатодітна мати, доводилося проявляти винахідливість: «Масла нема, олії нема, але з осені я понабирала землі для розсади. То я в ту землю потикала цибульки. І ото так: зварю кашу – покришила зеленої цибульки, і навіть без масла, поки тепленьке, можна їсти».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Розстелили прапор України: зараз ми тебе застрелимо!». Що пережила українка в полоні російських військовихПопри окупацію, говорить Ірина, жителі Чаплинки змогли поховати кількох українських військових, які загинули в боях неподалік. Серед них – і військового льотчика.
Як провідувала могилу батька, підходила і казала: «Дякую» нашим воїнамІрина Соломаха
«Батюшка просив – і забрали тіла наших воїнів. Потім наші люди їх поховали на цвинтарі. Люди стежать за могилками, там завжди квіти. Там стоять наші прапори. Навіть під час окупації. Я, як провідувала могилу батька, підходила і казала: «Дякую» нашим воїнам», – говорить жінка.
Понад пів року окупації, згадує Ірина, вона з дітьми прожила в страху, з села зникали люди. Говорили про обстріли машин тих, хто хотів виїхати в евакуацію, на блокпостах РФ. Найбільше Ірина боялася, що російські солдати прийдуть до них додому, коли діти будуть самі.
«Ми залишилися без харчів. Слава Богу, у нас своя городина, своя консервація. Хліба не було, борошна також»
Найстрашніше було, що прийдуть і зроблять, що хочутьІрина Соломаха
«Стояла в черзі, коли кажуть: ходять по хатах. Я бігом додому – і наказала дітям так: «Як стукають – виходьте, кажіть, що самі вдома, бо мама пішла бабуні хліб віднести. Можете російською відповідати». Було дуже страшно. Казали, що «зетівці» шукали учасників АТО, мисливців, у яких є зброя, проукраїнськи налаштованих людей. Найстрашніше було, що прийдуть і зроблять, що хочуть», – каже вона.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Я пережила не лише горе, а й приниження». Розповідь дружини закатованого у Херсоні учасника ТРОІрина твердить, російські солдати подекуди обстрілювали Чаплинку, аби видати це за дії української армії: «Нам казали: «ЗСУ стріляє». Але ж з усього видно: руйнування не з того боку. Якби ЗСУ, то з іншого було б. Багато клепок не треба, щоб це зрозуміти. Вибухи були страшні іноді. На засув зачинені двері відчинялися. Наказала дітям: «Коли вибухи, оце твій куток, а оце – твій. Згорнулися і залягли».
Солодощі від окупантів і дитяче «свято» під БТРми
Увесь час окупації найменша донька Ірини Аделіна малювала. Її роботи датовані днями війни.
Аделіна зі своїм малюнком
Ходила Аделіна з братиком і до Будинку творчості, де для них продовжували проводити заняття. Одного разу туди приїхали російські військові, від їхнього імені дітям роздавали солодощі, згадує жінка.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Не змогли зберегти картини, то хоча б ім’я»: маріупольські діти продовжують справу художника Куїнджі«Кажуть: «Вимикайте телефони, видаляйте галереї, зараз тут будуть російські військові». І ми бачимо – у дворі вже БТР і броньована машина. Приходили, давали нам шоколадки. Я не брала. У мене в руках були пензлики, папери – і я сказала, що мені ніяк узяти. Тоді вони поклали мою порцію шоколадок біля брата. Мене це так розсердило!» – каже її дочка Аделіна.
Один з пейзажів Аделіни
«Аделіна все те згорнула, і ми велосипедами поїхали до бабуні. Заходимо – а в Аделіни прямо на порозі крапельки сліз, істерика... Ті цукерки ми залишили бабуні й попросили віддати дітям, яким ще гірше, ніж нам. Ми їхнього принципово не їли», – додає Ірина.
А одного разу в парку влаштували дитяче свято, розповідає Аделіна. Воно мало продемонструвати, як добре живеться українським дітям в захопленому Росією селищі.
По центру захід проводиться для дітей, а по боках – російські БТРи, собакиАделіна
«1 червня, на День захисту дітей, було два удари, два потужні вибухи. А нас зібрали в парк – захід. По центру захід проводиться для дітей, а по боках – російські БТРи, собаки. Як не боятися? І «журналісти» – щоб показати, як весело дітям, як добре живеться», – говорить дівчинка.
Її роботи з хронікою війни родина вивезла на вільну територію. Це був ризик – на блокпостах сумки перевіряли, а серед малюнків були і «Чорнобаївка», і «Український воїн».
«Мрії збуваються»
Ірина заплатила 30 тисяч гривень приватному перевізнику, щоб вивіз на вільну територію, каже Ірина. Залишатися в селі було нестерпно й дедалі страшніше: російські окупанти зайшли в школу й отримали доступ до особових справ дітей. Їх збиралися записувати в «російську» школу. Діти Ірини принципово не хотіли.
Дорогою з окупації вони минули вісім блокпостів, згадує багатодітна жінка: «Нам пощастило, нас не обшукували. А перед нами йшла машина сірого кольору – як її обшукували, і речі вигортали, і все. А ще у нас Багратіон язикатий, міг сказати: «Зетівці прокляті!». Речі ми виставили біля машини – щоб дивилися. А Багратіон сховався в машині, коли виходить, а ми його за руку: «Мовчи, мовчи!». Страшно було дуже. Могли ж і розстріляти».
Робота Аделіни
Переселенці
Зараз родина облаштувалася в Дніпрі. Отримують переселенські – по три тисячі на дітей і дві тисячі на Ірину. Вісім тисяч – цього якраз вистачає на оренду бюджетного житла, двокімнатну квартиру в спальному районі, фактично без меблів. Сплять на підлозі.
Меблів нема. Стільців нема. МатрацІрина Соломаха
«Меблів нема. Стільців нема. Матрац… Шпалери поздувані. Купили ПВА і підклеїли. На кухні за кухонним столом Аделінка малює. Поїли, прибрали – можемо займатися. Або на матраці в кімнаті. Аделіна робить ескізи, а на кухні розмальовує. Але це й нічого. У чергах за гуманітаркою люди розказували, що в однокімнатній квартирі живуть по 8-12 людей, діти на стільчиках сидячи навчаються онлайн», – каже переселенка
Ірина – пенсіонерка, її виплати становлять 3,5 тисячі гривень на місяць – майже все йде на харчі: «Як виживаємо? Дякуючи супермаркетам. Акції, знижки, товари, у яких збігає термін придатності, ми тільки таке купуємо. Діти щось хочуть – кажу: «Зайчику, потерпи, обов’язково купимо». Стримуємося. Постійна економія».
Інженерка за фахом, вона присвятила своє життя дітям. Її старші доньки і син – переможці багатьох олімпіад та конкурсів, закінчили виші. Гарну освіту й можливості для розвитку здібностей Ірина хоче дати й молодшим.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Йде під воду моє рідне місто, місце мого дитинства і спогадів»: історія біженки, яка мріє очистити воду ДніпраАделіна, каже жінка, окрім малювання, ще й добре ліпить, а Багратіон захоплюється фізикою, цікавиться космосом. Ірина шукає можливостей для безоплатних занять дітям, стукається до доброчинних фондів.
Малюнки Аделіни датовані днями війни
Попри непросту фінансову ситуацію, Ірина з дітьми трішки волонтерить – плетуть браслети для військових, підписують листівки воїнам.
«Ідемо з Багратіоном вулицею, бачимо – військовий. Кажу: «Синку, подаруймо браслет?». «Добре, тільки я!». Бо це – честь. Даруємо – і бачимо усмішку в очах цього військового», – ділиться Ірина.
Я шукаю новин, таких, які б мотивували. Ще трішки. Ще крапелькуІрина Соломаха
Живе багатодітна мама, як і мільйони інших українців, надією на закінчення війни й мирне майбутнє для всіх українських дітей:
«Я кожен ранок прокидаюся – і до телефону. Я шукаю новин, таких, які б мотивували. Ще трішки. Ще крапельку. Надія на те, щоб скоріше закінчилося – і додому. Вдома будинок цілий, тільки штукатурка посипалася від постійних вибухів. Хочу, щоб малявки вчилися. Хочу, щоб Аделіна реалізувалася як художниця, це її хист, це її мета. Багратіон також – щоб закінчив музичну школу й теж чогось досяг. У мене вже є двоє онуків, діти старшої доньки Анечки. Хочу для всіх інших дітей мирного майбутнього».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Я був 327-й у черзі, а хліб так і не привезли». Історії з першого соціального гуртожитку для переселенців з Маріуполя ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Шиють одяг рятувальникам і мріють про контрнаступ. Історія переселенців з Луганщини, які відновили бізнес з нуля ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Будівля мала рухнути, а ми за неї взялися». Як живе шелтер з переселенцями у ДніпріМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.