Міністр внутрішніх справ Чехії про ставлення до українських біженців, заклики популістів та підтримку України

• про ставлення до росіян у Чехії,
• про те як чеська опозиція використовує фактор біженців проти уряду,
• як цьому протидіяти,
• та чи готовий ЄС надати більше грошей Празі для українських біженців.

– Пане міністре, дякую, що погодилися дати інтерв'ю Радіо Свобода. Хочу почати з того, як зараз чеське суспільство приймає українських біженців.

Ми бачимо, що, попри великий відсоток тих, хто підтримує Україну і українців у Чехії, є ті, хто, імовірно, підтримує Росію. Ми бачили такі випадки, як, наприклад, людей заарештовували з нашивками угруповання «Вагнер». Люди, які намагалися зірвати український прапор тощо. Про що свідчать ці випадки?

– Я дуже радий, що у вас є відчуття того, що Чехія допомагає. Я був у захваті від першої хвилі солідарності, а також мушу сказати, що певним чином був здивований. Те, що понад 70 відсотків чехів у якийсь спосіб на першому етапі допомогли українцям, Україні, це було символом того, що наше суспільство, хоч ми у цьому часто інколи й сумніваємося, є здоровим та готовим допомогти.

Можливо, це є наслідком нашого власного історичного досвіду з російською імперіалістичною агресією, коли 20 років ми були окупованою державою. Ця атмосфера була, звісно, дуже стимулюючою.

Формально у нас все вийшло. Зараз на нашій території проживає 370 тисяч українців, які прибули нещодавно, я не враховую тих, хто жив тут до війни. Ніхто з них не живе у наметах, ніхто не залишився без допомоги, понад 115 тисяч з них мають роботу, і таким чином роблять внесок у державний бюджет нашої країни.

Але, звичайно, як і в Україні, у Чехії починається певна втома. Війна триває довго. Наразі ми не бачимо якогось шляху до перемоги, чіткого напрямку до перемоги, якого, звісно, ми бажаємо Україні.

І потім в певних шарах суспільства, наприклад, серед наших ромських співгромадян починають з’являтися заклики на кшталт: «Допомагайте так само й чеським громадянам, допомагайте й нам, дивіться на те, чи у нас не погіршуються умови для життя».

Оскільки немає альтернатив, ніж допомагати Україні далі, тут треба визначити чіткі правила надання цієї допомоги, а також чітко пояснювати людям цю стратегію допомоги.

– Якщо ми говоримо про такі поодинокі випадки, чи справді вони не пов'язані між собою? Чи відомо вам, що за цими випадками можуть стояти якісь організації, імовірно, російське фінансування чи щось таке?

– Звісно, намагання Росії поширювати російський наратив про їхній погляд на світ та їхню інтерпретацію війни – тут, у Чехії, є. Та я не думаю, і це випливає з повідомлень наших служб, що на нас це сильно вплинуло.

Чехія досить добре справилась із ситуацією, зокрема і після подій, які сталися ще перед війною.

Як-от з представництвом Російської Федерації на нашій території, офіційним представництвом. Кількість їхніх дипломатів зараз тут – одиниці. Також досить успішно нам вдалося розбити агентурну російську мережу, яка працювала тут, в Чехії.

Тому, думаю, що більшість із людей, які переймають ці російські наративи, це ті, хто приїхав сюди із самої Росії.

Та наразі у нас немає, за винятком поодиноких випадків, доказів про те, що це якийсь прямий вплив Росії, про те, щоб це була пряма операція, яка могла б мати якийсь великий вплив на території Чехії.

Натомість ми бачимо поодинокі спроби контактів з РФ, наприклад, з боку представників нашої політичної сцени, популістичної політичної сцени, організаторів великих антиурядових демонстрацій. Та вважаю, що Чехія досить добре захищається проти цього.

– В інтерв'ю Радіо Свобода президент Чехії Петр Павел сказав, що, імовірно, варто розглянути можливість контролювати, спостерігати за громадянами РФ у Чехії. Чи ви поділяєте таку думку, навіщо це потрібно? І чи можливо це зробити? Чи є такі ресурси у Чехії?

– Чехія точно вміє захищатися, вміє захиститися також від ризику, який надходить з Росії. Треба розуміти, що ворожі дії на нашій території відслідковуються вже довгий час.

Я хотів би нагадати про вибух на складі з боєприпасами у Врбетицях, коли наші служби та поліція довели, що до цього були причетні російські агенти.

У результаті цього вибуху втратили життя чеські громадяни, це мало великі дипломатичні наслідки, коли російська делегація, яка була надзвичайно численною, мала понад 100 людей тільки в Празі, була змушена покинути територію Чехії.

Наші органи точно намагаються тримати під контролем якісь негативні явища всередині російської громади. З іншого боку, я – проти поняття «колективної вини».

Я проти колективної вини українців та проти колективної вини росіян, які живуть на нашій території. Тут є низка людей, які приїхали сюди навчатися. Є тут навіть ціла низка людей, які приїхали на територію Чехії якраз тому, що не погоджувалися з Путіним, його режимом й не хотіли жити в країні, якою править Володимир Путін.

Звісно, що ця колективна вина певним чином у межах санкцій відбивається на цілому народові, тоді, коли цей народ, який і представляє Путін, розпочав війну проти миролюбивого сусіда.

Тут, звісно, санкції впливають на весь народ. Але щодо осіб на території Чехії, говорити про те, що, мовляв, всі винні у цьому конфлікті, – це неправильно.

Тобто треба мати певну обережність стосовно російської громади, якоїсь їхньої діяльності, але водночас я відразу на початку конфлікту дуже гостро виступив проти, наприклад, нападів у школах на російських дітей.

Але це ж стосується і нападів на українських дітей в класах або й проти ромських дітей. Ми не можемо так діяти. Але бути розсудливими щодо нашої стратегічної безпеки та розуміти, що Росія є недругом на геополітичній мапі – це сто відсотків як держава робити мусимо.

– Уточнення тут: я пам'ятаю, минулого року була така санкція, що не дозволяла російським громадянам на певні технічні спеціальності в університети. І було незадоволення від російської громади, від російських медіа. Чи вважаєте ви справедливими такі санкції? Чи це справді питання національної безпеки?

– Існують спеціальності, які мають потенціал для стратегічної безпеки нашої країни. Це різні технічні спеціальності, це спеціальності, пов’язані з IT-технологіями, кібербезпекою, коли дуже часто серед викладачів є також люди саме зі сфери безпеки у Чехії.

Вони добре знають, що можна, а що не можна викладати як know-how своїм студентам. Тож це сто відсотків був один із безпекових заходів, яких вжила Чехія. І Чехія від початку належала до найсуворіших країн у цьому плані.

Ми були країною, яка також у межах нашого президентства в Європейському союзі виступала за суворі санкції проти Росії, і нам вдалося цього досягнути.

Ми навіть виступали за суворіші візові вимоги в усьому ЄС, ніж ті, які діють зараз. Та й організувати виступи російських спортсменів у Чехії, виступи їхніх культурних діячів зараз набагато складніше, ніж в інших країнах ЄС. Тобто, так, ми, напевно, є суворішою країною, ніж решта країн ЄС.

Але це випливає з нашого довготривалого історичного досвіду, а також з історичного досвіду, який ми мали впродовж останніх років перед початком конфлікту в Україні, коли Росія вважала нас за неслухняного сина, який вийшов з-під російського впливу, який є членом Європейського союзу та активним членом Північноатлантичного союзу. Така зацікавленість Чехією у Росії була завжди надзвичайно високою.

– За свіжою інформацією від Євростату, Чехія є третьою країною ЄС за кількістю прийнятих біженців. І ми також бачимо, зокрема із соцопитувань, що від початку великої війни кількість тих, хто до цього схвально ставиться, ніби зменшується. Досі це є більшість, але таких людей значно менше, ніж було на початку повномасштабного вторгнення. Чи ви відчуваєте, що чехи втомлюються від біженців?

– Якщо ми подивимося на цифри на душу населення, то ми прийняли найбільше біженців за решту країн ЄС. Бо на нашій території, якщо ми порахуємо також кількість українців, які жили тут ще до війни, то вийде десь близько 550 тисяч, це є понад 5% від населення Чехії. Ця цифра досить висока.

А нам також потрібно дуже щиро говорити з чеською громадськістю. Це не безпроблемна справа.

Є регіони, де виникали також інциденти з безпекою. Також маємо події, які викликали дуже широку увагу ЗМІ. А ЗМІ подали їх у відповідності до своєї інтерпретації.

Дійшло до двох зґвалтувань, які здійснили громадяни України. І в такі моменти треба працювати лише з фактами. Ми намагаємося це робити.

У нас з очільником поліції була спеціальна пресконференція з цього приводу. Ми вказали на те, що навіть якщо кількість українців в Чехії перевищує 5% від усього населення, та при цьому українці несуть відповідальність тільки за 4% кримінальних дій у Чехії.

Тобто це не є цифра, яка б вказувала на те, що існує якась ситуація з безпекою, яка драматично погіршується. 67% чехів все ще вірять поліції, 87 % сказали, що вони й надалі почуваються в безпеці у місці свого проживання.

Ці цифри не є драматичними, але ті поодинокі випадки вказують на те, що настрої у суспільстві можуть погіршуватися.

Яке для цього існує пояснення? Чеське суспільство доволі довго було дуже ізольованим суспільством. Чехи не мають достатньо досвіду з іммігрантами. У період соціалізму ми справді були виключно національною державою.

А зараз дійшло до того, що вперше в історії Чехії кількість іноземців, усіх іноземців, перевищила мільйон. І всі соціологічні опитування показують, що при тих 10 відсотках іноземців у Чехії чутливість місцевих жителів починає зростати.

Я не думаю, що чехи є ксенофобами, але гадаю, що їм потрібно краще пояснювати контекст ситуації, що склалась. Наприклад, те, що українці часто працюють там, де чехи працювати навіть не хочуть. У довготривалій перспективі наявність українських біженців є потенційно економічно вигідною. Треба показувати добрі приклади інтеграції, адаптації у місцеву громаду.

Але також треба, звісно, приділяти і політичну увагу. Й говорити, що справа незавершена. Продовжувати програми інтеграції. Нам треба розширювати мовні курси, особливо для молоді у наших школах. І головне – нам потрібно проявити політичну відвагу, щоб у час, коли популярність уряду падає, коли уряд вирішує багато проблем власної країни, бореться з високою інфляцією, енергетичною кризою та іншим, ми продовжували усвідомлювати, що всупереч усьому допомога українцям у довгій перспективі для нас вигідна.

– У цьому контексті хочу запитати, чи потрібно Чехії більше грошей для того, щоб допомогти інтегруватися українським біженцям? З наших джерел нам відомо, що на попередніх дебатах всередині ЄС Чехія ніби виступала за додаткове фінансування, компенсації, як, наприклад, раніше про це просила Польща.

– Так, ми підтримали таке обговорення. Це внутрішні європейські дебати. Але важливі. Іноді, зараз я дозволю собі висловитися критично, Європейський союз здалеку дивиться на країни, які взяли на себе найбільший удар, і ніби нам диктує, куди ті фінанси можемо чи не можемо інвестувати. І це при тому, що в Чехії передовсім дуже якісна інфраструктура для прийому біженців.

І треба сказати, що, попри те, що дуже багато людей покинули територію Чехії, ми все ще перебуваємо на цифрі близько 10 тисяч людей, які щомісячно прибувають до Чеської Республіки.

Це немалі цифри. А відповідна інфраструктура коштує немалих грошей. Ми організували поліцейських, пожежників, щоб допомагали нам обслуговувати всю цю інфраструктуру. Нам потрібно заплатити персоналу.

Українські біженці затримаються у ЄС. Але допоки? (відео)

Наприклад, тут, у Міністерстві внутрішніх справ, кожен українець повинен впродовж наступного року пройти перереєстрацію. 370 тисяч людей завітають сюди. Нам потрібно заплатити людям, які їх обслуговують, збирають дані. Те, що ми хочемо від ЄС, це те, щоб він усвідомив, що ми – одна з країн, на які найбільше вплинула криза біженців, і щоб ЄС усвідомив, що ми найкраще знаємо, куди інвестувати ті європейські кошти, щоб це було ефективно. І це є коренем дебатів, складних дебатів, які ми тепер ведемо з ЄС.

– Ми бачимо, що чеська опозиція, зокрема в особі Томіо Окамури, голови партії SPD («Свобода і пряма демократія»), з яким ви полемізуєте часто, каже, що нібито чеський уряд більше переймається біженцями і менше – інтересами чехів. І на цьому, очевидно, заробляють якісь політичні бали. Як ви можете прокоментувати такі заяви?

– Якби хтось в політичному житті знав легкий та простий рецепт проти популізму, йому дали б Нобеля. З популізмом важко воювати.

Популізм швидкий, популізм приносить, ймовірно, швидкі рішення, які здебільшого не мають чинної законодавчої бази, вони навіть не виходять із системи ліберальної демократії, та якби така партія, не дай Боже, дісталася до уряду, то ці рішення навіть не можна було б здійснити, якби ми хотіли зберегти демократичний устрій в нашій країні.

Томіо Окамура перебував у судовому процесі з місцевим часописом під назвою «Респект» через те, що його назвали «комерційним фашистом». Це означає фашист, який заробляє кошти на таких крайніх поглядах та наративах.

Томіо Окамура захищався через суд і програв цей суд. Тобто я можу тепер називати його «комерційним фашистом», і це справді так.

Томіо Окамура, я навіть не знаю, що насправді ця людина думає, але він знайшов порожню нішу на політичному ринку.

Він дуже вміло, хитро заповнює її так, щоб гарантувати собі своє життєво важливе політичне майбутнє та своїм найближчим. Це дуже просто.

Томіо Окамура, наприклад, перед українською війною твердо виступав проти ромської громади в Чехії. У той момент, коли з’явилися ромсько-українські інциденти, він всупереч минулим заявам став великим захисником тієї ромської громади, від якої упродовж усього свого політичного життя відмежовувався. Мета виправдовує засоби.

Проти популістів у довгостроковій перспективі допоможуть тільки факти, факти, факти.

Це означає відповідати на їхні заяви в публічному просторі, докладати статистику і показувати людям правду.

Наприклад, я Томіо Окамурі в одних телевізійних дебатах нагадав про його ж слова про те, що через його частково азійське походження він був часто жертвою булінгу в школі. А я йому сказав, що його заяви, людини, яка має цей неприємний досвід, можуть призвести до того, що жертвами булінгу у чеських школах будуть українські діти.

Бо діти завжди страждають найбільше. Якщо чеські діти вдома чують схожі заяви від своїх батьків, то вони можуть некритично їх сприймати, а потім застосовують це проти своїх однокласників у школі. Це дуже небезпечно, але проти цього немає простого рецепта.

Наш рецепт – це поінформованість, стратегічна комунікація, а цьому чеська держава лише вчиться.

І також дуже важлива співпраця та залучення української громади до планування різних акцій з метою примирення, інтеграція української громади з чеською громадськістю, з різними шарами чеського суспільства.

Тут я мушу висловити одне велике занепокоєння, яке я бачу зі свого політичного рівня, нам справді драматично бракує комунікаційного партнера на найвищому рівні.

Я маю комунікаційні відносини з українським міністром внутрішніх справ, але нам бракує посла.

Ми потребуємо посла України в Чеській Республіці. Нам потрібно вирішувати багато речей не лише на урядовому оперативному рівні.

Ми маємо намальовану піраміду ухвалення рішень, і ось тут у її верхній частині нам бракує такого партнера. І це те, про що ми намагаємося звертатися до президента України, українського уряду, міністра закордонних справ України, і я – до українського міністра внутрішніх справ. Нам справді потрібне в країні, де є найвища кількість біженців на душу населення, відповідне дипломатичне представництво. Це не лише символ, це щоденна практична робота.

– Чи бачите ви загрози, що українське питання, питання допомоги біженцям і військової допомоги Україні можуть стати чи вже є питаннями внутрішньої політики Чехії? Чому я питаю – ми бачимо вже наслідки в Словаччині, в США. Це стає серйозним чинником внутрішньої політики. Які загрози для Чехії ви бачите?

– Звичайно, це так. Ми бачили, яка ситуація у Словаччині. І ми бачили, як політична партія, яка перемогла, використала страх і побоювання суспільства, економічну рецесію, проблеми людей таким чином, що все це втілилося у думку про те, що влада має допомагати словацьким людям. Подібну ситуацію ми бачимо і в чеському суспільстві. І, на жаль, ми це бачимо не лише зі сторони партії SPD, яку ми вже давно відносимо до популістської опозиції. Ми бачимо також найбільший опозиційний рух, з великою підтримкою виборців – рух ANO, які бачать, що їм вигідно розігрувати цю карту.

І, на жаль, наші країни так близько сусідять, що, я гадаю, Роберт Фіцо буде дуже великим джерелом натхнення для чеської політики в тому, як і з якими темами буде виступати чеська опозиція.

Ми маємо усвідомити, що цього року нам пощастило, що, окрім президентських виборів, які минули, інших виборів не буде. Але наступного року вони будуть. Будуть європейські вибори, регіональні вибори – дуже важливі, наприклад, для моєї політичної сили. І Андрей Бабіш буде однозначно проявляти інтерес у тому, щоб були дострокові вибори і нинішній уряд припинив свою роботу. І тому я вважаю, що, на жаль, тема України буде розглядатися з різною інтенсивністю і в чеській політиці.

– Хочу запитати про нещодавній випадок побиття двох українок у Пласах Плзенського краю. Медіа повідомляли, що підозрюваний нібито висловлював антиукраїнські позиції у своїх соціальних мережах. Ви теж висловлювалися з цього приводу. Чи ви впевнені, що у цьому випадку йдеться про імовірний злочин саме на ґрунті міжетнічної ненависті, антиукраїнських якихось настроїв? І загалом що зараз про цю справу відомо, можливо, якісь нові деталі?

– Як міністр внутрішніх справ я не можу коментувати випадки, якими зараз опікується поліція. Але я можу сказати, що обставини цього злочину дійсно вказують на особисті проблеми людини, що його скоїла. Очевидно, він мав відчуття, що людям, на яких він напав, надто багато допомагають, порівняно з чехами. Випадок, звичайно, прикрий.

Але я б хотів повернутися до того, що, на мій погляд, чеському суспільству вдалося дуже добре. А саме – наш підхід до суперечок між українською і ромською громадами. І тут варто визнати, що інтеграція ромської громади, дітей у школах, побутова політика тощо не сильно вдавалися. Умови, в яких живуть ці люди, часто непридатні до життя.

І часто ставалося так, що українським біженцям чехи охочіше здавали житло і отримували за це державну допомогу, ніж ромам. Тому виникла думка, що нібито є одна новоутворена категорія людей, яка отримує більше допомоги. Цю їхню думку не можна ігнорувати. Її потрібно зрозуміти. І саме тому ми в МВС створили систему своєчасного інформування у соцмережах, де ми з’ясовуємо і можемо зафіксувати потенційну проблему на початковому рівні.

У нас є урядовий рівень, де у нас є уповноважена з прав людини Клара Лауренчікова, нижче під нею у нас є Луціє Фукова, уповноважена з питань ромів.

І ми дуже швидко почали втілювати велику кількість ініціатив. Чиновники вищого рівня висловлювалися з цього приводу, президент держави висловився про те, що не існує колективної провини [українців], я висловився про це, ми знімали відео.

Ми також проводили місцеві зустрічі, ми налагодили контакт з українськими волонтерами, яких посадили за стіл із ромськими волонтерами в окремих регіонах Чехії. І нам вдалося цю ситуацію значно покращити. У безпрецедентний спосіб, якого держава ніколи раніше не робила: від уряду до локального рівня у нас ведеться комунікація, робота, превентивні заходи, освітні проєкти. Цього в Чехії раніше не було.

І точно так ми підходимо до потенційних конфліктів між громадянами з чеського суспільства та будь-якою меншиною в Чехії. Я вірю, що це може допомогти, але водночас я як міністр внутрішніх справ не можу не помічати потенційних загроз безпеці, які тут теж є. Деякі українські громадяни працюють як перевізники нелегальних мігрантів, ми також виявляємо певні зв’язки між українською та російською мафіями у Празі. Ми маємо дуже добре продумати ситуацію зі зброєю в Україні після війни, аби зброя не опинилася в руках неправильних людей. Адже досі всюди у Європі люди використовують зброю з війни на Балканах 1990-х років.

І, я думаю, для цього нам потрібні партнери з українського боку, нам необхідно допомагати одне одному. Необхідно добре і відкрито комунікувати, спілкуватися не тільки про допомогу, але і про потенційні ризики. Якщо ми з ними впораємося – це допоможе налагодженню атмосфери і в самій Чехії.

– От ви кажете і раніше казали про те, що імовірних злочинців треба судити згідно із законом, а не виходячи з їхньої релігійної чи етнічної приналежності. Ви говорите, що не існує поняття колективної вини, коли ми говоримо про нації. Але минулого року вас за щось подібне критикували. Коли ви заявили, що є група людей, які прибувають до Чехії і кажуть, що вони – біженці, і це саме роми, які нібито їдуть не з України, а з Угорщини, і їх треба додатково через це перевіряти. Потім була заява чеської поліції про те, що на той момент принаймні при перевірці якоїсь кількості заяв дуже малий відсоток справді мали угорські паспорти. Як ви можете тепер через рік прорефлексувати цю ситуацію і чи не була ваша заява таким поширенням стереотипу щодо ромської меншини?

– Я можу визнати свої помилки. І те, як я висловлювався тоді, звичайно, можна було би сформулювати і краще. З іншого боку, потрібно зрозуміти ситуацію, яка тут виникла – на початку я хизувався тим, що тут ніхто не живе у наметах і ніхто не спить на підлозі. Це було правдою, щоправда, лише близько місяця.

Далі почала приїжджати до Чехії велика кількість ромських мігрантів, і в наших центрах допомоги почали виникати ситуації, коли з’ясовувалося, що ці люди навіть не говорять українською. Вони говорили угорською.

У деяких випадках вони стверджували, що в них немає жодного документа, який би підтверджував їхню особу. В деяких – вони підтверджували свою особу угорським паспортом. І тут ми діяли згідно із законом і політикою тимчасового захисту ЄС: якщо в людини є паспорт іншої європейської країни, то в нього немає права отримати тимчасову допомогу і захист в іншій європейській державі.

Так є і зараз. Ми діяли в межах закону.

Проте я визнаю, що це не стосувалося всіх. Деякі з них приїжджали з України.

Однак проблема була в тому, що ця громада людей бажала залишатися разом – це виходить з їхнього способу життя, і я його не критикую, але це не відповідало нашій системі розселення, яка охоплює, звичайно, всю країну. Їм це не подобалося – і вони відмовлялися.

І часто ставалося так, що вони хотіли отримувати соціальну допомогу, але відмовлялися від виконання певних умов, які передбачали надання цієї допомоги. Багато з них зрештою поїхало з Чехії – вони повернулися додому або поїхали в інші країни. Ми не знаємо.

Але я наполягаю на тому, що це не були жодним чином через етнічні упередження. Була однозначно велика організаційна проблема, і в певному відсотку випадків – і тут не мені варто було висловлюватися обережніше – йшлося про людей, в яких був паспорт іншої країни ЄС і в яких не було українського паспорта.

– Ви були єдиним чеським урядовцем, який приєднався до події у Празі, присвяченій Дню Незалежності України. Чому для вас було важливо там бути? І який був ваш меседж?

– По-перше, людина яка в політиці, мала би, на мій погляд, робити ті речі, які вважає правильними.

Жоден політик не робить цього на 100%, навіть я. Я роблю багато вчинків для того, аби здобути політичні бали. І як будь-який політик, я хочу бути обраним. І як і будь-який політик, я граю у політичні ігри.

Але основою політики має бути щось від вас самих, те, у що ви особисто вірите. І я вважаю, що правильно було допомогти Україні. І я так вважаю досі.

Я вважаю, що ми, продовжуючи налагоджувати комунікацію із власними чеськими громадянами, маємо допомагати Україні й досі.

Це країна, в якій триває війна. І Чехія, і (колишня – ред.) Чехословаччина загалом має величезний досвід з власною еміграцією.

Наші люди тікали від нацистів, тікали від радянської окупації у 1968 році, від комуністів – у 1948 році. І ми так само сподівалися, що хтось нам допоможе. Велика частина чеської еліти була змушена тікати. Еміграція для чеських земель, починаючи від 17 століття, вважалась чимось дуже звичним.

Тому я вважаю, що навіть втрачаючи якісь тимчасові політичні здобутки, Чехія має вести політику цінностей. Не тільки для України, але і для себе. І ця політика цінностей не мала би базуватися на тому, як багато хто з наших опонентів вважає, щоб зробити в чомусь умови для українців складнішими. Можливо, в чомусь вони мають рацію, і в процесі ми наробили немало помилок. Але давайте все ж не піддавати сумнівам те, що допомагати необхідно в будь-якому разі, і це правильно.

Якщо дивитися на свій досвід, за 13 років свого політичного життя я прийняв велику кількість мігрантів без особливих труднощів, це цілком можна вважати найбільшим моїм менеджерським досягненням.

Я думаю, що такий успіх не мав би залишитись недооціненим на наступних парламентських виборах і навіть історично. Так, є в цьому щось егоїстичне. Але і людське водночас. Нам вдалося вирішити це питання.

І моє послання українській громаді було: «Розраховуйте на нас, ми і далі будемо допомагати Україні, ми будемо допомагати Україні до кінця – до перемоги. Єдине, що я хочу попросити – комунікуйте з нами, намагайтеся зрозуміти також чеське суспільство».

Так само, як і чехи, мають виключити свої упередження, їх мають виключити і українці. Чехи – не ксенофоби. Можливо, вони трохи тривожаться через те, що наша країна немає довголітньої традиції міграції до нас. І це для них щось нове.

Люди в Чехії зараз, можливо, дійсно живуть гірше, аніж 2 роки тому. Ситуація непроста. Але моє прохання: давайте комунікувати і намагайтеся зрозуміти і наші проблеми. Десь посередині ми маємо зійтися. І це має працювати.