У родині Євгена Чикаленка (1861–1929) та й близькі знайомі часто згадували афоризм, одну з його найвідоміших думок, яку він повторював часто: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».
Євген Чикаленко (1861–1929) – визначний громадсько-політичний діяч, інтелектуал, видавець, публіцист, мемуарист, лексикограф, меценат української культури, агроном, землевласник. Один з ініціаторів скликання Української Центральної Ради
Євген Чикаленко, уродженець села Перешори нині Одеської області, народився в заможній і працьовитій сім’ї.
Нічого не заважало йому пройти життям без складнощів і тяжких випробувань, але увага до земляків, їхніх щоденних страждань, в тому числі й у прагненні відстояти рідну українську мову, яку зневажливо тодішні господарі імперії називали «селянською», спрямували Євгена Чикаленка піти своєю, обраною на все життя дорогою.
Діти Євгена Чикаленка (зліва направо): Вікторія, Петро, Ганна, Іван, Левко. Село Кононівка на Полтавщині, 1905 рік
Дружина Євгена Чикаленка у молодості. Марія Чикаленко (Садик) – українська громадська діячка, голова Бестужевських курсів у Києві та «Жіночої громади»
Під час навчання спочатку в одеському пансіоні, потім у Кропивницькому реальному училищі, а далі в Харкові й Києві Євген Чикаленко познайомився з такими самими, як він, небайдужими до України людьми: з Володимиром Антоновичем, Панасом Саксаганським (Тобілевичем), Миколою Лисенком, Дмитром Дорошенком, Михайлом Грушевським.
Євген Чикаленко на фото під номером 47. Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. За інформацією дослідника Юрія П’ядика, на світлині такі особи: 1) Василь Цимбал, 2) Сергій Єфремов, 3) Василь Кошовий, 4) Микола Коханівський, 5) Іван Демченко, 6) Іван Липа, 7) Іван Стешенко, 8) Віталій Боровик, 9) Мирон Кордуба, 10) Іван Луценко, 11) Аркадій Верзилов, 12) Невідома особа, 13) Олександр Пилькевич, 14) Лев Лопатинський, 15) Володимир Леонтович, 16) Микола Аркас, 17) Аркадій Слатов, 18) Микола Левитський, 19) Степан Ерастов, 20) Невідома особа, 21) Христина Алчевська, 22) Василь Кравченко, 23) Леонід Жебуньов, 24) Григорій Ротмистров, 25) Віра Коцюбинська, 26) Захар Краковецький, 27) Юрій Коллард, 28) Віра Ворона, 29) Михайло Мороз, 30) Сергій Шемет, 31) Микола Сахарів, 32) Олександра Коханівська (Яновська), 33) Олександр Осмяловський, 34) Микола Дмитріїв, 35) Михайло Губчак, 36) Михайло Старицький, 37) Микола Федоровський, 38) Ганна Барвінок, 39) Юліан Романчук, 40) Олена Пчілка, 41) Кирило Студинський, 42) Леся Українка, 43) Василь Стефаник, 44) Михайло Комаров, 45) Лесь Кульчицький, 46) Пилип Немоловський, 47) Євген Чикаленко, 48) Микола Міхновський, 49) Левко Мацієвич, 50) Северин Паньківський, 51) Ярослав Грушкевич, 52) Володимир Розторгуєв, 53) Григорій Коваленко, 54) Настя Розторгуєва (Шавернівна), 55) Оксана Стешенко, 56) Катря Сулимовська, 57) Надія Кибальчич, 58) Володислав Козиненко, 59) Гнат Хоткевич, 60) Михайло Коцюбинський, 61) Євген Левицький, 62) Володимир Самійленко, 63) Петро Розов, 64) Іван Сокольський (Калістрат), 65) Ілля Шраг, 66) Андрій Шелухін, 67) Мартин Корчинський, 68) Василь Сімович
Євген Чикаленко праворуч на цьому фрагменті великої колективної фотографії, зробленій у Полтаві в 1903 році. Ліворуч від нього Микола Міхновський (1873–1924) – ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист
Чикаленко завжди уважно прислухався до згаданих людей, тому не дивно, що увійшов до гурту тих однодумців, хто підтримав видання у 1907–1909 роках «Словаря української мови» Бориса Грінченка.
«Словарь української мови» або «Словник української мови», також іноді згадується як «Словник української мови Грінченка». Перекладний українсько-російський словник з елементами тлумачного словника. Був виданий у 1907–1909 роках у Києві в 4 томах
Євген Чикаленко
Євген Чикаленко залишив нам свій «Щоденник», записи в якому хвилюють і сьогодні.
Ось згадка про листування з Михайлом Грушевським, в одному з листів із хвилюванням Чикаленко наголошує на головному джерелі існування нації, на потребі збереження рідної мови:
«Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, визволить його з темноти та бідності на ясний світ до кращого життя».
Життя закидало Чикаленко до Польщі, Австрії, тодішньої Чехословаччини, але рідні Перешори притягали найбільше.
Вдома прагнув допомогти землякам вирішити проблеми власності землі, адже хто має нею володіти, як не ті, хто землю обробляє, кому найбільше потрібна порада, як не селянинові, який знає про свій край найбільше. Так Євген Чикаленко став видавцем української газети «Рада» (1906–1914 роки).
Газета «Рада» – щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму українською мовою, яка виходила у 1906–1919 роках. Її видавав і фінансував Євген Чикаленко
Так само, як і газету «Рада», видав на власні кошти книжку «Розмова про сільське господарство» (1897 рік), опрацьовував українську наукову термінологію.
Маючи можливості, Євген Чикаленко також допоміг видати твори Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, підтримав, звичайно на власні кошти, відкриття кількох книгозбірень включно з тією у рідних Перешорах.
У Подєбрадах очолив комісію, яка займалася опрацюванням української термінології з математичних, природничих, технічних наук
А окрасою Львова й нині є Академічний дім для українських студентів (1905 рік) у будівництво якого вклав власні кошти. Адже кому найбільше потрібна освіта, як не українській молоді, як можна любити батьківщину, не віддавши їй усього себе, до останньої копійки. Тому і часто повторював своє головне гасло: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».
Чехословаччина стала останнім притулком Євгена Чикаленка. В Українській господарській академії в Подєбрадах, що неподалік Праги, він очолив термінологічну комісію, яка займалася опрацюванням української термінології з математичних, природничих, технічних наук, працював над німецько-українським «Лісотехнічним словником», «Російсько-українським сільсько-господарським словником».
Чехія, Подєбради. Подєбрадський замок, в якому була розташована Українська господарська академія
Все життя, до останнього подиху, Євген Чикаленко віддав Україні, не зважав на злидні, які наздогнали його наприкінці життєвої дороги. Та найбільше забирали сили сум за рідним домом і хвороби, які не відступали. Так 20 червня 1929 року у Подєбрадах земна дорога Євгена Чикаленка обірвалась.
Інфографіка Національного музею історії України до 100-річчя Української революції 1917–1921 років
Урна з прахом Євгена Чикаленка встановлена в колумбарії на цвинтарі в Подєбрадах.
Досі не зуміли його земляки назвати одну з вулиць чи площ в українській столиці іменем Євгена Чикаленка
Поруч із ним його побратими, які також там спочивають: правник, викладач Київського університету Ростислав Лащенко, історик мистецтва, член Української Центральної Ради, ректор Українського вільного університету (УВУ) Дмитро Антонович, член Української Центральної Ради, дипломат Кость Мацієвич, ботанік, директор Міністерства народного господарства УНР Володимир Чередіїв, скульптор Михайло Бринський, мовознавець Агенор Артимович, а також письменниця Валерія О’Коннор-Вілінська.
На сайті КМДА триває голосування за присвоєння скверу ім’я Євгена Чикаленка
Так і не була виконана остання воля Євгена Чикаленка – бути похованим на батьківщині, в рідних Перешорах. І досі не зуміли його земляки назвати одну з вулиць чи площ в українській столиці іменем Євгена Чикаленка. Є вулиці Пітерська, Волго-Донська, Байкальська, але вулиці, яка б несла його ім’я, в Києві наразі немає.
Місце поховання Євгена Чикаленка. Цвинтар у чеському місті Подєбради. Колумбарій, номер сектору 573
Щоправда, зараз на сайті Київської міської держадміністрації (КМДА) триває голосування до 18 грудня за присвоєння скверу на вулиці Почайнинській у Подільському районі ім’я Євгена Чикаленка.
9 (21) грудня минає 160 років від дня народження Євгена Чикаленка. Його прагнення незалежної України, поширення знань про її історію, яка збагатила й збагачує європейську історію й культуру, не втратили актуальності й сили. У своєму «Щоденнику Євген Чикаленко залишив такий заповіт:
«Хоч український народ багато втратив від того, що загубив свою стародавню назву і безліч його талановитих синів збагачували скарбниці сусідів, а все-таки наближали час, коли український народ займе рівне становище поряд з іншими культурними націями світу вже під своєю новою назвою «українців».
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Ідейний українець Євген Чикаленко (1861‒1929). Будитель української нації ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 160 років від народження Євгена Чикаленка. Публічний інтелектуал і його боротьба за Україну ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Постать Євгена Чикаленка в історії України. Що сказав би він президенту Зеленському? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Деколонізація назв в Україні: що зроблено у Києві в 2014–2021 роках?