«Зараз йде війна за ідентичність». Люди, які перейшли на українську мову

Коли і чому ви перейшли на українську?

Анастасія Яценко, журналістка:

«В мене було два етапи переходу на українську мову. Перший – під час Революції гідності, коли мені вдалося повністю перейти на українську мову під час роботи, з моїми колегами і з тими людьми, з якими я не дуже багато спілкувалася, або це були якісь нові люди.

Анастасія Яценко

Але дуже частково мені вдалося перейти на українську зі своїми друзями. Але другим етапом мені вдалося, і вдалося перейти повністю – це сталося, коли я була за кордоном. І це дуже дивно, коли тебе запитують: «А ти з України?», але при цьому ти не говориш українською. І тому цей парадокс знову змусив мене зробити ще один крок, і мені це, в принципі, вдалося. Я використовую достатньо русизмів і досі, в побуті, але я стараюся».

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

Юлія Капшученко-Шумейко

«Із 2006 року розмовляю українською. Але я народилася україномовною, просто в мене був період в житті, коли я перейшла на російську – з 10 до 17 років.

Російськомовною я стала через мовний булінг в школі. Там стався мовний конфлікт із однокласниками – вони не зрозуміли, чому я україномовна, тому що всі в школі розмовляли російською – навіть вчителі... Щоб якось залагодити цей конфлікт, я перейшла на російську. То була вимушена акція така, на 7 років, щоб просто тебе суспільство не «з’їло», не змішало з томатами. І повернулася на українську, будучи студенткою першого курсу. В мене геть змінилося оточення, тому це зробити було не те щоби просто, але простіше, ніж якби я «варилася» в тому самому оточенні.

Я чекала цього моменту – коли я закінчу нарешті школу, коли я нарешті зможу перейти на українську. Хоч це теж були процеси дуже повільні і непрості, тому що мова забувається. Треба не соромитися спочатку розмовляти суржиком, розмовляти повільно, згадувати слова, спочатку перекласти це все в голові, озвучити, не збитися, коли тобі відповіли російською, це ціла формула.

Леонід Остальцев, ветеран бойових дій на Донбасі, засновник Pizza Veterano

Леонід Остальцев, ветеран бойових дій на Донбасі, засновник Pizza Veterano

«Після повернення з війни, коли я відкрив проєкт Pizza Veterano, і під час переїзду з однієї локації на іншу, я мав офіс на Армія FM, і мені запропонували зробити авторську передачу «Veterano Бізнес». Я прийшов значить, сів за пульт, до мене підійшов керівник і каже – «тільки у нас все українською». Я кажу – але я ж російськомовний… А мені – «Міністерство оборони, який російськомовний, забувай...». Кажу – окей. І я почав говорити, і прямо вийшло. Але перед цим я майже рік писав у фейсбуці українською. І цей рік перетворився вже на чотири – я пишу постійно українською, спілкуюся, передачі в мене українською, і намагаюся всюди говорити українською.

Самоідентичність. Для мене жити в Україні і не знати українську мову, не вміти нею користуватися – це моветон. Це не прикольно, не правильно, і як мінімум, не шанобливо до тих, хто загинув на війні. Тому що, так чи інакше, зараз йде війна за ідентичність в тому числі.

Андрій Берзіньш, менеджер проєктів в освітній сфері

Андрій Берзіньш

Це було в кінці 2016 року, початок 17-го – я тоді переїхав в Україну.

Я сам з міста Первомайська Луганської області, після закінчення школи я поїхав звідти, і вступив на навчання в Санкт-Петербурзький державний університет, там я жив до 2014 року, було все нормально. В 14-му постало питання обирати: «русский» ти чи українець – але для мене це було взагалі не питання.

Я, насправді, очікував, що приїду, а тут вже всі розмовляють українською. І ось «Бориспіль», я прилетів, українську мову я почув від жінки, яка варила каву – все. Але коли сів у трансфер, то в якогось чоловіка попереду якийсь рінгтон, шансон заграв. І я такий – дідько, нічого, схоже, не змінилося. Але я від свого не відмовився, бо якщо ти хочеш щось змінити – треба починати з себе.

З якими складнощами зіштовхнулися?

Анастасія Яценко, журналістка:

«Найважче – змусити людей навколо повірити в те, що це ти не випадково захопився і втрапив на цю хвилю україномовлення. Найважче – змусити людей думати, що це окей, що це – нормально, це не сталося якесь диво.

А ще – збільшити, розширити свій словниковий запас. Бо це теж важко, і в тебе певні речі асоціюються з виключно певними російськими поняттями, або зі зросійщеним українським відповідником».

Андрій Берзіньш, менеджер проєктів в освітній сфері

«Дуже просто говорити в побуті, якщо це – магазин, їдальня… Складнощі були в роботі. Технічна мова була трошечки складнішою, тому що в мене освіта була російською. В школі я вивчав українську тільки на уроках української мови та літератури. І викладання, і підручники – все було російською.

Я прикладний математик за фахом, я вчив багато різної математики, і все це було російською. Перший час я навіть слово «похідна» забував… От пам’ятаєш лише російською «производная», «производная»...

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

«Коли в мене питають, «ти звідкись приїхала?». В розумінні російськомовних, я маю звідкись приїхати, щоб розмовляти українською. Але це все – перетравки «совка», це все відходить, я так сподіваюся.

Якщо до вас звертаються російською, ви переходите на мову співрозмовника?

Андрій Берзіньш, менеджер проєктів в освітній сфері

Андрій Берзіньш

«Перший рік, 2017-й, якщо я був в меншості, тобто всі розмовляли російською, більше трьох людей, наприклад, я переходив на російську. Але десь через рік я перестав перемикатися на російську мову взагалі. Зрозумів, що більшість людей, навіть в Києві, – російськомовні. Якщо я з кожним буду перемикатися, то коли я буду розмовляти українською і з ким? Тобто тоді моя здібність буде поступово деградувати. Виключення – лише люди, які не розуміють української.

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

«Я не переходжу на російську, чому я мушу переходити, живучи в Україні, спілкуючись з українцями – на російську? Невже ми не можемо порозумітися?

Що думаєте про суржик?

Анастасія Яценко, журналістка:

Анастасія Яценко

«Я насправді не цураюся того, щоб іноді використати якесь російське слово, якщо тільки воно спадає на думку. Так, іноді я не можу знайти відповідник швидко. А іноді мені вдається, під емоціною хвилею, швидко знаходити прекрасні українські відповідники, і це – нормально. Мені здається, найважливіше людям зрозуміти, що не треба боятися говорити українською мовою тільки тому, що ви боїтеся, що ви всіх слів не знаєте. Це ж поступово відбувається»

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

«Я не то, що толерую суржик, це є, з ним агресивно боротися сенсу немає, це – те, що нам лишилося у спадок, і це те, що ми маємо, в принципі, перетравити і віджити. Але це не буде так швидко».

Леонід Остальцев, ветеран бойових дій на Донбасі, засновник Pizza Veterano

Леонід Остальцев

«Суржик є абсолютно різний, от у моєї дружини і «Дяді Юри» (колишній колега по службі Остальцева – ред.) він просто бомбічний. Це дві людини, які комбінуючи українську і російську мову, творять якусь фантастично іншу мову, дуже прикольну, дуже цікаву, дуже смішну і милозвучну. А є суржик, який ти чуєш і «та ти, курво, завалиш чи нє?». Але в цілому, не бачу тут ніякої проблеми, єдине що – знати граматику, знати як правильно створювати речення, які слова використовувати без суржику, я думаю, має кожна людина.

Які ваші улюблені слова українською?

Леонід Остальцев, ветеран бойових дій на Донбасі, засновник Pizza Veterano

«Кубло, кубло – це таке. Я навіть сина свого називаю кубло. Маленьке кубельце».

Анастасія Яценко, журналістка:

«Бідова». Моя бабуся називала мене в дитинстві бідовою – це така рухлива, непосидюча. Але я не можу знайти ситуацію, коли я можу сказати це слово в повсякденному житті. І ще, моя інша бабуся (любила – ред.) слово «кебати» – коли ти кажеш «я не кебаю» – «я не знаю, я не розумію».

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

«Серпанок, небокрай, намисто, ґудзик, тістечко, багаття»

Ви знаєте лайку українською?

Андрій Берзіньш, менеджер проєктів в освітній сфері

«Прутень», наприклад, або «розкішниця». Але більшість людей навіть не зрозуміє, що це. Ці слова я дізнався на мовних курсах, в нас було одне заняття, і ми: «а тепер скажіть нам, як лаятися». Але не завжди звучить як лайка. Українська лайка вона така, «щоб тобі пір’я у роті поросло» і щось таке.

Леонід Остальцев, ветеран бойових дій на Донбасі, засновник Pizza Veterano

«Плюс української мови в тому, що вона занадто красива і крута (для лайки – ред.). Можна людині сказати, що ти її кохаєш, але при цьому сказати – «иди на **й, чорт». Російська мова саме для цього.

Анастасія Яценко, журналістка:

«Те, що я пам’ятаю з дитинства – у мене була сестра, ми проводили час разом, і коли ми розходились, бабуся завжди могла підмітити «розсталися срака з віхтем» – що ми були такі нерозлучні, віхоть – це ганчірка, ну а що таке срака – зрозуміло… А і з таких, що у повсякденному житті можна, це «мати Василева» – «та що ж таке!». Але я дуже рідко можу це використати, бо це той бар’єр, який досі залишається у мене. Мені здається, що люди будуть думати – гмм, вона спеціально завчила цей вираз, щоб нас тут дивувати своєю українською мовою!»

Як подолати психологічний бар’єр і заговорити українською? Які є лайфхаки?

Юлія Капшученко-Шумейко, організаторка івентів, журналістка, організаторка Всеукраїнського фестивалю Тараса Шевченка «Ше.Fest»

«Психологічно – це дуже складно. Це був не простий момент. Я змінила середовище – зі школи перейшла в інститут. Але, наприклад, коли людина в 30, 40 має вже своє середовище, база друзів, знайомих – це дуже непросто. Але реально, головне – бажання.

Наприклад, розмовляти українською з перехожими – це найпростіше. Мовні клуби, робити якісь «акції одного дня», попередити на роботі – «завтра я буду говорити українською. Вести в публічному просторі – фейсбуці – якісь блоги, і так далі – вести українською. Не комплексувати через суржик. Не звертати увагу на тих, хто набігає робити якісь поради «ти не так зробив». Мати при собі друга україномовного, який буде коректно виправляти, якщо якесь не таке слово».

Андрій Берзіньш, менеджер проєктів в освітній сфері

«Перевести всі гаджети на українську. Тут є, звичайно, проблема – тому що не все гарно перекладено. Але тоді або українською або англійською. Оточити себе людьми, які володіють українською мовою і можуть з вами розмовляти».

Анастасія Яценко, журналістка:

«Починаєш оточувати себе українськими перекладами, будь-яким інформаційним українським продуктом, і тоді цей бар’єр поступово піде. Але найперше, що треба зробити – це просто почати говорити. Навіть якщо ви не можете чисто говорити. Читати, купувати в українському перекладі – зараз у нас є чудові переклади, і фахова література, і якісь вже відомі книжки – як-от «Гаррі Поттер» (він вже давно популярний в українському перекладі). Намагатися дивитися українською YouTube. Слухати українські пісні».