У 2024 році батальйон «Вовки Да Вінчі» 59-ї ОМПБр відкрив два рекрутингових центри для поповнення своїх лав новими фахівцями. Перший – у Львові наприкінці січня, другий – у Києві в лютому. Перш, ніж потрапити до центрів фізично, потенційний кандидат заповнює онлайн-заявку, і якщо його кандидатура підійде командуванню, людину запросять на зустріч. За перших два місяці роботи охочих виявилося близько двох тисяч. Командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Сергій Філімонов розповів Донбас Реалії (проєкту Радіо Свобода) про те, за якими критеріями відбирають новачків до підрозділу, кого саме шукають та як загалом працювати з людьми, які потрапляють до Сил оборони за повісткою – а не як рекрути.
– У чому різниця між рекрутингом і мобілізацією та, на вашу думку, на якому боці перевага? В чому саме?
– Якби законодавство давало змогу нормально робити рекрутинг, то тут взагалі мови не було б про переваги. Є багато ідей і проєктів, і ці проблеми вирішуються. Ми так само даємо свої рекомендації з приводу змін, щоб підрозділи могли набирати людей, а люди могли йти в ті підрозділи, в які хочуть.
Якщо людина конкретно знає, в який підрозділ вона хоче, чим хоче там займатися і намагається відповідати всім нормам того підрозділу, куди хоче – то зрозуміло, що це ознаки армії майбутнього, це армія така, якою вона має бути.
– Вік новобранця має значення? На ваша думку, яка ота межа, коли людина буде реально ефективною на позиціях?
– Із 1200 опрацьованих нами анкет – десь 200 людей нам підійшли. З них 50-60 людей, яких ми мобілізували. Після етапу співбесіди ми запрошуємо людину на курс молодого бійця. Якщо вона зможе його пройти і в неї буде бажання лишитися, тоді її мобілізуємо. Стосовно віку: до нас приходять люди і старші 40 років, але найбільше – це 30-35 років.
– За якою процедурою відбувається рекрутинг? Коли стає зрозуміло, що умови влаштовують обидві сторони, новобранця відправлять в один із Територіальних центрів комплектування (ТЦК)?
– Мобілізований все одно проходить через ТЦК, військкомати, через навчальний центр. Є базова військова підготовка, вона обов’язкова, і людина має її пройти.
Ми робимо все для того, щоб наші інструктори, в першу чергу, тут, в рекрутингових центрах, дали знання перед тим, як відправити в навчальний центр.
По-друге, щоб у навчальних центрах наші представники відслідковували перебіг подальшої підготовки. Це дуже складний процес, який ми зможемо із часом вдосконалити, і це піде на користь усім підрозділам і всій армії в цілому.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Відправляти неготових солдатів у бій – це злочин». Інтерв’ю із американським генералом– А що робити, коли бійця в навчальному центрі, який має «відношення», «лист-згоду» від бажаної частини, потім забирають до інших підрозділів, які приїжджають із різних бойових бригад? По суті, людина не потрапляє в команду, до якої планувала. Як виправити цю ситуацію, й наскільки зараз такі випадки поширені?
Нам треба реформи в методиці рекрутингу, реформи в армії, які дадуть змогу людині шукати свого командира
– У рекрутингові центри приходять люди більш мотивовані і більш підготовлені. Ми ретельно ставимося до відбору кожного бійця. Але коли вони приїжджають у навчальний центр, то люди, які займаються розподілом по різним військам, дуже зацікавлені в наших бійцях, тож за кожну людину доводиться боротися.
Нам треба реформи в методиці рекрутингу, реформи в армії, які якраз дадуть змогу людині шукати свого командира. Тоді буде змога йти воювати туди, куди він хоче.
– Як ви думаєте, наскільки ефективними на полі бою будуть ті, хто прийшов по повістці? Реально вони не такі вмотивовані як ті, хто прийшов самостійно?
– Ті, хто приходить по повістці, ще більш-менш мотивовані люди. А от ті, кого забирають на вулиці, чи ті, яким ставлять умови, де вони не можуть відмовитися й не можуть не йти, – це проблема.
Тут справа якраз у тому, що люди мають розуміти: є підрозділи, де за них хвилюються, є підрозділи, де їх будуть навчати, є підрозділи, в яких їх будуть максимально забезпечувати, є підрозділи, в яких люди вміють планувати.
В таких підрозділах бійці довго воюють, знають, як воювати, і будуть шукати для новоприбулих найкраще місце. Тому треба міняти підхід і робити це терміново, виходячи з того, що мобілізувати нам треба дуже багато людей. Мобілізація силою не дасть хороших результатів. Звісно, хоча б якісь результати будуть, але точно не буде хороших.
– Якщо говорити про кадри і їхній відбір: ясна річ, що резюме, диплом – це не показники; можливо, якісь тестові завдання чи можливість спробувати себе в різних ролях допомогли б краще підбирати людям посади?
– Часто буває так, що приходить спортсмен – мотивований, сильний, хоробрий, той, який хоче себе проявити, для якого важлива його репутація й ще багато моментів, які впливають на ефективного воїна. І приходить цивільна людина, яка в звичайному житті була дуже спокійною, ніколи не займалася ніяким спортом, по ній навіть видно, що їй страшно. Дуже часто бувало, що цей спортсмен перегорає, дає задню й божеволіє, розуміє, що йому страшно це робити. Тоді такого не змусиш.
А людина цивільна, умовний там лікар, вчитель або художник чи музикант, може себе проявити і бути набагато ефективнішим, ніж той спортсмен. Ви бачите, хто воює, і більшість людей – це звичайні хлопці, на яких би ти ніколи не подумав, що вони там рекси якісь або тигри.
Ні, вони звичайнісінькі пересічні жителі України, і тільки в критичних ситуаціях розкриваються їхні характери, вміння.
То цей відбір – психологічний чи фізичний – не завжди справджується, і часто нестандартна ситуація показує, хто саме вам треба. Найголовніше – це людина мотивована, бо якщо боєць відчуватиме страх, боятиметься підняти голову, то із нього не вийде справжнього воїна.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Закон про мобілізацію ухвалений. Ось що він передбачає– А якщо виникають ситуації, що людина подала заявку на одну спеціальність, її прийняли, а вже потім з’ясовується, що вона не підходить чи по здоров’ю, чи психологічно. Що їй можуть запропонувати натомість?
– Якщо людина розумна, то може робити якусь спеціалізовану роботу, тоді вона набагато цікавіша, ніж, умовно, штурмовик чи піхотинець. Якщо людина вміє «літати на дроні», розбирається в комп’ютерах, знає точні науки й може бути навідником чи ще будь-ким, то такий воїн буде цікавий на інших посадах, і йому будуть шукати там місце.
Я вам розкажу історію за нашого бійця «IT» (зрозуміло по позивному, ким він був). Це хлопець до 20 років, він був дуже розумним, знав декілька мов. Я дуже не хотів, щоб він ставав на бойові позиції, вважав, що цій людині треба займатися як мінімум чимось технічним, працювати з технікою, максимум – навчати й розвивати його в якомусь іще напрямку, бо знав, що він розбереться у всьому й навчиться всьому.
Хлопець був настільки мотивований і бажав себе проявити, що рвався на позиції. Він туди ходив і мужньо, і вправно себе проявляв, але…загинув. І для мене особисто – це дуже великий біль і дуже важке розчарування, що я його не зміг зберегти, адже знав, що в іншому місці результати його роботи будуть набагато ефективнішими і результативнішими.
«Хочу бути артилеристом», а побачивши море цифр, розуміє, що там математика, отже, не хоче, бо не може
Є, правда, ситуації, коли людина не здатна виконувати ту роботу, до якої прагне. Часто приходять з бажанням бути снайпером, дронщиком, вони думають, що це легше, безпечніше і можна десь «пропетляти». А насправді ні, дронщики – це пріоритетна ціль, снайпери – це важка робота.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Найдовше очікування цілі – 11 діб. Вона того була варта» – снайпер ЗСУ «Ларго»Ти даєш людині пульт – вона нічого не розуміє в цьому, ти даєш людині гвинтівку – вона не розуміє, що робити далі. «Хочу бути артилеристом», а побачивши море цифр, розуміє, що там математика, отже, не хоче, бо не може.
– Що можете запропонувати дівчатам?
– Дівчата часто хочуть на бойові позиції, але на такі вакансії ми їх не беремо, вважаємо недоцільним. Мобілізуємо їх на професії без бойової роботи, наприклад, діловодів.
– Чи виникають ситуації, коли на одні вакансії ажіотаж, а, наприклад, в піхоту чи штурмовики– бажаючих немає?
– Проблем із цим немає: професіоналами хочеться забезпечити ті підрозділи, які мають давати підтримку піхоті. Це якраз артилеристи, танкісти, дронщики, бо мені ці фахівці набагато потрібніші, ніж піхота. І зараз багато молодих хлопців, що приходять, хочуть бути штурмовиками.
Бувалі хлопці-штурмовики із цього посміхаються часто, бо усі так свого часу хотіли, а потім, коли розумієш, що це, – уже менше хочеться. Але тут знову ж таки є люди, які мають багато знань і досвіду, вони все всім уже довели, але все одно хочуть іти туди із хлопцями і себе проявляти, показувати на власному прикладі, як треба.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Слово працівника ТЦК проти слова «пакованого в бус». Що насправді призвело до провалу мобілізаціїПіхотинець і штурмовик – це насправді найблагородніша і найшляхетніша справа. Це людина, яка ризикує собою кожен день, кожну хвилину. В принципі, вся армія і вся країна тримається на них. Тут питання, ким ти себе відчуваєш?
Якщо ти себе відчуваєш українцем, якщо ти себе відчуваєш героєм, людиною, яка може пожертвувати всім і готова зробити все заради перемоги, то твоя якраз посада – це піхотинець чи штурмовик.
– Зараз відомо чимало історій про те, як людину з однієї спеціальності перекидають на іншу вже безпосередньо на передовій. Ті ж оператори-дронщики чи артилеристи потрапляють у штурмовики. Чому так трапляється і чи є на це якась рада?
– Я чув багато історій про те, що й кухарі виходять на позиції, і мінометники, і танкісти замість піхоти. Це абсолютно неправильно, якщо це робиться силою. Піхота не може існувати, воювати без забезпечення всіма іншими: бути голодною, без прикриття артилерії, без дронів, без мінування попереду. Цього не можна допускати.
– Як боротися (і чи реально?) з тим, що командири просто не дають переводитися до іншого підрозділу?
– Це велика проблема. Дійсно, командири часто не дають переведення, по-перше, бо розуміють, що не можуть втрачати фахових людей. По-друге, це військова бюрократія, вона важка і з нею треба дуже багато працювати.
Я вам скажу, що наші рекрутингові центри у «Вовків Да Вінчі», в «Гонорі» працювали ще з початку війни, і був дуже великий потік людей, і був курс молодого бійця, ми відбирали. Але все було набагато легше.
Зараз людей відбирати важче, а ще важче – взяти її у свій підрозділ. Агітації треба більше, якіснішої, бо переважна більшість людей, які хотіли воювати, уже пішли, вони на фронті.
Тож ситуація потребує змін. Треба, щоб люди, які приймають ці рішення, народні депутати, які створюють закони, щоб вони були або військові, або мали військових радників, які можуть чітко сформулювати проблему і чітко підказати шляхи її вирішення. Ми всіма силами намагаємося це робити.
– Морально-психологічне забезпечення «Вовків». Яким чином воно працює у батальйоні? Чи готові як самі бійці, так і психологи до таких розмов?
– Моральний, психологічний дух залежить від усього батальйону. У «Вовків» у кожному підрозділі є командири, які перебувають на своїх посадах заслужено, мають авторитет і якраз впливають на психологічний і моральний стан і на бойовий дух.
Перед кожним виходом на позицію і після кожного повернення з позиції з людьми проводиться інструктаж, бійцю повністю доноситься його завдання, план дій. Після повернення завжди розбираються помилки: хто і що неправильно зробив, і це дуже допомагає.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Луганська Чорнобаївка»: чому війська РФ вперто штурмують Білогорівку?– Яким бачите фронт у 2024-му році? За рахунок чого Україна може його зупинити?
– Я сподіваюся, що в нас усе вийде з мобілізацією, все вийде з лінією оборони. Я вірю, що в росіян зараз немає можливості перемогти, але якщо ми зараз не згуртуємося, не знайдемо в собі сили, то з’явиться шанс втратити і Київ, і далі. Не треба думати, що війна звідти вже пішла назавжди.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Данія стала першою країною, яка закупить озброєння для ЗСУ в українських виробників – МінстратегпромУ росіян єдина мета – це захоплення, розділення і знищення України. Тому не сподівайтеся, що війна закінчиться через місяць або через рік, війна закінчиться, коли Росія програє. У нас немає шляху назад, тут питання, чи ми будемо мати країну і чи будемо мати незалежність, чи ми зникнемо назавжди?
У нас немає шляху назад, тут питання, чи ми будемо мати країну, чи зникнемо назавжди
І так близько до втрати своєї країни, своєї незалежності ми ніколи не були. Те, що трапилося в 2022 році, чітко показало людям, хто вони. І кожен повинен сам собі дати вичерпну відповідь на питання: 1) хто ти є? українець? слов’янин? росіянин? 2) росіяни – братський народ чи не братський? Кожен повинен з’ясувати для себе, хто є хто. Українці зараз мають єдину можливість зберегти свою країну – це перемогти Росію.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.