Українці як «інструменти духу»: символічність відвідування Байденом Жешува

Під час свого дводенного візиту до Польщі президент США Джо Байден спочатку, 25 березня, прибув до Жешува.

По-своєму це символічно. Адже Жешув розташований недалеко від польсько-українського кордону – на відстані близько сотні кілометрів.

Зараз це місто є одним із перших пунктів прийому українських біженців. Тим самим, прибувши спочатку до Жешува, Джо Байден продемонстрував свою підтримку українцям у час, коли Україна протистоїть російській широкомасштабній агресії.

Жешув і українці

Жешув має для українців певний символізм. У давні часи це місто входило до Перемишльського князівства й, відповідно, до складу Русі. До Польського королівства воно ввійшло в середині XIV ст. Зараз Жешув – адміністративний центр Підкарпатського воєводства Польщі, на теренах якого довгий час проживали лемки, яких вважають українською етнічною групою.

Назва Жешув має й український відповідник – Ряшів. Так раніше українці іменували це місто. Тут проживало й українське населення – хоча, наскільки можна судити, воно становило меншість.

У Жешуві, зокрема, народився Ріко Ярий – чи не найзагадковіша й найконтравесійніша фігура серед провідних діячів Організації Українських Націоналістів.

Жешув і Клим Ганкевич

З Жешувом також пов’язаний ще один факт української культурної історії, про який, на жаль, у нас мало знають.

Тут у 1873 році, коли місто входило до складу Австро-Угорщини, окремою книгою вийшла робота українського автора Клима Ганкевича «Основні риси слов'янської філософії» (перед цим, у 1969 році ця робота виходила окремими випусками в Кракові).

Це видання побачило світ німецькою мовою і було розраховане на інтелігентну публіку з різних (передусім слов'янських) регіонів Австро-Угорської імперії.

Автор, виходячи із гегельянських уявлень, дотримувався думки, що нації – це «інструменти духу». Народи лише виражають у відповідних формах абсолютну ідею, творячи свій універсум. Таке творення й осмислення власного стану є філософією. У цьому сенсі можна вести мову й про філософію слов’янську.

Характеризуючи власне слов'янську філософію, Ганкевич звертається до культурного матеріалу Чехії, Польщі та України-Русі.

Діяльне безсмертя людини

Він намагається виділити основні прикмети слов’янського філософствування. На його думку, це – персоналізація Бога, увага до проблем моралі, утвердження діяльного безсмертя людини, трактування природи як творіння божого, намагання поєднати духовні традиції Сходу і Заходу.

Як і німецький філософ Йоганн-Готфрід Гердер, Ганкевич стверджував, що слов'яни в духовному житті Європи займають місце серця, тоді як германські народи – місце голови. На його думку, слов'янські народи ще не сказали свого слова в філософії.

Окремий розділ у своїй роботі Ганкевич присвятив філософії українській, уперше порушивши питання про українську філософію та її історію. До цієї проблеми він звертався й пізніше. Так, 1881 р. у Німеччині, в Лейпцигу (Липську), він опублікував роботу «Народна філософія малоросів».

Порушення питання про існування української філософії в той час була сміливим кроком. Адже в Австро-Угорській імперії домінувала німецька культурна традиція, представники якої вважали, що слов’янські народи не є філософськими. Тим більше це стосувалося українців, які не мали своєї держави, а їхні землі поділили дві імперії – Російська та Австро-Угорська. Дехто тоді взагалі піддавав сумніву існування українців як окремого етносу зі своєю особливою культурою.

Тобто, як бачимо, Жешув став містом, де оприлюднена була думка, що українці є не лише окремим народом, а й мають свою філософію. І це є свідченням існування в них високої елітарної культури.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода