«Швидка допомога – це міномети калібру 120, 80» – Павло Вишебаба про гостру потребу на фронті

Музикант, письменник, екоактивіст, військовослужбовець, а тепер ще й «голос» радіодиктанту національної єдності. Павло Вишебаба 25 жовтня 2024 року в прямому ефірі читатиме текст, який для щорічної перевірки грамотності українців приготує письменниця Оксана Забужко.

Зараз Павло у відпустці і цей час він використав для європейського благодійного туру. Зі своїми музично-поетичним зустрічами Вишебаба вже об’їздив 6 країн. 12 жовтня – останній концерт у польському Любліні.

Під час туру військовослужбовець збирає гроші на потреби своєї 68 бригади, у якій служить від початку повномасштабного вторгнення. Напередодні завершення благодійного туру Радіо Свобода поспілкувалося з Павлом і розпитало про творчість та службу в ЗСУ.

«За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,

Якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.

Чи прийме він нас, хто знає – святих серед нас немає.

Дивіться як ми лютуєм, дивіться як ми кохаєм.

Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,

Ми билися як востаннє, і вижили, і померли.

Якщо, як і ми, уголос, ти весело і непохитно

Читаєш це українською, значить ми бились гідно».

Воєнна творчість

Цей вірш «Моє покоління» Павло Вишебаба написав під обстрілами 5 липня 2022 року у селі Новоукраїнка на Донеччині. Каже, що на кожному творчому вечері його читає, бо саме ці рядки найбільше відгукуються його побратимам та іншим військових на фронті. Вірш «Моє покоління» входить до збірки «Тільки не пиши мені про війну», яка вийшла друком наприкінці 2022 року. Наклад у 15 тисяч примірників розійшовся менше ніж за 15 днів. У цій же збірці вірш «Доньці», перші рядки якого і дали назву збірці.

Поетична збірка Павла Вишебаби. Вірш «Доньці». Польща, Варшава, 10 жовтня 2024 року

Вірш «Доньці» найпопулярніший – каже Павло. Його вже переклали на 18 мов світу. Перший переклад був зроблений польською. Для військового Польща особлива країна, адже після повномасштабного вторгнення, саме Польща першою прихистила його дружину і п'ятирічну доньку.

«Війна нас застала під Києвом. Під обстрілами ми сіли в машину, я відправив родину за кордон, а сам пішов на війну. Спершу вони були у Польщі, а потім поїхали вглиб Європи. Донька навчилася писати вже в Європі і запитала, що написати мені на фронт у її першому в житті листі. Для мене це була дуже зворушлива мить і я відповів їй віршем. Написав його дуже швидко, за півгодини і не збирався це викладати в мережу, але прочитав своїм найближчим побратимам. Нас тоді було 7 на позиції і 2 з них заплакали і сказали: «Давай вистав, це мають прочитати й інші» – розповідає Вишебаба.

Павло Вишебаба читає вірш, який він присвятив своїй доньці (відео)

Зі своїми творчими вечорами він відвідав вже 6 країн – Словаччину, Чехію, Німеччину, Бельгію, Нідерланди і Польщу. Каже, переважно на зустрічі приходять українці, але також були іноземці. Пригадує, як у Чехії прийшов місцевий чоловік: «Він, мабуть, нічого не розумів, але уважно слухав, був перейнятий Україною».

Авіація, важка техніка і снаряди

Ціль Павла – зібрати гроші на потребу своєї 68-ї бригади. Каже, вони завжди є, адже техніка часто виходить з ладу, нищиться, горить. Радянська, якою починали воювали майже вся вийшла з ладу, знищена і закордонна зброя. Тому, зазначає Павло Вишебаба, підтримка партнерів дуже потрібна: «Наприклад, нашій бригаді американці дали 80 одиниць важкої техніки, з неї за 2,5 роки залишилося 20».

Українські бійці на танку біля Бахмута на Донеччині. 12 травня 2023 року

Найбільше, за словами військового, бракує літаків, але також і важкої техніки, крупнокаліберних мінометів і снарядів.

«Перевага ворога в повітрі просто тотальна. З цим маємо щось робити. Президент Зеленський, ви бачите, як активно питання F-16 намагається просувати. Це основний напрямок, в якому у нас наразі навіть немає шансів рівнятися на Росію. На другому місці важка, броньована техніка – гармати, танки, БМП, МТ-ЛБ, якою ми з Росією вже можемо трохи рівнятися. Особливо на донецькому напрямку, ми там дуже багато їхньої техніки спалили, ще починаючи з Вугледара. Там колона за колоною йшли і, на наше щастя, росіяни не одразу зрозуміли, що тактика колон не працює, то під Вугледаром на кожній дорозі було спалено декілька колон. І зараз ми вже можемо конкурувати з ними цією технікою. Але все одно нам потрібна допомога союзників. Швидка допомога – те, що треба вже і зараз, це крупнокаліберні міномети калібру 120, 80. Цього зараз не вистачає на фронті».

Про необхідність давати Україні зброю Павло говорить в Європі на своїх зустрічах і на конкретних прикладах пояснює, чому це важливо.

«Міномети – це те, що перше зустрічає ворога, коли він іде в атаку. Мінометами найперше зупиняють штурм росіян. Росія вже багато місяців атакує, і щоб іти в атаку, першим ділом вони знаходять і знищують міномети. У нас брак мінометів. Якщо ми маємо 120-ті, 180-ті ми можемо їх «зустрічати» на відстані 5-4-3 кілометрів. А коли їх вивели з ладу, ми зустрічаємо 60-м калібром, а це вже кілометр-півтора дистанції, тобто ми змушені їх ближче підпускати. Нам потрібні снаряди крупнокаліберні, до тої ж мінометки. Мінометний голод відчувається», – каже військовослужбовець.

Питають Павла Вишебабу і про гарячі точки та бої, у яких його бригада брала участь. Він відповідає, але зізнається, що більше любить говорити про творчість.

Підрив ствола шахти "Південнодонбаська" Біля Водяного (Вугледарський напрямок). Вересень, 2024 року

У Варшаві Павлу, зокрема, довелось коментувати виведення військ із Вугледара, на захисті якого 68 бригада була 18 місяців.

«Коли нас звідти перекинули на куп’янський напрямок, то ми постійно переглядали новини щодо Вугледара. Навіть коли ми виїжджали звідти восени 2023 року, то міста вже майже не було, залишилися лише скелети будівель. Ми маємо розуміти, що ми не здали Вугледар, ми залишили просто каміння, цього міста більше немає, і я взагалі не бачу шансів його відбувати, це буде дорожче коштувати, ніж побудувати на пустирі нове місто. Дуже шкода, що нам доводилося відступати, але нам не було вже чого боронити. Це тактика росіян – знищувати до каміння і потім на цьому камінні ставити російський прапор. Це ми бачили в Мар’їнці, на наших очах її стерли з лиця землі і потім це відбулося у Вугледарі», – каже Вишебаба.

До слова, приблизно третина книжки «Тільки не пиши мені про війну» написана у передмісті Вугледара.

Питаю Павла і про Курську операцію, зокрема, як він ставиться до думки скептиків. «Я не вважаю, що курський фронт даремно був відкритий. Серед моїх побратимів така думка є абсолютно переважною, що це було надзвичайно успішною військовою операцією», – додає Вишебаба.

Табличку «Курськ 108 км» видно на російсько-українському кордоні в Сумській області. 13 серпня 2024 року

А ще він пригадує великі дискусії, які виникли в суспільстві коли президент змінив головнокомандувача. Каже, на фронті це не сприймали так гостро. Запевняє, нинішній керівник ЗСУ теж користується авторитетом серед військових.

«Залужний і Сирський – дуже різні за стилем, у всьому, але реально був запит у військових на якісь зміни. І в нас, в середні війська, не була такою несподіванкою зміна головнокомандувача. Це нормально після таких важких двох років дати людині відпочити. При великій повазі до Залужного, для мене, наприклад, зміни в керівництві – це показник здорового розуміння, що не можна так довго бути в стресовому стані, в якому перебував головнокомандувач Залужний. У Сирського теж багато успішних операцій, нестандартні і неочевидні підходи, як це було з Курськом», – вважає боєць.

Допомога у захисті Україні

Перебуваючи у європейському благодійному турі, Павло довідався про створення Українського легіону. Військовий трохи скептично ставиться до цієї ідеї, мовляв, завжди можна повернутися і приєднатися до лав ЗСУ.

«У нашій бригаді багато хлопців, які у перші 10 днів повномасштабного вторгнення повернулися з-за кордону і вступили до війська. Географія дуже широка – Італія, Іспанія, Швеція, Польща, Чехія. Є у нас мінометник з позивним «Іспанець», він доларовий мільйонер, але повернувся в Україну і воює за неї. В Українському легіоні, напевно, додатковою мотивацією може бути додаткове навчання. Я сподіваюся, що ця ідея матиме майбутнє, але я мало про це знаю. Можу тільки заохотити людей допомогти нам захищати державу», – резюмує Павло.

За кілька днів Вишебаба обіцяє оприлюднити суму, яку йому вдалося зібрати на музично-поетичних зустрічах у Європі і вже скоро він повернеться до головної своєї роботи – захисту України.

«Я – голос полонених. А ти?». Українки у Варшаві вийшли на акцію (відео)

Польща подає на «Оскар» фільм про українських біженців. Що розповіли герої та режисер стрічки? (відео)