Які виклики є на шляху до повернення депортованих та примусово переміщених українських дітей із РФ, Білорусі та з тимчасово окупованих українських територій? Хто відповідальний за повернення дітей, та чи змінилася ситуація після ордеру на арешт для Путіна та російської омбудсменки? Ці запитання в тому числі обговорювали на дискусії в межах 21-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в Києві. Радіо Свобода переповідає головні тези спікерів.
Скільки дітей вивезли в Росію?
Офіційно українській владі на сьогодні відомо про 19 546 дітей, яких примусово перемістили або депортували до Росії. Водночас 2015 дітей станом на зараз вважають зниклими безвісти. Такі дані фіксують та оновлюють на урядовій офіційній платформі «Діти війни». Цей ресурс адмініструється національним інформаційним бюро, його створили відповідно до Женевських конвенцій.
Водночас у Росії називають набагато більше число. Влітку минулого року у доповіді російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової йшлося про 700 тисяч українських дітей, які перетнули кордон з Росією. Щоправда, вже у жовтні 2023-го текст доповіді російської омбудсменки зник із офіційного сайту. У звіті зазначалося, що більшість із цих дітей «прибули разом з батьками, або законними представниками».
«Я би не говорила, що це нівелює факт депортації. Тому що депортувати можна і дитину, і дорослу людину, і їх разом. Але це діти, які знаходяться у порівняно менш вразливому становищі, аніж діти без супроводу, які відразу стають жертвами нав'язаного російського громадянства», – говорить юристка та експертка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська. Вона пояснює, що цих дітей вносять до єдиної федеральної бази дітей-сиріт, і далі вони стають доступними для усиновлення або для передачі під опіку в російські родини. На думку юристки, після деокупації з'являтиметься більше інформації про викрадених дітей, і загальна цифра зростатиме.
Спікерка дискусії Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини (ліворуч) та модераторка події Катерина Лихогляд, виконавча продюсерка проєкту Радіо Свобода«Ти як?»
Водночас точних даних про те, скільки депортованих та примусово вивезених – це діти-сироти чи діти, які позбавлені батьківського піклування, на сьогодні немає. Директор благодійної організації «СОС Дитячі містечка» Сергій Лукашов говорить, що йдеться про тисячі.
У березні 2023 року міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук повідомляла, що на тимчасово окупованих територіях та в Росії перебуває 4390 українських статусних дітей.
Сергій Лукашов, директор благодійної організації СОС Дитячі містечка (ліворуч) на дискусії про повернення депортованих Росією дітей в рамках 21-го Docudays
«У нещодавньому матеріалі від російських так званих ліберальних медіа з посиланням на Міністерство просвіти Російської Федерації було згадано про близько 800 дітей, статус яких було змінено. Тобто це діти, які або стали сиротами, або їхні батьки були позбавлені батьківських прав. А 78 дітей уже були передані на усиновлення в російські родини», – коментує Катерина Рашевська.
«Повторена історія і невивчений урок із кримського досвіду»
Цілі інтернати опинилися у зоні бойових дій під окупацією, статусні діти були легко сховані, їм були підмінені документиСергій Лукашов
Експерти зазначають, що на сьогодні саме статусні діти – це найбільш складна категорія для пошуку та повернення. На думку Сергія Лукашова – це один з трагічних проявів вчасно нездійсненої реформи деінституалізації, яка розпочалася ще у 2017 році і була покликана поступово реорганізувати інтернатні дитячі заклади.
«Цілі інтернати опинилися у зоні бойових дій під окупацією, і там якраз була висока концентрація статусних дітей, які були легко сховані, їм були підмінені документи», – говорить Лукашов. Та підкреслює, що якби реформа відбулася вчасно, сьогодні не було б такої кількості переміщених і переданих на усиновлення в Росію дітей.
Юристка Катерина Рашевська також називає реформу деінституціалізації проваленою та згадує, що ще минулого року Європейська комісія у звіті з оцінки відповідності України критеріям Європейського союзу йшося про те, що з 2017 року реформа не отримала видимих результатів.
«Скупчення дітей в інтернатних закладах сприяло тому, що Російська Федерація зробила те, що вона зробила. Це була повторена історія і невивчений урок із кримського досвіду. На жаль, питання порятунку кримських сиріт у 2014 році не стояло так нагально на порядку денному», – говорить Рашевська та додає, що факт депортації, зокрема для міжнародних партнерів, може бути не лише свідченням воєнного злочину Росії, а й недостатніх заходів з боку України, щоб попередити це.
Під час евакуації поблизу міста Лиману на Донеччині, 11 травня 2022 року
Такі заходи – це перш за все евакуація. Особливо таких міст як Херсон, Маріуполь, і особливо тих дітей, які мають паліативний статус, наголошує Рашевська. Вона пояснює, непроведена вчасно евакуація українською стороною частково ляже в обгрунтування і легітимізацію дій РФ.
Сьогодні повернення українських дітей з Росії – це складний шлях з фільтраційними таборамиАнастасія Степула
«Вони будуть говорити «ну, ви ж Херсонський обласний будинок дитини не евакуювали, ми зробили це за вас». Але я хотіла би підкреслити, що будь-яка евакуація таких дітей Росією була неприйнятна», – пояснює юристка.
Як повернути дітей?
«Ми дуже активно адвокатуємо в міжнародному полі, щоб було створено єдиний механізм, щоб були задіяні міжнародні організації: Червоний Хрест, відповідальні з боку ООН організації, які мають мандати на масове повернення дітей», – говорить Анастасія Степула, радниця з адвокації Всеукраїнської мережі за права дитини. Вона також підтримує створення так званого хабу в іншій третій країні. Без цього за словами Степули сьогодні повернення українських дітей з Росії – це складний шлях з фільтраційними таборами, допитами законного представника та часто небезпекою для життя і для того, хто супроводжує, і самої дитини.
Анастасія Степула, радниця з адвокації Всеукраїнської мережі за права дитини
«Ми ніколи не можемо бути певними, що дитина повернеться», – каже Анастасія.
Поки що роль третьої сторони у процесі повернення українських дітей частково відіграє Катар. Втім, експертів непокоїть те, що це партнерство на сьогодні жодним чином юридично не унормоване. Україна не має над цим процесом жодного контролю, каже Катерина Рашевська.
Дискусії про повернення депортованих Росією дітей в рамках 21-го Docudays у Києві
«Російській Федерації передається список, і вона волюнтаристськи обирає, кого хоче повертати, кого не хоче. Тому нам важливо створити єдиний юридичний механізм шляхом укладення двосторонніх договорів через третю сторону», – каже юристка. Водночас вона не впевнена, що Катар готовий взяти на себе такі зобов’язання. Так само, як і Росія, якій треба буде продемонстувати, що вона готова дотримуватися конкретних домовленостей.
Як Росія змінює тактику
На думку Рашевської, сьогодні Катар грає на боці Російської Федерації, і хоч декларує себе як нейтральну державу, насправді – легітимізує дії росіян. Юристка пояснює, що аналіз 70 кейсів цієї співпраці показує, що тільки 7 з цих дітей, ймовірно, є постраждалими від депортації.
«Водночас, це діти з Херсонського будинку дитини. А ми вже згадували про те, що є питання, чому там не відбулося евакуації з українського боку до початку повномасштабного вторгнення?» – коментує юристка.
Вони підбирають кейси так, щоб там обов'язково була дитина з нав'язаним російським громадянствомКатерина Рашевська
Вона стверджує, що російська сторона добре розуміє, що це складний кейс для доведення саме депортації і примусового переміщення. Саме тому представники РФ дуже уважно обирають, яких дітей повертати, яких ні.
«Вони підбирають кейси так, щоб там обов'язково була дитина, яка підлягає мобілізації, дитина з нав'язаним російським громадянством, усиновлена дитина. Щоб ми не могли сказати, що є категорія, яку не повертають. У нас дуже маленька кількість залишається аргументів» – говорить юристка. Втім переконує, що вірить – воєнні злочини Росії вдасться довести. Але вистачить доказів, щоб докваліфікувати такі дії як злочин проти людяності – запитання. Для цього треба мати дані про більшу кількість постраждалих дітей, каже Рашевська.
Вона переконана, що Росія змінила свою політику щодо повернення українських дітей саме після вручення ордера на арешт з Міжнародного кримінального суду.
17 березня 2023 року Палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду (МКС) видала ордери на арешт російського президента Володимира Путіна та уповноваженої при президентові Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
У РФ після ордера на арешт Путіна і Львової-Бєлової заявили, що повернуть дітей Україні, коли будуть «безпечні умови».
Що після повернення?
Окреме питання – це шлях дитини після повернення, каже очільниця фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська. Вона пояснює, що часто діти повертаються із травматичним досвідом, після тортур і насильства.
Олена Розвадовська, голова правління фонду «Голоси дітей»
«Вони повертаються точно з втратою: як мінімум друзів, дому і часто не мають людини, на яку можуть обпертися», – каже Розвадовська. Та пояснює, що проблема у сфері захисту дітей гостро існувала і до повномасштабного вторгнення.
Ми починаємо «прикладати подорожники», бо для цього є гроші міжнародних донорівОлена Розвадовська
«Нам треба будувати базу, а далі закон діє сліпо, незалежно від того, чи дитина постраждала в окупації, чи на підконтрольній території. Вигадувати щось спеціально під дітей, які повертаються, бо це гаряча тема – неправильно. Бо ми починаємо «прикладати подорожники», плюс для цього є гроші міжнародних донорів», – каже засновниця «Голосів дітей». Втім,Ю на її думку, не може бути так, що в деокуповану громаду повертатиметься дитина, якій обіцяють запезпечити все, а поруч з нею живуть інші діти, які не мали досвіду депортації, але їхні права теж порушені.
«Кожна дитина має відчувати захист. Факт депортації може посилювати чи розширювати цей захист, але спочатку він має базово існувати. Бо зараз ми часто будуємо замки на піску», – каже експертка.
Вона наголошує, що ключовий фокус у цьому питанні мав би бути на людях, які працюють у сфері соціальної підтримки та реабілітації, і на зміні їхнього становища.
«А зараз до них не можна ставити претензії взагалі, бо це люди, які недофінансовані і недоукомплектовані, які працюють за 7 тисяч гривень на місяць і мають дуже високі шанси вигоріти», – підсумовує Розвадовська.