«Йду для ЗСУ». Українці вирушають пішки на далекі відстані, щоб зібрати гроші для армії

Українці вирушають в піші походи на великі відстані, щоб збирати гроші для Збройних сил України. Ідея не нова, але зараз – популярна. В основному в мандрівки йдуть люди, які захоплюються екстрим-туризмом і займаються волонтерством. Усі – ведуть блоги та висвітлюють свої пригоди в соцмережах. Збирають гроші по-різному: хтось – лише онлайн, на картку, хтось – і офлайн, готівкою. Суми теж різні – від кількох тисяч гривень до мільйона й більше. Не кожну заявлену мету вдається реалізувати.

Що треба знати, починаючи волонтерський похід, і чи лише збір коштів на армію кличе зробити перший крок на багатокілометровому шляху? Радіо Свобода розпитало про це в учасників трьох проєктів.

Із Києва – на Говерлу заради автівки для ЗСУ

23-річний Владислав Пастушенко – турист із досвідом. Сам водить охочих у гори і в чорнобильську зону. За фахом він – вчитель фізичного виховання. А ще – волонтер.

Чотири роки тому, розповідає молодий чоловік, він вже ходив із Вінниці до Говерли разом з товаришами. Тоді здолали пішки понад 400 кілометрів. На одиночний похід Владислав наважився цього літа, але тоді затія перенеслася – він поїхав до Запоріжжя допомагати з реабілітацією військовим. У похід же вирушив 27 вересня. Мета, яку поставив перед собою, – зібрати гроші на два автомобілі для бійців.

«Метою було – пройти цей шлях саме для себе, довести собі, що я можу, показати людям, що все реально, і таким чином зібрати на два автомобілі для військових», – розповів Владислав.

Владислав Пастушенко, мандрівник

Загалом Владислав за 20 днів пройшов 700 кілометрів. Щодня – не менше від 30 кілометрів, але були дні, коли долав і по 50. Ночував у наметі або в людей, у готелях. Одного разу навіть спав у печері. Частину шляху пройшов з товаришем.

«Йшов з Києва до Вінниці здебільшого польовими та лісовими дорогами, дуже багато – вздовж залізниць. Першого ж дня сильно постирав шкіру на боках, шкіра була стерта і заживало дуже довго. Зробив помилку – спершу йшов у бавовняній футболці… Що заважало? Собаки. Чи не в кожному селі. Добре, коли просто гавкали, але було – намагались напасти. Ще був випадок: я ночував у наметі, а поруч лазила лисиця. Якщо вірити гуглу, вона була скажена. Іще небезпека – іти по трасі. Узбіччя – нема. Іноді доводиться обходити гілки прямо про проїжджій частині, і це такий собі квест. Була ще така проблема: коли їде фура, особливо під час дощу, на тебе вихлюпується потік води, обливає обличчя, одяг, речі. Потім я йшов з мокрими ногами, речами», – розповів Влад.

Люди на шляху здебільшого траплялись добрі, каже мандрівник. Хтось – пропонував підвезти, хтось – пригощав смаколиками.

«Був такий випадок у Білозерівці. Я продзвонив п’ять місць, де можна було б заночувати. Шостим було місце, де господиня сказала: 400 гривень за ніч. Коли приїхав її чоловік, я розповів йому про себе. Каже: я з тебе грошей не візьму. Така ж історія була й у Верховині. Дядько зі мною сфотрафувався і приніс з пів кіло домашнього сиру, дуже смачного. Про пригоди я писав в інстаграмі», – розповідає він.

Саме сходження на Говерлу далося дуже легко, згадує Владислав.

«Погода була чудова – ні вітру, ні хмар, ні туману. Я зустрів там групу людей – родину з дитиною. Я їх провів на вершину, усе показав. А на зворотному шляху вони мене підвезли машиною до Ворохти, завдяки чому я встиг на свій потяг», – говорить він.

Що ж до коштів, то, констатує мандрівник, амбітної цілі, яку ставив перед собою, – назбирати на два авто для ЗСУ – під час походу він не досяг. Вийшло 260 тисяч, цього вистачило на одне авто. Решту грошей планує здобути в інший спосіб.

«У перші дні був бум. За перший тиждень назбирав понад сто тисяч! Людям було цікаво, що така ініціатива є. У мене й думки не було, що не вийде зібрати на два автомобілі. Було дуже багато закордонних донатів. Великий внесок зробив хлопець, який живе в Австралії, – 660 доларів. Це був найбільший донат. А в основному люди скидали від 2 гривень до тисячі. Але далі пішов спад… Вийшло назбирати тільки на один автомобіль. Думаю, другий ми діб’ємо інакше – хлопці дадуть мені трофейні речі і я їх виставлю на аукціон, ми їх продамо», – каже він.

Владислав Пастушенко на Говерлі

Владислав каже: людям, що донатили по тисячі гривень і більше, він пропонував записати їхні імена разом з побажаннями на прапор України, який ніс із собою. Тепер є ідея також продати цей стяг задля допомоги армії.

«Цей прапор цінний тим, що показує українців, які скинулися і зібрали грошей на щось корисне й значне для Перемоги», – сказав він.

Зі Львова до Харкова – заради мільйона для військових медиків

29-річний актор харківського «Театру 19» Микола Михальченко також іде заради збору коштів для перемоги України. Він народився й виріс у Кривому Розі, зараз живе в Харкові.

20 жовтня він пішки вирушив зі Львова до Харкова. Мета – назбирати 1 мільйон гривень для добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».

Микола Михальченко, мандрівник

Із собою Микола взяв намет, спальник, термобілизну. Його наплічник важить близько 10 кілограмів. Розповідає: щодня він долає не менш як по 30 кілометрів. На дев’ятий день мандрів дістався Полтавської області, ще кілька днів – і буде фініш.

«Щодня проходжу 33-38 кілометрів. Бувало – менше. Або коліно «вилітало», або здоров’я підводило. Але це – вирішується: зручним взуттям, протизастудними ліками тощо. Подорож пішохідна. Принаймні вона так задумувалася. Але зараз, оскільки псується погода й треба трохи пришвидшитися, я трохи додав автостопу. Двічі під’їздив. Ночую в наметі. Одного разу – в готелі, адже треба було перестати «пахнути» і випрати речі. Дорога спокійна, йду без пригод. Дощу було багато. Трохи виснажує і вітер», – каже мандрівник.

Із поставленого за мету мільйона Микола Михальченко вже назбирав трохи більше ніж половину суми – 505 тисяч гривень. Гроші акумулює на рахунок, який відкрив спеціально, рушаючи в дорогу.

«Я висвітлюю свою подорож в інстаграмі, у твітері. Жертводавці – це люди з соцмереж. Всюди, де поширював цю новину, всюди, де висвітлював, – був відгук. Іноді, коли я йду, люди пропонують мене підвезти. Коли розповідаю, хто я і для чого йду, – дають готівку. На найближчій заправці я закидаю ці гроші у віртуальну «банку». Є великі донати, але насправді, як не дивно, найбільше збір рухають невеликі донати – 100, 200, 300 гривень. Навіть маленькі суми – 8-10 гривень – за день збираються в більші суми. Можливо, хтось не дооцінює маленькі донати, але вони теж важливі. Мій особистий внесок в цей проєкт – це харчування, ліки, кава, більше – ніяких витрат», – говорить мандрівник.

Спорядження і прапор Миколи

Ідучи маршрутом Львів – Харків, каже Микола, він дублює той маршрут, яким ще нещодавно як волонтер переганяв автівки для Збройних сил України.

«З лютого я залишався в Харкові. Спочатку допомагав цивільним, потім – військовим. Потім додалася робота з машинами – переганяв авто, і продовжуватиму це робити. Київ, Харків, Одеса, Дніпро – куди треба, туди й віз ці машини», – говорить він.

Микола планує: одразу, коли дістанеться до Харкова, він віддасть зібрані гроші «госпітальєрам.

«Насправді я не знав, яку суму здатен зібрати. Тому була обрана абстрактна кругла сума – мільйон. Навіть якщо за кілька днів не дозбираю цю суму, вважатиму, що мета досягнута. Зібрати просто так, через ідею, з нічого за тиждень навіть пів мільйона – це кайф. Гроші потрібні й на техніку, і на зимове екіпірування», – розповів він.

Микола Михальченко каже: повернувшись додому, продовжить допомагати армії. За своїм акторським фахом і сценою – скучив, але театр, у якому він грав, закрився 24 лютого й усі його колеги займаються волонтерством.

Через п’ять країн Європи – задля 1,3 мільйона для друзів-бійців

Двоє друзів – Антон з Дніпра та Артем з Харкова – ідуть заради донатів на українську армію країнам Європи. Вони планують здолати пішки 1300 кілометрів, щоб назбирати 1 мільйон 300 тисяч гривень.

Антон й Артем, мандрівники

Свого часу хлопці познайомилися й подружилися в Карпатах. Масштабна війна, яка розпочалася в Україні, застала їх в Індії, де вони жили й вели свій блог. Потім – займалися волонтерством дистанційно. Зараз юнаки в Європі. Хочуть пішки перетнути п’ять країн, щоб збирати гроші й привертати увагу європейців до війни в Україні.

«Ми шукали можливість якось продовжувати займатися улюбленою справою. Якщо це не походи по Карпатах, то що ще? І ось виникла ідея – пройти величезний маршрут, знімаючи все це в блог, показувати незвичайне життя і при цьому зібрати велику суму, яка допоможе цілому батальйону», – каже Антон.

Вирушили хлопці з Берліну, зараз вони – у Дрездені. Потім планують дістатися Праги, Відня, Братислави та Варшави. За день проходять від 20 до 30 кілометрів.

«У дорозі ми 11 днів, подолано 180 кілометрів. Йти важко. Увесь наш «дім» – у наших похідних рюкзаках, досить важкі. Усе це ми несемо на собі, їжу також – на кілька днів. Пригоди – щодня. Сам наш побут – це пригода. Щовечора треба знайти місце для ночівлі – якийсь ліс чи поле, де немає людей. Зранку ми збираємо речі. То дощі, то вітри. Побут – аскетичний. Готуємо самі на газовому пальнику – якусь вівсянку, кашу. «Доганяємося» бутербродами», – розповів Артем.

За тиждень дороги поки зібрали 25 тисяч гривень. Усі гроші, кажуть, підуть військовим з 231-го батальйону, де служать їхні друзі-митці. Окрім збору коштів, своєю «фішкою» хлопці вважають те, що мають можливість спілкуватися з європейцями, розповідати їм про Україну та війну.

«Окрім онлайн-складової, у нас є офлайн-івенти. У Дрездені, на площі, ми збираємо україномовну спільноту для того, щоб зіграти українські пісні на гітарі, поспівати, поспілкуватися, залучити ще якусь кількість донатів. А ще – привернути увагу європейців до нашого проєкту і до війни в Україні. Це наша друга велика мета, окрім збору коштів. Це важливо, бо європейські країни мають вплив на перебіг війни: вони постачають зброю, фінанси. Хочемо, щоб суспільство в Європі не забувало, не звикало до війни в Україні. Перехожі європейці досить тепло реагують на український прапор, на українську мову – підходять. У Берліні за 15 хвилин ми зібрали понад 600 євро донатів просто на площі», – говорить Антон.

Антон і Артем у Дрездені, знімок з екрану

З собою хлопці несуть прапор з України, за пожертву на ньому можна залишити підпис. Ще одна «родзинка» походу, кажуть мандрівники, – відеоблог, який вони ведуть принципово українською мовою.

«Попри те, що ми обоє раніше були російськомовними і перші ролики з Індії знімали російською, – в якийсь момент ми це переусвідомили. Зрозуміли, що маємо скарб – володіємо українською мовою! Конкурентноздатний україномовний блог на українському ринку, який тільки почав розвиватися, – це дуже цінно. Це треба розвивати, щоб люди не дивилися російськомовних блогерів і тим самим не підтримували російську агресію в Україні. Отже, ми робимо відеопродукт – і форсуємо цю ідею: має бути купа україномовного смачного контенту – це буде круто», – розповіли Антон і Артем.

Завершити свій пішохідний проєкт мандрівники розраховують до Нового року. Гроші для бійців скинуть, як тільки назбирають заплановану суму. Кажуть: їхнім друзям на передовій наразі бракує автівок, дронів та спорядження. Усі потреби – нагальні.

Опісля завершення проєкту, кажуть, хочуть організувати доброчинний проєкт для українських біженців у Європі – зводити в гори.