Дні пам’яті жертв 40-х років ХХ століття в Україні та Польщі: без правди не буде порозуміння

Польща – Початок березня – це дні вшанування пам’яті жертв у 40-і роки ХХ століття в Україні та Польщі. Для поляків один із важливих місць є Гута-Пеняцька в Україні, для українців – Павлокома у Польщі. Український інститут національної пам’яті наголошує, що на таких меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необґрунтованим звинуваченням і розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.

7 березня представники Львівської обласної ради та адміністрації, Об’єднання українців у Польщі, українське духовенство Польщі, генеральний консул України у Любліні та місцева влада Підкарпатського воєводства вшанували загиблих українців у Павлокомі. А тижнем раніше польська делегація і представники української влади були у Гуті-Пеняцькій.

Пам’ятати про минуле, визнати правду і будувати добрі відносини, а дослідження складних сторінок історії залишити історикам – ці слова звучали біля меморіалу замордованим українцям у селі Павлокома, як від української делегації, так і польської влади з Підкарпаття. Представники української сторони у своїх виступах нікого не звинувачували у вбивстві 366 українців у селі Павлокома 1–3 березня 1945 року, не було жодних політичних заяв і маніпуляцій, зрештою, такого тут ніколи собі не дозволяла українська делегація.

«Ця подія одна з багатьох, яка забрала життя 366 українців різного віку, які перестали жити тільки тому, що хотіли бути українцями, розмовляти українською мовою. Понад 70 населених пунктів у березневі дні 1945 року зазнавали трагічних подій. Вшановуючи пам’ять жертв, ми повинні виховувати у майбутніх поколінь повагу до історії, до минулого. Водночас будувати спільні відносини між обома державами», – зауважила голова Львівської обласної ради Ірина Гримак.

А заступник голови Львівської обласної адміністрації Андрій Годик закликав складні історичні питання залишати для вивчення історикам, бо політичні заяви лише шкодять порозумінню і пошуку правди.

Вшанування загиблих українців у Павлокомі

Павлокома – досліджена трагедія

У Павлокомі до початку Другої світової війни мешкали 1370 селян, з них 1190 етнічних українців. Село опинилось у кільці, люди не могли оборонятись, бо не мали ані зброї, ані власної самооборони. Відтак мирні селяни були сам-на-сам перед озброєними військовими підрозділами польської Армії Крайової і місцевої самооборони, які їх розстріляли 1–3 березня, а тіла скидали у викопані ями, де сьогодні цвинтар. Ті, кому вдалося вижити, а це близько тридцяти жінок і дітей, босими втікали у лютий мороз у сусідні села, де їх переховували люди.

Польська версія трагедії у Павлокомі у тому, що це була відплатна акція за вбивство в селі поляків. Поруч цвинтаря, біля костелу, встановлений символічний хрест, але останки загиблих так і не знайдені.

«Історія наших народів дуже трагічна. Але, передусім, ми є сусідами, ділимо подібну долю, маємо одні проблеми. У 1945 році Павлокома стала місцем трагічних подій. Було вбито групу поляків і поховано у місці, про яке невідомо, а кілька тижнів пізніше польські збройні формації замордували більшість українських мешканців у Павлокомі. Це вбивство довгі роки замовчувалося. Жертви чекали на хрести і гідне місце для молитви. Сьогоднішній захід показує, що не варто приховувати правду, про неї мовчати, а потрібно говорити і її визнати. Для жодного вбивства немає виправдання», – наголосила у Павлокомі Йоланта Савицька, віцевоєвода Підкарпатського воєводства.

Меморіал у Павлокомі у травні 2006 року відкрили президенти України і Польщі Віктор Ющенко і Лех Качинський. Два роки тому товариство «Надсяння» організувало впорядкування цвинтаря, допомогла Львівська обласна адміністрація, почесний консул України у Перемишлі та українська діаспора з Канади.

Цвинтар у Павлокомі, де поховані замордовані українці

Гута-Пеняцька: звинувачення і політика

Український інститут Національної пам’яті 6 березня оприлюднив звернення про те, що на меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необґрунтованим звинуваченням і розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Заява спричинена вшануванню жертв у Гуті-Пеняцькій на Львівщині тиждень тому. Це місце для поляків є уособленням трагедії. 28 лютого 1944 року село було спалене дощенту. Загинули, за різними даними, від 200 до 800 мешканців-поляків, зокрема діти, жінки, літні люди.

Щороку останньої неділі лютого сюди приїжджає делегація з Польщі, щоб вшанувати жертв і щоразу звучать звинувачення. «Відповідальність зі справжніх організаторів та виконавців злочину перекладається на абстрактних «українських вояків» та «українських націоналістів»», зазначено у заяві Інституту нацпам’яті.

Якщо у Павлокомі під час вшанування не звучать заяви українського президента, то у Гуті-Пеняцькій це традиційно відбулось четвертий раз поспіль, коли зачитали звернення президента Польщі Анджея Дуди, яке викликало неоднозначну реакцію серед українців. Адже по обидва боки кордону досі по різному трактують цю трагедію, називають відмінне число жертв і виконавців цього злочину. Польська сторона, звинувачує УПА, стверджує, що у німецькому підрозділі чи у допоміжній поліції були українці. Українські дослідники заявляють, що село спалив німецький каральний і це була відплатна акція за загиблих німецьких поліцейських.

У 2017 році вандали знищили пам’ятник у Гуті-Пеняцькій, але обласна влада Львівщини його відновила одразу ж.

Відновлений хрест загиблим полякам у колишній Гуті-Пеняцькій, Львівщина, 26 лютого 2017 року

Український інститут Нацпам’яті заявив: «Убивці мають імена, які повинні бути названі за результатами неупередженого історичного дослідження. Ситуація довкола меморіалізації трагедії Гути-Пеняцької чітко вказує на необхідність фахового дослідження цього злочину не лише на підставі усних свідчень, але й архівних документів».

Пам’ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів – такою є позиція Українського інституту національної пам’яті.

Павлокома

На горі Монастир таблиця не відновлена

Попри домовленості між Україною та Польщею, на сьогодні і так і не вирішено питання про відновлення надмогильної плити на місці поховання вояків УПА на горі Монастир, яку польська сторона встановила торік у жовтні на місці розтрощеної вандалами. Але не написані імена 62 воїнів УПА, які загинули у ніч із 2 на 3 березня 1945 року у бою з радянськими внутрішніми військами НКВС. Ці імена були на знищеній таблиці.

Зруйнована надмогильна плита на горі Монастир

Протягом 2014–2019 років у Польщі вандали знищили близько двох десятків українських могил і пам’ятників. У відповідь Україна у 2017 році заборонила Польщі проводити пошукові роботи в Україні доти, доки не будуть відновлені українські могили. У 2019 році президент Володимир Зеленський скасував це рішення, але за умови, що польська сторона відновить зруйновану могилу на горі Монастир. Її відновили, але «по-своєму».

«У Гуті-Пеняцькій, у Павлокомі, сотнях інших населених пунктах люди гинули тільки через свою національність. Пам’ять про Гуту Пеняцьку не може бути пам’яттю поляків про неї, але також і українців. Пам’ять про Павлокому не має бути тільки пам’яттю українців, але також і поляків. Бо це наша спільна земля, наші співгромадяни, наші люди, які тут жили віддавна. Те, що їх роз’єднувало, через що вони загинули, сьогодні має нас об’єднувати – це єдиний вихід у цій ситуації», – каже Ігор Горків, голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі.

Зруйнована могила у Грушовичах

Під час вшанування українців, які загинули на теренах сучасної Польщі, українська делегація побувала на цвинтарі у селі Грушовичі, що поблизу Перемишля. Це ще один камінь спотикання між Україною і Польщею щодо історичного минулого. Надмогильний пам’ятник у Грушовичах – серед тих, які вимагає від Польщі відновити Український інститут національної пам’яті. До примусового переселення українців із їхніх земель у 1947 році, у цьому селі проживали 1200 селян, з них 900 – українців.

Меморіал до руйнування у Грушовичах

26 квітня 2017 року на сільському цвинтарі у Грушовичах представники польських радикальних націоналістичних організацій зруйнували пам’ятник воїнам УПА, який був зведений українською громадою Польщі у 1994 році. Демонтаж дозволила місцева влада. Польська сторона стверджувала, що у могилі немає поховань, а пам’ятник символічний і встановлений без дозволу.

27 травня 2018 року на місці знесеного меморіалу польські археологи виявили 18 поховань.

«Тут серед цивільних людей поховані упівці. Чітко видно було під час досліджень, що є давні поховання місцевих мешканців на глибині 1,5–1,8 метрів, а між ними, на глибині метра, були інші поховання. А це підтверджує, що воїнів УПА ховали вночі, таємно, бо діяла вже комуністична влада. За нашими даними, це 5 воїнів, бо були кульові отвори і супровідні матеріали. Але Польський інститут нацпам’яті заявив, що упівці тут не поховані. Питання політичної доцільності, на жаль, переважили наукову», – говорить секретар Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, який спостерігав за розкопками могили.

Хрест нагадує. що тут був меморіал

Представники української делегації поклали квіти і запалили лампадки на місці демонтованого меморіалу.

Українська делегація вшанувала пам’ять про українців у Грушовичах

Тут до 2018 року колись був надмогильний пам’ятник, Грушовичі

Сьогодні важливо відновити діалог між двома державами на експертному рівні, а не лише політичному, щодо вшанування пам’яті загиблих українців у Польщі, а поляків – на території України, вважає Святослав Шеремета. Десятки місць, де поховані українці, які загинули у роки війни і повоєнні, не відновлені. А це у селах Березці, Сівчині, Бахові, де українське населення було знищене в один день – 11 квітня 1945 року. Не відновлено поховання вояків Української галицької армії у місті Любашів, немає жодної інформації про загиблих півтори тисячі українців поблизу Кракова – у Вадовицях.

Церква в селі Явірник-Руський, яка потребує порятунку

На думку голови товариства «Надсяння» Соломії Риботицької, вже давно на часі ухвалення державної програми підтримки українців за кордоном, зокрема у Польщі. Адже Україна мала б допомагати з фінансуванням Українського дому у Перемишлі, української школи, підтримувати місця пам’яті українців – зберегти церкву у Явірнику-Руському, селі, де 4 березня 1815 року народився автор майбутнього українського гімну отець Михайло Вербицький; відремонтувати Пантеон отця Вербицького у Млинах, де він був парохом у церкві з 1856 року, тут помер 7 грудня 1870 року і похований. І це лише невеликий перелік тих потреб і проблем, які необхідно вирішити.