Російська армія убиває та незаконно затримує журналістів на війні в Україні: аналіз до Всесвітнього дня свободи преси

Робота на окупованих територіях, обстріли офісів, два мільйони підписників з-за кордону, загибель і поранення... Яким був рік масштабної війни для медійників?

У 2022 році стан свободи слова в Україні погіршився – із 97-ї позиції країна опустилася на 106-те. Це пов’язано із повномасштабною агресією Росії, що триває уже понад 14 місяців. Росія блокує роботу медіа на тимчасово окупованих територіях, атакує сайти, а також вбиває та бере в полон журналістів, які висвітлюють війну в зоні бойових дій. У Міжнародній правозахисній організації «Репортери без кордонів» (RSF) наголошують, що журналісти в Україні можуть становити ціль для російських військових, оскільки ті їх убивають та незаконно затримують попри ідентифікаційні написи на касках та одязі: «преса».

Попри ці виклики у 2023 році, за даними «Репортерів без кордонів», Україна посіла 79 місце.

До Всесвітнього дня свободи преси, який відзначають 3 травня, Радіо Свобода розповідає, що відбулося з медійною сферою в Україні за рік повномасштабної війни.

Воєнні злочини РФ проти медійників

Інститут масової інформації (ІМІ) задокументував 567 злочинів РФ проти журналістів з 24 лютого 2022 року.

Серед воєнних злочинів РФ визначають:

• викрадення та вбивства журналістів"
• кібератаки на сайти,
• блокування роботи медіа,
• юридичний тиск,
• захоплення та напади на редакції,
• обстріл телевеж

Однією із загиблих медійниць є продюсерка Радіо Свобода Віра Гирич.

Віра загинула 28 квітня внаслідок влучення російської ракети в будинок, де вона мешкала. Її тіло дістали з-під уламків 29 квітня. До річниці її загибелі Радіо Свобода підготувало фільм-розслідування про обставини того ракетного удару.

«Ми зафіксували багато змін, і цей рік дуже змінив український медіа ландшафт, починаючи із фізичних загроз, оскільки загинула безпрецедентна кількість журналістів – 54 людини, і закінчуючи тим, що повністю змінилися джерела прибутку», – каже Оксана Романюк.

Зокрема, прибуток від реклами впав на 90%, зазначає Романюк. Також 233 редакції припинили свою діяльність через відсутність електроенергії, тиск з боку російської влади, знищені офіси або міста, в яких вони працювали.

Зміни в інформпросторі

«Ще дві зміни – з’явився єдиний марафон, а вплив олігархів зменшився. До повномасштабної війни олігархи здебільшого контролювали телепростір, зараз інфопростір перейшов переважно під контроль держави, щоб транслювати спільний інформаційний марафон», – зазначає Романюк.

За її словами, зміни сталися і через те, що проросійські медіа, які раніше активно працювали в Україні і вважалися впливовими, майже зникли.

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації

«Наприклад, канали Медведчука на початку березня [2022 року] припинили мовлення в YouTube, навіть зник онлайн-архів, а співробітники цих каналів тихенько перейшли в інші медіа», – каже Оксана Романюк.

Попри те, що загроза для українських медійників зросла через війну, Інститут масової інформації фіксує зменшення небезпеки всередині країни втричі.

«Зрозуміло, що це відбулося через те, що журналісти почали більше писати про війну, суспільство змінилося, менше відбувається перешкоджань на місцях, які раніше були основним порушенням. Ми зафіксували 97 порушень з української сторони. Однак Росія вчинила 470 воєнних злочинів», – говорить виконавча директорка ІМІ.

Виклики для локальних продюсерів/фіксерів

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну популярності набула професія локального продюсера або фіксера – людина, яка організовує роботу для іноземних медіа на фронті. Однак і тут українські фіксери зіткнулися із порушеннями, зокрема з боку закордонних редакцій.

Одним із таких викликів є те, що іноземні редакції знімають із себе відповідальність за загибель фіксера.

Так, 26 квітня у Херсоні загинув фіксер італійської газети «La Repubblica» Богдан Бітік, а кореспондент Коррадо Дзуніно отримав поранення.

Пізніше речниця оперативного командування «Південь» Наталія Гуменюк повідомила, що група працювала із порушенням правил: без дозволу проїхали в червону зону, а фіксер перебував без бронежилета та акредитації.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики заявив, що італійський журналіст мав простежити, щоб колеги дотримувалися правил перебування в зоні бойових дій, а сам Дзуніно не повідомив про роботу відповідальних пресофіцерів.

«Уже на місці проігнорував завчасні попередження українських військових про небезпеку та крики «Danger, sir!». Зуніно як керівник був зобовʼязаний проконтролювати, щоб учасник його групи був не лише в жилеті з написом PRESS, а й із бронею всередині нього. Але італієць порушив правила поведінки для журналістів за умов бойових дій», – йдеться в повідомленні.

Оксані Романюк ця ситуація частково нагадала те, як канал «Fox News» розповів про загибель їхньої продюсерки Олександри Кувшинової. 15 березня 2022 року російські війська вбили українку Олександру Кувшинову та громадянина Ірландії П’єра Закжевскі, який працював оператором каналу, у Київській області. Про загибель оператора Fox News зняв сюжет, однак не згадали, що Закжевскі працював з Кувшиновою.

16 березня медіаекспертка та тренерка з безпеки Інституту масової інформації Ірина Земляна заявила про те, що іноземні медіа також вчиняють злочин щодо українських колег тим, що недооцінюють їх вклад.

«Важливо зараз звернутися до Fox News, щоб вони визнали Олександру Кувшинову, яка загинула під час виконання своїх обов’язків, частиною їх команди. Адже вона була з ними в одному авто, на одному завданні. Але чомусь Fox News говорить про те, що вона не є командою, а просто їх консультувала», – зазначила Ірина Земляна.

На наступний день, 16 березня, Fox News опублікували новину про загибель Олександри Кувшинової.

Тоді ж постало питання, що українські фіксери незахищені і перебувають у нерівних умовах з іноземними журналістами.

«Не можу до цих пір зрозуміти, як так можна. Потрібно, щоб іноземні журналісти обов'язково проходили тренінги з безпеки, щоб редакції несли відповідальність, цінували і поважали роботу українських продюсерів. Це є повноцінні члени знімальних груп, і зараз не проблема знайти броніки в Україні. Навіть в Херсоні у нас є точка, де ми видаємо бронежилети», – продовжує в коментарі Радіо Свобода Оксана Романюк.

Фрілансерка Каміла Грабчук, яка працювала з The New York Times та The Washington Post, зазначає, що все залежить від конкретного медіа.

«Я розумію, що про засоби захисту маю подумати сама, бо не впевнена, що за мене подумають інші медіа, які можуть наймати на тиждень. До того ж маленькі медіа мають небагато фінансів, тому намагаються залучити за менший гонорар – як правило, шукають людей без досвіду», – каже Грабчук.

Обмеження журналістів висвітлювати війну

Під час висвітлення повномасштабної війни журналісти також стикнулися із заборонами, які експерти вважають недоцільними, зокрема поділ на зони на фронті.

«Ми проти поділу на зони, натомість медійники можуть інформувати, куди їдуть. Станом на зараз вийшли на те, що червоні зони звузять від населених пунктів до об’єктів. По жовтих зонах чекаємо публічної заяви, що журналісти можуть працювати без пресофіцерів. Минулого тижня журналісти вже знімали у Бахмуті», – каже Романюк.

Вид на Бахмут, 26 квітня 2023

Каміла Грабчук зазначає, що в роботі заважає бюрократія. «Ці процедурі не завжді спрямовані на те, щоб допомогти. Деякі заборони не мають ніякого обгрунтування. Час від часу вони самі все ускладнюють, втомлюються і послаблюють – потім знову посилюють», – говорить вона.

Додає, що деякі запровадження є абсурдними: «Наприклад, Миколаїв у жовтій зоні, тобто маєш працювати лише з пресофіцером. Це абсурдно, бо немає такої кількості пресофіцерів, немає стільки часу. Видано близько 15 тисяч акредитацій – ясно, що не всі одночасно поїдуть в одне місце, але це тисячі журналістів».

Зокрема, обмеження впливають і на якість роботи. Грабчук розповідає, як із NYT готували матеріал про піхоту у Донецькій області.

«Спочатку затверджували, потім скасовували, не пояснюючи причину. І навіть коли вже дали дозвіл – задіяно дуже багато різних пресофіцерів, які один одному підпорядковуються. Чекаєш одних, потім інших, вони по 150 разів пояснюють одне і те саме, а в результаті отримуєш 10 хвилин з бійцями у підвалі будинку. І розумієш, що витратив багато часу, а матеріал вийде зовсім маленький», – розповідає фрілансерка.

Водночас у кінці березня 2023 року воєнні кореспонденти публічно зверталися до влади, щоб та не ділила журналістів на «своїх» та інших. Мова йшла про вищезгаданий поділ на зони, а також про список медіа, які попри заборону знімати у червоній зоні могли це робити. До звернення долучився кореспондент Радіо Свобода Мар’ян Кушнір, який висвітлюв війну ще до повномасштабного вторгнення.

Журналіст Мар'ян Кушнір, 2022

Голова правління ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова зазначає, що після цього відбулася неофіційна зустріч в Офісі президента та представників медіа, на якій домовилися про доступ до фронту.

«Хоча ніяк офіційно це не оформилося. Грубо кажучи, сказали, що ви працюєте, а ми не будемо сурово наказувати вас за це. Треба більше натиснути, щоб були офіційні зміни щодо доступу», – коментує Наталія Лигачова.

Монополізація та цензура

Порушення стосуються і національного інформаційного марафону «Єдині новини». Над контентом працюють Суспільне, 1+1, UA: Перший, Рада, ICTV, Інтер, Україна 24, ТЕТ, Новий канал, НЛО TV, СТБ.

«Три канали – 5 канал, Еспресо та Прямий – були позбавлені цифрового мовлення на початку повномасштабної війни. На частотах цих каналів почав транслюватися марафон, однак самі вони не виробляють контент для єдиних новин. Це рішення – виключення трьох каналів – можемо вважати прикладом цензури», – каже Оксана Романюк.

Наталія Лигачова вважає, що відбулася монополізація телеефіру державою.

«З одного боку, туди увійшли провідні телеканали. З іншого, витіснили опозиційні, як Прямий, 5 канал і Еспресо. Воєнний час дозволяє державі навіть націоналізувати приватні телеканали, але цього не відбулося. І в цьому плюс. Тобто є монополізація, але немає націоналізації, якогось суттєвого регулювання державою онлайн-медіа», – зазначає Наталія Лигачова.

Також Оксана Романюк не вважає, що уряд цензурує новини.

«Є загальні спрямування, що це має бути позитивна інформація, пов’язана з війною. Але наповнення марафону виглядає досить хаотично, кожен канал наповнює свій блок на власний розсуд – ми бачили і джинсу Ахметова, і дивних персонажів, і опозицію. Наші джерела розповідали, що були дзвінки з побажаннями, але без вимог», – каже Романюк.

Лигачова згадує і Закон про медіа, який прийняли під час воєнного стану, як одне із зобов’язань для вступу в ЄС.

«Ми розуміємо, що зобов'язання для вступу в ЄС передбачають надання можливості для свободи слова, а не звуження. До війни уряд відмовлявся слухати критику і медійників, а під час війни практично всю цю критику врахували», – каже Наталія Лигачова.

Втомлені, але нескорені: українські захисники Бахмуту

Робота на тимчасово окупованих територіях

З початком повномасштабного вторгнення 233 редакції припинили свою діяльність, більшість з яких пов’язана з тим, що вони опинилися в окупації і не могли без ризику для життя продовжувати роботу.

Одним із таких журналістів став херсонець Євген Кучеров (справжнє ім’я журналіста вже можна називати, оскільки він та його родина виїхали з окупації). Медійник вирішив працювати в окупації з іноземними медіа, оскільки вважав, що «він – один із небагатьох, хто міг розповісти світу, що відбувається».

«Я розраховував працювати у довгостроковій перспективі, тому не розкривав свого імені та обличчя. Працював за принципом, що зв'язувався з людьми, з якими працював до повномасштабного вторгнення, тобто це не якісь невідомі. Плюс говорив винятково англійською і використовував різні псевдоніми – то Сергій, то Володимир», – ділиться Євген Кучеров.

У центрі Херсону люди радіють звільненню міста з-під окупації Росією. Херсон, 12 листопада 2022 року

Кучеров також зазначає, що вони з дружиною перебували у списках росіян, за якими вони шукали активістів, журналістів та правозахисників. Це стало причиною подальшого виїзду: «Нам пощастило, що цим списком не так оперували. Сидіти там – не варіант, це означає підвищувати відсоток того, що до тебе прийдуть».

Деталі виїзду Євген не називає, оскільки люди ще можуть користуватися схемою та пунктом пропуску.

Викликом працювати на тимчасово окупованих територіях стало і для агенції медійного зросту «АБО», яка розвиває локальні медіа.

«Ми вирішили продовжити роботу редакцій, які опинилися в окупації. Деякі журналісти виїхали, деякі залишаються на місцях, але сайти оновлюються щодня. Важливо, щоб в цих містах весь час були українські медіа, які дають адекватну повістку і в яких будуть хороші показники в пошукових системах. Це стане хорошим медійний майданчиком для подальшої роботи», – зазначає керівниця «АБО» Лєра Лауда.

Водночас сайти, які висвітлювали ситуацію в окупованих містах, зокрема Херсоні та Сватовому, піддавалися атакам.

«До одного журналіста із Нової Каховки приходили з обшуками. Тиждень він провів в СІЗО, після того виїхав. В іншому місті, не буду називати, де саме, щоб не наражати на додаткову небезпеку, вистежували наших журналістів, саджали і вимагали, аби вони працювали на росіян», – розповідає керівниця агенції.

До того ж через відсутність доступу, журналісти шукають інформацію в інтернеті, через різні канали та акаунти.

Наталія Лигачова вважає зростання популярності Telegram проблемою.

Наталія Лигачова, керівниця громадської організації «Детектор медіа»

«Влада почала активно його використовувати і тим самим сприяла популяризації. Телеграм-канали найбільш оперативно і швидко дають інформацію, але це анонімні канали. Навіть якщо не анонімні, вони не перевіряють інформацію і не чекають офіційних повідомлень. Самі медіа вже користуються телеграм-каналами, не перевіряючи інформацію. Так вони не сприяють, щоб у суспільстві вироблялися навички критичного мислення», – каже голова правління ГО «Детектор медіа».

«Якщо глобально говорити, то зараз і на найближчі роки локальні медіа опинилися в максимальній скруті – до того були слабкі рекламні ринки, зараз вони фактично зруйновані. Цей фактор змінив нашу стратегію організації: якщо раніше редакція сама на себе заробляла, а ми надавали менторську підтримку, зараз ми формуємо загальний фінансовий фонд», – каже Лауда.

Окремим викликом для агенції є те, що журналісти, які виїхали з окупації, не повертаються у професію, а продовжують роботу в іншій сфері.

«Нам важливо зберегти цих людей у професії, тому ще влітку запустили сайти в Жовтих Водах і Смілі, де працюють переселенці з Попасної і Волновахи. Вони там облаштувались і будуть жити тривалий час», – зазначає Лєра Лауда.

Робота за межами

Із викликом висвітлювати ситуація на місці стикнулися і журналісти «Вільне радіо», офіс якого в серпні 2022 року обстріляли російські війська у Бахмуті.

«Ми змінили сітку нашого радіомовлення, оскільки не могли забезпечити 24-годинну роботу, яка потрібна зараз. На сайті працювали дещо хаотично – люди просто приходили і щось робили, адже наш першочерговий пріоритет був – аби всі виїхали», – розповідає директорка «Вільне радіо» Анастасія Шибіко.

Анастасія Шибіко

Також команда стикнулися з тим, що родичі або знайомі опинилися під окупацією. Тому з сайту прибрали розділ про команду, всі дані та фото – адже фільтраційні заходи не припинилися.

«Інша проблема – це поведінка місцевої влади. Після 24 лютого мер з нами не спілкувався, в місті не було нормальної сирени, а до евакуації не закликали – навпаки казали, що все добре. При цьому вже були ракетні удари по житлових кварталах і загиблі. І це був для нас виклик – як працювати, коли ми кажемо виїжджати, а люди заперечують, бо влада сказала, що все окей», – каже Шибіко.

На журналістів впливає і знищення міста. Директорка радіо каже, що команда почала готуватися ще в листопаді 2021 року, адже розуміли, що наміри захопити всю Донецьку область будуть точно.

«Ми організували кілька дзвінків, аби проговорити плани; у лютому зняли житло в Івано-Франківській області, щоб люди знали, що є місце, куди їхати. Також у 20-их числах [лютого] виплатити зарплати і попросили зняти її з карти. 24 лютого ми вивезли обладнання. І коли 3 серпня довбанули наш офіс, ми почали обговорювати якусь дурню, мовляв, де нам працювати, коли все закінчиться, бо у Бахмуті проблема із приміщеннями. Проте з кожним днем там ставало все гірше», – розповідає Анастасія Шибіко.

Після початку активних бойових дій в Бахмуті, які тривають дотепер, Шибіко почала частіше нагадувати команді за можливість працювати із психологом.

Успішні приклади

Попри виклики повномасштабного вторгнення українські журналісти працюють, а деякі навіть засновують нові медіа. Таким прикладом є The Kyiv Independent.

Редакцію заснували колишні журналісти Kyiv Post за три місяці до повномасштабного вторгнення через суперечки з власником газети щодо редакційної незалежності.

«Ми тільки заїхали в новий офіс, дореєстровували юридичну особу, відкрили рахунок – і повномасштабна війна. У цьому і був наш основний виклик – висвітлювати війну, але при цьому масштабуватись від стартапу до медіа», – розповідає СЕО Дарина Шевченко.

Окрім цього, команда стикнулися з тим, що іноземцям потрібно пояснювати ті речі, які українцям здаються зрозумілими та очевидними.

Журналісти під час висвітлення бойових дій в Ірпені, 6 березня 2022 року

«Морально важко пояснювати речі, які здаються очевидними, простими словами для аудиторії, яка в цей час сидить десь на Манхеттені і п'є апероль. До того ж багато наших журналістів їздять на фронт, а офіс розташований в Києві, який обстрілюють і де відбувалися блекаути. Один наш колега служить у Збройних силах. Ми працюємо на іноземну аудиторію, але не живемо в іншій країні», – каже Шевченко.

Також Дарина Шевченко зазначає, що попри роботу з іноземним ринком дохід від реклами не може покривати всю роботу редакції.

«Побутує міф навколо The Kyiv Independent, що нам пощастило. Але ми зробили велику комунікаційну роботу навколо бренду, розбудували reader revenue (підтримка читачів – ред.) ще до того, як запустили сайт. І коли люди шукали, кого можна підтримати, у нас вже все було готово», – зазначає СЕО.

Шевченко додає, що частина уваги до медіа прикута через війну, але так само це і робота команди. «У червні кількість членів спільноти на Patreon впала на тисячу, тому ми розпочали трансформацію стратегії, аналізували піки, найняли менеджера спільноти – з тих пір робимо багато роботи», – додає вона.

«АБО» також має успіхи – агенція відкрила чотири медіа. «Ми розуміємо, що в деяких містах взагалі не було медіа, що призведе до інформаційної пустелі, яку заповнять неперевірені телеграм-канали. Тому для нас стратегічно важливо, щоб у всіх містах були локальні медіа», – каже Лєра Лауда.

У Києві попрощалися з журналістом Олександром Бондаренком