ЛЬВІВ ‒ Сьогодні важко спрогнозувати і оцінити наслідки російсько-української війни. Але ця війна змінить Україну і весь світ. Про це мовилось у Львові на конференції про стійкість, тобто психічний ресурс, українців у час війни. Захід організований Інститутом психічного здоров’я Українського католицького університету.
Тисячі українських воїнів захищають країну від агресора. Щодня бійці гинуть і отримують поранення, проходять лікування і реабілітацію, багато хто з них знову повертається на фронт. Правоохоронці й правозахисники вказували на тисячі українців, які зазнають катувань, знущань, принижень у російському полоні. А ще тисячі українців втратили рідних, землю, дах над головою, роботу, гроші, все майно, на яке заробляли впродовж життя, у багатьох людей навіть не залишилось сімейних світлин, про що вони розповідали і Радіо Свобода. Спогади про минуле життя, до війни, – лише у їхній пам’яті. Очевидці й постраждалі наголошують: війна принесла горе, страждання, сльози, стрес, біль у мільйони домівок українців. Зникли десятки сіл і міст. Та чи вдасться відбудувати? На сьогодні важко осягнути масштаби цієї війни, які доведеться подолати, а це будуть і політичні, і родинні, і економічні проблеми, наголосили учасники конференції в УКУ ‒ історики, богослови, філологи, психіатри, психологи. Тому, вважають вони, українцям потрібна велика витривалість.
Українці є чемпіонами з виживання, таке визначення зробив історик Ярослав Грицак. Він навів приклад: між 1932 і 1937 роками українські землі пережили шість хвиль геноцидів, більш або менш інтенсивних. І це, каже, професор Грицак, безпрецедентна інтенсивність насильства.
«Це були Голодомор, знищення полонених воїнів-червоноармійців, що вважається геноцидом, Голокост, знищення ромів, «Волинська різанина», депортація кримських татар, операція «Вісла». Кожна з них – або геноцид, або ознаки його. Це безпрецедентне насильство. Українців ставлять поруч із білорусами і поляками, які мали таку хвилю насильства. Але білоруси і поляки не мали Голодомору. В Росії не було насильства. Це те, що дає українцям хліб для роздумів. Це продовження великої історії, яку ми мали і про яку забули.
Виживання добре, але воно має довгий травматичний ефект, який неминуче діє на суспільствоЯрослав Грицак
Якщо ми хочемо шукати корені нашої стійкості, то найкраще робити певні порівняння. Є групи народів, які на українській землі мали ті самі хвилі геноциду. І так само пережили, а це євреї і кримські татари. Всі спроби геноциду завершувались нічим. Були втрати великі, але не можна стерти велику групу людей, яка має території, куди може вийти з-поза межі. Позитивно, що вижили мільйони українців у цих хвилях насильства. А негатив – у тому, що ці риси виживання становлять основу психологічного портрету радянської людини. Це не ті люди, які люблять Леніна і Сталіна. Це та радянська людина, яка свідомо займає пасивну позицію, яка хоче поєднати одне з другим, виступає за незалежність України, а сумує за СРСР. Такі люди фізично вже зникають, а молодь, на щастя, цього не має. Виживання добре, але воно має довгий травматичний ефект, який неминуче діє на суспільство», ‒ говорить професор Ярослав Грицак.
Ярослав Грицак
Травми минулого
Стерти Україну з карти ‒ це головна мета російського уряду, зауважує історик. І називає це національним геноцидом. Насильство, яке пережили і переживають українці, стає частиною української ідентичності.
Ми нове вбудовуємо в старе, змінюючись самі і міняючи своє минулеРоман Кечур
«У травмі немає часу. Травма, яку ми нагадуємо собі, переживаємо її, ритуалізуємо, символізуємо і таким способом намагаємся її подолати, але у такий спосіб не подолаємо. Ритуал полягає на повторюваності, а повторюваність це є циклічний час. Час зупинився. Щоби подолати травму, треба вийти в лінійний час. Тобто, подолати українську ритуальну традицію циклічного часу й перейти в час лінійний і точковий. Треба збудувати майбутнє. Ми нове вбудовуємо в старе, змінюючись самі і міняючи своє минуле, а треба стати звичайним західним народом», ‒ каже психіатр Роман Кечур.
Бачення майбутнього України, а про цю візію варто вже думати, може стати натхненням для української стійкості. Як мають на себе дивитись українці у майбутньому?
Готовність до змін і радикальність українського суспільства є значно вищоюЄвген Глібовицький
«Найпростіший метод ‒ це взяти минулий період і зробити проєкцію на майбутнє, але це не працює в Україні. Хоча б тому, що ми втікаємо від свого минулого, від постійної травми, яка нас наздоганяє. Ми мріємо про те, щоб не вирішувати ті самі проблеми у наступному поколінні. А це означає, що готовність до змін і радикальність українського суспільства є значно вищою. Зміна, якої прагне українське суспільство, виходить за рамки уявлень, для прикладу, французького чи німецького суспільства. Це означає, що західні оцінки української спроможності будуть постійно розбиватися об їхню шкалу вимірювання, в той момент, коли Україна рухатиметься в межах своєї логіки, доки інтеграція буде настільки доброю, щоб ми розуміли один одного. Візія – це постійний процес, як стратегія, де ми враховуємо нові факти і міняємо вектор свого руху. Цей процес вимагає постійних, відкритих радарів, уважного слухання середовища, важливу взаємодію з іншими», ‒ зазначив під час конференції аналітики Євген Глібовицький.
Євген Глібовицький
Витривалістю для українців у цей важкий час війни має стати українська мова, наголосив письменник, перекладач Андрій Содомора, називаючи це стійкістю в мові. Бо це і українська історія, не лише завчені правила з граматики, а варто дивитись глибше:
«Хто ми, звідки, чим відрізняємося. Стійкість – це пошуки точки опору, витривалість мови», ‒ каже Андрій Содомора.
Українцям сьогодні, у час війни, доводиться вчитися берегти власне психічне здоров’я, свій психічний ресурс, щоб проходити через складні випробування. Фахівці не мають одного рецепту, бо кожна людина має власний ресурс витривалості, як знаходити у собі сили жити. Під час конференції назвали такі важливі елементи для витривалості: пам’ятати про свободу, а це вибір бути жертвою чи стати творцем історії, а завдання після війни ‒ відновити людину.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Комісія ООН не побачила геноциду з боку Росії, бо не шукала його. Але що кажуть в Україні? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Депортація дітей України є геноцидом – юрист, за позовом якого МКС видав ордер на арешт Путіна ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Ми не виявили, що в Україні був геноцид», – голова комісії ООН Ерік Мьосе ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 50 країн засудили виступ звинуваченої у воєнних злочинах чиновниці РФ на засіданні Ради безпеки ООН ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Підліток з Маріуполя. Викрадення в Росію. Розвінчування міфів російської пропаганди ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Генсекретар НАТО Єнс Столтенберґ про ППО, літаки, контрнаступ, переговори і поведінку Путіна. Ексклюзив ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Тепер можемо додати Путіна до списку злочинців» – конгресмен США Дон БейконГеноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.