(Рубрика «Точка зору»)
Під час нинішньої російсько-української війни, яка реально ведеться із 2014 року, а зараз перейшла у фазу широкомасштабного вторгнення росіян на терени України й далі в свідомості наших людей продовжують домінувати стереотипи т. зв. «великої вітчизняної війни», які часто переносяться на сучасні реалії.
Стереотипи «великої вітчизняної»
Російських окупантів зараз в Україні іменують «фашистами», як колись радянська пропаганда іменувала німецьких окупантів. Хоча фашизм це, власне, італійське, а не німецьке явище.
У Німеччині в 30-х роках ХХ століття запанував націонал-соціалізм, чи то нацизм. Тому німецьких окупантів варто іменувати не фашистами, а нацистами.
Щодо нинішніх російських окупантів, то вони майже один до одного повторюють тактику російських більшовиків. Це й тотальна брехлива пропаганда, спрямована, зокрема, й для «обробки» своїх військових, і руйнування «ворожих» міст і сіл, які супроводжуються плеканням ненависті до місцевого населення, це й масові вбивства цивільних, зрештою, це й створення «загрядотрядів», які стріляють у спину своїм військам, й репресії проти тих, хто не хоче воювати.
Розумію, що перебороти стереотипи «великої вітчизняної», які нав’язувалися та, що там гріха таїти, продовжують нав’язуватися далі, важко. Тому легше назвати нинішніх російських окупантів фашистами, ніж більшовиками, наступниками яких вони і є.
Стереотипи «великої вітчизняної», за великим рахунком, суперечать історії визвольних змагань українців, зокрема історії боротьби ОУН та УПА. І хоча останнім часом до ОУН та УПА ставлення більшості українців змінюється. Але все одно важко подолати тягар радянського минулого.
Й тому зараз під час навали російських військ мало говориться про досвід боротьби ОУН й УПА проти нацистських й більшовицьких окупантів. А даремно. Тут є чому повчитися.
Досвід ОУН й УПА
Нині маємо реально окуповані території України. Тому актуальним є питання ведення партизанської війни на них. УПА ж якраз діяло в умовах окупації. Й ця армія діяла не тільки й не стільки збройно, скільки інформаційно.
У схронах упівців часто були друкарські машинки, листівки, різного роду пропагандистська література. Бо українські націоналісти розуміли, що інформаційна складова війни не менш важлива, аніж складова військова. Зброя може вбити, але не змінити мислення.
Однією із ідей ОУН та УПА, яку варто було б сучасним українцям взяти на озброєння, це створення Антибільшовицького блоку народів (АБН).
Радянський Союз, як і нинішня Російська Федерація, був тюрмою народів. А в радянських військах, як і зараз у військах російських, поряд з росіянами, служило чимало представників інших народів. Пропагандисти ОУН робили чимало для того, щоб представники цих народів повернули зброю проти німецьких окупантів і більшовицького керівництва.
Зокрема, восени 1943 року упівці оприлюднили низку відозв до узбеків, туркмен, казахів, башкирів, калмиків, удмуртів, волзьких татар, які потрапили в полон і служили німцям, закликаючи їх разом бити німецьких та московських імперіалістів. При цьому вони зверталися до історичної пам’яті поневолених народів.
Наприклад, у відозві до волзьких татар були такі слова: «Пригадайте, хто Ви були в минулому. Адже не завжди Ви були невільниками Москви. Адже були інші, щасливі часи татарського народу. Тремтіла Москва перед величністю Казанського, Астраханського і Касимівського ханств. Власником середньо-волзьких земель, рибних багатств, пухових промислів – був татарин, а не московський зайда».
До речі, автором багатьох цих відозв був Лейба-Іцик Добровський, етнічний єврей, що став співробітником політичного відділу Штабу УПА на Волині. У складі УПА з’явилися навіть національні відділи, що складалися з народів Сходу.
А 21–22 листопада 1943 року з ініціативи бандерівської ОУН в селі Будераж на півдні Волині (зараз це село в Рівненській області) відбулася перша Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії. На ній і був створений Антибільшовицький блок народів.
Спочатку до його складу ввійшли представники 12 національностей. Учасники конференції сформували платформу спільної боротьби проти російського імперіалізму під гаслами: «Свобода народам! Свобода людині!». Метою діяльності АБН було розчленування Радянського Союзу на національні держави. Після війни ця організація продовжувала свою діяльність й намагалася протистояти (принаймні інформаційно) імперській діяльності Радянського Союзу.
Чи не лишається така діяльність актуальною в наш час? Так, багато що змінилося. Але не змінилися імперські амбіції російського керівництво.
Зараз воно хоче загарбати Україну, відновити свій вплив хоча б у кордонах Радянського Союзу. Хоча не тільки.
При цьому в російській армії, яка зараз воює в Україні, чимало представників різних національностей, поневолених російськими імперцями. Це й чеченці, які в 90-х роках ХХ століття боролися за свою незалежність, але зараз, на жаль, виявилися підкупленими Кремлем. Це й дагестанці, буряти, татари… Тому чи не пора українцям, як і в 1943 році, звернутися до цих народів з гаслом «Свобода народам! Свобода людині!» й закликати їх до боротьби за незалежність?
Можливо, комусь зараз така діяльність буде видаватися непродуктивною. Адже путінський режим за останні двадцять років зумів, використовуючи значні фінансові ресурси, «заглушити» прагнення народів Російської Федерації до незалежності.
Однак санкції, введені Заходом щодо цієї країни, починають працювати. Фінанси путінського режиму будуть скорочуватися. І чи не настане момент, коли поневолені росіянами народи захочуть стати незалежними? Такі тенденції, до речі, були в 90-х роках ХХ століття. То, може, українцям варто готуватися до цього?
Й діяти відповідним чином.
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
